Перерозподіл доходів та утворення кінцевих доходів. Сукупний доход сім’ї.

Перерозподіл доходу – це економічна категорія, яка виражає відносини власності між різними економічними суб’єктами у сфері розподілу та обміну з приводу привласнення державою значної частки необхідного і додаткового продукту та наступного його спрямування на виконання функцій держави.

Об’єктивними передумовами перерозподілу є зростання витрат держави, необхідність суспільних витрат (послуги освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства, дитячих ясел і садків, будинків інвалідів і людей похилого віку, дитячих будинків тощо) та нерівномірність доходів, що може призвести до економічних диспропорцій і підриву економічних стимулів.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через державний бюджет, ціноутворення, внески до різноманітних фондів, а також протизаконними видами діяльності (ухиляння від сплати податків, приховування доходів, хабарництво тощо).

Результати перерозподілу можуть виявлятись у формі вертикального перерозподілу (між багатими і бідними за рахунок різного роду податків) та горизонтального перерозподілу (за рахунок трансферту, субвенцій, субсидій тощо). Кінцевою метою перерозподілу є відносне вирівнювання споживання кожним громадянином.

Первинні доходи населення внаслідок перерозподілу трансформуються у вторинні. Первинні доходи отримують працівники матеріальної сфери (це первиннй розподіл національного доходу), наприклад, підприємницький дохід, рента, заробітна плата найманих працівників. Вторинні доходи отримують працівники невиробничої сфери, зокрема, науці, охороні здоров’я, освіті, культурі, обороні та ін.

У результаті розподілу і перерозподілу національного доходу у всіх власників і трудящих груп населення, сімей, окремих громадян, підприємств та установ утворюються кінцеві доходи, з використанням яких пов’язана заключна стадія руху доходу нації – його споживання. Дохід нації призначений для поточного споживання населення та нагромадження. Нагромадження необхідне для розширеного відтворення суспільного виробництва і продукту.

Монополістичні фінансові корпорації, підприємницькі структури, що володіють факторами виробництва, здійснюють активний вплив на законодавчу діяльність і поведінку уряду в прийнятті рішень у бюджетній, фінансово-кредитній та податковій політиці, однак, вирішальну роль у перерозподілі доходів відіграє держава.

Держава здійснює перерозподіл доходів на двох рівнях.

1. Держава може втручатись у процес формування цін на економічні фактори виробництва і таким чином захищати інтереси економічних агентів, гарантуючи їм отримання доходів. Це стосується в першу чергу ренти, процента і заробітної плати. Наприклад, встановлення облікової став­ки НБУ формує рівень доходів банківського капіталу.

2. Держава може втручатись у перерозподіл пізніше, стягуючи податки із суб’єктів господарювання. У цьому разі держава змінює результати індивідуального розподілу доходів між економіч­ними факторами виробництва.

Економічна доцільність перерозподілу забезпечується за допомогою органічного поєднання реалізації двох розподільних принципів: принципу ефективності та принципу соціальної справедливості. Здійснюючи принцип соціальної справедливості, держава гарантує своєму громадянину достатній рівень життя, не допускає, щоб він опинився за межею бідності. Із цією метою держава визначає мінімум оплати праці, якого обов’язково повинні дотримуватись роботодавці всіх форм власності (мінімальна заробітна плата, яка має бути вищою за існуючий у країні прожитковий мінімум, рівень пенсій, виплати інвалідам, малозабезпеченим і громадянам, що втратили робоче місце).

Необхідно так перерозподіляти доходи, щоб досягти компромісу між рівністю та ефективністю. Як інструменти перерозподілу доходів держава використовує податки, акцизи, мита, субсидії, соціальні виплати, формування різного роду фондів суспільного призначення тощо. Кінцевою метою перерозподілу є відносне вирівнювання міри споживання кожним громадянином. Диферен­ціація розподілу суспільних фондів споживання має визначатися в основному обсягом споживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.

Політика перерозподілу торкається інтересів усіх класів і соціальних верств населення і завжди супроводжується виникненням нерівності. Причинами нерівномірності розподілу доходів населення є: концентрація власності і багатства в руках одних людей і їхня відсутність у інших; різна професійна підготовка людей; різні здібності людей; різний склад родини; успадкування якихось благ; компенсації до заробітної плати за шкідливі і тяжкі умови праці; нерівномірний розподіл економічних ресурсів; відмінності у становищі на ринку; різне ставлення до ризиків; наявність зв'язків або дискримінації.

Для визначення нерівномірності розподілу доходів використовується крива Лоренца (за ім'ям американського економіста Макса Лоренца (1876—1959 pp.)) (рис. 1). Крива Лоренцапоказує, яку частину сукупного доходу в країні отримує частка найбагатших і найбідніших сімей.

 

Рис. 1. Крива Лоренца

 

Бісектриса відображає ідеальний розподіл доходів, тобто 20% доходів привласнюють 20% сімей, 40% доходів – 40% сімей і т. д. Крива відображає фактичний розподіл: 20% доходів привласнюють 60% сімей, 40% доходів – 80% сімей і т. д. Таким чином, нерівність доходів характеризується ступенем відхилення кривої від бісектриси.

Показники реальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту населення через сімейні доходи.

Сімейний дохід— сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реаліза­цію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї, суспільства в цілому. Формування доходів сім’ї, їх використання, узгодження доходів та витрат і утворюють бюджет сім’ї.

Джерела, за рахунок яких формується дохідна частина бюджету, досить різноманітні. У ринковій економіці їх можна згрупувати в три види.

Ø джерела сімейних доходів, які мають трудове походження: заробітна плата (у т.ч. й натуральна оплата); доходи від індивідуально-трудової та підприємницької діяльності; доходи від особистого підсобного господарства. Сюди з відповідною часткою умовності можна віднести і трудову пенсію.

Ø доходи від власності: рента (орендна плата), проценти на вклади та з облігацій, дивіденди тощо.

Ø частка доходів отриманих через так звані суспільні фонди споживання (вони мають різні суспільні форми, наприклад, Пенсійний фонд) у вигляді грошових виплат і безкоштовних послуг (соціальні пенсії та допомоги, виплати по безробіттю, стипендії, дотації на різні путівки для відпочинку, виплати багатодітним сім’ям, а також наявність елементів безкоштовного або пільгового лікування та освіти населення).

Структура доходів сімейного бюджету залежить від характеру суспільних відносин у країні та рівня розвитку продуктивних сил. Для ринкової економіки специфічним є те, що в доходах сім’ї підвищується роль доходів від власності та індивідуальної трудової діяльності.

Сукупний сімейний дохід не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто вартості (грошової оцінки) набору товарів і послуг, розрахований на основі наукових нормативів споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.

При аналізі доходів бюджету сім’ї принципово важливо врахувати не просто номінальний їх розмір, а реальну купівельну спроможність, що залежить від рівня цін на товари, послуги та динаміки інфляційних процесів у тій чи іншій країні.

Отримання сімейних доходів, якими б великими вони не були, з точки зору теоретичного економічного аналізу не слід абсолютизувати як самоціль, адже це лише засіб задоволення потреб людини. Із зростанням доходів не тільки повніше задовольняються потреби сім’ї, а й змінюється структура системи надання переваг в їх використанні. У цьому виявляється одна з форм закону зростання потреб та їх ускладнення. Відповідно змінюється і структура витрат сім’ї.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Основні серед них такі: на харчування; придбання товарів широкого вжитку (одяг, взуття) і довгострокового користування (меблі, холодильники, телевізори, комп’ютери, автомобілі тощо); оплату соціально-культурних і комунально-побутових послуг; сплату податків і різних платежів; заощадження та нагромадження; інші, часто непередбачені витрати.

Структура витрат сім'ї є важливим показником економічного розвитку країни. Згідно із законом Енгеля(німецького статистика, який у XIX ст. здійснив аналіз споживання сімей (осіб) із різними рівнями доходів), у міру зростання доходів сім'ї загальне споживання благ збільшується, але у різних пропорціях та структурних співвідношеннях. Зі зростанням доходів сім'ї знижується питома вага витрат на харчування, частка витрат на одяг, зазнають незначних змін витрати на житло та кому­нальні послуги, а от питома вага витрат на задоволення куль­турних та інших нематеріальних потреб суттєво зростає.

В умовах становлення ринкового господарства в економіці України формування доходів населення характеризується суттєвим зниженням загального рівня реальних до­ходів, зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства, приховуванням частини доходів з метою ухилення від сплати по­датків, незабезпеченням достойного рівня життя населення; зниженнямякості життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії тощо.

Процес вирівнювання розподілу доходів можна здійснювати за допомогою заходів податкової та соціальної політики: стягування вищих податків із великих доходів (прогресивна ставка податку) і збільшення доходів бідних верств населення за рахунок соціальних програм, виплати допомоги тощо.