Системний підхід у менеджменті страхової діяльності

В умовах ринкових трансформацій, вступу України до СОТ та переходу на інтенсивний шлях розвитку економіки особливого значення набувають питання, пов’язані з пошуком нових підходів до підвищення ефективності фінансового управління страховими організаціями. Це вимагає вдосконалення планування та прогнозування всіх фінансових по­токів, процесів та відносин. Від правильності та точності прогнозу залежать успіхи або невдачі підприємницької діяльності.

Досвід багатьох страхових організацій в розвинутих країнах показує, що за сучасного ринку, з його жорсткою конкуренцією, планування фінансово-господарської діяльності є найважливішою умовою виживання, економічного зростання та процвітання. В умовах ринку зростає значущість фінансового планування на мікрорівні, оскільки кожний крок підприємств, пов’язаний з ризиком, приносить доходи або втрати і має бути попередньо розрахований, обґрунтований з альтернативними варіантами, перш ніж буде прийнято відповідне управлінське рішення.

За допомогою інструментів фінансового планування стає можливим прогнозування величини доходів, їх раціонального розподілу з ураху­ванням інтересів кожного учасника відтворювального процесу. Для цього обґрунтовуються фінансові завдання, по­казники, що характеризують рух фінансових ресурсів на різних стаді­ях їхнього кругообігу, розробляються фінансові плани.

Динамічність середовища функціонування страховиків обумовлюють зміни умов господарювання, які впливають на їх фінансово-економічну стійкість і темпи економічного зростання. Вирішення питань забезпечення стійкого розвитку страхової організації вимагає постійного коригування методів управління на основі розробки і реалізації цілісного механізму фінансового планування.

Дослідженням з питань фінансового планування і його інформаційно-аналітичного забезпечення присвятили свої праці відомі зарубіжні вчені, зокрема Є. Брігхем, Д. Норт, У. Шарп, Лі Ченг Ф., Д. Фіннерті.

Вагомий внесок в дослідження та розробку практичних засад фінансового планування та зокрема, в страхових організаціях внесли вітчизняні і російські вчені: І. Балабанов, О. Барановський, М. Білик, І. Бланк, В. Бочаров, Н. Внукова, О. Гаманкова, В. Грушко, Г. Крамаренко, О. Лихачова, Д. Навроцький, Г. Нам, В. Нечипоренко, Л. Орланюк-Малицька, С. Осадець, А. Поддєрьогін, В. Савчук, О. Терещенко, Є.Уткін, В. Федосов, В. Фурман, Я. Шумелда, Р. Юлдашев та інші.

Вченими було опрацьовано низку принципів, функцій, форм та методів фінансового планування. Проте в опублікованих наукових працях зазначених авторів ще недостатньо повно охопленими є окремі питання щодо фінансового планування діяльності вітчизняних страхових організацій. Зокрема, сучасна економічна думка з питань фінансового планування розглядає, в основному, організаційні питання формування окремих стратегічних планів розвитку та їх інформаційного забезпечення, у меншій мірі торкаючись таких питань, як організаційно-методичні аспекти розробки фінансової стратегії та оперативного плану діяльності страховика; вибір альтернатив стратегії і механізм її реалізації; процедура планування в короткостроковому періоді; забезпечення поєднання стратегічних та оперативних завдань за допомогою системи збалансованих показників.

Отже, вирішення питань щодо удосконалення механізму фінансового планування, зокрема, розробки фінансової стратегії розвитку страхової організації та забезпечення оперативного планування грошових потоків є нагально необхідними, що зумовлює потребу у відповідних наукових дослідженнях.

Фінансове управління займає особливе місце в системі менеджменту на підприємстві, поєднує інформаційне забезпечення і контроль. Воно не замінює собою управління підприємством, проте переводить його на якісно новий рівень.

Одним з вагомих аспектів загальної системи управління є планування, тобто, орієнтований на перспективу процес прийняття рішень, який коригується відповідно потреб ринку та власників, поєднуючи регулювання та контроль. Планування в Україні розвивалося в радянський період як інструмент командно-адміністративної економіки, головною метою, якого було виявлення невикористаних ресурсів та визначення платежів до бюджету. Шляхом планування здійснювався розподіл грошових потоків, заощаджень, їх розподіл по централізованих та децентралізованих фондах.

З переходом України до ринкових відносин фінансове планування виступає вже як необхідний елемент управління Ті методи планування, які застосовувалися за централізованої економіки, виявилися невідповідними новим умовам. Ринок вимагає створення та використання високоефективного, якісного фінансового плану, оскільки всю відповідальність за прорахунки, в тому числі, і фінансові, несе саме підприємство. Без фінансового планування неможливо досягнути того рівня управління фінансово-господарською діяльністю підприємства, яке забезпечувало б йому конкурентоспроможність на ринку.

За допомогою планування конкретизуються прогнози, визначаються конкретні шляхи, показники, взаємопов’язані завдання, послідовність їх реалізації, а також методи, що сприяють досягненню обраної мети.

З врахуванням викладеного, фінансове планування – це процес визначення обсягів фінансових ресурсів, узгодження джерел формування та напрямків використання, згідно виробничим, маркетинговим планом та показниками діяльності підприємства в плановому періоді, які забезпечують вирішення завдань найбільш раціональним шляхом.

В останні десятиліття в світовій економіці спостерігається активізація процесів глобалізації, які охопили і страхування. Серед причин виникнення на страховому ринку тенденції до інтеграції необхідно виділити ряд об’єктивних факторів. У числі найважливіших з них - вихід світового співтовариства на новий етап розвитку, що відбиває виникнення більш тісних контактів між національними ринками й створення єдиного культурного, інформаційного й економічного простору. Ефект розмивання економічних і культурних меж між країнами, що призводить до розширення кола партнерів і закордонних представництв компаній, виникнення масштабного міжнародного поділу праці, а також індустрія міжнародного туризму розширюють страховий бізнес за національні кордони.

Слід зазначити, що інтеграційні процеси не замикаються усередині страхового ринку. Одним з напрямків інтеграції, що виходить за межі страхового ринку, є взаємопроникнення страхового й банківського бізнесу.

Формування глобальних комунікаційних й інформаційних систем створює технічні передумови для позширення страхового бізнесу за межі окремих країн. Зневага цими передумовами може призвести багатьох страховиків до втрати вигідних ринкових позицій.

Передумови економічного розвитку держави визначають необхідність застосування в роботі страхових організацій основної складової фінансового управління – фінансового планування. А враховуючи всі зазначенні фактори розвитку вітчизняного страхового ринку, страхові організації повинні використовувати сучасні методи управління, один із яких і є фінансове планування господарської діяльності.

Основні завдання фінансового планування в страховій організації, а саме:

- забезпечення основної, фінансової та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

- установлення ефективних фінансових відносин страхової організації із окремими суб’єктами господарювання;

- визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

- виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання фінансових, трудових, інформаційних та інш. ресурсів;

- здійснення контролю за створенням та використанням фінансових ресурсів.

Динамічний розвиток вітчизняного страхового ринку, прихід іноземних інвесторів, підвищення конкурентноздатності зумовлюють використання сучасних фінансово-економічних методів управління, реалізація яких можлива через систему фінансового стратегічного планування.

Страхова організація не є ізольованим, відокремленим учасником ринку. Проведення її фінансово-господарської діяльності характеризується системою зовнішніх та внутрішніх відносин.

Для забезпечення повного виконання взятих на себе зобов’язань (як внутрішнього так і зовнішнього характеру), задоволення фінансових потреб страхові організації визнають необхідність стратегічного управління. За допомогою якого можна враховувати безперервний процес пошуків і впровадження нових методів управління, зорієнтованих на послідовне вдосконалення страхового бізнесу. Опрацювання стратегії має враховувати адаптацію до змін зовнішнього та внутрішнього середовища. Тому стратегічні програми потрібно складати доволі гнучкими, аби при потребі їх можна було переорієнтувати або модифікувати.

Фінансова стратегія – це комплексний план, який орієнтований на виконання досягнення мети компанії, передбачає вибір найефективніших шляхів реалізації досягнення поставлених цілей із відповідним реагуванням щодо змін внутрішнього і зовнішнього середовища суб’єкта господарювання.

За рахунок використання фінансової стратегії можна вирішити наступні завдання:

- ефективне управління компанією при інтенсивній зміні зовнішніх факторів фінансового середовища (зміна економічної політики держави, коливання кон’юнктури фінансового ринку, інш.);

- забезпечення операційної та інвестиційної діяльності страховика на перспективний період;

- забезпечення конкурентних переваг розвитку страховика;

- диверсифікація діяльності страхової компанії із врахуванням прогнозного ризику.

Систему фінансового планування діяльності страхових організацій необхідно розглядати як сукупність стратегічного та оперативного планування. Це дозволить менеджерам страховиків більш ефективніше розробляти фінансовий план, визначати стратегічні та оперативні цілі і завдання та встановлювати терміни виконання і центри відповідальності.

Система фінансового планування в страхових організаціях включає довгострокове стратегічне фінансове планування та короткострокове оперативне фінансове планування.

Аналіз процесу планування в страхових компаніях засвідчує, що суттєва проблема, яка перешкоджає повноцінному використанню цього інструменту управління є неузгодженість кількісних та якісних цілей, стратегічних та оперативних завдань, які стоять перед страховиком в цілому, окремими структурними підрозділами чи працівниками. В результаті такої ситуації керівники страхових компаній недооцінюють роль стратегічного планування, оскільки не визнають реальних інструментів впровадження в життя цілей, зафіксованих у стратегії.

Враховуючи особливості страхового ринку, можна використовувати модель стратегічного планування в страхових організаціях, я ка містить сім основних етапів розробки та реалізації.

На першому етапі стратегічного планування здійснюється визначення основних стратегічних цілей діяльності страхової компанії. Встановлюються стратегічні цілі власників, менеджерів вищої та середньої ланки та можливість виключення асиметрії інформації, визначається рівень наявного фінансового аналізу в компанії.

На другому етапі стратегічного планування необхідно дослідити фактори зовнішнього та внутрішнього середовища страховика та визначити ступінь їх впливу.

На третьому етапі здійснюється комплексна оцінка становища страхової компанії на ринку. Менеджери виявляють можливості, загрози, перспективи діяльності організації.

На четвертому етапі необхідно розробити стратегічні нормативи діяльності страхової організації. Розроблені нормативи (базові заплановані показники) дозволять приймати управлінські рішення на перспективу.

На п’ятому етапі проводиться оцінка стратегії страхової організації за системою економічних та неекономічних критеріїв. Таке оцінювання дає можливість виявляти відхилення від запланованих результаті та корегувати діяльність компанії відповідно до планових показників.

Шостий етап передбачає забезпечення реалізації стратегічного плану страховика. як Оскільки стратегічний план складається і реалізується в довгостроковому періоді (3-5 і більше років), можливим є і розробка та реалізація нових завдань та управлінських рішень.

На сьомому етапі менеджери страховика мають змогу забезпечити взаємозв’язок стратегічних та оперативних цілей за допомогою розробки та використання системи збалансованих показників.

Однією з проблем є відсутність зв’язку між стратегічним та оперативним плануванням. Ця проблема може виникати лише в тих компаніях, в яких використовуються елементи і оперативного і стратегічного планування. Проблемою невиконання стратегій є те, що навіть детально розроблену стратегію, зовсім не просто перевести в короткострокові терміни і донести до кожного співробітника як щоденний інструмент діяльності. Однією із спроб подолати цей розрив між високорівневими стратегічними цілями і оперативним управлінням стала концепція Balanced Scorecard (BSC).

Планування та аналіз в розрізі підрозділів та окремих етапів бізнес-процесу дає змогу знаходити резерви зниження витрат, ефективно використовувати матеріальні цінності, усувати "вузькі місця" у вигляді зайвих робіт та низької продуктивності праці, гнучко реагувати на зміну зовнішнього середовища.

Оперативне фінансове планування є ключовою складовою фінансового менеджменту в страхових організаціях. Саме за рахунок оперативного планування забезпечується адекватність управління господарської діяльності страховика потребам ринкового середовища та її ефективність. Якщо стратегічне фінансове планування покликане вирішувати завдання на перспективу і розраховані, як правило, на 5-10 років, то оперативне фінансове планування вирішує короткострокові (в межах 1 року) деталізовані завдання.

Опрацювавши різні підходи щодо визначення сутності оперативного фінансового планування, автором визначено наступні особливості короткострокового планування для страхових організацій:

- Короткостроковий характер (розробляється на строк до 1 року);

- Внутрішньо фірмове спрямування;

- Визначені центри відповідальності;

- Забезпечуються фінансовими ресурсами основні напрямки роботи;

- Включає складання та використання платіжного календарю;

- Потребує повсякденного контролю (бюджетний контроль) та корегування;

- Використання економіко-математичних моделей.

За сучасних умов розвитку страхового ринку України менеджерам страхових організацій необхідно приймати до уваги, що оперативний фінансовий план повинен бути гнучким і містити альтернативні рішення.

Оперативне планування діяльності страхових організацій передбачає врахування особливостей розвитку регіональної структури страхового ринку (рис. 5).

Перше місце належить столиці (третина ринку), наступні місця займають Харківська, Донецька, Дніпропетровська., Одеська та Запорізька області. Така ситуація пояснюється розміщенням в цих містах найбільших промислових підприємств – реальних та потенційних страхувальників. Окрім того, платоспроможність населення регіонів зазначених областей значно вища. Отже, можна стверджувати, що при складанні та реалізації оперативного фінансового планування страховиків важливу роль відіграє рівень соціально-економічного розвитку того чи іншого регіону.

Для удосконалення процесу оперативного планування діяльності менеджер страхової організації повинен: готувати альтернативні пропозиції розвитку бізнесу;

- складати платіжний календар;

- встановлювати центри відповідальності та інформувати виконавців про обсяг відповідальності за вчасне та повне виконання поставлених завдань;

- використовувати поточний контроль за досягненням поставлених задач.

Виконання фінансового плану здійснюється протягом календарного року, при цьому забезпечується платоспроможність та фінансова надійність страхової організації.

При дослідженні сутності оперативного фінансового планування автором було запропоновано наступні етапи фінансового оперативного планування.

Аналіз вхідних фінансових потоків страховика. Страхова організація є відкритою організаційною системою, може займатись як основною, так і фінансовою і інвестиційною діяльністю. Саме тому при складанні оперативного плану значну увагу необхідно приділити аналізу вхідних фінансових потоків.

Аналіз вихідних фінансових потоків страховика. Так, автором запропоновано використовувати для проведення аналізу внутрішню форму звітності.

Складання плану руху грошових коштів страховика. Пропонується грошові потоки розглядати за трьома видами діяльності страхових організацій: страховою, фінансовою та інвестиційною. Ефективним інструментом планування грошових потоків є складання платіжного календаря.

Проаналізувавши сутність процесу руху грошових коштів, нами розроблено модель планування руху грошових коштів страхової компанії (рис. 6).

Складання плану фінансових результатів роботи страховика. За результатами проведеного аналізу за попередніми етапами оперативного планування пропонується автором провести роботу зі складання плану фінансових результатів. В такому документі відображаються основні показники діяльності страхової організації на плановий період. Основною метою такого планування є визначення прибутку (збитку) в розрізі основної, фінансової та інвестиційної діяльності страховика.

Поточний контроль. Контроль є наступним етапом процесу планування. Виникає необхідність контролювати виконання оперативних задач та досягнення запланованих результатів в повному обсязі та вчасно. Проведене дослідження свідчить, що необхідно вирізняти два напрямки поточного контролю – середній та верхній рівень. Середній рівень контролю проводиться керівниками операційних завдань. Верхній рівень контролю здійснюється керівником служби фінансово планування та Правлінням страхової організації.

Вдосконалення оперативного планування фінансово-господарської діяльності страхових організацій буде сприяти підвищенню прибутку та досягнення поставлених цілей та завдань

ТЕМА 3. ОРГАНІЗАЦІЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Основні організаційно-правові форми здійснення страхової діяльності в Україні.

3.2. Процес створення страхової компанії.

3.3. Вимоги до реорганізації та ліквідації страховика.

3.1. Основні організаційно-правові форми здійснення страхової діяльності в Україні

Страхова компанія або страхове товариство - це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси. Страхова компанія відповідно до отриманої ліцензії бере на себе відповідальність зі певну плату відшкодувати страхувальникові завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

Закон України „Про господарські товариства" передбачає створення страхових організацій у наступних організаційно-правових формах: акціонерні товариства, повні товариства, командитні товариства, товариства з додатковою відповідальністю. Також законодавство передбачає можливість утворення державних страхових організацій. Крім того, особливу категорію страхових організацій представляють товариства взаємного страхування. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов' язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Український страховий ринок представлений страховими компаніями двох типів - зі страхування життя та загального страхування або видів страхування інших, ніж страхування життя. Страхові компанії можна класифікувати за різними ознаками.

1. За належністю. Приватними страховиками можуть бути
індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Державні
(публічні) можуть бути засновані і керуватися від імені держави (уряду) або
націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна у
державну власність

2. За інституціональною ознакою. Акціонерне страхове товариство -

це такий тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток - акцій. Акція дає її власникові право на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів. Акціонерна форма страхової організації (закритого і відкритого типу) є найбільш прийнятною для вирішення завдань страхування. При ній спостерігаємо високий професіоналізм, старанність працівників, більш широкі можливості вирішення завдань наукового, юридичного характеру, бухгалтерського обліку, безпосереднього лобіювання законів і т. д. Ознакою акціонерних організацій є розподіл відповідальності між її учасниками за

взяті зобов'язання. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

В України у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу. Перспективнішими для страхового бізнесу є відкриті акціонерні товариства. Вони мають можливість залучати кошти завдяки продажу акцій на відкритому ринку. Для закритих акціонерних страхових компаній можливість швидкої зміни статутного капіталу в разі необхідності або зміни законодавства знижується у зв'язку з тим, що коло власників є обмеженим.

Товариство з додатковою відповідальністю - це вид господарського товариства, статутний капітал якого поділений на частки, визначені статутними документами. Учасники відповідають за його зобов' язаннями своїми внесками у статутний фонд, а у випадку недостатності цих коштів -додатково і майном.

Товариство з повною відповідальністю - це об'єднання кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожен з них несе повну відповідальність згідно з зобов' язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

Командитне товариство об'єднує два види учасників, зокрема повних товаришів та вкладників-командитистів. Правовий статус повних товаришів аналогічний до того, що існує у повному товаристві. Вони здійснюють підприємницьку діяльність від імені командитного товариства, несуть відповідальність за зобов' язаннями товариства всім своїм майном. Такий учасник може бути повним товаришем тільки в одному командитному товаристві, а учасник повного товариства не може бути повним товаришем у командитному товаристві і навпаки.

Командитисти не беруть участі в управлінні діяльністю товариства (виступають від його імені лише за дорученням), відповідають за зобов' язаннями товариства у межах їх вкладів у статутний капітал, а також приймають участь у розподілі прибутку на вкладений капітал.

Товариство взаємного страхування - це юридичні особи-страховики, створені відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків цього товариства.

Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов' язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.

3. За територією охоплення страховим захистом страхові компанії умовно можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні (міжнародні). Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко

дослідити, в межах яких саме регіонів чи міст діє той чи інший страховик. Проте виходячи з масштабу території, що охоплюється страховим захистом, можна сказати, що кожна з названих страхових компаній виконує свої певні функції і відповідає певним критеріям.

На сьогоднішній день в Україні немає транснаціональних страхових компаній. З розвитком вітчизняного страхового ринку такі компанії об'єктивно з'являться, адже потрібно виходити за межі країни з метою ефективного розосередження ризиків, розширення каналів продажу страхових продуктів та отримання прибутку.

4. За спеціалізацією. Спеціалізовані компанії зосереджують свою діяльність на певних видах страхування, таких як: страхування життя, медичне страхування, страхування повітряного транспорту тощо.

Універсальні компанії здійснюють одночасно різні види страхування, наприклад, страхування майна, наземного транспорту, авіаційне страхування, від нещасних випадків тощо.

Перестрахові компанії - організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

5. За розміром статутного капіталу та іншими економічними показниками, за допомогою яких визначають рейтинг страхових компаній на ринку виділяють великі, середні та малі страхові компанії.

На вітчизняному страховому ринку діють також кептивні страхові компанії, які повністю або частково обслуговують корпоративні інтереси засновників, а також самостійно господарюючих суб' єктів, що входять до структури багато профільних концернів або фінансово-промислових груп. Кептив може виступати дочірньою страховою компанією іншого страховика. Найчастіше кептивні страхові компанії створюються промисловими, торговельними, банківськими та іншими структурами.

3.2. Процес створення страхової компанії

Створення страхової компанії відбувається поетапно і може налічувати п' ять етапів в залежності від обраної форми організації. Основними етапами є три:

1 етап: державна реєстрація страхової компанії як суб'єкта господарювання;

2 етап: реєстрація емісії акцій страхової компанії (якщо компанія створена у вигляді акціонерного товариства);

3 етап: ліцензування страхової діяльності страхової компанії.

Перший етап є основним, і тільки після його завершення можна переходити до виконання інших етапів. Другий та третій етапи можна виконувати паралельно.

Перший етап - реєстрація страхової компанії як суб'єкта господарювання. Страхова компанія реєструється як суб'єкт господарської діяльності згідно з Господарським кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців». Державна реєстрація страхової компанії здійснюється державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи.

Страхова компанія повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву.

Статутний капітал страхової компанії має бути сформований виключно у грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страхової компанії цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Нацкомфінпослуг, але не більше ніж 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, вносити нематеріальні активи.

Загальний розмір внесків страхової компанії до статутних фондів інших страхових компаній України не може перевищувати 30 відсотків власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремої страхової компанії не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страхову компанію, яка здійснює види страхування, інші, ніж страхування життя, у разі здійснення нею внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

На ринку діють також конгломерати із страхових компаній-співзасновників. Мета таких утворень - збільшення страхової ємності та диверсифікація різних сегментів ринку. Найчастіше всього на страховому ринку України трапляються конгломерати з двох страхових компаній: з ризикових видів страхування та страхування життя.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. На підставі результатів реєстрації страхова компанія отримує свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію компанії.

На цьому етапі страхова компанія може функціонувати як суб' єкт господарювання, але не має права займатися страхуванням. На практиці це означає, що страхова компанія може займатися іншими видами господарської діяльності, які не потребують ліцензування: надавати консультації, інвестувати кошти, які надійшли на формування статутного капіталу, в цінні папери або перерахувати їх на банківський депозит. Ці операції нададуть можливість отримувати доход до початку страхової діяльності.

Другий етап - реєстрація емісії акцій страхової компанії (за умови, що компанія створена у вигляді акціонерного товариства). Процедура випуску

акцій регламентується Цивільним та Господарським кодексами України, Законами України «Про цінні папери та фондову біржу», «Про господарські товариства» та іншими нормативними документами Нацкомціннихпаперів.

Якщо страхова компанія створена у вигляді приватного акціонерного товариства, то реєстрація акцій здійснюється згідно з вимогами Положення про порядок реєстрації випуску акцій приватними акціонерними товариствами.

Приватне акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції. На момент реєстрації акцій засновник (засновники) зобов'язаний сплатити не менше ніж 50% вартості акцій. Решту суми засновник (засновники) має право сплачувати в термін до одного календарного року після реєстрації емісії акцій. На практиці статутний капітал страхової компанії намагаються оплатити повністю на момент реєстрації компанії, оскільки розмір фактично сплаченого статутного капіталу є основою для отримання ліцензій на страхування, а також для розрахунків лімітів на страхове утримання.

Бувають і такі випадки, коли під час проведення емісії акцій виникає необхідність доопрацювання окремих документів. Необхідно, щоб всі ці дії були проведені в термін 30 днів, протягом здійснення реєстрації. Якщо страховій компанії буде відмовлено в реєстрації емісії акцій через невідповідність документів, їх доведеться подавати знову, що може суттєво затягнути процес реєстрації.

Якщо страхова компанія створюється у вигляді публічного акціонерного товариства, реєстрація акцій здійснюється згідно з вимогами Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію. Засновники страхової компанії на установчих зборах ухвалюють рішення про підписку на акції та оформлюють це рішення відповідним протоколом. Засновники страхової компанії, зареєстрованої у вигляді публічного акціонерного товариства, у будь-якому випадку зобов' язані бути держателями акцій на суму не менше ніж 25 відсотків статутного фонду і протягом двох років не мають права їх продавати.

Страхова компанія у вигляді публічного акціонерного товариства має право випускати як іменні акції, так і акції на пред' явника. На практиці, як правило, випускають лише іменні акції, що значно спрощує процедуру звітності страхової компанії. Для здійснення емісії акцій публічного акціонерного товариства, насамперед необхідно зареєструвати в Нацкомціннихпаперів інформації про емісію акцій, яка є підтвердженням наміру реалізувати акції на фондовому ринку, але не фактом реєстрації емісії.

Зареєстрована інформація про емісію акцій засвідчується уповноваженою на це особою Нацкомціннихпаперів та штампом «ЗАРЕЄСТРОВАНО» (або написом «ЗАРЕЄСТРОВАНО» і печаткою Нацкомціннихпаперів у разі відсутності штампу). Один примірник зареєстрованої інформації повертається засновникам страхової компанії. Після реєстрації інформації про емісію акцій страхова компанія зобов'язана надрукувати у засобах масової інформації проспект емісії акцій, які планується розміщувати (обов' язково в одному із місцевих органів преси і одній із газет, що рекомендовані Нацкомціннихпаперів: «Українська інвестиційна газета», «Бюлетень. Цінні

папери України»). Інформація про розміщення акцій має бути надрукована не пізніше, ніж за 10 днів до початку розміщення акцій на ринку.

Термін підписки на акції страхової компанії не може перевищувати шести календарних місяців. Підписка проводиться шляхом укладання договорів підписки на акції серед інвесторів (юридичних та фізичних осіб). На момент укладання договору інвестор зобов'язаний сплатити не менше ніж 10% вартості акцій, що купуються, але при цьому він зобов' язується на момент реєстрації емісії акцій сплатити не менше ніж 30% вартості акцій, а решту суми має право сплачувати протягом календарного року після реєстрації емісії.

Акції страхової компанії не можуть продаватися за ціною, нижчою від номінальної вартості. На практиці ж бувають випадки, коли акції новостворених страхових компаній реалізуються за ціною, що перевищує номінальну вартість. За результатами розміщення акцій страхової компанії проводиться аудиторська перевірка. Не пізніше як через 15 днів після закінчення строку підписки на акції страхова компанія подає в Нацкомціннихпаперів звіт про результати підписки.

Нацкомціннихпаперів розглядає отримані документи та затверджує звіт підписки на акції, після чого засновники страхової компанії мають право розпочати реєстрацію компанії як суб' єкта господарювання (див. підрозділ «Перший етап»).

Якщо в результаті підписки на акції страхової компанії було продано акцій на суму менше, ніж 60% запланованого розміру статутного фонду, то підписка вважається такою, що не відбулась, і засновники повинні повернути кошти, які були отримані від покупців акцій. У цьому випадку страхова компанія також подає Нацкомціннихпаперів звіт про результати підписки на акції.

Після проведення державної реєстрації страхова компанія, створена у вигляді публічного акціонерного товариства, подає до Нацкомціннихпаперів документи для реєстрації емісії акцій.

Реєстрація емісії акцій здійснюється в межах, затверджених загальними зборами акціонерів страхової компанії за результатами підписки на акції протягом 30 днів з моменту подання до Нацкомціннихпаперів заяви та необхідних документів.

Після реєстрації емісії акцій приватному та публічного акціонерному товариствам видається свідоцтво про реєстрацію емісії акцій.

Третій етап - ліцензування страхової діяльності страхової компанії. Ліцензування страхових операцій страхової компанії, що здійснюватиме свою діяльність на території України, має обов' язковий характер і здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України.

Ліцензія видається на здійснення окремого виду страхування й одночасно дає право на проведення перестрахування за цим видом страхування на всій території України. Процес ліцензування регламентується Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності. Ліцензування включає процес видачі, переоформлення та анулювання ліцензій, видачі дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ Нацкомфінпослуг.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право страхової компанії здійснювати страхову діяльність з конкретного виду страхування протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензії на здійснення страхової діяльності є безстроковими.

Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на провадження конкретних видів страхування.

Згідно із Законом України «Про страхування» ліцензуванню підлягають обов'язкові та добровільні види страхування (статті Закону 6 та 7). Ліцензії на обов' язкові види страхування видаються відповідно до ліцензійних вимог та особливих умов ліцензування, встановлених Кабінетом Міністрів. Ліцензія на конкретний вид обов' язкового страхування видається, якщо страхова компанія має досвід здійснення добровільного страхування не менше, ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством. Під досвідом не менше, ніж два роки, слід розуміти наявність протягом усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страхування.

Для отримання ліцензії на право здійснення страхової діяльності страхова компанія подає до Нацкомфінпослуг такі документи: ~ заяву про видачу ліцензії;

~ копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності страхової компанії або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально;

~ копії статутних документів страхової компанії, засвідчені в установленому законодавством порядку;

~ довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що

підтверджують формування та розмір плаченого статутного фонду;

~ довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену

аудитором (аудиторською фірмою);

~ правила (умови) страхування;

~ економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

~ інформацію про учасників (засновників та/або акціонерів) страхової компанії;

~ інформацію про голову виконавчого органу та його заступників, копію диплома голови виконавчого органу страхової компанії (голови правління компанії) або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копію диплома головного бухгалтера страхової компанії про вищу економічну освіту;

~ інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених законодавством. Наприклад, свідоцтво про реєстрацію емісії акцій;

~ затверджені в установленому порядку правила проведення внутрішнього моніторингу страхової компанії;

~ завірену керівництвом страхової компанії копію документа про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього

фінансового моніторингу, з інформацією про керівних посадових осіб або фахівців, відповідальних за проведення фінансового моніторингу.

Видаються ліцензії на здійснення конкретних видів страхування. Нацкомфінпослуг може відмовити у видачі ліцензії. Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України. Про відмову у видачі ліцензії Нацкомфінпослуг повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням причини відмови.

В разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у поданих документах, страхова компанія може подати до Нацкомфінпослуг нову заяву про видачу ліцензії не раніше, ніж через три місяці від дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії. В разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності страхової компанії Ліцензійним умовам компанія може подати у Нацкомфінпослуг нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене в судовому порядку.

У разі прийняття Нацкомфінпослуг позитивного рішення про видачу ліцензії Нацкомфінпослуг оформлює ліцензію не пізніше, ніж за п' ять робочих днів із дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

3.3. Вимоги до реорганізації та ліквідації страховика

Відповідно до Господарського кодексу України та Законів України «Про господарські товариства» і «Про страхування», страхова компанія може припинити свою діяльність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) чи ліквідації. Реорганізація страхової компанії здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України, з урахуванням особливостей забезпечення правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Нацкомфінпослуг. Реорганізація страхової компанії не повинна призвести до збиткової діяльності компанії-правонаступника, порушення ним виконання вимог щодо формування статутного фонду, економічних нормативів, виникнення становища, що загрожує інтересам страхувальників і кредиторів.

Злиття передбачає припинення діяльності двох чи кількох виключно страхових компаній як юридичних осіб і передачу всіх майнових прав та обов' язків іншій страховій компанії-юридичній особі на правах філії чи без відкриття філії.

Приєднання передбачає припинення діяльності однієї страхової компанії як юридичної особи та передачу всіх майнових і немайнових прав та обов' язків іншій страховій компанії - на правах філії чи без відкриття філії.

Сьогодні у світі спостерігаються тенденції страхового капіталу, що проявляється у злитті та придбанні компаній зі страхування та перестрахування і формування на цій основі транснаціональних страхових товариств.

Поділ передбачає припинення діяльності однієї страхової компанії як юридичної особи та передачу за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах усіх її майнових та немайнових прав і обов' язків кільком страховим компаніям-юридичним особам, які створюються внаслідок реорганізації.

Виділення передбачає створення страхової компанії-юридичної особи (або кількох страхових компаній), до яких за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах переходять майнові та немайнові права і обов' язки страхової компанії-юридичної особи, що реорганізується. На практиці часто замість виділення проводять заснування нових страхових компаній, оскільки це значно простіше і потребує менше витрат.

Перетворення передбачає:

- зміну організаційно-правової норми товариства, у вигляді якого була створена страхова компанія. При цьому до нової страхової компанії усі майнові та немайнові права і обов' язки компанії, що реорганізується. Наприклад, реорганізація страхової компанії у вигляді приватного акціонерного товариства у публічне акціонерне товариство;

- перепрофілювання страхової компанії у страхового посередника за умови погашення ним своїх майнових і немайнових зобов' язань перед страхувальниками та перестраховиками. На практиці це є одним із способів вирішити проблему недостатнього розміру статутного фонду.

Реорганізація (санація)страхової компанії проводиться у разі рішення вищого органу страхової компанії або на вимогу Нацкомфінпослуг у зв' язку із застосуванням санкцій за порушення страхового законодавства. Якщо страхова компанія створена у вигляді акціонерного товариства, то для прийняття такого рішення необхідно, щоб за нього проголосували не менше ніж 75% акціонерів, присутніх на зборах. Нацкомфінпослуг може прийняти таку вимогу у разі невиконання страховою компанією зобов' язань перед страхувальниками протягом трьох місяців, або недосягнення страховою компанією визначеного чинним законодавством розміру статутного фонду, або при настанні інших випадків, визначених законодавством України.

Реорганізація (санація) страхової компанії за рішенням Нацкомфінпослуг передбачає:

- реорганізацію у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників;

- об' єднання кількох страхових компаній із визначенням порядку передачі страхових зобов' язань за умови згоди на це власників компанії;

- залучення до числа учасників страхової компанії інших компаній (у тому числі іноземних страхових компаній) за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов' язаннями та боргами страхової компанії, строк сплати яких уже настав.

Виключення страхової компанії з державного реєстру суб' єктів підприємницької діяльності органами державної влади і органами місцевого самоврядування у зв' язку з його реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Не допускається ліквідація страхової компанії з метою уникнення нею виконання своїх обов'язків перед страхувальниками. Процес ліквідації страхової компанії проходить під контролем Нацкомфінпослуг.

Припинення діяльності страхової компанії можливе у випадках:

- за рішенням вищого органу страхової компанії;

- на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність страхової компанії (наприклад, Нацкомфінпослуг), у разі систематичного або грубого порушення законодавства. Нацкомфінпослуг при порушенні страховою компанією чинного законодавства та нормативних документів має право призупинити ліцензію на здійснення страхової діяльності, а в разі грубого порушення законодавства анулювати ліцензії на страхування. Анулювання ліцензії веде до ліквідації компанії;

- на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

- з інших підстав, передбачених установчими документами страхової компанії.

Ліквідація страхової компанії проводиться призначеною нею ліквідаційною комісією, а у разі припинення діяльності компанії за рішенням суду - ліквідаційною комісією, що призначається судом. У разі визнання страхової компанії банкрутом її ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Із дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами страхової компанії. Кошти, що належать страховій компанії, включаючи виручку від розпродажу майна при ліквідації, після розрахунків з оплати праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов' язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених компанією та іншими кредиторами, розподіляються між власниками страхової компанії у порядку і на умовах, передбачених законодавством України та установчими документами компанії, у шестимісячний строк після опублікування інформації про ліквідацію.

У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості кошти страхової компанії не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

Ліквідація товариства вважається завершеною, а страхова компанія такою, що припинила свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру. При цьому слід враховувати, що виключення страхової компанії з державного реєстру суб' єктів підприємницької діяльності органами державної влади і органами місцевого самоврядування у зв' язку з ліквідацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).

ТЕМА 4. УПРАВЛІННЯ СТРАХОВОЮ КОМПАНІЄЮ

4.1. Основні типи організаційних структур управління страхової компанії, їх переваги та недоліки

4.2. Поняття ефективного управління в страхових компаніях.

4.3. Органи управління страховою компанією.

4.4. Процес прийняття рішень керівними органами страхової компанії.

4.5. Бізнес-процеси страхової компанії.

4.1. Основні типи організаційних структур управління страхової компанії, їх переваги та недоліки

Теорія і практика менеджменту розробили багато різних принципів побудови структур управління, які можна звести до наступних основних типів:

- лінійна організаційна структура;

- лінійно-штабна організаційна структура;

- функціональна організаційна структура;

- лінійно-функціональна організаційна структура;

- дивізіональна організаційна структура;

- матрична організаційна структура;

- інші: проектна, кластерна, модульна, атомістична.

Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов' язаних з його управлінням.

Переваги лінійної оргструктури:

- чіткість і простота взаємодії (неможливість отримання підлеглим суперечливих розпоряджень та вказівок);

- відповідальність кожного за виконання свого завдання (надійний контроль та дисципліна);

- оперативність підготовки і здійснення управлінських рішень;

- економічність (за умови невеликих розмірів організації).

Недоліки лінійної оргструктури:

- необхідність високої кваліфікації керівників;

- зростання числа рівнів управління при збільшенні розмірів організації;

- обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях.

Лінійно-штабна організаційна структура є різновидом лінійної оргструктури. За такої структури для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців з різних видів діяльності. Всі виконавці підпорядковуються безпосередньо лінійним керівникам. Повноваження штабних спеціалістів стосуються підготовки порад та рекомендацій лінійним керівникам або видачі вказівок виконавцям за дорученням лінійного керівника. Завдяки цьому підвищується ступінь оперативного та організаційного реагування.

Функціональна організаційна структура. Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління

утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов' язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями. Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже і зменшується кількість рівнів управління. До обов' язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками.

Переваги функціональної оргструктури:

- спеціалізація діяльності функціональних керівників;

- скорочення часу проходження інформації;

- розвантаження вищого керівництва.

Недоліки функціональної оргструктури:

- можливість отримання суперечливих вказівок;

- порушення принципу єдиноначальності (розмивання єдності розпорядництва і відповідальності);

- складність контролю;

- недостатня гнучкість.

Лінійно-функціональна організаційна структура являє собою комбінацію лінійної та функціональної структур. В основу такої структури покладено принцип розподілення повноважень і відповідальності за функціями та прийнятті рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій.

Функціональні керівники мають право безпосередньо впливати на виконавців. При цьому аби усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок: 1) або вводиться пріоритет вказівок лінійного керівника; 2) або функціональному керівнику передається лише певна частина повноважень; 3) або функціональному керівнику передається тільки право рекомендацій.

Переваги лінійно-функціональної структури:

- поєднує переваги лінійних та функціональних структур;

- забезпечує відносно швидке здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності;

- спеціалізація функціональних керівників.

Недоліки лінійно-функціональної структури:

- складність регулювання відносин лінійних і функціональних керівників;

- в умовах реорганізації збільшується потік інформації, який спричиняє перевантаження керівників;

- така структура чинить опір здійсненню змін в організації.

Лінійно-функціональна оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції при незначних (еволюційних) змінах технології виробництва.

Дивізіональна організаційна структура. Групування видів діяльності тут здійснюється за принципом розподілу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується організаційний підрозділ з автономією у здійсненні своєї повсякденної операційної діяльності. Перехід до дивізіональної організаційної структури означає подальший розподіл управлінської праці, який відбивається у децентралізації оперативних функцій управління, що передаються виробничим підрозділам та централізації загальнокорпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії тощо), що сконцентровані на вищому рівні управління у штаб-квартирі компанії.

Переваги дивізіональної оргструктури:

- невтручання в оперативну діяльність виробничих підрозділів;

- можливість для вищого керівництва зосередитись на вирішенні стратегічних проблем;

- підвищення якості рішень, що приймаються (завдяки наближенню до місця виникнення проблеми);

- внутрішньофірмова конкуренція.

Недоліки дивізіональної оргструктури:

- дублювання функцій управління на рівні підрозділів;

- збільшення витрат на утримання апарату управління.

Дивізіональна організаційна структура відповідає умовам динамічного середовища та організаціям з великою кількістю виробництв, життєвий цикл яких відносно тривалий.

Матрична організаційна структура з'явилась як відповідь на підвищення ступеня динамічності (мінливості) середовища функціонування фірм. Особливістю оргструктур у такому середовищі має бути високий ступінь адаптованості. Це можна забезпечити за рахунок тимчасового характеру функціонування структурних одиниць.

В матричній організаційній структурі крім звичайних функціональних підрозділів, які функціонують постійно, формуються так звані проектні групи як тимчасові колективи. Проектні групи відповідають за реалізацію стратегічних планів. Робітники проектних груп залишаються членами своїх функціональних підрозділів і повертаються в підпорядкування своїх функціональних керівників після розформування своєї проектної групи.

Переваги матричної структури:

- високий ступінь адаптації до змін у середовищі;

- наявність ефективних механізмів координації між багатьма складними і взаємопов' язаними проектами.

Недоліки матричної структури:

- обмежена сфера застосування;

- виникнення конфліктів на підставі «боротьби за владу» між функціональними керівниками і керівниками проектів.

Для вибору типу організаційної структури управління використовують такі основні методи:

1. Метод аналогій - полягає в застосуванні організаційних форм, що виправдали себе в організаціях зі схожими організаційними характеристиками

(середовищем, стратегією, технологією, розмірами) відносно до організації, що проектується.

2. Експертно-аналітичний метод - полягає в обстеженні і аналітичному вивченні організації кваліфікованими фахівцями-експертами, які і розробляють відповідну організаційну структуру управління.

3. Метод структуризації цілей - передбачає розробку системи цілей організації, включаючи їх кількісне та якісне формулювання і наступний аналіз базових організаційних структур з точки зору їх відповідності системі цілей.

4. Метод організаційного моделювання - базується на розробці різних варіантів можливих організаційних структур для конкретних об' єктів управління з наступним їх порівнянням (співставленням) і оцінкою за певними критеріями. Критеріями ефективності при співставленні різних варіантів організаційних структур слугують можливості щонайповнішого досягнення цілей організації при відносно нижчих витратах на її функціонування.

4.2. Поняття ефективного управління в страхових компаніях.

В рамках страхової компанії об' єднуються три основні групи учасників: власники, управляючі (топ-менеджмент) та наймані працівники. Ефективність функціонування страхової компанії залежить від таких факторів:

- здатність забезпечувати умови реалізації спільних інтересів усіх учасників -одержання максимального прибутку;

- ступінь реалізації інтересів кожного учасника компанії;

- ступінь реалізації інтересів інших суб' єктів правовідносин - споживачів, постачальників, державних органів, інвесторів;

- можливість підвищення ефективності управління за рахунок зміни механізмів узгодження інтересів усіх учасників компанії та інших суб' єктів правовідносин;

- загальний рівень ефективності організації та можливість її покращення.

Страховики і страхувальники у процесі взаємовідносин повинні дотримуватися ряду принципів, які мають на меті поліпшити відносини між страховою компанією, посередниками та клієнтами, поглибити впевненість і посилити захист останніх. Вони стосуються лінії поведінки кожного з учасників та спрямовують її у єдине комунікативне русло.

Принципи діяльності страховиків та страхових посередників можна сформулювати таким чином:

Професіоналізм. Працівник страхової компанії чи страховий посередник повинен старанно виконувати свої обов' язки та мати достатню компетентність для здійснення страхових операцій.

Обачливість. Керівництво страхової компанії зобов'язане підтримувати належний рівень ліквідності та платоспроможності, здійснювати ефективне управління ризиками.

Задоволення інформаційних потреб клієнтів. Страхова компанія зобов' язана своєчасно надавати клієнту відповідну об' єктивну інформацію з метою прийняття ним зваженого свідомого рішення; інформувати клієнтів про страхову послугу та будь-які ризики неупередженим та зваженим способом;

інформувати клієнта про його обов' язки та обов' язки постачальника послуг. Клієнтам страхової компанії повинна бути надана інформація про: страховика (страхову компанію); посередника (за його наявності) і особливо про його статус (страховий агент, страховий брокер); страхову послугу (перелік ризиків, що покриваються страхуванням, страхова сума, умови страхування, винятки із страхування, страховий тар