Сутність і структура міжнародних фінансів

Тема 14: Міжнародні фінанси

 

1. Сутність і структура міжнародних фінансів.

2. Фінанси міжнародних організацій.

3. Міжнародні фінансові інститути.

 

Сутність і структура міжнародних фінансів

 

Виникнення й розвиток міжнародних фінансів обумовлене широким розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, які супроводжуються глобалізацією економічних зв'язків, широкомасштабним переміщенням капіталів, об'єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі. Міжнародна фінансова інтеграція визначає напрями та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, впливає на формування принципів податкової і бюджетної політики, на стратегічні фінансові інтереси усіх країн і певних регіонів.

Міжнародні фінанси – це сукупність перерозподільних відносин, які виникають у зв'язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів. Таким чином, за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Це одна з основних форм міжнародних економічних відносин, функціонування й розвиток яких пов’язані з існуванням та обслуговуванням усього комплексу міжнародних зв’язків.

Міжнародні фінанси є самостійною та надзвичайно складною економічною категорією. Як економічна категорія міжнародні фі­нанси – це сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у зв'язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капі­талу в системі світового господарства через дію ринкового та неринкового механізмів.

З інституційного погляду, міжнародні фінанси – сукупність банків, ва­лютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інститутів, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

У сфері міжнародних фінансів виділяють дві групи суб'єктів:

1) національні суб'єкти – держави, підприємства і громадяни;

2) наднаціональні суб'єкти – міжнародні організації та міжнародні фінансові інститути.

Міжнародні фінансові відносини є досить складною та розгалу­женою системою руху валютно-фінансових потоків, які можна згрупувати за такими напрямами:

- взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

- взаємовідносини держави з юридичними й фізичними особами інших країн;

- взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними фі­нансовими організаціями;

- взаємовідносини держави та суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інститутами.

До складу міжнародних фінансів входять:

- міжнародні розрахунки;

- міжнародні організації;

- міжнародні фінансові інститути;

- міжнародний фінансовий ринок.

Міжнародні розрахунки являють собою систему механізмів реалізації грошових вимог і зобов’язань, що виникають між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин. Необхідність міжнародних розрахунків обумовлена міжнародною торгівлею, вивозом капіталу, міграційними процесами тощо.

Основними формами міжнародних розрахунків виступають: 100-відсотковий авансовий платіж, акредитив, інкасо, відкриті рахунки.

1. 100-відсотковий авансовий платіж у розмірі повної вартості товару є найбільш вигідною формою розрахунків для експортера та найменш вигідною – для імпортера. Він здійснюється за допомогою банківського переказу або чеку.

2. Акредитив – розрахунковий або грошовий документ, що являє собою доручення однієї кредитної установи іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів сплату за товари чи послуги або доручення на видачу пред'явникові акредитиву певної суми готівки. Для експортера акредитив – дуже вигідна форма розрахунків, оскільки є гарантією банку, який його відкрив (для підтвердженого акредитиву – банку, який його підтвердив); при цьому платіж здійснюється відразу ж після постачання товару і пред'явлення банку відповідних документів. Імпортер отримує гарантію того, що платіж буде проведений, тільки після пред’явлення експортером товарних документів, які засвідчують відвантаження товару. Нормативною базою для оформлення акредитивів є Універсальні правила і звичаї для документарних акредитивів у редакції 1983 року, видані Міжнародною торговою палатою.

3. Інкасо – банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на підставі розрахункових документів належні клієнтові кошти від платника (імпортера) за відвантажені імпортеру товари або надані послуги та зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера. Ця операція регулюється Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1978 року, виданими Міжнародною торговою палатою.

4. Відкритий рахунок – найменш вигідна для експортера форма розрахунків, оскільки не дає йому ніяких гарантій своєчасного отримання платежу. Експортер поставляє покупцеві товар разом з товаророзпорядчими документами і записує в своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого покупцю рахунку суму поставки. Імпортер записує суму поставки в кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого в контракті терміну імпортер повинен сплатити вартість товару за допомогою банківського переказу, чека або векселя з терміном платежу після пред'явлення. Після оплати сторони здійснюють у своїх бухгалтерських документах зворотні записи.

Діяльність міжнародних організацій пов'язана з виконанням функцій, визначених їх статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється за допомогою фондів грошових коштів, які формуються цими організаціями.

Міжнародні фінансові інститути створюються на світовому та регіональному рівнях для сприяння економічному розвитку країн - засновників цих організацій. Їх основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитній основі для здійснення важливих економічних проектів.

До міжнародних фінансових інститутів відносяться МВФ, група Світового Банку (МБРР, МАР, МФК, МАГІ, МЦУІС) і Банк міжнародних розрахунків (МБР). До регіональних фінансових інститутів відносяться: ЄБРР, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Лондонський і Паризький клуб кредиторів та ін.

Міжнародний фінансовий ринок виник в середині ХХ століття для того, щоб за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів в деяких країнах забезпечити їх міждержавний перерозподіл для стійкого економічного розвитку світового господарства та отримання від цих операцій певного доходу.

Нині міжнародні фінансові ринки – це великі фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. З функціональної точки зору – це система акумуляції та перерозподілу світових фінансових потоків з метою безперервного й рентабельного відтворення. З інституційної точки зору – це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових і валютних бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків. Найбільш великі світові фінансові центри – Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт, Сінгапур та ін.

Поява фінансових центрів на периферії світового господарства, таких як Багамські Острови, Сінгапур, Сянган (Гонконг), Панама, Бахрейн та ін., обумовлено низьким рівнем оподаткування, невисокими операційними витратами, незначним державним втручанням, ліберальним валютним законодавством. Світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами в іноземній для цієї держави валюті, дістали назву фінансових центрів "оф-шор". Такі фінансові центри служать також "податковою гаванню", оскільки операції на них не обкладаються місцевими податками і вільні від валютних обмежень.

Міжнародний фінансовий ринок включає:

- міжнародний ринок грошей (валютний ринок);

- міжнародний ринок кредитних ресурсів;

- міжнародний ринок цінних паперів.

Ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів у фінансовій літературі часто називають ринком капіталів.

Міжнародні валютні ринки – це механізм купівлі-продажу іноземної валюти або цінних паперів, вартість яких обчислюється в іноземній валюті, на основі попиту та пропозиції. Є світові та регіональні міжнародні валютні ринки. Учасниками міжнародних валютних ринків є банки, брокерські фірми, транснаціональні корпорації (ТНК), транснаціональні банки (ТНБ). Інструментами валютних операцій є банківські перекази – поштові, телеграфні, у тому числі з використанням електронної техніки (Рейтер-ділинг, Телерейт), телефаксу й телефону.

Банки, яким довірено право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими або валютними банками. Уповноважені банки використовують дві форми вивезення капіталу: відкриття за кордоном своїх філій та прийняття пайової участі в капіталі іноземного банку.

Міжнародний ринок кредитних ресурсів – це специфічна сфера руху коштів між країнами. На міжнародний кредит впливають такі чинники, як платіжний баланс, розмір відсоткової ставки, вид валюти, курс валюти, рівень рентабельності кредитних операцій та ін.

З інституційної точки зору міжнародний ринок кредитних ресурсів є сукупністю установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух капіталів у сфері міжнародних економічних відносин (МЕВ). У ролі кредиторів виступають приватні банки, фірми, страхові компанії.

Міжнародний кредит виконує такі функції:

- забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів;

- сприяє процесу накопичення у межах світового господарства;

- прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) у світовому масштабі.

Міжнародні кредити бувають різних видів, форм і варіантів кредитування. Залежно від суб'єкта кредитування кредити підрозділяються на приватні, урядові та кредити міжнародних фінансових організацій. Залежно від терміну надання кредити підрозділяються на коротко-, середньо- й довгострокові. Міжнародні кредити поділяються також на забезпечені та банківські. Забезпечені кредити надаються під цінні папери, нерухомість, товарні документи тощо. Банківські кредити надаються надійним позичальникам під вексель. За призначенням міжнародні кредити поділяються на зв'язані та фінансові. Зв'язані мають виключно цільовий характер, тобто спрямовуються на придбання певних товарів або послуг. Фінансові кредити не мають цільового призначення і можуть бути використані позичальником за будь-яким цільовим спрямуванням, включаючи погашення заборгованості з раніше отриманих кредитів, на капітальні вкладення, інвестування в цінні папери тощо.

У міжнародній банківській діяльності з метою страхування поширена практика надання синдикованих кредитів – це кредити, які надаються двома або більше кредиторами, тобто банківським синдикатом, одному позичальникові. Для надання такого кредиту банки об'єднують на певний термін свої тимчасово вільні кошти.

Міжнародний ринок цінних паперів – це теж форма мобілізації капіталів з метою задоволення виробничих потреб. Він став розвиватися в другій половині ХХ століття, коли багатьма національними законодавствами було зняте обмеження на вивезення капіталу.

На міжнародному ринку цінних паперів здійснюється торгівля іноземними цінними паперами (іноземними облігаціями, іноземними акціями), єврооблігаціями, євроакціями, євровекселями, фінансовими деривативами (похідними цінними паперами).

Іноземні облігації – це боргові цінні папери, емітовані нерезидентами в національному фінансовому центрі і в національній валюті. Валюта їх емісії є іноземною для емітента, а їх розміщення здійснюється на одному з національних ринків. На ринках іноземних облігацій інвесторами виступають переважно страхові компанії, ощадні банки та пенсійні фонди. Емітентами ж іноземних облігацій виступають тільки розвинені країни, зокрема США, Японія, Швейцарія.

Єврооблігації – боргові цінні папери на пред'явника, які випускаються позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довгострокової (або середньострокової) позики на євроринку.

Основними особливостями позик за допомогою єврооблігацій є:

- єврооблігації розміщуються, як правило, одночасно на фінансових ринках декількох країн, на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик;

- єврооблігації купуються інвесторами різних країн на базі котирувань їх національних бірж;

- емісія єврооблігацій меншою мірою, ніж емісія іноземних облігацій, регулюється державою;

- валюта єврооблігації не обов'язково має бути національною грошовою одиницею емітента або інвестора;

- єврооблігації, як правило, - цінні папери на пред'явника з фіксованою відсотковою ставкою;

- гарантійне розміщення єврооблігацій здійснює емісійний транснаціональний синдикат;

- процентна виплата по єврооблігації не оподатковується, на відміну від звичайних облігацій.

Ринок єврооблігацій – важливе джерело фінансування середньо- й довгострокових інвестицій транснаціональних корпорацій. Держави використовують єврооблігаційні позики для покриття дефіцитів державних бюджетів і рефінансування раніше отриманих позик.

Євроакції – це пайові цінні папери, які емітуються міжнародними кредитно-фінансовими інститутами і розміщуються одночасно на різних ринках. Цей вид цінних паперів з'явився на початку 1980-х років на додаток до облігацій, які конвертувалися в акції, та іноземних акцій. Іноземні акції були двох видів: акції, які емітувалися й котирувалися в іноземному фінансовому центрі, та акції, які продавалися в різних країнах, але котирувалися тільки в країні емісії. На відмінність же від іноземних акцій, євроакції продаються на євроринках і котируються в будь-якому фінансовому центрі (переважно в Лондоні, а також в Люксембурзі та Сінгапурі). Продаж їх здійснюється міжнародними банківськими синдикатами за євровалюти (валюти європейських держав).

Прагнення інвестиційних банків до усунення підвищених ризиків в умовах наростання нестабільності на фінансових ринках і глобальних кризових явищ привело до виникнення програм випуску євронот, які відносяться до короткострокових боргових цінних паперів євроринку (євровекселів).

Євроноти – це 1-6-місячні векселі або депозитні сертифікати (з терміном обігу від 7 до 365 днів), які випускаються першокласними позичальниками за межами країни походження валюти у рамках середньострокових кредитних програм з банківською гарантією (підтримкою) розміщення.