Тема 2. Матеріальні основи і показники результативності національної економіки

План:

1.1. Національна економіка в контексті соціальних і природних процесів.

1.2.Ознаки й моделі національної економіки.

1.3.Основи саморозвитку національної економіки.

1.4. Загальна характеристика економічного потенціалу і його структури (виробничо-технологічний потенціал національної економіки; природно-ресурсний потенціал: сутність і характеристика; трудовий потенціал національної економіки України)..

 

 

1.1. Національна економіка в контексті суспільних і природних процесів

 

Термін «національна економіка» – це, насамперед, це економіка держави.

Серед альтернативних поглядів на сутність національної економіки виділяють три найбільш докладні:

1. У сучасній західній економічній науці національна економіка ототожнюється з національним ринком. Але такий підхід спрощує проблему. На думку В. Леонтьева, Смит, Рикардо й ін. створили основу розуміння національної економіки як системи, що схильна до саморегулювання, складається з безлічі взаємозалежних суб'єктів ведення господарства, які провадять і споживають. Тривалий час представники неокласичного напрямку економічної думки відстоювали саме це розуміння національної економіки. Наприклад, на таких принципах Л. Вальрас розробив теорію загальної ринкової рівноваги. Однак в умовах різкого підвищення ролі держави після економічної кризи 1929-1933 років таке розуміння національної економіки вже не відповідало новим реаліям. Тому представники кейнсианского й соціально^-інституційного напрямків економічної думки ввели в систему національної економіки держава. Навіть на думку представників неокласицизму Ф. Хайека й М Фридмана, державі необхідно не тільки виконувати роль «нічного вартового», але й установлювати «правила гри» суб'єктів ринкової економіки.

У сучасних умовах національна економіка розглядається на Заході по більшій частині як ринкова змішана економічна система із властивим їй взаємодією механізмів саморегулювання, державного й цивільного регулювання.

2. У марксистській економічній літературі «національна економіка» як термін зустрічається рідко. Національна економіка розглядається марксистами як система виробничих відносин із приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання результатів діяльності людей, а також ефективного використання ресурсів, із властивими їй цілями розвитку виробництва, формами його організації й ведення господарства. Продуктивні чинності й технологічний спосіб виробництва є матеріально-технічною базою національної економіки, а виробничі відносини, економічні закони й категорії, - соціально-економічною основою.

3. У ході наукових дискусій сформувався ще один підхід до визначення національної економіки, коли вона розглядається як народне господарство країни. Наприклад, відомий творець «німецького чуда» 1948-1956 років Л. Ерхард у книзі «Добробут для всіх» досліджує саме національне народне господарство, проблеми переходу від тоталітарної до ринкової економіки. Народне господарство - це продукт історичного розвитку, поглиблення суспільного поділу праці, усуспільнення виробництва. Воно є сукупністю всіх галузей і регіонів країни, об'єднаних у єдиний організм різноманітними економічними зв'язуваннями.

У рамках кожного із цих визначень решаются определенные специфічні завдання, розробка ж складних проблем, вимагає їхнього синтезу.

Національній економіці властиві наступні загальні ознаки:

- тісні економічні зв'язки між суб'єктами ведення господарства на основі поділу праці;

- загальний економічний простір, що характеризується єдиним економічним законодавством; єдиною грошовою одиницею; загальною фінансовою й грошово-кредитною системами;

- єдиний економічний центр, що виконує регулюючу й координуючу роль за допомогою заходів економічної політики;

- загальна система економічного суверенітету;

- територіальна цілісність.

Основними секторами національної економіки є приватний і державний. У складі приватного сектора виділяють сектор домогосподарств і сектор ділових одиниць (підприємства, фірми, галузі). Державний сектор представлений державними підприємствами, органами державної влади й місцевого самоврядування.

До основних укладів національної економіки належать натуральний (патріархальний), дрібнотоварний, приватнопідприємницький, колективний, державний, причому кожний з них характеризується відповідною формою власності на засоби виробництва, певними умовами й результатами виробництва.

Границі національної економіки не збігаються з державними. Прийнято визначати границі національної економіки межами діяльності національних ділових одиниць у країні й поза її межами.

Становлення й розвиток національної економіки є історичним процесом, що відбувається в певнім оточенні.

По-перше, національна економіка є елементом ноосфери — надскладної системи універсального типу як суперечливої єдності суспільства й природи. Вона може бути структурована по головних сферах людської життєдіяльності - екологічної, економічної, соціальної, духовної й політичної. Кожна із цих сфер є відповідним середовищем існування національної економіки.

Екологічне середовище охоплює такі складові, як географічні й кліматичні умови, покладу корисних копалин, фауна й флора країни.

Економічне середовище формують всі економічні об'єкти, суб'єкти, процеси і явища, у їхніх взаємозв'язках, протиріччях і русі. Умовно в ньому виділяють 5 ієрархічних рівнів: мега-, макро-, мезо-, мікро- і нано-.

Мегауровень (мегаэкономика) представлений глобальною або міжнародною економікою - системою економік окремих країн, національних, меж- і наднаціональних економічних процесів і явищ.

Макрорівень (макроекономіка) - рівень економік окремих країн з відповідними економічними об'єктами, суб'єктами, процесами, явищами, інститутами, взаємозв'язками й т.п.

До мезоуровню (мезоэкономика) відносять такі утворення, як економіка регіону, економіка міжгалузевого народногосподарського комплексу, економіка галузі.

Мікрорівень (мікроекономіка) - це рівень економіки окремих підприємств, домашніх господарств, а також відповідним їхнім взаємодіям ринків. Наноуровень (наноэкономика) представлений економікою кожної окремої людини (фізичної особи).

Соціальне середовище національної економіки характеризується безліччю прошарків, угруповань, асоціацій по таких ознаках - демографічні, расові, національні, майнові, професійні, релігійні й ін.

Духовне середовище представлене складною системою форм суспільної свідомості (наукова, релігійна, естетична, етична, моральна); типів культур, суспільно природних генотипів різних народів; організацій і інститутів, які їх обслуговують (наукові організації, творчі союзи, релігійні конфесії, традиції, звичаї, норми, і правила й т.п.).

Найважливішими складовими політичного середовища національної економіки є незалежні держави із властивими ним формами правління (монархія, республіка); політичними режимами (демократія, авторитаризм, тоталітаризм); формами укладу (унітарна держава, федерація, конфедерація); міждержавні утворення; політичні партії; політичний процес, у тому числі політична притягнута (вибори, референдум, переговори); політичне функціонування (лобі, опозиція); міжнародна політика й право.

По-друге, зовнішнє середовище й процеси самоорганізації національної економіки визначають її внутрішню будову. Виділяють кілька економічних структур і відповідних їм складових:

- структура ієрархічних рівнів національної економіки (мезо-, мікро, макро- і наноэкономика);

- відтворна структура охоплює співвідношення, по-перше, фаз (стадій) суспільного відтворення - виробництва, розподілу, обміну й споживання; по-друге, первинного (виробництво засобів виробництва) і вторинного (виробництво предметів споживання) підрозділів; по-третє, між проміжним і кінцевим продуктом, споживанням і заощадженнями;

- галузева структура представлена співвідношенням різних видів економічної діяльності й галузей економіки, зокрема: традиційних, індустріальних і постіндустріальних; трудо-, капитало- і наукомістких;

- технологічна структура - співвідношення між технологічними способами виробництва, а також між технологічними укладами національної економіки;

- соціально-економічна структура є співвідношенням соціально-економічних укладів: приватнопідприємницького, колективного, дрібнотоварного, державного;

- в інституційній структурі найбільш значимими є співвідношення: 1) інституційних секторів (нефінансових корпорацій, фінансових корпорацій, домашніх господарств, загального державного керування, некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства) і одиниць; 2) ринкових і неринкових інститутів; 3) національних ринків, ринкових структур і інфраструктур;

- зовнішньоекономічна структура - це співвідношення експортно-імпортних операцій з товарами й послугами, капіталом, фінансовими активами між національною економікою й економіками інших країн.

Внутрішня будова національної економіки представлено також процесами і явищами (нестабільність, циклічність, розвиток, ріст, капіталізація, соціалізація, агрегати, шоки, кризи), факторами (праця, земля, капітал, підприємницькі здатності) і результатами (національний продукт, людський капітал, природне середовище).

Таким чином, «Національна економіка» - наука про економіку країни в цілому в контексті процесів самоорганізації й еволюції суспільства й природи, тобто суспільно природного середовища.

Незалежно від економічної ситуації, національна економіка як система об'єктивно прагне до стабільності, ефективності й справедливості. Відповідно до цього виділяють такі макроекономічні завдання національної економіки:

- стабільний ріст національного обсягу виробництва;

- високий і стабільний рівень зайнятості;

- стабільний рівень цін;

- підтримка рівноваги платіжного балансу.

Відповідно до даних напрямків використовуються й агрегированные інструменти макроекономічного регулювання (фінансова політика, грошово-кредитна політика). Уперше формалізація цільової функції суспільного виробництва була запропонована в середині 60-х років XX століття представниками теорії оптимального функціонування соціалістичної економіки М. Федоренко, М. Петраковим і С. Шаталіним. По їхніх моделях, ця функція надавалася як залежна від багатьох об'єктивних факторів:

 

в = f(x1,x2...,xm)

(1.1)

 

де в - цільова функція;

х_І, х₂...,х_т — об'єктивні фактори у вигляді змінних.

Як цільові функції використовували національний доход, фонд споживання й інші показники, а змінних факторів - ресурси в різних комбінаціях.

Основні складові цільової функції національної економіки: а) максимізація валового доходу національної економіки й кожного індивіда; б) максимізація рівня добробуту членів суспільства; в) максимізація суспільної корисності.

Розвиток або трансформація національної економіки має потребу в обліку ознак і тенденцій впливу зовнішнього середовища. З огляду на передумови розвитку національної економіки України як нової незалежної держави найбільш значимі наступні:

1. Рух суспільства від протистояння східного й західного типів еволюції людства до нового серединного, інтеграційного типу еволюції.

2. Глобалізація економіки.

3. Формування в розвинених країнах основ постіндустріального суспільства із властивими йому тенденціями гуманізації, соціалізації й экологизации змішаної економіки.

 

 

1.2. Ознаки й моделі національної економіки.

 

Національна економіка є певною економічною системою країни в конкретних історичних умовах. На її формування впливають закономірності розвитку економіки (які відображають об'єктивні основи формування продуктивних чинностей), неекономічні особливості країни й умови, у яких вона розвивається.

Особливості:

- природні особливості (розташування, ресурси, запаси корисних копалин, клімат);

- особливості історичного розвитку, коли в кожний конкретний період національна економіка сприймає впливи й тенденції історичного розвитку країни, а також новітніх історичних подій;

- цивілізаційні фактори, які характеризують культурні, релігійні, етнічні традиції й цінності країни, передаються від покоління до покоління й стимулюють або обмежують перетворення, надають їм своєрідної національної специфіки;

- вихідний рівень становлення й розвитку національної економіки (відтворення на власній або новій основі), у тому числі стан і рівень продуктивних чинностей, економічний потенціал країни, зрілість передумов формування нової економічної системи;

- особливості політичної організації суспільства, які впливають на вибір курсу економічної політики держави.

Економічні системи класифікуються за наступними критеріями:

1) по стадії розвитку ринкових відносин виділяють моделі економіки «традиційного» типу; капіталізму (вільної, монополістичної, державно-монополістичного, змішаної економіки);

2) по соціально-економічних і техніко-технологічних рівнях розвитку виділяють національні економіки розвинені, ті, які розвиваються, і перехідні;

3) по домінуванню певних технологічних укладів виділяють доиндустриальные, індустріальні й постіндустріальні економіки;

4) за структурою господарства розрізняють аграрно-індустріальні, індустріально-аграрні й постиндустриально-аграрні економіки;

5) по ресурсній ознаці виділяють трудо-, капитало- і наукомісткі економіки;

6) по ступені інтеграції у світову господарську систему виділяють національні економіки закритого й відкритого типів;

7) по регіональною й континентальною ознаками національні економіки поєднуються з урахуванням розташування країн на конкретній території.

Серед розвинених країн по моделі координації господарських процесів виділяються ті, які використовують ліберально капіталістичну модель (США, Великобританія), і ті, які опираються на державно корпоративну модель (Німеччина, Японія, Південна Корея). При порівнянні національних економік розвинених країн використовується комплекс «стандартних» значень макроекономічних показників, до якого, зокрема, належать: ріст ВВП - від 2-3% і вище; рівень інфляції - 4-5% на рік; дефіцит державного бюджету - до 9,5% ВВП; позитивне сальдо платіжного балансу країни.

Якщо кілька країн, які перебувають на одному рівні розвитку, мають схожі національні економічні системи, уважається, що вони мають однакову модель розвитку, або одну національну модель економіки. Так, розрізняють національні моделі економіки северноевропейских країн (Австрія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція); южноевропейских країн (Греція, Італія, Португалія); країн Латинської Америки; країн Південно-східної Азії, які швидко розвиваються; більшості країн Африки, які перебувають до півдня від пустелі Сахара.

Національна економіка України пройшла певні етапи розвитку:

I етап (1992-1994 рр.) – безсистемна й нерегулиремая «шокова терапія»;

II етап (1994-1999 рр.) – економічні перетворення по програмі міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЕБРР і інших), у якій домінували заходу «шокової терапії». Разом з деякими позитивними зрушеннями - відносна макроекономічна фінансова стабілізація, формування власної грошово-кредитної й фінансової системи, ринкової інфраструктури, активізація зовнішньоекономічних зв'язків, - домінували такі регресивні процеси, як депресія, деиндустриализация, криміналізація, значне соціальне розшарування, які значною мірою були детерміновані не тільки спадщиною минулого, але й неадекватною економічною політикою.

III етап (в 1999-2000 р.) – формування й реалізація інтегративної моделі економічних перетворень. Важливим наслідком такої реалізації є економічний ріст і підвищення авторитету України у світі.

 

 

1.3. Основи саморозвитку національної економіки

 

Сучасні прогресивні моделі національної економіки опираються на джерела й основи саморозвитку економіки, які представлені переважно її внутрішніми класичними (двосторонніми) і некласичними (багатобічними) протиріччями технологічних, соціальних і соціально-економічних укладів.

Технологічний (техніко-економічний) уклад – це комплекс технологічних процесів, які являють собою відтворену цілісність і охоплюють різні галузі й об'єднані у виробництва.

У його рамках здійснюється замкнутий виробничий цикл, що включає видобуток і одержання первинних ресурсів, всі стадії їхньої переробки й випуск кінцевої продукції, що відповідає типу суспільного споживання. Розвиток будь-якого технологічного укладу починається з виробничого впровадження базисної інновації, що згодом супроводжується іншими інноваціями, які неї доповнюють.

За концепцією технологічних укладів російського економіста, члена-кореспондента РАН З. Глазьєва, історія міжнародної економіки останніх трьох століть демонструє становлення й заміщення п'яти технологічних укладів. Головним фактором і ознакою першого технологічного укладу, з якого почалася епоха сучасного економічного росту й затвердження його ритму, є механізація текстильної промисловості. Ключовою інновацією другого став паровий двигун. Головні особливості третього технологічного укладу - широке використання електричних двигунів і розвиток електротехніки; домінування як енергоносій - вугілля, а як конструкційний матеріал - стали; пріоритетний розвиток універсальних технологій обробки конструкційних матеріалів, верстатного машинобудування; залізниця як базова інфраструктура.

У структурі четвертого технологічного укладу домінують хімічна промисловість, автомобілі- і тракторобудування, виробництво моторизированных озброєнь. Для цього укладу характерна також комплексна автоматизація виробництва багатьох технологічних процесів, широке використання кваліфікованої робочої сили, нафти, як базового енергоносія, автомобільного транспорту як пріоритетної інфраструктури. У розвинених країнах до середини 70-х років минулого століття четвертий технологічний уклад досяг межі своєї експансії. Із середини 80-х років головним носієм економічного росту стає п'ятий технологічний уклад - уклад інформаційних і комунікаційних технологій, аерокосмічної техніки, наукомістких виробництв, нових джерел енергії. На думку деяких учених, у розвинених країнах на рубежі ХХ-ХХ століть чітко визначилися такі складового майбутнього шостого технологічного укладу, як біотехнології, генна інженерія, штучний інтелект.

Будь-яка економіка є технологічно багатоукладної, тобто в ній одночасно існують і взаємодіють різні технологічні уклади. У розвинених країнах це треті, четверті й п'ятий технологічні уклади, при безумовному домінуванні п'ятого й появі елементів шостого. В Україні домінуючої є симбіоз третіх і четвертого технологічних укладів з досить розвиненими елементами п'ятого в аерокосмічній галузі, танкобудуванні, атомній енергетиці. Світовий досвід показує, що головною умовою випереджального росту виробництв п'ятого технологічного укладу є потужна державна підтримка, насамперед інвестиційна, пошук і реалізація адекватних форм руху техніко-економічних протиріч між:

- технологічними укладами (третім, четвертим і п'ятим);

- факторами виробництва (між земельними ресурсами й капіталом);

- результатами виробництва (між матеріальним і социальным продуктом);

- факторами й результатами виробництва;

- різними складовими окремих факторів або результатів виробництва.

Соціальний уклад представлений історично певною системою відтворення людини як особистості, що включає дві головні складові:

а) активну - професійно кваліфікаційний і інтелектуально освітній потенціал суспільства;

б) інерційну - сукупність національних, культурних і інших традицій, норм і принципів, які утворять домінуючий менталітет суспільства.

Система протиріч між соціальними укладами, активного й інерційної складового соціального укладу, різними елементами активної або інерційної складової соціального укладу, виступає джерелом руху не тільки соціальної, але й політичної, економічної й духовної сфер суспільства.

Соціально-економічний (економічний) уклад характеризується історично певною формою присвоєння процесу, умов і результатів виробництва. Технологічна многоукладность національної економіки України визначає процеси формування дрібнотоварного й приватнопідприємницького укладів, де домінують відповідно приватна власність без використання й з використанням найманої праці, а також колективного й державного укладів (секторів), із властивої ним колективною й державною формами власності відповідно. Рушійною силою суспільних змін є протиріччя між різними соціально-економічними укладами (наприклад, між приватнопідприємницьким і державним), між процесами присвоєння й відчуження в межах кожного укладу.

З огляду на технологічну, економічну й соціально-економічну многоукладность національної економіки, стає зрозумілої складність системи її протиріч. Це у відомій мері необхідно враховувати при формуванні організаційно економічного механізму їхнього руху й рішення. Зокрема, він виявляє собою суперечлива єдність трьох рівноцінних сторін - ринкового саморегулювання, державного й цивільного економічного регулювання.

Тут же слід зазначити його визначальну роль у формуванні ядра саморозвитку національної економіки. Сугубо з технологічної точки зору ядром саморозвитку національної економіки є група машинобудівних і будівельних галузей, із соціальної - процес відтворення, нарешті, із соціально-економічної - характер присвоєння. Інтеграційний підхід до проблеми передбачає визначення як ядро саморозвитку интеграционно- інноваційного злиття самих активних складових всіх трьох типів укладів одного історичного рівня із чітко певною постіндустріальною спрямованістю. Ця проблема коштує на порядку денному й держави, і бізнесу, і цивільного суспільства.