Організація внутрішнього контролю в органах державного сектору

Тема 12

СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО ВНУТРІШНЬОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ в Україні

Мета, основні завдання, принципи і нормативно-правове регулювання державного внутрішнього фінансового контролю

Державним внутрішнім фінансовим контролем (далі – ДВФК) називають систему внутрішнього урядового контролю, яка націлена на захист фінансових інтересів уряду будь-якої країни.

Отже, метоюДВФК є сприяння уряду у забезпеченні належного (законного, економічного, ефективного, результативного та прозорого) управління державними фінансами та в інтересах суспільства.

Основними завданнями ДВФК,відповідно, є:

- нагляд за дотриманням органами державного сектору норм управління державними фінансами;

- виявлення і попередження відхилень від прийнятих норм управління державними фінансами і своєчасне інформування відповідних органів державної влади про суттєві відхилення від цих норм;

- оцінювання відповідності системи внутрішнього контролю (далі – СВК) в органів державного сектору встановленій меті діяльності;

- оцінка якості надання органами державного сектору адміністративних послуг, виконання контрольно-наглядових функцій і стану виконання завдань, визначених законодавством;

- усунення наслідків порушень, помилок чи інших негативних явищ у діяльності органів державного сектору.

Функціонування системи ДВФК базується на наступних принципах: законності, незалежності, об’єктивності, компаративності, гласності, системності, відповідальності, розподілу контрольних повноважень, своєчасності, превентивності, ефективності (дієвості), а також професійної діяльності та етики.

За рівнем централізації контролю ДВФК поділяють на:

1) централізований – контроль, що здійснюється всередині виконавчої гілки влади певними органами виконавчої влади відповідно до своїх повноважень (в Україні це, насамперед, Державна фінансова інспекція України);

2) децентралізований – контроль, що здійснюється всередині органу виконавчої влади або всередині системи його управління окремими спеціалізованими підрозділами чи посадовими особами з відповідними повноваженнями.

Внутрішній урядовий контроль, за часом здійснення та прийняттям управлінських рішень чи проведенням фінансово-господарських операцій, поділяється на попередній, поточний і подальший (наступний або ретроспективний).

Гармонізація внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту – це діяльність спеціального підрозділу, який утворюється здебільшого у структурі міністерства фінансів для здійснення нагляду і координації внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту завдяки формуванню методологічного забезпечення та проведенню аналізу і моніторингу процесів їх організації, функціонування і розвитку.

Подальше реформування внутрішнього урядового контролю в Україні за визначеним курсом надасть можливість створити цілісну й ефективну систему ДВФК, поліпшити бюджетну дисципліну та звести до мінімуму зловживання у бюджетній сфері, що сприятиме, у свою чергу, удосконаленню процесу управління державними фінансами і досягненню стандартів демократичних країн щодо його прозорості і результативності.

Організація внутрішнього контролю в органах державного сектору

Відповідно, основними завданнями внутрішнього контролю в органі державного сектору є:

· досягнення в діяльності органу найвищого рівня ефективності, результативності, економічності та прозорості відповідно до поставлених завдань;

· забезпечення достовірності фінансової, статистичної і управлінської звітності та іншої інформації, на підстав якої вона складена;

· збереження активів та захисту інформації органу державного сектору від втрат;

· дотримання вимог законодавства та вказівок вищого керівництва.

До основних функцій керівника належать планування та організація діяльності, створення адекватної структури внутрішнього контролю, нагляд за реалізацією внутрішнього контролю та управління ризиками для досягнення впевненості в межах розумного в тому, що мета і цілі органу будуть досягнуті, а рішення, включаючи фінансові, виконуватимуться з урахуванням принципів законності, економічності, ефективності, результативності та прозорості. Керівник відповідає за всі дії і процеси в органі, у тому числі за внутрішній контроль, який не обмежується лише фінансовими аспектами діяльності.

У ході організації внутрішнього контролю в органі державного сектору виконують наступні процедури:

1) окреслюють мету і завдання внутрішнього контролю в органі;

2) обирають головні контрольні параметри;

3) будують організаційну структуру внутрішнього контролю в органі;

4) створюють спеціальні підрозділи з внутрішнього контролю або призначають контролерів, або покладають обов’язки з контролю на співробітників;

5) налагоджують координацію між суб’єктами контролю;

6) регламентують функції служб (осіб) з контролю та порядок його проведення в органі;

7) визначають інформаційне забезпечення контролю, у т. ч. нормативи, стандарти, звітність;

8) планують проведення контрольних заходів та моніторинг їх виконання.

Ефективність СВК визначається за допомогою ефекту від її впровадження (Е), якого впливають внутрішні регламенти, що видаються в державному органі (Р на величину), правила і мотивації до їх застосування (М) та професійні якості персоналу, що працює в органі (Л):

 

Е = (Р + М) × Л.

 

Виділяють три основні підходи до побудови структури СВК:

- за моделлю COSO;

- класичний, який базується на послідовному усуненні недоліків у діяльності на підставі таблиці типових втрат внаслідок відсутності «управлінської» СВК;

- на підставі карти ризиків шляхом застосування технологій ризик-менеджменту для управління ризиками діяльності.