Особливості господарства Латинської Америки.

Географічне положення регіону. Природні умови та ресурси.

 

Для ЕГП Латинської Америки характерним є:

- близькість до США в поєднанні з віддаленістю від біль­шості регіонів світу.

- наявність виходу до океану в усіх країн, крім Болівії та Парагваю.

- розташування поза найбільш жвавими міжнародними транспортними шляхами.

 

Природні умови і ресурси.

У рельєфі регіону поєднуються високогір'я, які простяглися вздовж Тихоокеанського узбережжя (Анди і Кордильєри), і рівнинні території, що переважають у цен­тральній і східній частині - Мексиканське нагір'я, Гвіанське і Бразильське плоскогір'я, низовини – Орінокська, Амазонська і Ла-Платська.

Клімат. Регіон перетинається екватором і двома тропіками та знаходиться в екваторіальному, субекваторіальному і тропічному поясах. Крайній південь – субтропіки. Гірські райони мають висотну поясність. Клімат характеризується високими температурами й великою кількістю опадів. Це визначає високий рівень забезпеченості агрокліматичними й водними ресурсами.

Із корисних копалин є великі запаси нафти (Мексика, Венесуела), залізної руди (Бразилія, Венесуела), марганцевої руди (Бразилія), мідної руди (Чилі. Перу, Мексика), вольфраму (Болівія, Перу), бокситів (Ямайка, Суринам, Бразилія), олова (Болівія, Бразилія), срібла (Мексика, Перу), золота (Бразилія). А от поклади кам'яного вугілля в регіоні майже відсутні. Сполучені Штати одержують із регіону більше половини необхідної промислової сировини.

Ряд країн мають значні земельні й лісові ресурси. Найбільші площі вологих екваторіальних лісів у басейні річки Амазонка (Бразилія, Колумбія, Перу).

З ґрунтів найродючіші знаходяться на півдні Бразильського плоскогір’я, в Середньому Чилі та на сході Аргентини (Пампа). Чимало земель вимагають особливих прийомів обробітку, інакше вони швидко втрачають свої родючість і деградують.

Отже, Латинська Америка володіє значними площами продуктивних земель, запасами мінеральних (без палива), лісових і, особливо, водних ресурсів. Порівняно бідна вона на паливні ресурси. Зрозуміло, що всі ці ресурси розміщені нерівномірно: одні країни є більш багатими, інші – менше.

Для Латинської Америки, як і для інших регіонів світу, актуальними є проблеми, пов'язані з надмірним зведенням лісів та ерозією ґрунтів. Тихоокеанське узбережжя є зоною сейсмічної активності та вулканізму.

В результаті тривалої ізольованості, Латинська Америка має досить своєрідну флору зі значною кількістю ендемічних видів, родів і навіть родин рослин. Ліси займають біля половини території регіону, а за площею постійно вологих вічнозелених екваторіальних лісів – гілей Латинська Америка посідає 1-е місце серед материків. У латиноамериканських лісах росте чимало дерев з цінною деревиною (червоне, бальса, сандалове та ін.) і рослин, які дають важливу технічну та медичну сировину (сейба, з насіння котрої отримують олію, а з плодів – волокно, найголовніший каучуконос – гевея, хінне та шоколадне дерева, кока та ін.). Регіон є батьківщиною таких відомих культурних рослин, як ананаси, арахіс, кукурудза, соняшник, кілька видів перцю, картопля, помідор, квасоля та ін.

Тваринний світ Латинської Америки також багатий і своєрідний, ніде більше не зустрічаються лінивці, мурахоїди, броненосці, американські страуси, лами гуанако. Водночас фауна регіону зберегла деякі риси спорідненості з тваринним світом Південної Африки і Австралії, що свідчать про давні зв’язки з ними, зокрема, в регіоні зустрічаються представники сумчатих, характерних для Австралії.

 

3. Особливості населення Латинської Америки.

 

Латинська Америка, як і Африка, – регіон «демографічного вибуху». Населення її з 1950 по 1990 р. зросло з 165 до 482 млн. чоловік, тобто майже потроїлось. В основі його розміщення залишається аграрний сектор, одночасно все більшим є вплив урбанізації.

Для країн Латинської Америки характерний II-й тип відтворення населення. Але порівняно з країнами Африки природний приріст є не дуже високим і складає 18‰. У статевому складі дещо переважають жінки. Найнижчою є частка чоловіків у ряді країн Вест-Індії.

Густота населення в ЛА є невисокою – 26 осіб/км². При цьому є відмінності в людності окремих країн та районів.

Найгустіше заселені узбережжя, міжгірські долини, улоговини з достатнім зволоженням і родючими ґрунтами. Так у Барбадосі, Пуерто-Ріко, Сальвадорі, Гаїті і деяких інших островах Вест-Індії густота населення перевищує 300 осіб/км².

Густо заселені південно-східна Бразилія і значна частина її прибережної смуги, східно-центральна Аргентина, центральна Мексика і північні райони Колумбії та Венесуели.

Найменша густота в північно-східній і східній частинах континенту. Внутрішні райони, особливо вологі ліси та посушливі савани, напівпустелі і високогір'я, заселені вкрай рідко.

Проблемне питання.

Загалом для значної кількості країн світу характерним є те, що більшість населення проживає на рівнинних територіях, а от у ряді латиноамериканських держав найгустіше заселені плоскогір'я Анд. Яскравим прикладом країни з таким розселенням є Болівія, тут більше половини жителів зосереджено на плоскогір'ї Альтиплано (висота 3300—3800 м), а фактична столиця — Ла-Пас — є єдиним містом-мільйонером, розташованим на висоті понад 3500 км.

Така система розселення, що склалася задовго до початку європейської колонізації пояснюється тим, що індіанські племена надавали перевагу порівняно сприятливим кліматичним умовам жаркому узбережжю.

 

Етнічний і расовий склад населення Латинської Америки є різноманітним. Це пов’язане з особливостями її історії.

Тут живуть представники трьох рас (монголоїдної, європеоїдної, екваторіальної) і трьох мішаних (метиси, мулати, самбо).

На відміну від народів Старого Світу, багато народів Латинської Америки сформувалися вже в Новий час за участю емігрантів із країн Європи, корінного і індійського населення та чорних невільників, що вивозилися з Африки.

Расова та етнічна строкатість населення Латинської Америки зумовила формування особливих культурних типів країн. Етнічна своєрідність територій виявляється у пануванні таких мов:

— іспанська — домінує у більшості країн (18). Значно відрізняється від мови метрополії, оскільки за декілька століть увібрала в себе багато індіанських та африканських слів;

— португальська — державна мова Бразилії — єдиної португаломовної країни у Латинській Америці;

— англійська (дуже спрощена) — поширена у колишніх британських колоніях: Ямайці, Трінідаді і Тобаго, Барбадосі, Гренаді, Сент-Люсії, Сент-Кітсі і Невіс, Сент-Вінсенті і Гренадінах, Домініці, на Багамських Островах, у Гайані, Белізі та у декількох залежних територіях Карибського басейну, на Фолклендських Островах;

— французька — поширена на Гаїті, у Французькій Гвіані, Мартініці, Гваделупі;

— голландська — офіційна мова у Суринамі та на Антильських (Нідерландських) Островах.

Серед індіанськи х мов найпоширенішими є:

— кечуа — державна мова в Перу, Еквадорі й Болівії;

— аймара — мова індіанців Болівії й Перу;

— майя — мова індіанців Мексики, Белізу й Гватемали;

— гуарані — державна мова Парагваю.

Різке переважання серед жителів тих, хто розмовляють іспанською, португальською та французькою мовами (в основі цих мов лежить мова давніх римлян - латина) і стало підставою для появи терміна «Латинська Америка».

Релігійний склад. Релігійна структура населення Латинської Америки відзначається абсолютним переважанням католиків (більше 90%), оскільки в колоніальний період католицизм був єдиною обов’язковою релігією, а належність до інших віросповідань переслідувалась інквізицією.

На другому місці серед християнських віросповідань — протестанти, які мешкають переважно в англомовній Вест-Індії. Корінне населення зберігає залишки традиційних вірувань, зокрема фетишизм. Багато вихідців з Індії та їх нащадків продовжують дотримуватися індуїзму, мусульмани порівняно нечисленні.

У другій половині 20 ст. Латинська Америка стала ареною «вибуху» міського населення. Середньорічні темпи його приросту становили 3—5%. У результаті загальна кількість городян у Латинській Америці збільшилася з 65 млн. осіб у 1950 р. до 360 млн. у 2008 р. На сьогодні рівень урбанізації в регіоні склав 78%.

До найбільших міських агломерацій світу належать Мехіко (Мексика) і Сан-Паулу (Бразилія), у кожній із яких проживає приблизно по 18—19 млн. чол. Найбільшими містами Латинської Америки (з чисельністю понад 5 млн. жителів) є Буенос-Айрес (Аргентина), Ріо-де-Жанейро (Бразилія), Богота (столиця Колумбії),Ліма (столиця Перу),Сантьяго (столиця Чилі), Каракас (столиця Венесуели). Варто зауважити, що в Буенос-Айресі живе третина населення Аргентини.

Індекс розвитку людського потенціалу в Латинській Америці є вищим, ніж в Африці і багатьох азіатських країнах. Разом з тим, Латинська Америка відома в світі як регіон великих соціальних контрастів. Більшість сільського населення складають бідні селяни, серед яких переважають індіанці та негри. Вони не мають своєї землі, змушені її орендувати на кабальних умовах або батрачити. Села невеликі, житла примітивні й виготовлені з найпростіших підручних матеріалів. Тільки у великих поселеннях є церква, крамниця, громадський майдан з недільним базаром. Сучасні соціальні й комунальні послуги, як правило, відсутні. З іншого боку, великі землевласники живуть в умовах надзвичайної розкоші в маєтках («гасьєнда» – іспанською і «фазенда» – португальською мовами) з усіма зручностями.

Така ж ситуація і в містах. Центри великих міст зі своєю правильною планіровкою, висотною забудовою, насиченістю автопарком, соціальною та культурною інфраструктурою мало відрізняються від таких у США. Але їх оточують величезні зони нетрів з будівлями, виготовленими з чого попало, без жодних зручностей. Вони перенаселені злидарями, безробітними, бездоглядними дітьми. В таких зонах мешкає понад 1/4 міських жителів. Безробіття, брак житла, злочинність, забруднення повітря і води – найважливіші проблеми латиноамериканських міст.

Латинська Америка є окремим культурним регіоном світу. Його основою стали культури корінного населення, іспано-португальська і негритянська. Значну роль у регіоні відіграє римо-католицька церква, її послідовниками є 4/5 усього населення. Багато індіанців і негрів поєднують католицизм з традиційними віруваннями та обрядами. Латинська Америка славиться своїми спортивними подіями, фестивалями і карнавалами. Понад 60 природних і культурних об'єктів регіону занесено до переліку людської спадщини ЮНЕСКО.

Особливості господарства Латинської Америки.

 

Починаючи від іспанської та португальської колонізації Латинська Америка розглядалась як джерело сировини для Європи, а потім і для США та Японії. І зараз вона виступає в тій же ролі. Її частка в світовому експорті менша від частки населення. Торгівля на 2/3 ведеться із США, Західною Європою та Японією, тільки 13% її реалізується в межах самої Латинської Америки.

Більшість країн Латинської Америки належать до тих, що розвиваються, але за економічним і соціальним розвитком вони випереджають країни Африки й частину держав Азії. Це пов'язане з тим, що країни регіону раніше здобули незалежність і почали розвиватися. В останні десятиліття відмітною рисою їхньої економіки стало підвищення питомої ваги промисловості й сфе­ри послуг. У регіоні побудовані сучасні підприємства електроенергетики, ме­талургії, машинобудування, хімічної промисловості.

Розвиток Латинської Америки відбувається нерівномірно. Найвищий по­тенціал мають найбільші країни, які належать до «великої трійки»,— Бра­зилія, Мексика, Аргентина. Їхня частка у ВВП Латинської Америки дорівнює 3/4. Виділяються своїми досягненнями ще п'ять кра­їн — Венесуела, Чилі, Перу, Колумбія та Уругвай.

Центральна Америка й Вест-Індія відомі як райони розвиненого планта­ційного сільського господарства, у якому найбільше значення мають банани, цукрова тростина, кава, ананаси. У промисловості тут переважають тради­ційні галузі, насамперед харчова й легка.

Промисловість.

Одна з основних галузей промисловості регіону — видобувна. Більш ніж половину вартості її продукції дають нафта й природний газ.

І хоча Латинська Америка в цілому є імпортером енергоресурсів (у першу чергу рідкого палива), але три її нафтовидобувні країни – Мексика, Венесуела і Тринідад є експортерами нафти і нафтопродуктів на світовому ринку. У Мексиці великий нафтогазовий промисловий комплекс сформувався на узбережжі Мексиканської затоки. У Венесуелі основні райони видобутку перебувають у басейні річки Оріноко та на озері Маракайбо.

В обробній промисловості домінують традиційні галузі і практично відсутні нові наукоємні. Якщо розглядати регіон в цілому, то Латинська Америка залишається імпортером готових промислових виробів як виробничого, так і споживчого характеру. Сучасна обробна промисловість регіону концентрується в столичних районах і великих містах. Специфічним ареалом її зосередження стала прикордонна територія між Мексикою та США.

Бразилія, Мексика, Аргентина мають досить розвинену електроенер­гетику. Особливість регіону — значна частка ГЕС. Так, у Бразилії вони становлять 92% усього виробництва. Тут побудована найпотужніша ГЕС у світі — «Ітайпу» на річці Парана. У провідній трійці побудовані й атомні електростанції, перша з яких була введена в експлуатацію в Аргентині. Геотермальна енергетика розвинута у Мексиці та Сальвадорі.

Металургія. Розвинута у багатьох країнах. Чорна металургія, підприємства якої розташовані в Бразилії, Мексиці, Аргентині, Колумбії, Чилі, Перу, Уругваї та Венесуелі, працює переважно на внутрішній ринок. Найбільші заводи з повним циклом виробництва діють тільки у Бразилії, Мексиці й Аргентині. Бразилія посідає десяте місце у світі за виробництвом сталі (З0 млн. тонн).

Перше місце за виробництвом залізної та марганцевої руди посідає Брази­лія. Лідери у видобутку мідних руд — Чилі й Перу, причому для Чилі мідь є найважливішою статтею експорту й поповнення державного бюджету. За видобутком олов'яних руд виділяються Перу, Бразилія та Болівія, бокси­тів — Ямайка, Суринам і Бразилія (тут також розташовані найбільші заводи з виробництва глинозему). Свинець, цинк, срібло видобувають в Мексиці та Перу. Найвища частка Латинської Америки у світовому експорті залізної руди, міді і бокситів (від 30 до 40%).

У Латинській Америці динамічно розвивається машинобудування. Більше ніж полови­на продукції галузі припадає на три провідні країни регіону. Експортерами машинобудівної продукції є тільки Бразилія та Мексика. Бразилія виді­ляється виробництвом автомобілів, літаків, рухомого складу для залізниць, різного обладнання. Особливе місце займають автомобілескладальні заводи. Випереджаючими темпами розвивається суднобудівна індустрія — у країні налічується близько 20 верфей (суднобудівних заводів).

Мексика досягла успіхів у транспортному машинобудуванні, електротех­ніці й електроніці. В останні роки все більше підприємств концентрується по­близу кордону зі США. В Аргентині виробляють сільськогосподарську техні­ку, автомобілі, транспортні засоби, верстати та інше промислове обладнання. Основні виробничі потужності зосереджені в столиці, а також у Кордові.

Хімічна промисловість також найбільш розвинена в Мексиці, Бразилії та Аргентині. Провідне місце посідає основна хімія (добрива, лакофарбові матеріали), побутова хімія (миючі засоби, предмети санітарії, гігієни тощо). В останні десятиліття розвивається хімія органічного синтезу (пластмаси, штучні волокна, син­тетичні смоли й каучук).

З інших галузей велике значення має харчова промисловість. Так, в Аргентині сформувався один із найбільших у світі агропромислових комплексів. Він спеціалізується на виробництві й переробці сільськогоспо­дарської продукції. На експорт працюють борошномельно-круп'яна, олійна, виноробна й м'ясна (виробництво яловичини) галузі. Вони дають більше ніж половину вартості аргентинського експорту.

Відомими товарами на регіональному і світовому ринках є багато видів напоїв (ром, вина, пиво) та тютюнові вироби (кубинські сигари).

Лісове господарство. Для Латинської Америки, як і для інших слаборозвинених країн, на відміну від розвиненого світу, характерна низька частка ділової деревини в загальних обсягах лісозаготівлі. Лише 1/4 вирубаної деревини має товарне значення, інша – споживається у вигляді дров. Запаси деревини в регіоні вважаються найбільшими в світі, особливо це стосується тропічних порід. Але вони здебільшого не мають зручного доступу. На світовий ринок найбільше деревини експортує Бразилія, але її експорт удвічі менший від експорту Індонезії чи Малайзії.

 

Сільське господарство.

В Латинській Америці 150 млн. га орних земель і 600 млн. га природних пасовищ. Забезпеченість ними в розрахунку на одного жителя становить відповідно 0,33 та 1,32 га. Це вище від середніх світових показників і є приблизно таким же, як і в Африці.

У ряді країн (насамперед Центральної Америки) сільське господарство залишається основною галуззю мате­ріального виробництва. В останні роки ця галузь порівняно швидко розвивається в Мексиці, Бразилії, Аргентині, Уругваї, Колумбії. Використовуючи досягнення «зеленої революції» (активне виведення продуктивніших сортів рослин, застосування зрошувальних систем, вживання добрив, пестицидів, сучасної техніки тощо) великі спеціалізовані господарства цих країнах забезпечують стабільне зростання продукції рослинництва й тваринництва.

Провідна галузь сільського господарства — рослинництво. Основні культури: кукурудза, рис, пшениця, цукрова тростина, бавовна, кава, какао, банани, картопля, касава, квасоля.

Для багатьох країн характерна спеціалізація на одній культурі. Цукрова тростина — основна сільськогосподарська культура Куби, Гайани, Домініканської Республіки. Еквадор і Гондурас спеціалізуються на вирощуванні бананів. В Аргентині важливе місце в структурі посівів посідає соняшник, на півночі вирощують чай, у центральних районах — цукрові буряки. У сільському господарстві Колумбії, Гватемали, Сальвадору, Коста-Ріки й Гаїті головна культура й важлива стаття експорту — кава. Кава — основна експортна культура й Бразилії, але тут велике значення мають ще чотири сільськогосподар­ські рослини: цукрова тростина, какао, бавовна й соя.

Третина сільськогосподарської продукції регіону припадає на тваринни­цтво. Європейці колись завезли сюди велику рогату худобу, овець, свиней, коней і віслюків. Зараз регіон виділяється в світі великим поголів'ям як робочої (коні, мули, віслюки), так і продуктивної худоби (велика рогата худоба, свині, вівці, кози). В Андах розводять лам і альпак.

В основному тваринництво має м'ясний напрямок і розвивається екстенсивним шляхом. За виробництвом тваринницької продукції виділяються Аргентина й Уругвай. У цих країнах розвинене м'ясне, молочне й м'ясо-шерсте тваринництво. Якщо за продуктивністю великої рогатої худоби лідерами є Аргентина, Чилі й Уругвай, то за поголів'ям — Брази­лія. Тут її налічується понад 165 млн. голів (друге місце у світі після Індії). Бразилія та Мексика мають найбільше в регіоні поголів'я свиней.

Майже повсюдно розвинені рибальство й промисел інших морепродуктів. Міжнародне значення має воно в Перу і Чилі і Бразилії. Перу входить до трійки світових лідерів із вилову риби. Головними об'єктами морського про­мислу є анчоус, сардина, оселедець, тунець, скумбрія, акула, креветки, лан­густи, устриці, мідії. Мексика є відомим експортером креветок.

В харчуванні латиноамериканців переважають продукти рослинництва. В залежності від природних зон це кукурудза, касава і банани, картопля і квасоля або пшениця. Продукти тваринництва за межами Аргентини та Уругваю дорогі і їх споживає лише заможне населення. Овочі, фрукти і напої (кава, соки) також споживаються залежно від природних зон і достатку. Бідне населення в сільській місцевості і в міських нетрях страждає від недоїдання.