Стислий виклад змісту новели

Василь Стефаник

«Камінний хрест»

1. Відколи Івана Дідуха пам'ятали в селі, він впрягався разом із конем і виконував усяку роботу нарівні з ним, але коня жалів більше, ніж себе (тобто був надзвичайно працьовитим).

Десять років відслужив Іван в австрійській армії, а коли повернувся, то вже не застав батьків живими. У спадок йому дістався шматок найгіршої в селі землі — на піщаному горбі. Там ніхто не орав і не сіяв, але Іван взявся те робити. Конем підвозив гній до горба, а тоді сам його виносив на гору. Працював так тяжко, що перегнувся, тому звали його на селі Іваном Переломаним. Хоч горб і «переламав» селянина, але кинути його було жаль. Господар обгороджував свою ділянку, обгортав її грудками, щоб дощ не змивав гній. Так і провів усе життя на тому горбі. Були в Івана й інші дивацтва: до церкви ходив лише раз на рік — на Великдень, а ще «курей зіцірував (дресирував). То так він їх научував, що жадна не важилася поступити на подвір'я і порпати гній». Їв Дідух на лаві, а не коло столу, пояснюючи це тим, що так він звик. «Отакий був Іван, дивний і з натурою і з роботою».

2. Гостей у Івана повна хата, бо він на вимогу жінки й дітей продав усе майно й зібрався їхати з родиною до Канади (тобто емігрувати). Зібрав Іван ціле село, прощався, вдивлявся в знайомі й рідні обличчя, хотів запам'ятати, зичив здоров'я, для кожного в нього знайшлося тепле слово. Сердився лише на дружину, що плакала, адже то не він її на старість гнав з хати в далекі краї, а злиденність життя в селі та бажання дітей жити за кордоном. Сам не приховував журби: "Люди, такий туск (сум), такий туск, що не памнєтаю, що си зо мнов робить!"

3. Пригощаючи гостей, Іван розповідає, як з’явилося рішення емігрувати; про те, що сини його письменні, дістали якогось листа й карту, та й заговорили про Канаду. Адже землі мало, ділити нічого, то треба йти в наймити, а вони не хочуть. Батько розумів синів, але жаль було своєї землі, обробленої, щедро политої потом. Селяни розраджували його, говорили, що за такою бідною на врожай землею горювати нічого. Івана тривожило ще й те, що молодь відвертається від землі, не хоче на ній працювати. Підійшла старенька дружина Івана, Катерина, й Іван звернувся до неї зі зворушливими словами, зізнався, що думає, що її «в далеку могилу везе» (тобто не сподівається на щасливе життя в Канаді).

4. Іван звернувся до людей з двома проханнями. Дідух залишає гроші молодому й поважному чоловіку Якову, щоб найняв службу в церкві, коли в селі почують про те, що він з дружиною вже померли. Друге прохання було таке, щоб люди, йдучи повз його землю, звертали увагу на кам'яний хрест, який він поставив на пам'ять про себе, адже невідомо, в якій землі йому доведеться лежати. Кум Михайло за всіх відповів, що, звичайно, вони пошанують хрест, адже Іван — добрий чоловік, ні з ким не сварився, чужого не займав, був порядним чоловіком.

5…

6. Син нагадав батькові, що вже пора вирушати в дорогу, щоб устигнути до потягу, проте Іван глянув на сина так, що той зблід і подався назад. Дуже сильно переживав Іван, прощаючись з рідним селом. Як виходили з хати їхати, піднявся плач: «Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би гope людське дунайську загату розірвало — такий був плач». Іван, ухопивши дружину, пустився з нею в танок (швидше за все, від відчаю, від переживань), «страшний такий танець». Мати вчепилася за поріг, сини ледве їх обох винесли з хати.

7. Селяни, що їх проводжали, спинилися біля хреста, поставленого Дідухом. Іван на прощання каже:

— Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено (ім’я). Не біси (не переживай), є і моє і твоє... (на камінному хресті Іван вибив своє ім’я та ім’я дружини, щоб їх згадували односельчани).

 

2. Короткий аналіз твору

Василь Семенович Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели.

Літературний напрям – експресіонізм. З ім’ям В. Стефаника в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших почуттів душі людини. Ця манера характерна для літературного напряму «експресіонізм». Письменник художньо осмислював певні боки психіки людини, з різних точок зору говорив кількома голосами – від себе, від імені інших персонажів твору. Новеліст майстерно передає переживання особистості через експресивність мовлення. Тому В. Стефаника називають експресіоністом у мистецтві слова.

 

«Камінний хрест»

Жанр – новела. За жанровими ознаками – оповідання, але за аналогією до багатьох інших творів письменника його вважають новелою. Сам Стефаник назвав свій твір «студією» (художнім дослідженням внутрішнього світу селянина)

Історія написання: написано під враженнями від масової еміграції галицького селянства за кордон. «Камінний хрест» — єдиний твір Стефаника, цілком присвячений темі еміграції. В основу новели покладено реальний факт: Штефан Дідух (у творі Іван), односелець Стефаника, емігруючи до Канади, ставить на своїй нивці кам’яний хрест (який, до речі, і донині стоїть у Русові). У трагедії героя твору по краплі зібрано горе тисяч емігрантів, долею яких переймався письменник. Не раз проводжаючи на Краківському вокзалі земляків у далеку Америку, Стефаник постійно бачив опухлі від плачу очі, спечені губи, чув захриплі від стогону голоси.

Ідейно-художній зміст

Письменник вказував на основні причини еміграції селян Галичини, зумовленої соціальною несправедливістю, злиденністю та неосвіченістю безправних селян.

Тема: прощання Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з його виїздом до Америки. Письменник уважно досліджує суспільні процеси, які змусили хлібороба залишити рідну землю.

Композиція

Експозиція – перший розділ, що знайомить читача з долею Івана Дідуха (працював виснажливо на кам’янистому горбі, що дістався у спадщину; героя прозвали Іваном Переламаним через те, що праця зігнула його в дугу).

II – VII розділи – епізоди сповіді героя перед сусідами за своє життя, його прощання з односельцями. Усі монологи Івана (як засіб індивідуалізації персонажа) обертаються навколо образу горба, на якому встановив на пам’ять землякам камінний хрест з вибитими іменами.

Образ камінного хреста – символ страдницької долі селянина, який усе життя гірко працював на землі і все одно змушений її залишати, бо вона не спроможна його прогодувати.