Скарлатина. Визначення. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Ускладнення. Діагностика. Лікування

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ ЗАПОРІЗЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС ТЕОРЕТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

 

 

Лекція

Тема: «Скарлатина. Кір. Краснуха. Вітряна віспа. Епідемічний паротит»

 

Кількість годин: 2

 

 

Навчальна дисципліна: «Медсестринство в педіатрії»

 

 

Спеціальність: 5.12010102 «Сестринська справа»

 

План лекції:

1. Скарлатина. Визначення. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Ускладнення. Діагностика. Лікування.

2. Кір. Визначення. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Клінічні форми кору. Ускладнення. Діагностика. Лікування. Профілактика.

3. Краснуха. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Ускладнення. Лікування. Профілактика.

4. Вітряна віспа. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічні форми. Ускладнення. Лікування. Профілактика.

5. Епідемічний паротит. Визначення. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічні форми. Ускладнення. Діагностика. Лікування.

 

Література: Педіатрія / За ред.. С.К. Ткаченко, Р.І. Поцюрко. – К.: Здоров’я, 2003.

Педіатрія: навч. посіб. / За ред. О.В. Тяжкої. – К.: «Медицина», 2009.

 

Додаткова: Интенсивная терапия в педиатрии. Практическое руководство / Под ред. В.А. Михельсона. – М., 2003.

 

Майданник В.Г. Педиатрия: ученик. – К., 1999.

 

Петрушина А.Д. Неотложные состояния

у детей. – М., 2001.

 

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

Дидактична: засвоїти поняття про скарлатину, кір, краснуху, вітряну віспу, епідемічний паротит.

 

Виховна: виховати у студентів відчуття поваги, співчуття, доброти до дітей з патологією.

Скарлатина. Визначення. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина. Ускладнення. Діагностика. Лікування

 

Скарлатина — гостра інфекційна хвороба, спричинена гемолітичним стрептококом, характеризується гарячкою, загальною інтоксикацією, тонзилітом і дрібноточковою висипкою з наступним пластинчастим лущенням.

Етіологія. Збудник скарлатини — β-гемолітичний стрептокок групи А, виділяє екзотоксин. Відомо 80 серологічних серотипів цього стрептокока. Кожен із них може спричинити не лише скарлатину, але й бешиху, гострий тонзиліт, інші клінічні форми стрептококової інфекції.

Епідеміологія. Скарлатина — типова антропонозна інфекція. Джерелом її є тільки людина, хвора на скарлатину або іншу форму стрептококової інфекції, а також носії (здоровий або реконвалесцент). Найбільш небезпечними є хворі з ураженням носа, ротової частини глотки, а також особи із атиповими і стертими формами хвороби. Основний шлях передавання інфекції — краплинний. Інтен­сивність поширення стрептокока підвищується під час кашлю, чхання, внаслідок тісного і тривалого перебування в колективі, де зосереджене джерело інфекції. Контактно-побутовий шлях передавання інфекції — через іграшки, предмети по­буту — спостерігають переважно в дитячих дошкільних закладах. Можливе пере­давання інфекційного збудника аліментарним шляхом — через молоко, молочні продукти. Сприйнятливість до стрептокока найвища в дітей (3—8 років) і в осіб молодого віку. Вона визначається ступенем напруженості антитоксичного імуні­тету. Діти перших 3—6 міс. життя на скарлатину майже не хворіють, у їхній крові виявляють високий титр стрептококового антитоксину, успадкованого від матері. Хворіють більше взимку, менше влітку, періодичність підвищення показника за­хворюваності кожні 5—7 років.

Клінічна картина. Для скарлатини характерна чітка циклічність. У пере­бігу хвороби розрізняють 4 періоди: інкубаційний, початковий, висипання і ре­конвалесценції.

Інкубаційний період триває від декількох годин до 7 днів, частіше 2—4 дні. Початковий період охоплює проміжок часу від перших симптомів хвороби до появи висипки, він триває 1—2 доби. Основні синдроми цього періоду — інток­сикація і гострий тонзиліт. Для синдрому інтоксикації характерні підвищення температури тіла, порушення загального стану, біль голови, блювання, тахікардія. Синдром гострого тонзиліту в початковий період характеризується болем у глот­ці під час ковтання, обмеженою гіперемією слизової оболонки піднебінних миг­даликів і м'якого піднебіння, інколи дрібноточковою енантемою на м'якому під­небінні і збільшенням регіонарних кутощелепних, болючих під час пальпації, лімфовузлів. Гострий тонзиліт може бути катаральним, лакунарним або фоліку­лярним.

Період висипання починається з появи висипки на шкірі і триває 4—5 днів. У цей період можна виділити дві стадії — розпалу і згасання. Стадія розпалу характеризується максимально вираженими симптома­ми інтоксикації, найбільш яскравими змінами в ротовій частині глотки, на шкірі, у лімфовузлах, тривалість — 1—2 дні. Стадія згасання триває 3—4 дні, характери­зується поступовим зменшенням вираженості симптомів.

Клінічно період висипання характеризується трьома синдромами: інтоксика­ційним, гострого тонзиліту й екзантеми. Синдром інтоксикації характеризується підвищеною температурою тіла, нудотою, блюванням, болем голови. Підвищена температура тіла упродовж 1—2 діб може бути єдиним проявом інтоксикації. Тон­зиліт спостерігають практично у всіх хворих. Перебіг гострий з гіпертрофією і гіперемією мигдаликів, яка охоплює не лише мигдалики, а й дужки, язичок, м'яке піднебіння, задню стінку глотки. Гострий тонзиліт може бути катаральним, лаку­нарним або фолікулярним. Збільшуються регіонарні кутощелепні лімфовузли, вони болючі під час пальпації.

Висипка з'являється зазвичай у перші 2 дні хвороби. Висипка дрібноточкова, дрібні розеоли (розміром 1—2 мм) розташовані на близькій відстані одна від од­ної. У перші дні хвороби висипання яскраво-червоного кольору, рясне. Переваж­на локалізація на згинальній поверхні кінцівок, у складках шиї, живота, бічних поверхнях грудей, внутрішніх і задніх поверхнях стегон та гомілок. У згинальних складках висипання рясне, яскравіше, довше зберігається, розташоване на гіперемованому тлі шкіри. Інколи можна спостерігати міліарну висипку у вигляді дрібних, як головка булавки, пухирців, наповнених каламутною рідиною. При тяжких формах скарлатини висипка часто буває геморагічною. На згинах можна бачити багато дрібноточкових крововиливів — це симптом складки (Пастіа). Типовим для гострого періоду скарлатини є зовнішній вигляд хворого — блідий носо-губний трикутник. Для скарлатини характерні зміни язика. У 1-й день хво­роби він густо обкладений білуватим нальотом, на 2—3-й день починає очищува­тися і з 4-го дня стає яскраво-червоним, сосочки гіпертрофуються — "малино­вий" язик. Зміни з боку інших органів і систем у гострий період слабо виражені. Можливі порушення серцево-судинної системи: приглушені тони серця, тахікар­дія, підвищений артеріальний тиск.

Період реконвалесценції починається з 2-го тижня хвороби і триває 1,5— 2 тиж. У деяких дітей помітні залишкові зміни на шкірі (лущення) і "малиновий" язик. Для скарлатини характерне пластинчасте лущення на долонях і підошвах. За тяжкістю типові форми скарлатини поділяють на легкі, середньої тяжкості і тяжкі.

Легкі форми зустрічаються найчастіше, характеризуються слабовираженими симптомами інтоксикації, помірними змінами в ротовій частині глотки у вигляді катарального тонзиліту. Температура тіла субфебрильна, стан дітей задовільний. Можливі короткочасний біль голови, нездужання, біль у глотці під час ковтання, блювання. Висип нерясний, неяскравий, зникає до 3—4-го дня хвороби. Зміни в ротовій частині глотки зберігаються упродовж 4—5 днів.

Скарлатина середньої тяжкості характеризується значною інтоксикацією, підвищеною температурою тіла до 38,6—39 °С, повторним блюванням. Розви­вається лакунарний або фолікулярний тонзиліт з яскраво-червоною гіперемією. На слизовій оболонці м'якого піднебіння можлива точкова енантема. Дрібноточ­кова висипка яскрава, рясна, на гіперемованому тлі шкіри, триває 5—6 днів. У всіх хворих спостерігають тахікардію, приглушеність І тону.

Тяжка форма перебігає з різко вираженими симптомами інтоксикації (ток­сична форма) або з тяжкими септичними ураженнями (септична форма). Поєд­нання початкових токсичних симптомів і септичних процесів спричинює токсикосептичну скарлатину.

Токсична форма скарлатини розвивається бурхливо і характеризується різко вираженими симптомами інтоксикації. Температура тіла підвищується до 40 °С і вище, спостерігають біль голови, повторне блювання, збудження, марення, не­притомність, судоми. Висипка яскрава на гіперемованому тлі шкіри, часто з ге­морагіями. Швидко розвиваються симптоми ураження серцево-судинної систе­ми. Уже в 1-у добу хвороби можливий розвиток інфекційно-токсичного шоку.

Септична форма скарлатини характеризується розвитком тяжких запальних і гнійно-некротичних змін. Некрози можливі не тільки на мигдаликах, але й на дужках, язичку. Розвивається гнійний лімфаденіт передніх шийних лімфовузлів із залученням у процес прилеглої клітковини (аденофлегмона).

Екстрабукальна, або екстрафарингеальна, скарлатина (опікова, ранова, після­пологова) вирізняється коротшим інкубаційним періодом, яскравою дрібноточковою висипкою, яка з'являється довкола воріт інфекції і більш насичена саме в цих місцях.

Ускладнення скарлатини поділяються на специфічні і неспецифічні. Спе­цифічні ускладнення, зумовлені стрептококом, поділяються на септичні й алергійні. До септичних ускладнень належать: гострий тонзиліт (у ранні терміни тіль­ки некротичний, у пізні — будь-якого характеру); лімфаденіт гнійний у ранні терміни, отит, мастоїдит, сепсис тощо. Алергійні ускладнення проявляються синовітом, інфекційно-алергійним міокардитом, гломерулонефритом, ревматизмом. Неспецифічні ускладнення зумовлені іншим етіологічним чинником (стафілоко­ком, пневмококом).

За термінами виникнення ускладнення поділяють на ранні (розвиваються на 1-му тижні хвороби) і пізні (на 2-му тижні й пізніше). Ранні ускладнення можуть бути токсичними, септичними, рідше — алергійними, пізні — переважно алергій­ні, проте можуть бути і септичними.

Діагностика. Скарлатину діагностують на підставі клініко-епідеміологічних даних. Анамнез хвороби і об'єктивний огляд дають можливість виявити всі типові для скарлатини симптоми. Епідеміологічні відомості про наявність в ото­ченні дитини хворих на скарлатину або інші хвороби стрептококової етіології значно допомагають діагностувати скарлатину. У сучасних умовах використову­ють класичний метод лабораторної діагностики — бактеріологічний, за допомо­гою якого можна виявити гемолітичний стрептокок у будь-якому вогнищі ура­ження. Допомагає в діагностиці гематологічний метод (у крові лейкоцитоз, нейтрофільоз, збільшена ШОЕ).

Лікування комплексне, етіопатогенетичне, можна проводити як у лікарні, так і в домашніх умовах. Госпіталізують хворого за клінічними, епідеміологічни­ми і віковими показаннями. Режим — ліжковий. Дієта відповідно до віку. Антибіотикотерапія обов'язкова для всіх хворих на скарлатину незалежно від віку. При легких формах найефективнішим є пеніцилін внутрішньом'язово, внутрішньо­венно чи перорально. При тяжких формах призначають дезінтоксикаційну, гіпосенсибілізувальну терапію.

Профілактика. Основними профілактичними заходами є раннє виявлен­ня та усунення джерела інфекції. Виписують із лікарні на 10-й день від початку хвороби. Реконвалесценти, які відвідують дитячі дошкільні заклади і перші два класи школи, залишаються на карантині ще протягом 12 днів. Такі самі терміни ізоляції (22 дні) поширюються і на хворих на тонзиліт з вогнища скарлатини. Для профілактики у вогнищі проводять поточну й остаточну дезінфекцію (в день реє­страції одужання) силами родичів. Якщо хворі на скарлатину діти дошкільного віку контактували з учнями 1—2 класів, установлюють карантин на 7 днів з мо­менту ізоляції хворого. Одночасно проводять медичний огляд, обстеження на стрептокок, ізолюють хворих і носіїв стрептокока з наступною санацією. У місцях масового скупчення дітей провітрюють приміщення, проводять вологе прибиран­ня, УФ опромінення.