Класифікація аномалій психічного розвитку дитини. Дитина з відхиленнями в розвитку і поведінці, об’єкт і суб’єкт корекційно-педагогічної діяльності

Лекція 5. Проблеми психічної норми та патології.

Класифікація аномалій психічного розвитку дитини

Лекція 5. Проблеми психічної норми та патології

Класифікація аномалій психічного розвитку дитини. Дитина з відхиленнями в розвитку і поведінці, об’єкт і суб’єкт корекційно-педагогічної діяльності

План:

1. Поняття „норма” і „аномалія” у психічному і особистісному розвитку дитини. Поняття норма у вихованні.

2. Причини виникнення порушень у розвитку дітей.

3. Психічне здоров’я і фактори ризику у дитячому віці.

4. Класифікація і види відхилень у розвитку і поведінці дітей.

5. Діагностика відхилень у розвитку дитини.

 

Поняття „аномалія” в перекладі з грецької означає „відхилення від норми”.

Питання про аномалії в розвитку може розглядатися тільки в контексті знання про нормальні параметри цих процесів і поведінки. Проблема норми і її варіантів — одна з найскладніших в сучасній психолого-педагогічній науці. Вона включає такі питання як: норма реакції, норма когнітивних функцій, норма регуляції, емоційна норма, норма особистості і т.д. Сюди ж відносяться питання статевих і вікових відмінностей.

„Норма” (лат. norma) — встановлена міра, середня величина. Поняття норми відносно постійне. Її зміст залежить від культури й істотно міняється з часом. В практичній психології і педагогіці сьогодні є поняття учбова норма; соціально-вікова норма, індивідуальна норма. Проблема психологічної норми — міждисциплінарна.

Психологічний підхід до аналізу норми розвитку включає загально-психологічний і віково-психологічний аспекти. Зупинимося на проблемі вікової періодизації.

Над періодизацією психічного розвитку працював Л.С.Виготський. Він розробив періодизацію психічного розвитку в дитячому віці, в якій як основне виступає поняття критичний вік. В періодизації Л.С.Виготського представлені такі кризи: криза новонародженості, криза одного року, криза трьох років, криза семи років, криза тринадцяти років, криза сімнадцяти років. В кожному віковому періоді є центральне новоутворення, яке об'єднує всі інші.

Значний внесок у вирішення даної проблеми вніс Д.Б. Ельконін (1904-1984). Він розробив концепцію вікової періодизації психічного розвитку дитини, поклавши в її основу закономірності розвитку діяльності людини, тобто провідну діяльність. За Д.Б.Ельконіним, існує дві системи відносин: система людина — предмет і система людина — людина. Стосовно розвитку ці системи виступають як система дитина — суспільний предмет і система дитина — суспільний дорослий. Формування особистості дитини здійснюється через діяльність усередині систем „дитина — суспільний предмет” і „дитина — суспільний дорослий”. Дитячий розвиток, згідно гіпотезі Д.Б. Ельконіна, періодичний. В ході розвитку дитини послідовно зміняються періоди, в яких відбувається переважне освоєння задач, мотивів і норм відносин між людьми і розвиток на цій основі мотиваційно-потребової сфери, і періоди, в які відбувається переважне освоєння суспільно вироблених способів дій з предметами і на цій основі формування інтелектуально-пізнавальних здібностей дітей, їх операційно-технічних можливостей. Зміст освоєння в кожний період своєрідний. Д.Б. Ельконін виділяє два різкі переходи — перехід від раннього дитинства до дошкільного віку, відомий в літературі як криза трьох років, і перехід від молодшого шкільного віку до підліткового, який прийнято називати кризою статевого дозрівання.

Значний інтерес, на наш погляд, представляє концепція американського психотерапевта Е. Еріксона. Дитина розвивається як жива, органічна єдність, як цілісне явище. Саме тому відхилення в її розвитку Е. Еріксон розглядає в контексті цілісного розвитку її особистості. Базовою якістю нормальної людини є ідентичність, або, інакше кажучи, цілісність. Це узагальнене поняття, яке включає поняття психічного здоров'я людини, відчуття стійкості і безперервності Я, причетності до соціальної групи, прийнятності нею, тотожності. Ідентифікація, за Еріксоном, визначає цілісність особистості, систему її цінностей, ідеали, життєві плани, здібності і потреби. Це особливий стиль і спосіб переживання, відчуття себе, сприйняття себе з погляду інших людей і історичного часу. Формування ідентичності, цілісності особистості продовжується протягом всього життя людини і проходить ряд стадій. Еріксон виділив 8 основних етапів розвитку ідентичності, протягом яких дитина переходить від однієї стадії усвідомлення себе до іншої. Перехід від однієї форми ідентичності до іншої супроводжується кризами. У цей момент посилюється уразливість, але одночасно зростають потенціал людини, енергія для подальшого розвитку.

Загальнопсихологічні аспекти проблеми норми — аномалії розглядаються у психології особистості. У вітчизняній психології цей напрям представлений в роботах B.C. Братуся. Згідно його погляду, ступінь особистісного здоров'я людини визначається її ставленням до іншої людини. Ознаками і атрибутами нормального розвитку він вважає ставлення до іншої людини як до самоцінності (це — головна ознака), здібність до децентрації, самовіддачі і любові як способу реалізації цього ставлення; творчий, цілеспрямований характер життєдіяльності; потреба в позитивній свободі; здатність до вільного волевиявлення; можливість самопроектування майбутнього; віра в здійснення наміченого; внутрішня відповідальність перед собою та іншими, минулим і майбутнім поколіннями; прагнення до отримання загального значення життя.