Методи та організаційні форми складання

ТЕМА 9. ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВНОЇ СИСТЕМИ СКЛАДАЛЬНИХ ЦЕХІВ

9.1. Методи та організаційні форми складання

9.2. Визначення трудомісткості складальних робіт

9.3. Визначення кількості робочих місць та обладнання

9.4. Визначення складу та кількості працівників

9.5. Випробувальне відділення

9.6. Розробка планувань та визначення площі складального цеху

Питання для самоконтролю

 

Методи та організаційні форми складання

Складальні роботи, які полягають в складанні готового виробу з окремих деталей і вузлів, є заключним етапом виробничого процесу.

Трудоємність складальних робіт складає в середньому 20... 35% від загальної трудоємності виробів. Залежно від типу виробництва трудоємність складальних робіт у відсотках від часу механічної обробки приймається:

- Для одиничного і дрібносерійного виробництва 40... 50%;

- Для середньосерійного - 30... 35%;

- Для великосерійного - 20... 25%;

- Для масового - менше 20%.

Складальні цехи розрізняють за типом виробництва, загальної площі цеху і вантажопідйомності підйомно-транспортних засобів.

Основою для проектування складального цеху є його виробнича програма Проектування цехів масового і великосерійного виробництва ведеться за точною програмою. Проектування цехів дрібносерійного і серійного виробництва ведеться за наведеною програмою.

Для визначення послідовності операцій складання складають технологічну схему складання, що показує, з яких деталей складаються найпростіші складальні одиниці і вузли; з яких деталей і вузлів - агрегати, що йдуть на загальне складання виробу. Розподілення виробу на окремі складальні одиниці залежить від конструктивних особливостей виробу і здійснюється з урахуванням наступних основних положень:

- Виділення з'єднання в складальну одиницю повинно бути можливим і доцільним з точки зору конструкції і технології;

- Повинна дотримуватися правильна послідовність складальних операцій;

- При виконанні загального складання число дрібних з’єднань і допоміжних робіт повинно бути мінімальним;

- На загальне складання повинні подаватися попередньо скомплектовані складальні одиниці.

Розрізняють три методи проведення складальних робіт:

- Метод індивідуальної підгонки застосовується в одиничному і дрібносерійному виробництві і характеризується широким застосуванням слюсарно-прігоночних робіт, що підвищує собівартість збірки.

- Метод повної взаємозамінності застосовується у великосерійному і масовому виробництві і характеризується відсутністю підгоночних робіт; при цьому всі деталі і вузли є взаємозамінними.

- Метод неповної (часткової) взаємозамінності застосовується для всіх типів виробництва. Деталі виготовляються з великими допусками, а підбір деталей за розмірами здійснюється або з усієї партії деталей, що надійшли на складання (індивідуальний підбір), або шляхом попереднього сортування на групи в межах одного допуску (груповий підбір).

Розрізняють дві основні організаційні форми складання: стаціонарну і рухому.

Стаціонарне складання виробу виконується на одному нерухомому місці: на необладнаних майданчиках, стендах, фундаментах або складальних верстатах. Вона може бути послідовною або паралельною.

Стаціонарне складання може бути потоковим і непотоковим.

Потокове складання виконується на розташованих в лінію нерухомих стендах.

При рухомому складанні складаємий об'єкт переміщується від одного робочого місця до іншого, причому за кожним робочим місцем закріплюються певні операції і робітники, які виконують ці операції.

Основною розрахунковою величиною при потоковому складанні є такт складання:

Для забезпечення потокового складання необхідне виконання наступних вимог:

- Використання методу повної взаємозамінності;

- Детальна розробка технологічного процесу складання;

- Розчленування всього складального процесу на окремі операції, рівні або кратні такту випуску;

- Визначення точної кількості робітників-складальників відповідної спеціалізації та кваліфікації для виконання кожної операції;

- Чітка організація складального процесу, що передбачає регулярну і своєчасну подачу комплектуючих, інструменту і пристосувань до робочих місць.