Проблеми впровадження електронних грошей в грошовий оборот

При впровадженні електронних грошей в грошовий оборот виникає ряд проблем. Серед них основними є:

· відсутність законодавчої бази для функціонування електронних грошей;

· розбіжності з окремих питань з центральними емісійними банками;

· проблеми забезпечення високого рівня безпеки функціонування електронних грошей.

Розглянемо їх докладніше.

Будучи зовсім новим інноваційним підходом в області грошово-кредитного обігу, електронні гроші не «вписуються» в існуючі національні правові акти країн світу. Ділова практика в даному випадку є випереджаючої по відношенню до правового регулювання виникають процесів.

Існують два варіанти виходу з даної ситуації: з одного боку, можливо докорінна зміна законодавчої бази, розробка та введення в дію нового законодавства, з іншого боку, в країнах, де вже існує певний правовий базис, який регламентує особливості не тільки традиційних, а й нових інструментів оплати, нові процеси можуть адаптуватися до нього шляхом певної підстроювання під це законодавство або в результаті незначній його корекції.

В даний час законодавчі і виконавчі структури розвинених країн обрали вичікувальну позицію по відношенню до впроваджуються електронним грошам і не поспішають докорінно змінювати законодавство, і обмежуються лише дослідженнями нових систем оплати. При пасивності державних структур у справі формування законодавчого поля для впровадження електронних грошей їх розвиток відбувається по другому варіанту. Так, наприклад, в Японії впровадження електронних грошей можливе в рамках закону про передплачених картах (Закон про регулювання використання платіжних жетонів 1990 р.), а в ряді інших країн в рамках дозволеної формується ділової практики, так званого «звичаю ділового обороту», під яким розуміється «склалося і широко застосовується в якій-небудь галузі підприємницької діяльності правило поведінки, не передбачене законодавством, незалежно від того, зафіксовано воно в будь-якому документі».

У Росії ще немає у жодному офіційному нормативно-правовому акті поняття «електронні гроші» не присутній. Можна спробувати уявити платежі електронними грошима як форму безготівкових розрахунків. Цивільний кодекс передбачає можливість «інших форм розрахунків», які можуть встановлюватися банківськими правилами та навіть просто звичаями ділового обороту, використовуваними в банківській практиці (стаття 862 ЦК). Однак для правового визначення статусу електронних грошей краще буде прийняти нормативні акти, що визначають порядок проведення електронних платежів, суб'єктів, що мають право емісії електронної вартості, правове закріплення цих механізмів, права та обов'язки учасників цього ринку, гарантії захисту їхніх прав.

Центральні емісійні банки є головним регулятором грошово-кредитної політики в усіх країнах, і природно, що основним завданням організацій, які впроваджують системи електронних грошей, є врегулювання взаємовідносин з ними.

Основні питання, що стоять перед центральними банками у зв'язку з впровадженням електронних грошей, зводяться до наступного:

· дозвіл емісії електронних грошей та визначення кола емітентів;

· організація регулювання і обігу електронних грошей;

· рішення проблеми виникають ризиків у системах електронних грошей.

Без схвалення або мовчазної невтручання з боку центрального банку спроба впровадження електронних грошей в країні буде неспроможна. Центральний банк при вирішенні питання про дозвіл функціонування електронних грошей стикається з Проблемою обмеження своїх можливостей з регулювання грошово-кредитної системи та можливою втратою контролю над грошовою масою, тому що порушується його монополія на емісію готівки.

Проте практична реалізація деяких систем електронних грошей полегшує позицію центральних банків з даного питання. Так, згідно з технологією компанії Mondex Int., Що розповсюджує найбільшу в даний час систему електронних грошей, тільки одна установа може бути відповідальним за виробництво, випуск і остаточне погашення електронних грошей в кожній валюті. При такому підході центральному емісійному банку доводиться контролювати тільки одну організацію, що істотно полегшує роботу і підвищує можливості регулювання.

Але не всі центральні емісійні банки зайняли позицію спостерігача з питання дозволу емісії електронних грошей. Так, наприклад Центральний банк Росії за відсутності спеціального законодавства сам намагається організувати правове поле для електронних грошей.Згідно з п. 2.4 Положення «Про порядок емісії кредитними організаціями банківських карт і здійснення розрахунків по операціях, що здійснюються з їх використанням». № 23-П від.09.04.1998 р., Банк Росії виділяє спеціальну групу, що класифікуються як передплачені фінансові продукти, що дозволяють проводити оплату товарів (послуг) та / або отримання готівкових грошових коштів, і вказує, що їх поширення може здійснюватися тільки за спеціальним вирішенню Банку Росії.

Таким чином, Банк Росії, випустивши свої нормативні документи і виділивши нову категорію «передплачених фінансових продуктів», яку потрапляють і електронні гроші, дає можливість кредитним організаціям організувати процес емісії та поширення останніх в обхід законодавчої заборони емісії готівкових грошей, але під контролем Центрального банку.

При первинному впровадженні електронних грошей необхідно обмежити коло емітентів невеликим числом кредитних організацій, з метою жорсткого регулювання, контролю та мінімізації можливих ризиків. У той же час поширення та обслуговування електронних грошей можуть проводити як банківські, так і небанківські організації. Рішення ж даного питання в подальшому має грунтуватися на аналізі стану і розвитку систем електронних грошей в кожній конкретній країні. В даний час логічними і економічно обгрунтованими можна назвати дії Банку Росії, який своєчасно вжив заходів, спрямовані на здійснення контролю за нововведеннями у грошово-кредитній сфері.

При вирішенні емісії електронних грошей приватними кредитними організаціями центральні банки стикаються з необхідністю оцінити її вплив на грошово-кредитну політику, грошову масу, емісійний дохід та інші фактори. Проте вплив електронних грошей на грошову систему не буде значним, тому що вони займуть лише невелику нішу розрахункових операцій за реальними угодами на малі суми. У той же час центральні банки можуть застосувати ряд заходів стабілізаційного характеру, зокрема введення норм резервування або мита за емісію, в залежності від обсягу випущених електронних грошей і т.д., що дозволить ефективно регулювати грошовий ринок.

Питання забезпечення безпеки та захисту від шахрайства функціонування систем електронних грошей залишається одним з важливих аргументів противників їх впровадження. Вирішення проблеми безпеки може здійснюватися технічними, функціональними та правовими методами.

До технічних методів відносяться використання захищених технічних і програмних пристроїв, кодування інформації, аутентифікація користувачів. До функціональних методів можна віднести встановлення обмежень при використанні електронних грошей, періодичне оновлення програмного забезпечення і ряд інших заходів. Правовий же метод являє собою законодавчу базу, яка регламентує порядок використання та обробки даних (в нашому випадку електронних грошей) і встановлює заходи відповідальності за порушення законодавства.

Підводячи підсумки, необхідно відзначити, що проблеми, які стоять при впровадженні електронних грошей в обіг, цілком можна вирішити, і певна робота в даному напрямі ведеться.