Патопсихологічна діагностика доклінічних нервових розладів

МІНІСТЕРСТВО ОСВТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Психолого – педагогічний факультет

 

 

Реферат

«Доклінічні нервово – психічні розлади»

 

Виконала:

Студентка 32 ППФ

Кузнєцова А.А.

Перевірила:

Доц.к.пс.н. Буковська О.О.

 

Чернігів

Зміст

Вступ

1. Визначення доклінічних(граничних) нервово-психічних розладів

2. Форми проявів нервово – психічних розладів.

3. Патопсихологічна діагностика граничних нервових розладів

4. Опитувальники розладів особистості. Їхнє значення для патодіагностики

5. Лікування нервово – психічних розладів.

Висновок

Список літератури

Вступ

В клінічній медицині існує такий важливий параметр як рівень психічного розладу, своєрідна глибина та вираженість психопатологічної картини захворювання. В соматичній медицині, наприклад, такий критерій оцінки відсутній, оскільки відсутня необхідність оцінки соціально значущих сторін діяльності людини.

В патопсихології тяжкість розладів може бути проаналізована двояко. З одного боку – з позиції уявлення про психічне здоров’я, а з другого боку – Ії можна визначити з позиції уявлення про соціально шкідливий вплив, до якого може призвести захворювання. Тому для патопсихолога дуже важливо вірно оцінити ступінь психічного розладу, як з метою правильного призначення терапії, так і з метою запобігання небезпечних проявів з боку хворого щодо оточення.

Визначення доклінічних (граничних) нервово-психічних розладів

До цієї групи захворювань відносяться неврози, психопатії та психічні порушення при соматичній патології. Їч об’єднує проміжне положення, яке вони займають, з одного боку, між нормою та психічною патологією або, з іншого боку, між психічною та соматичною патологією, границі між якими часто важко провести. Є.Ю. Александровський (1978) вважає, що механізми, які визначають границі нормального та патологічного в психічній діяльності мають великий діапазон функціональних можливостей. Саме цю рухливість границь Н.І. Зелінська (1971) розглядає в якості основного критерію виявлення граничних розладів: рухливість переходів між нормою та патологією, між хворобливими станами всередині самих форм «малої» психіатрії та про рухливість взаємовідношень між особистістю та психогенними ситуаційними обставинами.

З рухливістю границь пов’язане значне різноманіття проявів нервово-психічної патології. П.Б. Ганнушкін (1933) не тільки показав велику динамічність пограничних розладів, але й виявив зв’язок між значущістю діапазону психічних порушень, які відносяться до «малої» психіатрії, та індивідуальними особливостями осіб, у яких вони спостерігаються; він також встановив факт рівневого формування граничної психічної патології.

Різноманітність форм граничної психічної патології свідчить про значення патопсихологічної діагностики для «малої» психіатрії. Не в меншій мірі участь психолога потрібна і при нервово-психічних граничних порушеннях. Для успішного проведення психотерапії лікар повинен мати у розпорядженні поглиблену індивідуально-особистісну характеристику хворого, знати його преморбідні особливості як відбувалося формування його особистості, які в нього стосунки з середовищем, який модус реакції на хворого на стресову ситуацію.

Форми розладів

1. Неврастенія являє собою невроз, що виникає на тлі загальної перевтоми організму (через недосипання, відсутність відпочинку, тривалої напруженої роботи) або психологічної травми;

Саме стан розвивається в трьох стадіях:

o На першій стадії у людини відзначається підвищена збудливість і агресивність, порушення
сну, неможливість зосередитися на роботі протягом тривалого часу;

o На другій стадії дратівливість супроводжується втомою і байдужістю, зниженням апетиту, неприємними відчуттями в області шлунка. Не виключені головний біль, прискорений або уповільнений пульс, сльозливе стан. На цій стадії людина, як мовиться, може приймати ситуації «близько до серця»;

o На третій стадії неврастенія переходить у пасивну форму: у хворого переважає млявість, пригніченість і апатія.

1. Лікування даного виду неврозу можливе з допомогою організації режиму дня хворого, грамотного розподілу роботи і відпочинку, правильного і регулярного харчування, зміцнення організму вітамінами. Іноді людині навіть слід змінити роботу або обстановку (виїхати кудись на кілька днів, на природу, за місто);

2. Нав’язливі стану – одна з форм неврозу, що супроводжується тривогою, відчуттям небезпеки, страхами і фобіями. Так, наприклад, людина може надмірно переживати за можливу втрату якоїсь речі або боятися заразитися якоюсь хворобою. В якості методів лікування застосовують психотерапію або терапію антидепресантами;

3. Істерія як форма розлади зустрічається досить рідко, але виражається підвищеною
емоційністю з бажанням людини звернути на себе увагу. Іноді таке бажання проявляється досить ексцентричними вчинками (навмисно гучний сміх, сльозливі істерики, награність в поведінці й розмовах, надмірна увага до власної персони і зовнішності). При істерії можливе підвищення температури, зміна ваги, зниження апетиту, нудота. Оскільки істерія є однією з найбільш складних форм нервових розладів, лікують її допомогою психотерапії. Якщо говорити про які-небудь ліки, то в цьому випадку вони лише допоможуть зняти деякі симптоми (наприклад, депресію) і дещо полегшити стан людини;

4. Найбільш поширеною формою нервового розладу є вегетосудинна дистонія.

Чимало дорослих і дітей (переважно підліткового віку) мають різні симптоми:

o «стрибки» тиску;

o порушення ритму серця;

o утруднення дихання (стан задухи, неповного вдиху);

o збої в роботі шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання, печія);

o підвищення температури.

Нерідко людей, які страждають від вегетосудинної дистонії, можна визначити по холодних кінцівок. Також вони можуть часто скаржитися на головні болі і запаморочення, що пов’язано з проблемами в роботі судин головного мозку.

Як правило, лікарі в змозі виявити діагноз вегетосудинної дистонії тільки після проведення декількох досліджень (МРТ, вимірювання тиску в динаміці, ЕКГ та ін) і зіставлення ознак нервового розладу в сукупності, що зазвичай займає чимало часу.

Прояв яких-небудь симптомів окремо не завжди свідчить про даному розладі, однак їх систематичне повторення повинно наштовхнути вас на своєчасне звернення до фахівця.

Патопсихологічна діагностика доклінічних нервових розладів

Патопсихологічна діагностика при доклінічних розладах – це в першу чергу, діагностика особистості. Але важливе також дослідження особливостей пізнавальної діяльності. Діагностика неврозів завжди іде шляхом диференціювання з неврозо- та психопатоподібними станами, які виникають у зв’язку з процесуальними, органічними та соматичними захворюваннями.

Так, астенічний стан може бути зумовлений психогенною ситуацією, екзогенно-органічним ураженням мозку внаслідок черепно-мозкової травми, астенізуючим соматичним (інфекційним) захворюванням. Симптоматика, що зовнішньо нагадує астенічну, може бути суттєво представлена в клініці неврозоподібної шизофренії. Врешті, астенія є ведучим симптомом церебрального атеросклерозу (у літньої людини). Теж ж саме стосується психопатичних синдромів – вони можуть бути наслідком вроджених аномально-особистісних особливостей або патологічного розвитку, а можуть бути клінічним проявом шизофренії або органічного процесу. Тут нозологічна патопсихологічнадіагностика має характер «негативної» або «позитивної», тобто вона сприяє рішенню питання про відсутність або наявність порушень пізнавальної діяльності та особистісних особливостей, які характерні для психічного захворювання, яке може протікати з неврозо- або психопатоподібною симптоматикою.

Б.Д. Карвасарський (1980) вказує на те, що клінічний метод обстеження хворих на неврози не може повністю замінити методичні підходи до експериментального вивчення особистості. При цьому автор підкреслює основні достоїнства експериментально-психологічних методів: вивчення реакції особистості проводиться в контрольованих дослідником умовах, що дозволяє при нормальній класифікації рішень виділяти відтворені факти та порівнювати дані, які були отримано в різних умовах та на різних обстежуваних (принцип виміру). Висновок про особистість об’єктивізується, тому що експериментальна методика включає не тільки правила отримання даних про особистість, алей правила інтерпретації в цілях надійної відтворюваності. Результати, отримані при такому досліджені, можуть мало залежати від досвіду, кваліфікації, особистісних особливостях дослідника; експеримент дозволяє найбільш повно та різнобічно охарактеризувати особистість досліджуваного.

Застосування якогось одного експериментального методу виявляється недостатнім для повного дослідження особистості. Мистецтвопатопсихолога полягає у вдалому підборі в кожному конкретному випадку методів дослідження та постійному співвідношенні отриманих даних з клінікою.

Патопсихолог має уникати фетишизації будь-якого методу дослідження особистості. На жаль на даний момент поки що немає цілковито досконалих методів, тим не менш, будь-який метод (якщо він є етичним) може бути застосовний щодо дослідження особистості при умові методологічно вірної кваліфікації даних, які можуть бути отримані від цього методу. В зв’язку з цим у пограничній психіатрії може бути застосовано методи та методики, які відносяться до різних груп, тобто засновані на спостереженні, на аналізі біографічного матеріалу, які вивчають особистість у діяльності, які засновані на оцінці та самооцінці, проективні. Всі вони в умовах патопсихологічного експерименту застосовні та доповнюють одна одну.