Еволюція управлінської думки у світі та в Україні

Наукове управління (1885-1920)	Воно найбільш тісно пов’язане з роботами Ф. Тейлора, Френка та Лілії Гілбрет та Генрі Гантта. Ці творці школи наукового управління думали, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, для того щоб досягти їх більш ефективного використання
Класична або адміністративна школа в управлінні (1920-1950)	Появу цієї школи пов’язують з іменами А. Файоля, Л. Урвіка, Д. Мунл. А. Файоль керував великою французькою компанією з видобутку вугілля. Д. Урвік був консультантом з питань управління в Англії. Д. Мунл працював під керівництвом Альфреда П. Слоуна в компанії «Дженерал Моторс».
Школа людських відносин (1930-1950)	Рух за людські відносини зародився у відповідь на нездатність повністю усвідомити значення людського фактора як основного елементу ефективності організації. Цей рух був реакцією на недоліки класичного підходу. Тому школу людських відносин інколи називають неокласичною школою. Вчених Мері Паркер Фоллет і Елтона Мейо можна назвати найбільшими авторитетами у розвитку школи людських відносин в управлінні.
Поведінкові науки (1950 - дотепер)	Серед найбільш відомих постатей розвитку поведінкового напрямку можна згадати Кріса Арджириса, Ренціса Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора і Фредеріка Герцберга. Вони вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організації, лідерства, зміни змісту роботи та якості родового життя

 

 

10. Внесок різних шкіл в теорію і практику управління.

 

Вирізняють три ранні підходи до менеджменту: класичний підхід; поведінковий підхід; кількісний підхід.

 

Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи:

ü школу наукового управління;

ü адміністративну школу (класичну теорію організації).

 

Школа наукового управління була спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (операційних виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.

Засновниками школи були Ф. Тейлор («Принципи наукового управління», 1911 р.), Френк та Ліліан Гілбрет, Генрі Форд, Генрі Гантт.

Здобутки школи наукового управління:

ü обґрунтоване нормування праці, включаючи необхідність відпочинку та перерв (реалістичних завдань);

ü доведення необхідності відбору робітників для виконання певних операцій, а також їх навчання;

ü впровадження практики стимулювання кращих результатів робітників-виконавців;

ü відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання робіт.

 

Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард) намагалися вирізнити загальні характеристики та закономірності управління організацією загалом. Метою їх досліджень було визначення універсальних принципів управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху.

«Універсальні принципи управління» сформулював А. Файоль:

ü Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини.

ü Повноваження та відповідальність. Ці категорії "тримають одна одну". "Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність".

ü Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між організацією та її робітниками.

ü Єдиноначальність. Кожний робітник в організації повинен мати одного і тільки одного начальника.

ü Єдність керівництва. Всі операції в організації, які мають одну мету, повинні виконуватись під керівництвом одного начальника.

ü Підпорядкованість індивідуальних інтересів спільним. Цілі організації повинні домінувати над цілями окремих робітників або груп.

ü Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, стимулювати діяльність, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня.

ü Централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні управління.

ü Ієрархія (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальників від вищого до нижчого рівня.

ü Порядок. "Усьому своє місце і все на своєму місці".

ü Справедливість. Відданість персоналу організації повинна поєднуватися з правосуддям керівництва організації.

ü Стабільність перебування на посаді. Організація повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками.

ü Ініціатива. "Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план".

ü Корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу організації.

М. Вебер сформулював «концепцію ідеальної бюрократії»:

ü Високий ступінь розподілу праці.

ü Чітка управлінська ієрархія.

ü Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи.

ü Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окремих робітників).

ü Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями.

Здобутки адміністративної школи:

ü детальне дослідження основних функцій управління;

ü опрацювання принципів побудови структури організації та управління працівниками.

Недоліки адміністративної школи:

ü помилковість пошуків універсальних принципів управління;

ü ігнорування соціальних аспектів управління.

 

Адміністративна школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).

 

Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Хьюго Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Ліліан Гілбрет «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо).

Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Ренсіс Лайкерт, Дуглас МакГрегор, Фредерік Герцберг та інші.

Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи:

ü школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їх зусилля були зосереджені у сфері поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.

ü школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

В загальних рисах основна мета обох шкіл полягає у підвищенні ефективності організації шляхом підвищення ефективності використання її людських ресурсів.

 

Теоретики кількісного підходу (школа науки управління) розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.

Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із застосуванням математики в управлінні.

Основний внесок цієї школи в теорію управління - спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.