Ступеня розумової відсталості

Ознаки розумової відсталості

Розумова відсталість - це виражене, необоротне системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає в результаті дифузійного органічного пошкодження кори головного мозку.

У цьому визначенні слід підкреслити наявність трьох ознак:

1) органічного дифузного пошкодження кори головного мозку;

2) системного порушення інтелекту;

3) вираженість і незворотності цього порушення.

Брак хоча б одного з цих ознак буде свідчити про те, що ми маємо справу не з розумовою відсталістю, а з якимось іншим видом дизонтогенеза. Дійсно:

-Недорозвинення розумової діяльності при відсутності органічного пошкодження кори головного мозку є ознакою педагогічноїзанедбаності, яка піддається корекції;

-Локальне пошкодження мозку може обумовити випадання або розлади тієї або іншої психічної функції (порушення слуху, мови, просторового гнозису, зорового сприйняття і тому подібне), але при цьому інтелект в цілому виявляється збереженим і є можливість компенсації дефекту;

-Функціональні порушення мозкових структур можуть призвести до вад пізнавальної діяльності тимчасового характеру, які за певних умов можуть бути усунені;

- Невиразне зниження інтелекту обмежує можливості людини щодо оволодіння певними видами складної пізнавальної діяльності, проте не впливає на успішність самостійної соціальної адаптації індивіда;

-Органічне пошкодження мозку не обов'язково викликає порушення когнітивних функцій, а може зумовити розлади емоційно-вольової сфери та дісгармонічноеразвітіе.

Слід зазначити, що не всі дефектологи погоджуються з наведеним визначенням. Наприклад, Л.М. Шіпіцин вважає, що при легкій розумової відсталості не завжди має місце органічне ушкодження мозку. Деякі вчені поняття розумової відсталості розширюють за рахунок тих випадків, коли відставання у розвитку зумовлено несприятливими соціальними умовами, депривацією, педагогічною занедбаністю.Дійсно, педагогічна занедбаність може бути настільки глибокою, що призводить до незворотних змін у вищій нервовій діяльності.

Дитина пропускає сензитивні періоди формування найважливіших вищих психічних функцій, зокрема мови, і фактично зупиняється на натуральній стадії розвитку.

За визначенням Д.М. Ісаевата (2005), розумова відсталість - це сукупність етіологічно різних (спадкових, вроджених, набутих в перші роки життя), непрогресуюче патологічних станів, які виявляються в загальному психічному недоразвіваніі з переважанням інтелектуального дефекту і призводять до ускладнення соціальної адаптації.

Ступеня розумової відсталості

У залежності від глибини пошкодження мозку традиційно виділяють три ступені розумової відсталості: идиотию, імбецильність, дебільність. За сучасною міжнародною класифікацією психічних захворювань виділяється чотири ступені розумової відсталості, які співвідносяться з показниками рівня розумового розвитку, вираженими в інтелектуальному коефіцієнті

- Глибокий (F - 73) - ідіотія (IQ = 0-19);

- Важкий (F - 72) - виразна імбецильність (IQ = 20-34);

- Помірний (F - 71) - легка імбецильність (ІQ = 35-49);

- Легкий (F - 70) - дебільність (IQ = 50-69).

Діти з легким ступенем розумової відсталості можуть навчатися за програмою допоміжної школи.

Ідіотія (важка розумова відсталість) - це саму виразну ступінь розумової відсталості, який виникає в результаті глибин ного пошкодження кори головного мозку і частково підкірки, яка призводить до грубого порушення фізичного і психічного розвитку.

При ідіотії спостерігаються значні відставання у формуванні локомоторних функцій. Серед ідіотів є такі, які не можуть самостійно ходити і навіть сидіти. Вони не здатні турбуватися про задоволення своїх основних потреб, страждають від нетримання сечі і калу і тому потребують постійної допомоги. У більшості з них навичок самообслуговування чи ні, або з'являються лише найелементарніші завдяки тривалому спеціальному вихованню.

На основі збереженої здатності до утворення простих умовних рефлексів при ідіотії у деяких дітей можна розвинути примітивне наочно-дійове мислення, розуміння примітивних мовних інструкцій, предметну ситуативну пам'ять на рівні впізнавання.

Сприйняття мовлення у них є синкретичним, залежним від того, хто до них звертається і за яких умов, в якій обстановці, з якою інтонацією. При цьому діти реагують не на зміст висловлювання, якої не розуміють, а на його фонові характеристики. Ідіоти можуть користуватися окремими нестійкими звуковими комплексами, які передають емоційний стан і інформують про окремі потребах. Увага при ідіотії мимовільне і дуже нестійке. Кількох секунд, протягом яких дитина концен трується на об'єкті, не вистачає для його повноцінного сприйняття.

Поведінка ідіотів називають польовим, оскільки вона повністю залежить від зовнішніх стимулів, не підлягає усвідомленню і не має конкретних цілей. Однією з особливостей ідіотів, яка передує цій ступеня розумової відсталості, Є. Сеген називає самотність, вони не усвідомлюють своїх потреб, не можуть поділитися своїми переживаннями. Внутрішній світ ідіота є незбагненним для оточуючих його людей. Ідіотія часто супроводжується грубими порушеннями емоційно-вольової сфери.

Зокрема, можуть спостерігатися такі патологічні прояви, як дисфорія, агресія, аутоагресія, апатія, ейфорія, абулія.

Одні ідіоти здатні набувати прості зорово-просторові навички, виконувати елементарні команди і прохання і при адекватному наглядібрати участь у самообслуговуванні. Інші, найбільш важкі, - не плачуть, не сміються, не впізнають оточуючих, реагують лише на біль, не відрізняють їстівне від неїстівного. У таких дітей можуть спостерігатися часті прояви сексуального збудження у вигляді нестримного онанізму. У деяких випадках при ідіотії спостерігається парадоксальне збереження окремих психічних функцій і здібностей.

На тлі глибокої інтелектуальної неповноцінності може спостерігатися вражаюча механічна пам'ять, музичні та інші здібності тощо.

Діти з розумовою відсталістю в ступені ідіотії підлягають розподілу до будинків інвалідів і закладів соціального забезпечення, де за ними доглядають і за можливості вчать елементарних навичок самообслуговування.

Імбецильність - середня за виразністю ступінь розумової відсталості, яка виникає через глибинне пошкодження кори головного мозку.Імбецильність, за міжнародною класифікацією, поділяється на легку і виразну.

Виразна імбецильність (важка розумова відсталість) навіть за відсутності паралічів і парезів супроводжується грубим недоразвіваніем рухової сфери, яка незалежно від віку дитини надається у порушенні і слабкості статичної та моторної функцій, координації, точності і темпу довільних рухів. Діти не вміють бігати і стрибати, їм важко переключатися з одного руху на інший. Диференційовані рухи пальців та рук у багатьох з них є неможливими, що є іноді непереборною перешкодою для формування навичок самообслуговування.

Грубе порушення уваги виявляється в нестійкості, відсутності її активної форми. Діти реагують лише на яскраві предмети. При цьому навіть така реакція є дуже нетривалою. При виразної імбецильності часто трапляються аномалії розвитку органів відчуттів і функціональні розлади аналізаторів. Сприйняття характеризується поверховістю і неспецифічністю. Добре відомі дитині предмети, що її оточують, вона розрізняє задовільно, а ось незнайомі явища не викликають орієнтовної реакції.

Наслідком недіференційованості сприйняття є відсутність аналізу, порівняння. Пам'ять дітей з важкою розумовою відсталістю відрізняється дуже малим обсягом і значними спотвореннями при відтворенні.

Мислення дітей з важкою розумовою відсталістю є конкретним, хаотичним і безсистемним. Іноді такі діти можуть здійснити елементарне узагальнення, наприклад, завдяки спеціальне навчання об'єднати реальні предмети в групи (меблі, одяг, тварини). Оперувати абстрактними поняттями, передати зміст навіть найпростішої сюжетної картинки вони не можуть. Деякі з них опановують порядковим рахунком предметів. Під впливом навчання у них можуть з'явитися не пов'язані між собою уяв лення, їх міркування є збідненими і несамостійними.

Експресивне мовлення при виразної імбецильності або не формується взагалі, або існують на рівні беззмістовних ехолалічніх повторень, окремих слів з ​​порушеною структурою і коротких аграматічніх пропозицій. Подібні висловлювання буває важко зрозуміти ще й через грубі порушення звуковимови. Однак такі діти часто замість мовлення користуються жестами. Вони розуміють згорнуте мовлення, орієнтуючись в основному на інтонацію, в ситуаціях, пов'язаних із задоволенням основних потреб.

Типовими рисами особистості дітей з важкою розумовою відсталістю є відсутність мотивів або хаотичне прагнення до всіх оточуючих подразників, які привертають увагу, тенденція до спадкоємства і відтворення старих завчених штампів. Емоційні реакції є одноманітними, закляклими і недіференційо-ваними.

При легкій імбецильності (помірна розумова відсталість) локомоторним функції розвиваються дуже повільно. Моторика характеризується незручністю, недіференційованістю. Діти з легкої імбецильністю не можуть проводити дії, які вимагають точності, довільної регуляції, координованої рухів, особливо дрібних.

Мовлення таких дітей аграматічне, збіднене. Словниковий запас дуже обмежений, у ньому немає узагальнюючих і абстрактних термінів. Пропозиція прості нераспространен, неправильно збудовані. Звернені до них інструкції розуміють лише в конкретних ситуаціях.Зміст простий казки або оповідання можуть усвідомити лише з опорою на наочність. Складні граматичні конструкції не розуміють взагалі.

Увага мимовільне, залежить від фізичних характеристик об'єктів і зовнішньої мотивації. Стійкість уваги вже вимірюється не секундами як при ідіотії, а кількома хвилинами. У процесі сприйняття не виявляється активність, необхідна для отримання специфічної для певного предмета інформації. Через це дитина не може виділити деталь, побачити відмінність між предметами. Перцептивная діяльність характеризується хаотичністю. Об'єм пам'яті істотно звужений. При відтворенні заученого часто наявне спотворення.

До підліткового віку пам'ять, особливо довготривала, кілька вдосконалюється.

У дітей з легкою імбецильністю можна розвинути примітивне наочно-дієве і образне мислення, яке однак характеризується конкретністю, браком послідовності, гнучкістю. Освіта абстрактних понять є дуже обмеженим найелементарнішімі ситуативними узагальненнями. Дітей можна навчити групувати одяг, тварин, рослин тощо. Вони не вміють визначати подобу, а відмінності помічають лише на конкретних предметах.

Діти-імбецили є дуже вразливими. їхні емоції характеризуються полярністю, реактивністю і лабільністю. Відносна збереженість їх афективної життя виявляється в чутливості до оцінки іншими людьми. Власна самооцінка у них є неадекватно завищеною: себе вони вважають найкращим.

Імбецили так само, як і ідіоти, схильні до "польовому поведінки", однак у них вже досить часто виявляються і інші форми активності, наприклад, імпульсивні акти, які здійснюються під впливом безпосередніх потреб індивіда і не передбачають свідомої постановки мети,планування, аналізу засобів та можливих наслідків. Такі діти можуть виконувати прості завдання під безпосереднім контролем педагога, а також реалізовувати автоматизовані навички.

У дітей з легкою імбецильністю можна виховати навички самообслуговування. Деякі з них завдяки тривалій спеціальне навчання виявляються здатними опанувати елементами грамоти і рахунком в межах 10-20. З великими труднощами засвоєні знання використовуються механічно. Завдяки навчанню шляхом багаторазового показу способу виконання завдання з поступовим його ускладненням вдається підготувати підлітків до праці.

Незалежне проживання осіб з таким ступенем інтелектуальної недостатності є неможливим. Однак вони можуть бути фізично активними, встановлювати контакти, брати участь в елементарних соціальних заняттях, організованих вихователями. У дорослому віці вони здатні до простої практичної роботи під наглядом, піддаються керівництву.

Діти з розумовою відсталістю в ступені імбецильності підлягають розподілу до будинків інвалідів і закладів соціального забезпечення, де за ними доглядають, формують навички самообслуговування, а також за можливості вчать елементам грамоти.

Дебільність (легка розумова відсталість) - найлегший ступінь розумової відсталості, яка виникає в результаті поверх невого пошкодження кори головного мозку. Спостерігається певне відставання у розвитку локомоторних функцій, яке у шкільному віці може бути виявленим лише за допомогою спеціального обстеження. У таких дітей порівняно добре розвинене побутове мовлення. їх можна навчити правильно вимовляти слова, будувати речення, вживати узагальнюючі та абстрактні терміни.

Завдяки спеціальній навчанні вони опановують письмовим мовленням: вчаться читати і писати. Хоч на листі вони допускають велику кількість граматичних, стилістичних і логічних помилок. Труднощі розуміння зверненого до них мовлення у дебілів можна помітити тоді, коли співрозмовник вживає складні логіко-граматичні конструкції, слова і вирази з переносним змістом. Обсяг запам'ятовування є звуженим.Обмежує можливості пам'яті також невміння користуватися прийомами мнемотехніки, підпорядковувати пам'ять мислення.

У дебілів можна розвинути довільну увагу, яке, втім, буде поступатися за своїми властивостями увазі дитини з нормальним психофізичним розвитком. В умовах спеціального навчання у них формується наочно-образне і елементарне вербально-логічне мислення.

Діти-дебіли здатні до цілеспрямованим видами діяльності, можуть передбачати наслідки своєї активності, якщо зробити їх предметом усвідомлення. Однак досить часто під впливом невідкладних потреб вони виявляються схильними до імпульсивних необдуманих вчинків.Емоційно-вольова сфера у дітей-дебілів первинно збережена. Тому вони в доступних їхньому розумінню ситуаціях діють адекватно. Протехарактерною при дебільності є незрілість, інфантильність емоцій, слабкість волі, знижена можливість прикладати вольові зусилля.

Діти з розумовою відсталістю в ступені дебільності можуть навчатися за програмою спеціальної допоміжної школи, яка базується на програмі початкової загальноосвітньої школи, до якої додається спрощене вивчення історії, географії, біології, побутової хімії і фізики.Особливе місце в шкільній освіті розумово відсталих дітей займає трудове навчання, соціально-побутова орієнтація.

Спадковість
Генні та хромосомні мутації є найчастішою причиною розвитку розумової відсталості у дітей (від 70 до 90% всіх випадків захворювання). При цьому змінюються спадкові структури на генному і хромосомному рівні, тобто виникають мутації. Такі помилки - природний процес, який відбувається в процесі розвитку, дорослішання і старіння клітин. Однак при накопиченні таких помилок зростає і ймовірність розвитку спадкових захворювань (у 45-річної жінки ймовірність народження дитини з хромосомними порушеннями в 10-15 разів вище, ніж у 20-річної). Крім того збільшують ймовірність генних, хромосомних мутацій радіоактивне і рентгенівське випромінювання, токсичний вплив інсектицидів, гербіцидів, ароматичних вуглеводнів, деяких лікарських засобів, вірусні захворювання та ендокринні розлади у майбутніх батьків. У результаті мутацій сперматозоїди і яйцеклітини ще до їх з'єднання стають дефектними, викликаючи потім розвиток різних генних і хромосомних хвороб.

 

Які спадкові захворювання частіше проявляються порушеннями інтелекту? Це і синдром Дауна, і синдром Шерешевського-Тернера, і справжня мікроцефалія, і фенілкетонурія, і деякі інші форми розумової відсталості у дітей.

 

Внутрішньоутробне ураження плода
Існує більше чотирьохсот екзогенних (зовнішніх) факторів, несприятливо впливають на процес дозрівання плоду. Перелічимо основні:
• Гіпоксія плода при наявності у матері захворювань серцево-судинної системи, хвороб печінки і нирок, ендокринних розладів
• Резус-конфлікт при несумісності за Rh-фактору. За відсутності в крові жінки резус-фактора і наявності його у чоловіка дитина стає Rh-позитивним, а організм матері починає виробляти антитіла до еритроцитів плоду, руйнуючи їх. Розвивається в результаті цього еритробластоз досить часто призводить до пошкодження головного мозку і розвитку розумової відсталості, неврологічних розладів, зниження слуху. До таких же порушень може призводити і несумісність за факторами крові
• Різні інфекційні захворювання матері, що передаються плоду. Серед них - краснуха, грип, сифіліс, токсоплазмоз, лістеріоз, цитомегалія. У більшості випадків антитіла матері захищають плід від інфекції, але в 2-5% випадків цей механізм не спрацьовує
• Інтоксикація плода при впливі на нього хімічних шкідливостей - алкоголю, наркотичних речовин, свинцю, деяких лікарських препаратів - гормональних, протипухлинних, психотропних, сульфаніламідів та деяких інших. Не варто забувати і про нікотин
• Нераціональне харчування матері (низькокалорійне, нестача білка, вітамінів, голодування)

 

• Негативний вплив на організм вагітної різних фізичних чинників - рентгенівського випромінювання, радіації, високої температури, травматичних ушкоджень, захворювань матки
• Вплив гострих і хронічних стресових впливів на організм вагітної.
• Недоношеність або ПЕРЕНОШЕНІСТЬ плоду.

 

Основні причини розвитку розумової відсталості в перші роки життя дитини
• Гіпоксія в процесі пологів при важких соматичних захворюваннях матері
• Асфіксія плоду при ускладнених пологах
• Родова травма
• Нейроінфекції (перенесені в перші місяці і роки життя менінгіти, енцефаліти)
• Черепно-мозкова травма
• Важка інтоксикація, виснаження
• Перенесене стан клінічної смерті

 

Незалежно від причини розумової відсталості велике значення в розвитку дитини з порушенням інтелекту має його оточення в перші місяці і роки життя. Це і наявність сприятливої ​​атмосфери в сім'ї, і участь батьків у догляді та вихованні, і використання спеціальних методів навчання в домашніх умовах та в спеціалізованих корекційних центрах. Необхідно і проведення повторних курсів лікування з використанням дієтичного харчування, медикаментів, голкорефлексотерапії, масажу, лікувальної фізкультури.

Завдання корекції полягає у тому, щоб забезпечити мож­ливість соціальної адаптації дитини шляхом розвитку вищих психічних функцій, оптимізації соціальної ситуації розвитку, формування різних видів діяльності.

Ефективність корекційної роботи залежить від дотримання її принципів, основу яких було закладено працями в галузі дефек­тології Л.С. Виготського, а також його послідовників (Л.В. Занков, І.М. Соловйов, Г.М. Дульнєв, Ж.І. Шиф, В.І. Лубовський, В.М. Синьов, Н.М. Стадненко та ін.).