Теорія ігрової діяльності (Д. Ельконін, 1904-1984; А. Усова, 1911-1986).

ТЕМА: КОНЦЕТУАЛЬНІ ОСНОВИ ЛОГОПСИХОЛОГІЇ

Теорія поетапного формування розумових дій (П.Л. Гальперін, 1902-1988):

Розумовий розвиток - це перенесення зовнішніх матеріальних дій у план сприймання, уявлень і понять (мотиваційна основа- орієнтаційна основа):

 

1) формування спонук (мотивів, смислів) до засвоєння дії;

2) створення схем, орієнтирів та вказівок щодо виконання нової ідеї, уточнення, перевірка рівня їх усвідомлення;

3) формування дії в матеріальній (матеріалізованій) формі на основі образів і схем;

4) символічне здійснення дії засобами мови (спілкування дитини і дорослого);

5) виконання дії в зовнішньому мовленні, або вголос (така дія не потребує прямої підтримки дорослого);

6) розгортання дії. у внутрішньому плані (М.В. Савчин, Л.П. Василенко).

 

Основний внесок теорії поетапного формування розумових дій у тлумаченні природи психічного - з'ясування способів становлення складних інтелектуальних дій.

 

Теорія ігрової діяльності (Д. Ельконін, 1904-1984; А. Усова, 1911-1986).

Основна ідея - визначення своєрідності психології ігрової діяльності. За Д.Б. Ельконіним, структурними елементами ігрової діяльності є сюжет, зміст, роль, уявна ситуація, правила, ігрові дії та операції, ігрові стосунки. Найбільше значення має не уявна ситуація, як вважав Л.С. Виготський, а роль, яка дозволяє дитині оволодіти власною поведінкою, оскільки в ній приховані правила конкретної гри, розвиток якої відбувається за принципом: від ігор з відкритою роллю і прихованими правилами - до ігор з відкритими правилами і прихованою роллю.

 

Внесок теорії ігрової діяльності в тлумачення природи психічного - з'ясування ролі гри як рушійної сили розвитку в становленні особистості.

 

Особистий авторитет Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, ОМ. Леонтьєва призвів до канонізації значення ігрової діяльності (А.В. Петровський)у що в радянській психології 1970-1980-х років було типовим явищем у розгляді багатьох проблем при посиланні на наукові авторитети. Сумнівним, наприклад, є положення про провідну роль гри передусім у дошкільному віці, про еволюцію ігрової діяльності від предметно-маніпулятивної до сюжетно-відображу вальної, а від неї - до рольової. Таким чином, відбулася абсолютизація значення гри як життєвого феномену, що призвело до формування штучних уявлень про психічний розвиток дитини. Водночас особливості самодіяльної ігрової діяльності, які мають вирішальний вплив на дитячий розвиток, але лише в поєднанні з іншими видами діяльності, залишаються маловивченими.

 

Епігенетична теорія Е. Еріксона (1902 - 1994)

Значної популярності в психології нині набула епігенетична теорія Е. Еріксона (1902-1994), яка є своєрідним творчим симбіозом поглядів 3. Фрейда (стадії психічного розвитку) та Л.С. Виготського (виокремлення основних новоутворень). Однак на відміну від своїх попередників Е. Еріксон не вважає статеві потяги провідними в становленні особистості та уникає інтерпретації перехідних періодів, хоча водночас практично визнає періоди стабільного розвитку. Учений вважав, що послідовність стадій є результатом біологічного дозрівання і не залежить від особливостей соціуму.

 

Структура особистості (за С. Л. Рубінштейном)

Спрямованість - реалізується у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності, поведінки та світогляду.

Знання, уміння, навички набуваються у процесі життя та пізнавальної діяльності.

Індивідуально - типологічні властивості особистості реалізуються в темпераменті, характері, здібностях.

Єдність у структурі особистості біологічного, суспільного та індивідуального здійснюється в процесі формування та історичного розвитку людини.

Знання якостей особистості необхідні для лікаря (враховуючи специфіку його професійної діяльності).

Досліджувати й аналізувати психологічні особливості людей можна тільки знаючи структуру особистості, до якої, як правило, включають темперамент, характер, мотивацію, вольові якості, соціальні установки, здібності та емоції. Ці компоненти не слід уявляти як абсолютно незалежні або відірвані один від одного структурні елементи, оскільки вони є складовими єдиної функціональної системи. Разом з тим ототожнювати або не розрізняти їх - значить позбавити себе можливості об'єктивної оцінки переваг і вад людини.