Клас Ссавців. Вищі ссавці. Людина

Найвищого розвитку гіпоталамус досягає в ссавців. В ембріона людини у віці 3 місяців на внутрішній поверхні таламуса маються дві борозни, що розділяють його на три частини: верхню – епіталамус, середню – таламус і нижню – гіпоталамус. Надалі в ембріональному розвитку виявляється більш тонка диференціація ядер гіпоталамуса і формуються його численні зв'язки.

Морфологія НСК ядер гіпоталамуса в людини має багато загального з будовою нейросекреторных елементів у всіх інших ссавців. Нараховують більше 30 ядер у складі гіпоталамуса людини. Однак є і деякі відмінності. Так, розміри тіл НСК варіюють у значних межах (від 15 до 50 мкм); в людини нерідко спостерігаються двоядерні і навіть, але дуже рідко, гігантські трьох- і чотирьохядерні нейроцити.

У людини, так само як у деяких ссавців, секреторною функцією, мабуть, володіють клітини мамілоінфундибулярного ядра. Це ядро відрізняється від останніх ядер оксифільным секретом і дифузним розташуванням своїх клітинних елементів, що займають дуже велику ділянку гіпоталамуса. НСК цього ядра з'являються на рівні сірого бугра майже відразу ж після ПВЯ, самі ж каудальні клітини розташовані в зоні мамілярних тіл. У порівнянні з іншими ссавцями, усі ядра інтенсивно васкуляризовані, а їхні клітини знаходяться в тісному контакті з капілярами.

У людини існують всі головні тракти. Гіпоталамо-гіпофизарный тракт формується перед серединним підвищенням із супраоптико-, постоптико- і паравентрикуло-гіпофизарних пучків. Усі нейросекреторні волокна в людини і мавп немієлінові. У цілому будова і хід волокон приблизно такі ж, що й в інших ссавців. По ходу нейросекреторних волокон у межах гіпоталамуса нерідко спостерігаються гігантські розширення (тіла Геррінга), що контактують з капілярами.

Рис. Топографія гіпоталамо-гіпофизарної нейросекреторної системи людини. Переривчасті лінії – хід нейросекреторных волокон, стрілки – портальні судини. Відділи нейрогіпофіза: 1 – серединне підвищення; 2 – інфундибулярна частка; 3 – головна задня частка.

Відмітною рисою нейрогіпофіза в людини й особливо його головної задньої частки є наявність значної кількості грубих зерен ліпофусцина. У результаті розпаду питуіцитів гранули ліпофусцина утворюють у тканині нейрогіпофіза характерні скупчення, відомі в літературі як пігментні тіла.

Особливий інтерес представляє питання про взаємовідношення головної задньої частки нейрогіпофіза з елементами, проміжної частки аденогіпофіза. Границя між головною задньою частиною нейрогіпофіза і проміжною зоною виражена досить добре, тому що вони відділені досить могутнім прошарком сполучної тканини. Однак місцями ця границя порушується і тут спостерігається взаємне проникнення елементів обох часток. Тому в дистальних відділах задньої частки нейрогіпофіза в людиноподібних мавп і в людини постійно є присутнім велика кількість базофильних епітеліальних залозистих клітин, розкиданих або поодиноко, або цілими групами. Таким чином, відбувається своєрідна інфільтрація базофильними клітинами нервової тканини головної задньої частки нейрогіпофіза.