Педагогічне керівництво сюжетно-рольовими іграми

Керівництво спільними сюжетно-рольовими іграми дітей відбувається в декілька етапів. Кожен етап має свою специфіку і вимагає від вихователя певних організаторських та професійних здібностей.

Доігровий (підготовчий) етап. Головне завдання цього етапу - забезпечити дітей яскравими і різноманітними враженнями про довкілля, реальнісність, які будуть основою змісту майбутніх сюжетно-рольових ігор.

Особливістю цього етапу є опосередкована форма педагогічного керівництва. Вивчивши ігрові вміння дітей усіх вікових підгруп, їхні спільні ігро­ві інтереси, обидва вихователі разом визначають завдання і складають ко­роткий план роботи щодо розвитку сюжетно-рольових ігор на квартал чи півріччя. До нього треба внести сюжетно-рольові ігри, які викликають найбільший інтерес, а також рекомендовані програмою. Згідно з таким перспективним планом, у календарний план заносять щоденну роботу з роз­витку сюжетно-рольової гри у формі тематичного планування. Тематичним плануванням передбачається проведення роботи з різних розділів програ­ми відповідно до теми (художня праця, екскурсії, читання художньої літе­ратури, конструювання тощо). Враховується взаємозв'язок між окремими видами діяльності. Починаючи ознайомлення з працею дорослих, потріб­но продумати такий яскравий момент, який захопить дітей цією професі­єю, спонукатиме до розгортання гри.

Наприклад, перед ознайомленням ді­тей з професією кухаря вихователь домовляється про приготування дещо незвичного сніданку. А після сніданку пропонує дітям піти на кухню і по­дякувати кухареві. Проводять екскурсію-огляд із використанням розповіді кухаря про важливість і привабливість його роботи, показу окремих дій: як працює м'ясорубка, електроплита, де міститься різний посуд та ін. Конкре­тизуючи трудові дії дорослих, зупинятися треба саме на тих операціях, які доступні розумінню дітей (кухар варить суп, кашу, компот; смажить млинці, котлети; випікає пиріжки, булочки; ріже овочі на салати тощо), а потім бу­дуть відтворені в процесі гри. Входження у будь-яку нову тему завжди має відбуватися не буденно, а яскраво, емоційно й цікаво.

Реальні взаємини дорослих людей у процесі трудової діяльності становлять основу ігрових взаємин дітей. Що старші діти, то ліпше вони оволодіва­ють різноманітними діями, які виникають у спільній діяльності дорослих, і відображають це у своїх іграх (граючись у дитячий садок, усі виконують роз­порядження завідувача; вихователі - методиста; кухарі - шеф-кухаря і т. д.).

Щоб допомогти дітям засвоїти дії та взаємини дорослих у праці, тре­ба проводити ігри-заняття, показ лялькового театру, театралізовані ігри, ігри-інсценівки; створювати проблемні ігрові ситуації тощо.

Таким чином, планомірна і цілеспрямована робота з дітьми з розширення та збагачення знань у доігровий період впливає на вибір теми гри, розгор­тання сюжету та змісту, розвиває стійкий інтерес до сюжетно-рольової гри.

Керівництво початком спільних ігор вимагає особливої уваги виховате­ля. Незважаючи на те, що в дітей є достатній запас знань для розвитку гри, вони не завжди можуть її самостійно розпочати. У таких випадках вихова­тель спонукає опосередковано дітей до гри, допомагає "оживити" вражен­ня, розподілити ролі: використовує навідні запитання, коротеньку бесіду, загадку, віршик, картинку, може внести іграшку, щоб виникла гра. Напри­клад, щоб спонукати до гри в пошту, вихователь приносить листи і запитує дітей, де їх можна відіслати, хто працює на пошті, що вони роблять тощо.

У кожній грі є активні й пасивні ролі, тому, розподіляючи їх, потрібно:

♦ враховувати вікові та індивідуальні особливості молодших і старших дітей, зважати на інтереси і бажання дітей;

♦ створювати умови для виявлення себе кожною дитиною;

♦ використовувати ігрову роль для самоствердження у різнові­ковому колективі.

Існують різні способи розподілу ролей: за допомогою "чарівної палич­ки", способом стрілочки, лічилкою, за домовленістю, почергово, за порадою вихователя і дітей.

Для того щоб гра розвивалася цікаво, треба навчити дітей планувати спільні дії в грі. Такий план має умовний характер і лише приблизно перед­бачає послідовність розвитку сюжету (куди летить вантажний літак, який вантаж перевозить, для кого; які іграшки та предмети потрібні для створен­ня ігрової обстановки, чим їх можна замінити тощо). Зміни до складеного плану допустимі, до гри можна вводити нові ролі, іграшки, змінювати ігро­ву обстановку. По змозі у плануванні беруть участь діти різного віку, хоча маленькі діти зазвичай прислухаються до думки старших.

Головна мета в керівництві процесом спільної гри - підтримати ігровий задум дітей, створити умови для вияву творчої активності дошкільників, за­безпечити рівноправність у взаємодії всіх гравців, встановити ігровий кон­такт між молодшими і старшими дітьми. Гра може розпочинатися з дітьми одного віку, а поступово різними прийомами вихователь залучатиме дітей інших вікових підгруп. Наприклад, старші діти зводять будинок. Вихова­тель бачить, що закінчується будівельний матеріал, запитує: "Хто поїде на цегельний завод?", звертаючись до малюків, які граються у водіїв. Малята долучаються до гри, перевозять цеглу, розвантажують її і т. д.

Вихователь має продумувати, як дібрати ролі, які сюжетні лінії розгор­нути, щоб взаємодія молодших і старших дітей була тривалішою. Продо­вжуючи цю гру, вихователь може повідомити, що будівельники побудува­ли дитяче кафе "Казка", для відкриття якого потрібно багато атрибутів, які всі разом виготовляють діти: вази, квіти, серветки, картинки для прикра­шання інтер'єру кафе. Старші діти виготовляють вази і квіти, молодші - на­клеюють їх на картон. Усі разом з кольорового картону (квадрати чи круги) виготовляють серветки на стіл під чайний посуд.

Коли атрибути готові, діти разом із вихователем прикрашають залу. На­ступного дня гра триває. Вона зацікавила дітей, охочих гратися. Вихователь вибирає кухарів "стрілочкою": двох молодших і двох старших дітей, пропо­нує їм одягнутись й обладнати кухню. Вихователь нагадує дітям, що в кафе ще працюють офіціанти. На роль офіціантів знову ж обирають і молодших, і старших дітей. На себе вихователь бере роль директора і забезпечує керів­ництво грою опосередковано. Пропонує виготовити меню як аплікацію: на аркуш паперу наклеїти фрукти, цукерки, печиво. Дає пораду, де можна взя­ти таці: їх старші діти раніше виготовляли з пап'є-маше і розфарбували під час занять. Запитує в кухарів, які смачні страви і з чого вони готуватимуть: печиво, бублики, булочки, цукерки ліплять із пластиліну; фрукти беруть із гри в магазин. Обирають помічника директора, який допомагає запросити відвідувачів, складає розважальну програму; добирає ігри, танці, віктори­ни, слухання музики тощо. Коли все підготовлено, кафе відчиняють. Дирек­тор запрошує відвідувачів (дітей із ляльками), розсаджує їх. Офіціанти по­дають меню, кухарі видають їм страви, а офіціанти розносять їх, помічник директора організовує розваги тощо. Щоб завершити гру, вихователь про­понує помічникові директора подати сигнал (заграти на металофоні), який означає, що кафе зачиняється. Усім гостям дякують і запрошують прийти ще раз. Діти домовляються, як можна продовжити цю гру, що потрібно ви­готовити, принести з дому, які ролі ввести тощо.

У такій спільній грі діти різних вікових підгруп об'єднані єдиним заду­мом, зацікавлені розвитком одного сюжету, почуваються рівноправними членами ігрового колективу.

Описана взаємодія дошкільнят корисна для дітей різного віку. Малята, виконуючи головні ролі нарівні зі старшими, відчувають задоволення. Стар­шим дітям престижно бути прикладом для наслідування: вони намагають­ся чітко і виразно виконувати рольові дії. Молодші діти, орієнтуючись на старших, краще запам'ятовують зміст і послідовність ігрових дій, оволоді­вають нормами взаємин у цій сюжетно-рольовій грі.

Після того як молодші діти звикнуть до спільних ігор зі старшими дошкільниками, а ті, своєю чергою, навчаться сприймати малюків як рівноправних партнерів у грі, вихователь може організувати складнішу взаємодію - дві суміжні ролі з різним змістом: лікар - медична сестра, пілот - бортінженер, модельєр - швачка та ін. У цій ситуації старша дитина, наприклад, як лікар, дає вказівки медичній сестрі виписати рецепт, зробити перев'язку чи укол, тобто визначає дії молодшої дитини відповідно до сюжету. Вдосконалюючи взаємодію дітей різного віку в спільній грі, на наступному етапі даємо ігрові ролі з різним змістом і рівнем складності ігрових дій. Наприклад, у грі "Аеро­порт" уводять роль техніка, дуже престижна для молодшої дитини і разом з тим доступна. Технік готує літак до рейсу - перевіряє роботу двигунів, при­ладів і т. д., звітує командирові про готовність його до зльоту. Після рейсу вже командир розповідає про неполадки і просить їх ліквідувати. За такої взаємодії малюк найбільше відчуває своє рівноправне становище. оскільки ця роль відповідальна, незалежна і необхідна. Старша дитина в такій взаємодії бачить можливості молодшого гравця і відчуває до нього повагу.

У процесі гри важливо стежити за тим, щоб маленькі діти не перетворю валися в простих ляльок, яких годують, одягають старші. Необхідно ство­рювати умови, за яких малюки могли б активно діяти: декламували вірші, танцювали, співали і т. д. Якщо малюки пасивні, вихователь має дати пора­ди ("Діти втомилися, потанцюйте з ними, побудуйте паркан навколо будин­ку"). В іншому випадку малюки можуть протестувати проти пасивної участі. Ще гірше, коли вони звикають до пасивності. Іноді молодші діти не готові до спільної гри, у таких випадках педагог має допомогти знайти малюкам від­повідні ролі та ігрові дії, як у попередніх прикладах, або переключити їх на іншу гру, а також збагатити знаннями. Педагог має все добре проаналізува­ти, щоб зрозуміти причину невключення у спільні ігри малюків. Однак по­стійно наголошувати про це старшим дітям також недоцільно. Старші діти мають право на складніші та цікавіші для них ігри в колі ровесників. Вихо­ватель повинен підтримувати ці ігри. Таких підходів потрібно дотримува­ти в організації будівельних ігор та ігор-драматизацій.

Особливих труднощів у керівництві творчими іграми дітей одного віку не спостерігається. Проте у змішаній групі пильної уваги потребують ігри молодших дітей, тому що на 3-4 році життя сюжетно-рольова гра лише фор­мується і залежно від того, що набуває дитина в ці роки, залежатиме розви­ток її гри. Треба потурбуватися про відведення окремого місця для ігор ма­люків у найбільш спокійній частині кімнати, а також про добір і розміщен­ня необхідних іграшок. Добре, щоб це місце відгороджувалося динамічни­ми поліфункціональними парканчиками. Якщо в групі багато малюків, не­обхідно потурбуватися про те, щоб іграшки для них були розміщені в різ­них місцях кімнати. Потрібно продумати, де найкраще дітям гратися, коли старші діти навчаються на заняттях. В асортименті іграшок має бути не так багато, але бажано, щоб вони були великими і в декількох екземплярах. Це дасть змогу уникнути конфліктів, оскільки дітям властиве наслідування і багато з них одночасно граються однаковими іграшками. Для ігор необхід­ні сюжетні іграшки (ляльки, ведмеді, зайці), відповідного розміру меблі, по­суд, постільна білизна. Діти люблять гратися в лікарню, дитячий садок, пе­рукарню, тому необхідно мати відповідні набори.

Керівництво іграми молодших дітей вимагає безпосередньої участі пе­дагога, тому рекомендують застосовувати такі прийоми, як:

• спільне з дитиною виконання ігрових дій ("Одягнімо разом ляльку");

• показ дій з іграшками ("Я купатиму ляльку, а ти подивись", "Я годувати­му ляльку, а ти ведмедика" (перенесення ігрових дій на інші іграшки);

• спостереження за працею дорослих, за іграми старших дітей;

• ігри-заняття, що проводять за розкладом занять.

У керівництві іграми старших дітей рекомендують використовувати опосередковані прийоми: збагачувати враженнями дітей у доігровий пері­од; піклуватися про різноманітність задумів; уточнювати їх уявлення пе­ред грою; піклуватися про розвиток колективного задуму і його реалізацію. Прийоми, які застосовують у ході гри: вказівка, навідні запитання, нагаду­вання, внесення нових іграшок, введення нових ролей тощо.

Часто буває, що ігри дітей одного віку переходять у спільні, особливо, коли сюжетні лінії переплітаються. Утворення груп, що граються, на дум­ку О. Усової, є показником того, що ігрові інтереси склалися, а на їх основі створюється дитяча спільнота, здатна разом жити і діяти.

Керуючи закінченням спільних творчих ігор, варто пам'ятати, що головна мета цього етапу - вміло переключити дітей на іншу діяльність, намітити перспективи на продовження гри, дати змогу дитині відчути задоволення від спілкування з іншими дітьми.

Якщо діти захоплені грою, дуже складно відволікти їх і переключити на іншу діяльність. Щоб не допустити зниження емоційного стану, використо­вують різні прийоми: поєднання гри з наступними режимними процесами, проведення бесіди про гру тощо.

Бажано проводити колективне обговорення гри, даючи оцінку участі всіх дітей у розгортанні сюжету, наповненні змісту, у виконанні ігрових дій. Обов'язково треба підтримати молодших дітей за створення ігрових обра­зів, а старших - за активну і своєчасну допомогу малюкам, підкреслити пе­ревагу спільних ігор дітей різного віку.