Комплексний метод формування ігри Є.В. Зваригіной

 

Основні компоненти комплексного підходу до формування гри зберігається на всіх етапах її розвитку. Змінюється лише роль кожного компонента в загальній системі педагогічних впливів. Наприклад, на етапі формування ознайомчої предметно-ігрової діяльності головний компонент керівництва грою - підбір іграшок (підвіски, брязкальця) з певними властивостями і спілкування дорослого з дитиною; на етапі отобразітельной гри на перший план виступають навчальні ігри, зокрема показ ігрового дії (як покатати м'яч, машинку, як посадити ляльку на стілець, зловити сачком «рибку»); на етапі формування сюжетно-отобразітельной гри - організація практичного досвіду і проблемне спілкування дорослого з дитиною по ходу гри. При перемиканні малюків на рольове поводження (у перших сюжетно-рольових іграх) знову посилюється значення спільних дітей з вихователем, що демонструє рольовий відношення між граючими.

 

Для переведення гри на більш складний етап важливі всі компоненти. Роль кожного з них змінюється в залежності від рівня розвитку гри на даному етапі. У вихованців він може бути різний: одні потребують більшої допомоги вихователя (у спільних іграх), іншим достатньо дати іграшки, які відновлять в їх пам'яті враження, отримані на заняттях; третій треба надати можливість пограти самостійно; четвертим - створити проблемну ігрову ситуацію, що спонукує до спостереження, до подальшого розвитку гри.

 

Зміст роботи за всіма компонентами керівництва грою направлено на поступове ускладнення способів рішення ігрових завдань, розвиток сюжету, взаємовідносин дітей (ігрових і реальних) та їх самостійності у грі.

 

Дитина знайомиться з характерними особливостями тварин, ставленням людей до предметів, живої природи, один до одного. Це конкретний життєвий досвід може бути відображений в грі.

 

При ознайомленні з навколишнім особливо важливо активність дитини. Вихователь приваблює дітей не тільки до спостережень за навколишнім, але і до посильної участі у вирішенні доступних малюкам практичних завдань (у побуті, на дільниці під час прогулянки, на заняттях). Тільки тоді діти зможуть по-справжньому зрозуміти призначення предметів, сенс дій з ними, проявити своє ставлення.

 

Вихователь, розглядаючи з дітьми предмети найближчого оточення, допомагає знайти у них різні якості, разом з малюками радіє новим відкриттям, показує, як можна використовувати ту чи іншу річ, спонукає дошкільників до самостійних дій з нею: підняти, покласти, переставити, запропонувати іншому і т.д.

 

Велике значення при цьому має слово педагога. Щоб діти звернули увагу на особливості предметів, слід підкреслювати їх основні властивості («Серветка чиста, біла»), виділяти словами призначення предметів («Серветкою витру рот», «Ложкою Таня буде їсти», «На стільці сидить Вітя», «Дядя Володя їде на машині»і т.д.).

 

Враження реальному житті переломлюються в різному поєднанні та відображаються в грі. Цим пояснюється різноманітність сюжетів ігор навіть у малюків.

 

З реального життя діти запозичують не тільки події, але і різні способи діяльності і відносин один з одним.

 

Діючи в побуті разом з дорослими, спостерігаючи за їх трудовими процесами, малюки починають розуміти необхідність тих чи інших дій людей з предметами, пізнавати їх результативність. Дітям допомагають ставити мету, планувати дії та передбачити результати. У реальному житті малюки набувають досвіду використання предметів-знарядь. Вони починають розуміти значення взаємозв'язку людей у трудових діях, бачать, як дорослі готуються до здійснення будь-якої практичної задачі («Перед тим як погладити білизну, треба увімкнути в розетку праска, розкласти акуратно річ», - пояснює вихователь).

 

Слід виділити особливу групу навчальних ігор, спеціально організовану дорослими для розвитку самостійної гри дітей. Вони особливо необхідні дітям раннього віку, ігровий досвід яких тільки складається. Малята ще не володіють уміннями вирішувати ігрові завдання, не можуть ставити ігрову мету і знайти необхідне для її виконання, не вміють використовувати дії умовно, не володіють емоційно-виражальними засобами та навичками спільної гри та ін Тому так важливі спеціальні навчальні ігри, в яких ігровий досвід передається дитині в процесі природного спілкування з дорослими.

 

Навчальні ігри застосовуються не тільки на заняттях. Коли ігрове поведінка демонструється вихователями, батьками або старшими дітьми в природній обстановці, малюки емоційно долучаються до того, що показують старші, мимоволі їх наслідують, програють нові ситуації самостійно.

 

Навчальні ігри збагачують малюків знаннями про навколишній світ, уточнюють ці знання, виокремлює головне в тій інформації, яку діти отримують. При плануванні навчальних ігор важливо враховувати, якими ігровими способами повинні послідовно опановувати діти, щоб розвивалася їхня гра. Ускладнення способів відтворення навколишнього в іграх дітей впливає на їхній психічний розвиток.

 

Головне в навчальних іграх - щоб діти зрозуміли зміст ігрової ситуації, яку дорослий демонстрував: емоційно долучилися до неї і відтворили її в своїй грі. Демонстрований вихователем ігровий зразок цінний у тому разі, якщо дорослий на основі особистого досвіду дитини вводить його в уявну ситуацію, переживаючи і розуміючи сенс якої дитина засвоює нові ігрові способи.

 

Навчальну гру краще починати з показу іграшок, пояснення їх властивостей, дій з ними. Потім можна запропонувати дітям ігрову завдання: «Лялька забруднилися. Викуповуємо Машеньку»,«У ведмедики свято, нарядимо його»і т.д.

 

Важливо залучати дітей до спільного вирішення ігрової задачі. Це можуть бути питання до дітей, Сюрпризний момент, звернення персонажа до дітей і ін Треба, щоб діти брали посильну участь у навчальній грі: подавали іграшки, разом з дорослими виконували ігрова дія («Юля, принеси ляльці Маші рушник і допоможи мені витерти їй руки») і т.д.

 

Для навчальних ігор використовуються іграшки середнього розміру. Вони повинні бути відповідні за величиною, красиві. Подібні іграшки даються для самостійної гри дітей.

 

При організації предметно-ігрового середовища слід проявляти естетичну культуру. Вона позначається в підборі іграшок для дітей відповідно до їх віковими та індивідуальними здібностями, в розташуванні іграшок в груповій кімнаті, на ділянці, у догляді за ними. Рвана і брудна лялька не тільки не красива, але і виховує байдужість і до іграшки, і до того образу, який вона виражає. Якщо дати дітям іграшку без урахування їх ігрових умінь, вона швидко набуває неестетичний вигляд: красива лялька з закриваються очима в руках маленьку дитину швидко перетворюється на кошлате, неохайне, безокому істота. Малюкам краще і зрозуміліше ляльки з короткою стрижкою і намальованими великими очима. Іграшки, розкидані по всій кімнаті, створюють неохайний вигляд, вони відволікають дітей від гри, тоді як 2 - 3 предмети, об'єднані в підказану педагогом ігрову ситуацію, спонукають дитину до цікавим і корисним дій. На ділянці краще використовувати ті іграшки, які можна легко вимити (з пластмаси, дерева). Зовсім неприйнятні для гри старі, поламані іграшки. Також у групах важливо мати іграшки, враховуючи не тільки ігрові інтереси дітей, а й природне оточення. Приклад вихователя, його емоційна чуйність на красиве, особливо необхідні дітям молодшого віку: треба вміти порадіти разом з дітьми і ошатною іграшкою, і прибраним на місце речей, і поведінці кожного грає дитини. Доречно також просте осуд, швидке усунення некрасивого, неохайного.

 

Гра при правильному її формуванні вирішує завдання розумового, морального, фізичного, естетичного розвитку кожної дитини починаючи з раннього віку. У грі з перших етапів її розвитку формується особистість дитини, розвиваються ті якості, які потрібні йому в навчальній діяльності, в праці, у спілкуванні з людьми.

 

Для того щоб гра, виникнувши, перейшла на більш високий етап розвитку, необхідно нею керувати. Вихователь повинен знати особливості організації гри в дитячому колективі. Це вимагає великого мистецтва, професійної майстерності та любові до дітей, заснованих на знанні особливого розділу педагогічної науки - педагогіки гри.

 

Емоційно-діловий контакт і довіру дорослого впливають на розвиток гри. Дорослий повинен уміти на час стати дитиною, який вміє грати захоплено, цікаво. Розуміючи і відчуваючи гру дітей, він вчасно може підказати, придумати щось цікаве, допомогти у важких випадках, але не робити за них того, ніж малята справляються самі. Це може бути досягнуто шляхом поступово ускладнюються ігрових проблемних ситуацій, в яких ігрова завдання програмується заздалегідь дорослим (створюються умови для її вирішення тими чи іншими способами і засобами). Дорослий не дає готовий зразок рішення, а викликає дитини на самостійне досягнення уявної мети.

 

Умови в ігровій проблемної ситуації поступово змінюється і ускладнюється. Дорослий спонукає дітей у змінених умовах самостійно вирішувати ігрову завдання, користуючись набутим у практичній діяльності і на заняттях досвідом.

 

Проблемні ситуації створюються шляхом зміни й ускладнення ігрового матеріалу, а також при спілкуванні педагога з дітьми. Педагог прагнути викликати в дітей емоційну зацікавленість ігровий завданням, бажання подумати, як її вирішити. Природність і простота проблемних ситуацій часто не усвідомлюється вихователями і батьками. Їм здається, що дитина навчився грати і мислити сам. Тому важливо проаналізувати зміст ігрових проблемних ситуацій, вказати на можливість їх застосування в різних вікових періодах раннього дитинства.

 

Різні проблемні ситуації по-різному впливають на самостійну гру дітей. Одні з них необхідні для засвоєння ігрових дій з умовно-образними та реалістичними іграшками, інші спрямовані на оволодіння дітьми узагальненими ігровими діями (з іграшками-заступниками та уявними предметами).

 

У міру засвоєння дитиною способом рішення ігрових завдань в умовах, підготовлених дорослим, дітям пропонують такі ігрові проблемні ситуації, які спонукали б їх самостійно готувати обстановку для гри. Наприклад, дитину просять погодувати ляльку, але посуд для годування він має знайти сам у знайомих місцях зберігання іграшок. Підготовка до гри спочатку включає одне-два самостійних дії за рахунок внесення різних за тематикою іграшок (стіл, стілець, чашка). Потім кількість дій та іграшок поступово збільшується.

 

Важливо не поспішати і не затримувати внесення нових іграшок. Якщо нове дію діти виконують із задоволенням, їм дається можливість засвоїти його, не відволікаючись іншими іграшками. Дії дитини в грі постійно направляються на уявний результат. Якщо малюки з байдужим виразом обличчя рухають праскою по поверхні столу - це не гра. Тут немає ні ігрового завдання, ні уявного результату. У цьому випадку дитині підказують: «Треба погладити простирадло для ляльки», а потім підкреслюють: «Яка простирадло стала гладка, тепла!»

 

До півтора років діти виконують 3 - 4 прості ігрові завдання з різними іграшками (годують ляльок, іграшкових тварин, вкладають спати, катають їх на машині, візку та ін.) У грі використовуються від 1 до 3 - 4 іграшок. Готуючись до вирішення ігрової задачі, малята називають іграшки та дії з ними (ляля, киця, спати, їсти та ін.) Охоче ​​приймають для гри і перші предмети-заступники, намагаються назвати їх ігровим ім'ям (паличка - «ложка»).

 

Проблемні ігрові ситуації створюються так, щоб дитина була змушений виконати поставлену в грі завдання. Наприклад, перед годуванням ляльок треба приготувати їм обід, а для цього - сходити в магазин за продуктами. Спілкування може бути таким: «Твої ляльки сіли за стіл. Що ж ти їм приготувала? Що вони люблять їсти? Лакомка-Мишко, напевно, любить тістечко? Де його взяти?»,«Твоя собачка зовсім замерзла. Де у неї будинок (буда)? З чого ти його побудуєш? На чому привезеш кубики? Що ще возить на машині твій тато?»

 

Дорослий спонукає дітей згадати добре знайомі їм життєві ситуації або навчальні ігри.

 

Важливо, щоб дитина не тільки приймав і виконував ігрові завдання з іграшками-заступниками та уявними предметами, але і повідомляв іншим передбачуване зміст своїх дій з ними. Для цього необхідно спонукати дітей частіше звертатися до дорослого, іншим дітям з приводу своїх дій, своєчасно підхоплювати розпочате дію, питати, що позначає цю дію або іграшка-заступник, відмінний настрій ляльок, іграшок тварин.

 

Періодично дітям дають можливість пограти самостійно у звичній або зміненої ігровій обстановці. Потроху ініціатива в постановці ігрових завдань переходить до дитини. Так з'являються перші ігрові задуми, що позначаються словами: «Побудуємо будиночок і поселимо в нього зайчика».

 

Поступово ігрові завдання адресують групі дітей. Спочатку вони виконують однакові дії, потім функції грають розділяються. Перші групові ігри здійснюються, коли ігрові завдання вирішуються усіма граючими (будують будинок, заселяють його, розгортають гру в «сім'ю» та ін.)

 

Накопичений практичний та ігровий досвід дозволяє дітям до кінця третього року їх життя тривалий час перебувати в уявній ситуації. Самостійна гра дітей триває іноді 40 - 50 хв. Навчившись діяти з предметами, малюки переходять до відображення в грі першим взаємин між персонажами. Гра переходить на більш високий етап - стає сюжетно-рольової. У грі починають переплітатися побутові, елементарні громадські та казкові події.

 

Про вдосконалення ігрової діяльності дитини та зміни, що відбуваються в його розвитку, можна судити за вмінням малюка грати індивідуально і спільно з іншими.

 

Вже на ранніх етапах розвитку гра позитивно впливає на форми спілкування дітей. Малюки люблять ігри, в яких можуть діяти разом: догонялки, хованки. Їм цікаво за пропозицією вихователя зобразити (удвох, утрьох), як ходить і гарчить ведмідь, гавкають собачки. Одним з ефективних прийомів навчання грі, виховання уваги до однолітка є спостереження за його діями. Можна підказати, як допомогти гравцеві дитині.