Теоретичні моделі грошової пропозиції.

З М І С Т

Вступ………………………………………………………………………………….…41. Теоретичні моделі грошової пропозиції…………………………………………..6

2. Теоретичні дискусії з приводу зв’язку між інфляцією та грошовою пропозицією в сучасності та ретроспективі…………………………………………12

3. Аналіз зв’язку між грошовою пропозицією та інфляцією в економіці України………………………………………………………………………………...20

4. Монетарні орієнтири антиінфляційної політики у вітчизняній економіці…...24

Висновок……………………………………………………………………………….29

Список використаної літератури……………………………………………………..31

ВСТУП

Актуальність теми. Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу негативно впливаючи на всі сторони життя суспільства. Вона знецінює результати праці, знищує заощадження юридичних і фізичних осіб, перешкоджає довгостроковим інвестиціям і економічному зростанню. Висока інфляція руйнує грошову систему, провокує втечу національного капіталу за межі країни, ослабляє національну валюту сприяє її витісненню у внутрішньому обігу іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету. Інфляція є найефективнішим засобом перерозподілу національного багатства – від бідніших шарів суспільства до багатших. У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Проте вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і достатньо широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. Останніми роками в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції. На відміну від Заходу, в Україні, що здійснює перетворення господарського механізму інфляційний процес розгортається, як правило в зростаючих масштабах. Це вельми незвичайний специфічний тип інфляції, що погано піддається забороні і регулюванню. Цінова нестабільність економічно і психологічно вимотує більшість людей, створює величезну соціальну напруженість в суспільстві підсилюючи тим самим його соціальне розшарування.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. У буквальному перекладі термін «інфляція» (від латинського inflati означає “здуття ”, тобто переповнювання каналів звернення надмірними паперовими грошима, не забезпеченими відповідним зростанням товарної маси. Лаконічно інфляції можна дати ще і таке визначення: інфляція – це підвищення загального рівня цін. Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг і іноземних валют, що зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Деякі учені додають до цього переліку ще і золото, надаючи йому як і раніше значення загального еквівалента.

Пропозиція грошей— це незалежний від функціонування економіки показник. Проте цю незалежність не можна трактувати абсолютно. У кінцевому варіанті грошова маса, що пропонується для обігу, визначається розміром того сукупного продукту, який вироблено в суспільстві. Але з огляду на сталий процес нарощування обсягів суспільного виробництва, а в довгостроковому періоді таке зростання — це аксіома, пропозиція грошей незалежна. Маса грошей, які пропонуються до обігу в грошовій сфері з урахуванням швидкості обігу однойменної грошової одиниці, може бути більшою від обсягів ВВП.

Мета і завдання дослідження. Метою даної курсової роботи є визначення сутності грошової пропозиції і інфляції, виникнення інфляції, види, типи дослідження антиінфляційної політики та напрямів підвищення її ефективності.

Для досягнення вказаної мети були визначені такі завдання:

- розкрити сутність поняття «пропозиція грошей» та «інфляція»;

- розкрити теоретичні моделі грошової пропозиції;

- визначити поняття інфляції, як економічної категорії, її види;

- охарактеризувати причини та соціально-економічні наслідки інфляційних процесів;

- охарактеризувати антиінфляційну політику у вітчизняній економіці.

Об’єкт дослідження – грошова пропозиція та інфляція.

Предмет дослідження - ефективність антиінфляційного регулювання в Україні.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 32 сторінки комп’ютерного тексту. Список використаних джерел налічує 20 позицій.

 

ТЕОРЕТИЧНІ МОДЕЛІ ГРОШОВОЇ ПРОПОЗИЦІЇ.

Попит на гроші — це тільки один бік сфери грошового ринку. Зворотним і не менш суттєвим явищем є пропозиція грошей. Але вони (попит і пропозиція грошей) тісно пов’язані між собою. Так, попит на гроші в найбільш загальному вигляді пов’язаний з масою ВВП, бо гроші призначені для забезпечення руху всіх товарів та послуг, вироблених у суспільстві за певний період. З іншого боку, це означає, що пропозиція грошей у своїх загальних розмірах має визначитись попитом на них. Саме це принципове положення повинно бути висхідним, базовим при визначенні загальних обсягів емісії грошей. При цьому вітчизняні вчені, які досліджують сферу грошового обігу, висловлюють думку про те, що»визначальні компоненти пропозиції грошей формуються на кредитах— боргових зобов’язаннях держави, банківських установ, інших суб’єктів виробничого процесу та підприємницької діяльності». Ця теза дуже важлива для розуміння внутрішньої об’єктивної єдності між попитом і пропозицією грошей.[ 4,c.210]

Графічно пропозицію грошей можна зобразити у вигляді вертикальної лінії Ms (рис. 2)

Рис. 2. Пропозиція грошей

Пропозиція грошей може змінюватись під впливом різних чинників і, перш за все, під впливом змін у монетарній політиці держави. Унаслідок цього вертикальна лінія Ms, що відображає пропозицію грошей, може переміститись у положення Msi (скорочення пропозиції), або в положення Ms2 (збільшення пропозиції грошей).

У сучасних умовах теоретичні засади стосовно формування пропозиції грошей базуються на кількох визначальних моментах монетаристської концепції.

Пропозиція грошей— це незалежний від функціонування економіки показник. Проте цю незалежність не можна трактувати абсолютно. У кінцевому варіанті грошова маса, що пропонується для обігу, визначається розміром того сукупного продукту, який вироблено в суспільстві. Але з огляду на сталий процес нарощування обсягів суспільного виробництва, а в довгостроковому періоді таке зростання — це аксіома, пропозиція грошей незалежна. Маса грошей, які пропонуються до обігу в грошовій сфері з урахуванням швидкості обігу однойменної грошової одиниці, може бути більшою від обсягів ВВП.[ 5,c.528]

Незалежність, екзогенність пропозиції грошей, як уже зазначалося, не може бути абсолютною. Вона має свої певні обмеження, які полягають у тому, що»відрив» пропозиції грошей від динаміки та обсягів виробленого в суспільстві продукту, є більш-менш визначеною величиною. У теорії монетаристів пропозиція грошей щорічно повинна збільшуватись на 3—5 %, незалежно від фази циклу і поточної кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей постулат відомий в економічній літературі як «грошове правило» М. Фрідмена.

Збільшення грошової маси безпосередньо стимулює розвиток виробництва через збільшення витрат і посилення попиту на товари, що, у свою чергу, спонукає товаровиробника до збільшення обсягів виробництва.

Держава може втручатись у регулювання пропозиції грошей, але це втручання має бути обмеженим. Вона не може надмірно збільшувати пропозицію грошей на грошовому ринку.

Слід зазначити, що основні постулати монетаристів у принципових моментах збігаються з теоретичними поглядами Дж. Кейнса та його прихильників з питання щодо пропозиції грошей. Різниця між цими двома течіями економічної думки полягає і тлумаченні механізму впливу зростання грошової маси на суспільне виробництво і у визначенні мети й місця держави у процесі балансування пропозиції грошей.

Так, Дж. Кейнс вважав, що збільшення грошової маси приводить до підвищення пропозиції грошей і викликає внаслідок цього зниження відсотка. Його падіння сприяє нарощуванню інвестиційного процесу і зростанню суспільного виробництва. Саме таким опосередкованим є процес впливу зміни грошової маси на виробництво. Що ж стосується монетаристів, то, як уже зазначалося, грошова маса в них уже своєю зміною безпосередньо впливає на суспільне виробництво.

Є певна протилежність у поглядах кейнсіанців і монетаристії на місце й мету державного втручання у сферу грошового обігу Дж. Кейнс розглядав втручання держави у пропозицію грошей як необхідний момент створення державних грошей і перетворення неефективного попиту в ефективний. Це, за його висновками створює стимули для інвестиційної діяльності й розвитку суспільного виробництва. З огляду на ті ключові проблеми, які висувала тогочасна ринкова економіка, а саме: необхідність подолання величезного спаду (зменшення) виробництва з його страхітливими наслідками (безробіттям, зубожінням значних верств населення, гострими соціальними і політичними суперечностями в суспільстві і т. ін.) — такий підхід був правильним. Загроза неминучості посилення інфляційних процесів в умовах такого зростання пропозиції грошей певною мірою відходила на другий план.

Іншим є підхід монетаристів. Вони вважають, що збільшення пропозиції грошей можливо, але повинно бути обмеженим у своїх обсягах. Ураховуючи те, що головною проблемою розвитку ринкової економіки у високорозвинених країнах стало вже не падіння виробництва, а саме інфляція— цей підхід і ця позиція виявились виправданими.[ 1,c.342]

Увага, яку приділено кейнсіанському і монетаристському підходам до проблеми пропозиції грошей, їх спільним моментам і розбіжностям, виправдана тим, що рівень розвитку економіки конкретної країни й особливість тих завдань, які стоять перед тим чи іншим суспільством, можуть диктувати в організації пропозиції грошей застосування тієї чи іншої концепції, а за певних обставин і доповнення однієї теоретичної концепції деякими моментами з іншої.

У період кризи кейнсіанства в розвинених країнах Заходу при розробленні політики у сфері грошового обігу почали широко застосовувати рекомендації монетаристів. У питанні про пропозицію грошей у ряді країн спирались на «грошове правило» М. Фрідмена. В реалізації цього теоретичного положення у більшості країн було зроблено певні доповнення, а саме:

По-перше, у ряді країн почали застосовувати певну «вилку» у зростанні пропозиції грошей. Ця політика стосовно щорічного зростання грошової маси отримала ще назву таргетування.

По-друге, обсяги зростання грошової маси або її межі пов’язувались з такими важливими макроекономічними показниками розвитку суспільного виробництва, як динаміка зростання ВВП та темпи підвищення зростання продуктивності суспільної праці.

Основні теоретичні положення монетаризму стосовно пропозиції грошей певною мірою лягли і в основу грошової політики нашої держави. До цього уряд проводив політику, яка не мала нічого спільного з монетаризмом. Для покриття величезного бюджетного дефіциту уряд вдавався виключно до емісії, чим спровокував величезну інфляцію, що повністю розладнала все народне господарство молодої незалежної держави.

В основу монетарної політики, покладено основний принцип монетаризму: відповідність грошової маси виробленому в суспільстві продукту. Це було абсолютно необхідно, бо в країні мала місце величезна інфляція, а виробництво ВВП постійно знижувалось. У таких умовах не можна було зафіксувати пропозицію грошей на якомусь рівні, але треба було суттєво зменшити пропозицію грошової маси. Це було зроблено в кількох напрямках, що були як безпосередньо, так і опосередковано пов’язані з пропозицією грошей.

Розглядаючи рекомендації монетаристів, ми виходили із національно замкнутої економічної моделі. Далі розглянемо теоретичне обгрунтування пропозиції грошей у відкритій економіці, яка визначена у класичній формулі Д.Рікардо: [ 8,c.719]

М = Д+R, де

М - пропозиція грошей у відкритій економіці;

Д - внутрішня депозитна емісія;

R - емісія грошей, що забезпечується валютними резервами.

У формулі показник (Д) означає ту кількість національних грошей, котра утворюється комерційними банками, виходячи із їх депозитного потенціалу і потреб господарських агентів у кредитах. У внутрішньому господарському обороті гроші набувають звичайну форму чеків (переказів), тобто працюють через безготівкові міжбанківські розрахунки. Умовою функціонування чекового обігу передбачається можливість обміну чеків на банкноти за першою вимогою чекодержателя.

У формулі Д. Рікардо показник (R) виражає сальдо платіжного балансу країни, а разом з тим взаємодію внутрішнього грошового ринку з валютними резервами. Згідно монетаристської концепції, імпульси внутрішнього грошового обігу (недостаток або надлишок грошей) впливають на стан платіжного балансу країни. Спостерігається досить суттєвий і зворотний зв’язок між валютними резервами і внутрішньою грошовою масою. Якщо внутрішній компонент грошової маси (Д) недостатній для задоволення попиту, то слід активізувати зовнішній канал припливу коштів (експорт товарів, продаж цінних паперів на зовнішньому ринку), що може покращити стан платіжного балансу.

Якщо створюється внутрішній надлишок грошей (незадоволений попит), то резиденти відповідатимуть на нього пожвавленням покупок товарів і цінних паперів за кордоном, що вимагатиме обміну національної валюти на іноземну, валютні резерви будуть скорочуватись. Зрозуміло, що вільне перекачування коштів із (R в Д) і зворотний процес можливий тільки при конвертованій валюті.

Виникає питання, в якій мірі теоретичні концепції Дж.Кейнса і М.Фрідмена можна покласти в основу стратегії формування національної монетарної політики? Управління грошовою масою необхідно зосередити в руках НБУ, перетворивши його в автономний інститут, який відповідав би за стан грошового обігу країни. Необхідно обмежити участь НБУ в акціях “швидкого реагування” на так звані непередбачені надзвичайні загально державні заходи. Поточні фінансові потреби держави повинні задовільнятись за рахунок відповідних статей бюджету без прибігання до друкарського верстата (кредитної емісії). Для скорочення покриття дефіциту бюджету здійснюватиметься перехід від емісії грошей до емісії державних цінних паперів, що дасть змогу мати керований борг держави та керований платіжний баланс.

В національній монетарній політиці доцільно використати деякі компоненти “грошового правила” М.Фрідмена. Обсяги грошової маси потрібно встановлювати з урахуванням макроекономічної рівноваги та механізму оперативного переливання капіталів у регіональних та галузевих системах. Доцільно встановити граничний рівень зростання грошової маси відповідно до приросту ВВП.