Значення та розвиток зовннішьоекономічних зв'язків України.

Більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експортного потенціалу.

Отже, необхідність існування зовнішньоекономічних зв'язків обумовлюється тим, що різні країни мають різні виробничі умови. Виходячи з цього, країни спеціалізуються на виробництві такої про­дукції, яка значною мірою дешевша від зарубіжних аналогів, що в кінцевому підсумку приносить прибуток кожній країні-учасниці, задовольняє потреби споживачів у продукції кращої якості.

Зовнішньоекономічні зв'язки можна класифікувати за двома ознаками:

- за напрямком товарного потоку;

- за структурною ознакою.

В умовах науково-технічної революції важливі зміни відбуваються в структурі З.т. промислово розвинутих країн. Підсилюється міжнародна спеціалі­зація і кооперування, особливо в галузях машинобудування, хіміч­ної промисловості. У результаті, в експорті цих країн підвищується частка продукції обробної промисловості, передусім продукції ма­шинобудування. Вона складає в розвинутих країнах більше 40%. Росте в експорті також частка і хімічної промисловості. Показни­ком росту міжнародної спеціалізації і кооперування є збільшення частки продукції машинобудування, а також хімії в імпорті розви­нутих країн. Нині країни — найбільші експортери машинобудівної продукції (США, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія), є також її найбільшими імпортерами. Через високі темпи росту імпо­рту продукції машинобудування і хімії, істотного збільшення віт­чизняного виробництва продовольства, а також більш ощадливого використання сировини в імпорті основних розвинутих країн від­носно зменшилася частка сировини і продовольства. В умовах по­глиблення міжнародного поділу праці З.т. більшості країн у після­воєнні роки зростала порівняно високими темпами. Істотно зросла залежність економіки промислово розвинутих країн від З.т. Частка експорту у ВНП за 1960—1995 рр. зросла у США з 4 до 10,8%, у Великій Британії — з 17,5 до 28,2%, у Німеччині — з 14,8 до 25,3%, в Італії — з 14,7 до 24,3%. Ще більшу величину складає во­на в малих країнах Західної Європи — Нідерландах і Бельгії. В умовах підвищення ролі зовнішніх ринків збільшується боротьба між країнами, в яких у сучасних умовах використовуються не тіль­ки форми цінової конкуренції, зокрема демпінг, а й нові форми не-цінової конкуренції. До них відносяться конкуренція якості, органі­зація технічного обслуговування, розширення кредитування покупців і здачі устаткування в оренду й ін. У своїй діяльності з розширення збуту на зовнішніх ринках компанії орієнтуються на концепцію маркетингу, що припускає організацію всього виробни­цтва і збуту товарів на основі попереднього вивчення ринку. Для розвитку З.т. кожної країни істотне значення має зовнішньо­торговельна політика держави, що здійснюється функціонуванням митно-тарифної системи, кількісних обмежень та інших нетариф-них бар'єрів. Держава відіграє важливу роль у форсуванні експорту товарів, використовуючи для цього субсидування і кредитування експорту, виділяючи кошти на вивчення ринків, допомогу приват­ним компаніям у закордонних виставках, ярмарках і т.д. Істотну роль у регулюванні З.т. відіграють міжнародні договори і міжуря­дові торгові угоди, що укладаються як на двосторонній, так і на ба­гатобічній основі. До найбільш важливих із них відноситься Гене­ральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), перетворена з 1 січня 1995 р. у Світову організацію торгівлі (СОТ).