Принципи виховання та навчання молодших школярів на основі християнської моралі

Зміст Вступ. 2 Розділ І. Виховання школярів на засадах християнської моралі як частина морального виховання. 4 1.1. Проблема морального виховання у психолого-педагогічній літературі 4 1.2 Сутність морального виховання (завдання, мета, принципи) 5 1.3. Християнська мораль у системі моральних цінностей людини. 10 Розділ ІІ. Методика виховання учнів засобами християнської етики. 14 2.1. Форми і методи виховання особистості на засадах християнської моралі 14 2.2. Методика виховання молодших школярів на засадах християнської моралі 15 Висновок. 26 Список використаної літератури. 28 Додаток. 29 Вступ Ми живемо в особливі часи. З одного боку, сучасна епоха несе нам нові перспективи і нове натхнення, а з іншого - кидає виклик. Шість років тому людство увійшло у нове десятиріччя, нове століття і нове тисячоліття. Оглядаючи ті події, котрі залишило після себе 20-те століття, можна зробити два основні висновки. По-перше, це століття позначилося найбільшим стрибком у розвитку технології, засобів інформації та зв'язку. В той же час, у минулому столітті у кровопролитних війнах загинуло більше людей, аніж за всю попередню історію людства. Кожна історична доба формує певні світоглядні орієнтири та уявлення про природу і світ, місце, роль і сутність людини в ньому, її ставлення до самої себе та навколишніх. Починаючи з епохи Відродження, коли людину було проголошено цінністю, освіту розглядають як спосіб сприйняття нею культурних норм та включення їх у дальший її розвиток. Відбувається переоцінка цінностей. Людство знайшло скарб світового значення – цінностей гуманізму, які переможно проходять через усі бурі земних потрясінь. Вчительство теж переживає значне психологічне навантаження. Йдеться про кризу світогляду, зміну пріоритетів і переоцінку цінностей. Нова соціально-політична ситуація, з одного боку, вимагає переосмислення мети виховної діяльності педагогів, провідних теоретико-методологічних принципів та критеріїв ефективності змісту, форм і методів виховання, а з другого – призводить до порушення елементарних прав дитини на її розвиток. В той час, коли людство у технічному розвитку прямувало уперед семимильними кроками, усе більше зростав розрив між розвитком зовнішнім, тобто науково-технічним прогресом, та внутрішнім, моральним, розвитком людини. Одвічні духовні вартості необхідно формувати в сучасної молоді, опираючись на наукові знання психології дитини, з урахуванням змінюваності умов життя в соціумі. Отож у нових реаліях розвитку суспільства завдання морального виховання молоді набуває першочергового значення і педоцентричного спрямування. Сьогодні окреслену проблему означено на загальнодержавному рівні. Вона розглядається як основа реалізації національної освітньої політики. Успішне вирішення порушеного питання можливе за умови використання нагромадженого віками досвіду в світовій та вітчизняній педагогіці. Помітне місце в окресленому процесі посідає художня дитяча література, що виступає важливим засобом виховання, зокрема морального. Сьогодні її виховний потенціал потрібно реалізовувати з урахуванням нових соціокультурних обставин. Насамперед необхідно розробити методичні основи морального виховання як засобу соціалізації особи, інтегрування її в суспільне життя, побудоване за принципами соціальної справедливості, демократії, гуманізму, толерантності. Проблеми формування моральності особи покладено в основу загальнодержавних освітніх програм: Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти України, Концепції національного виховання та ін. Мета дослідження – визначити аспекти виховного потенціалу християнської моралі. Об’єкт дослідження – моральне виховання учнів початкових класів. Предмет дослідження – християнська етика як чинник виховання моральних рис молодших школярів. Розділ І. Виховання школярів на засадах християнської моралі як частина морального виховання 1.1 Проблема морального виховання у психолого-педагогічній літературі У процесі дослідження обґрунтовано, що в молодшому шкільному віці створюється та соціально-психологічна основа, на якій формуються моральні риси, що розвиваються згодом у підлітковому періоді, закладається підґрунтя морального розвитку особистості, підвалини її майбутнього характеру [9]. Мислителі різних віків трактували поняття моральності по-різному. Ще в давній Греції в своїх працях Арістотель про моральну людину писав: “Морально прекрасною називають людину досконалої гідності…Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасним називають справедливу, мужню, благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину.” А Ніцше вважав: “Бути моральним, етичним – означає бути покірним давно встановленому закону чи звичаю”. “Мораль – це перевага людини перед природою”. В науковій літературі вказується, що мораль з’явилась на початку розвитку суспільства. Визначну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов’язків по відношенню до роду людина не змогла б встояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим спонукає до життєдіяльності суспільства. В свою чергу, суспільство, підтримуючи і розповсюджуючи ту чи іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно до свого ідеалу. Навідміну від права, яке має діло з областю взаємовідносин людей, але спираючись на примус зі сторони держави. Мораль підтримується силою суспільної думки і звичайно виконується в силу переконання. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, де сказано як треба поводитись. Зі всього цього ми можемо дійти висновку, що старшій людині буває тяжко обирати, як повестись в тому чи іншому випадку не “впавши обличчям в багно”. А що ж говорити про дітей? Ще В.О. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатись моральним вихованням дитини, навчати “вмінню відчувати людину”. Василь Олександрович говорив: “Ніхто не вчить маленьку людину: “Будь байдужим до людей, ламай дерева, попирай красу, вище за все став своє особисте”. Все діло в одній, в дуже важливій закономірності морального виховання. Якщо людину вчать добру – вчать уміло, розумно, вимогливо, в результаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але буває і так), в результаті буде зло. Не вчать ні добру, ні злу – всеодно буде зло, тому що і людиною її треба зробити ” [6]. Сухомлинський вважав, що непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранній юності, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише при умові яскравої наглядності, очивидності моральної суті того, що вона бачить, робить, спостерігає”. 1.2 Сутність морального виховання (завдання, мета, принципи) Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими дають можливість бачити смисл свого існування, усвідомлювати себе як частку людського суспільства. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й саму себе, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси [5; 8]. Виховання – цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Процес виховання відображує становлення кожної людини. Мораль — це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль - це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла. У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності. Виходячи із загальнолюдського змісту моральності, можна сказати, що загальнолюдська мораль - це не сукупність незмінних норм і принципів, що споконвіку відомі кожній людині або спільноті, а система, яка поповнювалась, розширювалась, змінювалась протягом віків, збагачуючись новими критеріями, новим смислом. А, отже, не можна вважати поняття "загальнолюдська мораль" як щось однозначне, яке має неухильно здійснюватись, оскільки її суть і спрямованість залежить тільки від людини. Суб'єкт морального виховання у процесі розвитку і спілкування вже володіє певним моральним досвідом. Організація життєдіяльності молоді потребує безпосереднього впливу на неї і взаємодії з нею. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка молодих людей. Соціальний розвиток сучасної молоді потребує рішучого переведення його з позиції виконавця у позицію активного учасника, співавтора, автора і співвиконавця всього виховного процесу. Адже відома істина стверджує, що бездумний виконавець ніколи не стане господарем ситуації. В реальному житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідно усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральної особистості молоді, то ні про які перетворення в нашому реальному житті не може бути й мови. При цьому доцільно уникати однобічного підходу до визначення цілей і змісту виховання, який передбачає і однобічний характер виховної діяльності. Два інститути грають першочергову роль в процесі морального виховання. Перший - це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. Другий - це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні навчально-виховні заклади — це широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Нажаль, у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність. В процесі морального виховання важливими є розуміння наступних категорій [2; 3]. Моральність — охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Моральність треба розглядати у двох основних вимірах — як складову історичного духовного досвіду, а також — у формі віддзеркалення цього досвіду в житті конкретних людей. У першому випадку механізмами регуляції моральної поведінки особи є історично вироблені норми (моральні норми, принципи, поняття добра), які вже існують у колективній свідомості як ідеальні. Але ці моральні механізми зовнішнього спонукання людини до моральної дії приймаються нею не автоматично, а шляхом їх обґрунтування для самої себе. Завдяки цьому стає можливим «внутрішнє» моральне становлення особистості та її моральної поведінки. Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини. Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми [5]. Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах. Коли мова йде про людину, то звичайно мається на увазі два аспекти людської природи: те, що називаємо розумом чи душею — внутрішній аспект, та фізичне тіло — зовнішній аспект. Кожна людина володіє цими двома аспектами, один з яких спрямований на реалізацію фундаментальних духовних цінностей істини, добра, краси, любові, а інший, в свою чергу, піклується про фізичний комфорт: їжу, житло та одяг, котрі безумовно необхідні нам для виживання. Освіта має змогу надати молодому поколінню знання, які б дозволяли досягати успіху в матеріальній сфері. Також дуже важливо, щоб ці матеріальні блага були здобуті з використанням моралі та етики. Така освіта включає в себе виховання цінностей сім'ї, розвиток характеру, викладання того, як стати громадянином чи моральною особистістю. Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві. Етика є методологічною засадою морального виховання. Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах. Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу. Основні принципи такі: цілеспрямованість виховання передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності; обов’язковий зв'язок виховання з життям. Суть принципу полягає в тому, що виховна діяльність має орієнтувати особистість на необхідність жити у суспільстві; єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості; виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності; комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність; поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.; індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності; принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер; єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. 1.3 Християнська мораль у системі моральних цінностей людини Абсолютно вічні цінності — загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.). Саме абсолютні цінності є історично сформованим підгрунтям формування моральності кожної сособистості та головним дієвим фактором судження кожної окремої людини про такі категорії як вірно та невірно, правильно чи неправильно, добре чи зле, чесно чи нечесно тощо. Абсолютні моральні цінності притаманні людині незалежно від її особисих уподобань та переконань, точніше сказати саме особистісні переконання та цінності формуються насамперед під впливом абсолютних вічних понять. При цьому кожна окрема людина не може самотужки вносити зміни до системи абчоллютних цінностей, адже вони є результатом колективної свідомості, надбаням колективної “праці” культурного соціуму. Національні цінності — є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо [1]. Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину. Концепція національного виховання розглядає такі його принципи: — народність — єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну; — природовідповідність — урахування багатогранної й-цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей; — культуровідповідність — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь; — гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості; — демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю; — етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв національної культури. Принцип етнізації — невід'ємна складова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що живуть в Україні [2]. Громадянські цінності — ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо. Ця категоріє є важливою для формування громадської свідомості, чіткого розуміння та прийняття правил поведінки в громадському суспільстві. Усвідомлення людиної свої власних прав, а також обов’язків по відношенню до інших членів нромади, до законів громадського утворення, членом якого є кожен з нас. Достатня ретельність у вихованні громадських цінностей дає змогу існувати суспільству, як цілісному утворенню окремих індивідуумів, що проводять активну життєдіяльність у його межах. Сімейні цінності — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін. Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін. На протязі усієї історії люди знаходилися у постійному духовному пошуку, намагаючись знайти як задовольнити свої духовні потреби. І часто зв'язок матеріального та морального тлумачився невірно. Інколи значимість духовних цінностей підносили за рахунок ущемлення матеріальних потреб людства. В інших випадках матеріальні цінності ставили на перше місце, нехтуючи при цьому моральними проблемами. Соціальний прогрес, на жаль, не завжди збігається з моральним удосконаленням особи, хоча нерідко за найважливіших соціальних обставин розкривається моральний вимір буття людини. Але у кожному суспільстві у людській свідомості вкладалися певні моральні цінності, ціннісні орієнтації у її поведінці, діяльності, що висвітлює те, заради чого діє і мислить людина саме так, а не інакше. Розділ ІІ. Методика виховання учнів засобами християнської етики 2.1 Форми і методи виховання особистості на засадах християнської моралі Основними методами і способами морального виховання дітей і молоді Ушинський вважав переконання, запобігання неправильній поведінці, педагогічний такт учителя та заохочення і покарання, але не тілесні, особистий приклад учителя, а також батьків і старших, правильний режим, навчання тощо. Але найкращим засобом морального виховання, на його думку, є фізична праця, за допомогою якої формуються кращі моральні якості дітей і молоді, але з умовою правильного поєднування її з працею розумовою. У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський вказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей та молоді, а й у розвитку суспільства взагалі. «Виховання, якщо воно бажає щастя людині,— писав Ушинський,— повинно виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці, в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно, виходячи з практики завдань школи і сім'ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя і т. ін. Привчаючи дітей до праці, слід виховувати у них уміння долати труднощі, водночас стежити за тим, щоб діти не перевтомлювались, діставали насолоду від фізичної праці. Праця людини, писав Ушинський, також необхідна для її душевного здоров'я, як чисте повітря для її фізичного здоров'я. Без праці людина не може йти вперед, не може і залишатися на одному місці, вона буде йти назад: «Праця — не гра і не забава; вона завжди серйозна і важка». У питаннях морального виховання людей, зокрема в процесі їх фізичної праці, Ушинський допускав і помилки, особливо в перший період своєї педагогічної діяльності: деякі питання моралі й етики розглядав з точки зору релігійності та ідеалізації патріархальних відносин; вірив у можливість перевиховання і морального вдосконалення людей в процесі їх трудової діяльності, не змінюючи при цьому суспільного ладу [1]. 2.2 Методика виховання молодших школярів на засадах християнської моралі У демократичному громадянському суспільстві гуманістична мораль, як форма суспільної свідомості, не може бути відірвана від цінностей християнської етики. Останнім часом держава надає великої уваги духовному вихованню підростаючого покоління (Наказ Міністерства освіти і науки України від 26.07.2005 року № 437 „Про вивчення у навчальних закладах факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства”). Більшість вітчизняних педагогів є одностайними у тому, що необхідно посилювати морально-етичне виховання школярів шляхом залучення педагогічних можливостей релігійної традиції. Діти повинні знати християнську культуру країни, в якій живуть. Однією з найбільш характерних ознак становлення незалежної української держави є повернення до християнства. Не стало винятком система народної освіти. При вивченні предметів гуманітарного циклу вчителі все частіше звертаються до біблійних текстів. Незмінним залишається прагнення людей пізнати істину, зрозуміти закони життя. Лише у християнстві ми знаходимо чітко визначену мету і призначення освітніх систем. В усіх офіційних документах знаходимо вказівку: “Виховати всебічно розвинуту особистість”. Без сумніву, це прекрасний заклик. Біде лише в тім, що такої особистості, принаймні останнім часом, ніхто не бачив. Як вирішує цю проблему християнство? Розглянемо уважніше поняття “освіта”. У цьому цікавому слові можна відшукати ще два своєрідні поняття. По-перше, очевидним є слово “світ”. Цей факт є надзвича1но повчальним. Адже в такому випадку навчально-виховний процес повинне бути організований так, щоб підготувати молоду людину до життя у світі. По-друге, менш очевидним, але ще більш важливим у слові “освіта” є поняття “світло”. Розумно побудована система освіти повинна сприяти просвітленню душі людини. Серед моральних цінностей християнства відзначимо також ідею оптимістичного, радісного сприйняття світу. У щоденному житті маємо безліч факторів, які несуть із собою жаль і смуток. Без віри подолати всі негаразди надзвичайно важко [10]. Християнство є завершеною цілісною системою поглядів, дотримання яких дозволяє достойно прожити і один день і все життя. У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі – формування жити в гармонії з природою, обов’язку та відповідальності, поваги до закону, до старших. Релігія – це одна із важливих сфер людської культури. Особливий вплив на українських дітей і молодь має християнська мораль. Таким чином, християнська етика несе і втілює собою те най благородніше, що має бути властиве в душі, серці, думках і вчинках кожної порядної людини. Тому оволодіння учнями вдома та в стінах школи християнською мораллю й етикою аж ніяк не суперечить принципу світкості. Знати й виконувати українські народні чесноти й вимоги християнської етики має кожна культурна людина. Метою і завданням навчального предмета з християнської етики, - визначав М.Стельмахович, - є формування особи школяра на засадах християнської моралі, плекання духовності, доброти, людяності, милосердя, чесноті, працьовитості, виховання духовно багато особистості, яка усвідомлювала б свою відповідальність перед Україною і рідним народом”. Заняття з християнської етики сприяють розвитку у дітей мислення, зв’язного мовлення, пам’яті, інтересу до знань, естетичних смаків, творчих здібностей, виробленню правильних уявлень про світ, взаємозв’язок у цьому світі, формуванню у дітей високих духовних якостей. На заняттях з християнської етики слід використовувати ті ж методи і форми роботи, що й на заняттях з читання, природознавства, народознавства, але враховувати контингент учнів класу, вимоги батьків і пам’ятаємо, що тут не має бути нічого нав’язливого, примусового. Працювати необхідно за принципом добровільності. Моральне (духовне) виховання – “Ціль” усього виховного процесу. На прикладах загальнолюдських моральних якостей, 10 Божих Заповідей, 7 смертних гріхів і 3-х доброчинств, тільки з вірою в кожного учня будується весь виховний процес. Важливе місце у моральному розвитку особи посідають бесіди на морально-етичні теми, тестування. Психологічні ситуації, приклад поведінки конкретних, відомих біблійних героїв. Майбутнє нашої держави, що має багату тисячолітню християнську культуру. Залежить від християнського виховання, від змісту тих цінностей, які закладаються в серця молоді, від усвідомлення ідентичності зі своїм народом. Його історією, традиціями, від мудрої книжки, рідного слова. Враховуючи потребу духовного відродження України не кожна покликана забезпечити наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу змістом, який би допомагав педагогам виховувати душу, чесні і сильні характери, формувати сумління і громадянські чесноти: працьовитість, самопожертву, пошану до старших і спонукав би школярів у єдності з Богом вирости корисними своєму народові. В основу реформування системи освіти за Державною національною програмою “Освіта” (Україна – ХХІ ст.) покладена духовність, сьогодні роль релігії у духовному відродженні не викликає заперечень. Релігійне виховання у школі не суперечить її світському характеру і не розглядається як щось окремішнє, а як складова частина національного виховання в цілому. Адже, допомагає кожній людині стати людиною. А нації – нацією. У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності європейської цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Релігійне виховання виправдало себе у світовій педагогіці, чудово зарекомендувало себе в етнопедагогіці Галичини 1939 р. Тому, щоб виховати здорову, культурну спільному людей, нам необхідна цілюща, сила християнської моралі. Імперативом нашого часу стало релігійне виховання. Віримо, що воно поверне нашу народові справжні ідеали. Уроки християнської етики мають освітньо-виховний характер, підкріплений прикладами на які багата наша історія, література і культура. Як показує життєвий досвід, такий матеріал у духовному вихованні стає внутрішнім переконанням, спонукає до відповідних вчинків, дій. Важливо при викладанні предмета не обмежуватись чисто текстуальним ознайомленням з біблійним сюжетом чи євангельською подією, а на їх підставі вміти дати оцінку вчинками з точки зору етичної вартості, моральної правди, і ці вартості впроваджувати у життя дитини і родині, класі, державі. Враховуючи те, що на уроках християнської етики дітям прищеплюються ціла низка добрих почуттів: співчуття, жалість, милосердя, любов, для досягнення цього я на уроці послуговую різноманітними формами навчання: читання Святого Письма, слухання духовної музики, ознайомлення з основами іконографії, малювання. Поезія, конкурси, вікторини, кросворди, дискусії, інсценізації. У формуванні духовності дітей не слід орієнтуватись на швидку віддачу, а на результати, які, можливо, не відразу яскраво помітні, але обов’язково будуть. Вчитель тут не “живує” – про епілог буде говорити саме життя [13]. Курс християнської етики пропонує систему принципів і методів, що є однією із складових в необхідності морального розвитку особистості. Насамперед відокремлює принцип цілеспрямованості морального виховання, який відображає необхідність визначення мети виховного впливу. Однією з цілей морального розвитку особистості є формування етичних знань і переживань. У процесі формування морального розвитку особи одним з найефективніших є активні форми й методи (ситуаційно-рольові ігри, аналіз соціальних ситуацій морально-етичного характеру, ігри-драматизації тощо), які дають можливість предметно, безпосередньо й емоційно залучатися до ситуації морального вибору та морального пошуку [10; 12; 13]. Особливе місце у вихованні посідають такі форми й методи прилучення дітей до світу християнських цінностей, які передбачають поєднання за допомогою художньо-музичних образів традиційних форм роботи з художньою діяльністю самих учнів. Крім цих методів я у своїй практиці використовую й традиційні бесіди, лекції, роботу з книгою, творчі роботи. Одним із напрямків прилучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота в процесі якої діти ознайомлюються з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю. Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів значною мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовні потреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток і самовиховання учнів, спонукатимуть їх до морального удосконалення. В своїй практиці на перше місце треба ставити принцип індивідуального підходу в моральному вихованні. Він відображає необхідність урахування вихователем індивідуальних особливостей вихованця пов’язаних з вірою різних конфесій. Необхідним для формування морального розвитку дитини виступає системних підхід. Він заб6зпечує цілісний, ієрархічний, взаємозалежний і відкритий процес залучення дітей та молоді до цінностей у їх постійному розвитку й саморозвитку, а також наступність і безперервність цього процесу, тобто постійне ускладнення та урізноманітнення змісту й напрямів розвитку моральних чеснот, його комплексність та інтегрованість, які полягають в організації, взаємодії навчання й виховання, поєднанні зусиль сім’ї, позашкільних закладів, дитячих об’єднань у вихованому процесі. На сучасному етапі розвитку суспільства виховні методи повинні бути зорієнтовані на становлення та розвиток такої особистості, яка б оптимально могла вирішувати складні проблеми, успішно досягати, індивідуальних та суспільних цілей, керуючись при цьому моральними нормами. На уроках християнської етики я стараюся користувати різними методами діяльності – це розповідь, пояснення, бесіда, зокрема виділяю вступну, репродуктивну, катехідисну бесіду. Першою необхідністю на уроках є Святе Письмо, тому велику перевагу надаю роботі з Біблією, тобто розвивається вміння користуватися та орієнтуватися у книгах Святого Письма. Теж важливе місце на уроці відіграють наочні методи навчання: ілюстрування, демонстрування та самостійне спостереження, що розвивають вміння аналізувати та висловлювати свої почуття і думки. Щодо форм організації навчання, то урок – основна форма, а типи уроку підбираю стосовно складності матеріалу. Найголовнішим завданням уроків є: всебічний розвиток особи; моральне та християнське виховання дітей на уроці; розвиток здібностей та таланту в умовах організації навчального процесу. Моральне виховання досягає мети, якщо може спрямувати діяльність дитини у потрібне русло [11]. Уявлення кожної дитини про навколишній світ складається не стільки з наших розмов про нього, скільки з тих моральних виборів, які вона робить. Саме через розв’язання моральних завдань можна навчити її здійснювати правильний вибір, деякою мірою регулювати й формувати готовність до нього, сприяти зміцненню позитивних ціннісних орієнтацій. Таким чином, у центрі уваги курсу має бути проблема джерел християнської, загальнолюдської, моральності. Важливо навчити дітей вірити і відрізняти моральне від аморального. Головним завданням християнської етики стає віра в Бога, але обов’язково з наведенням прикладів у сьогоденні, коли наймогутнішою силою душі виступає краса і доцільність правильної поведінки, пізнання доброти і любові до людей. Результатом поставленої мети курсу виступає моральна всебічно розвинена особистість. Починаючи з дошкільного та молодшого шкільного віку, педагог поступово вводить дітей у світ національних духовних цінностей. Основним завданням школи повинно бути: вивчення і збереження наступності культурних та релігійних традицій українського народу; посилення морально-етичного виховання школярів, виховання любові до людини, Батьківщини, оточуючого світу, будь-якої форми життя. У дітей необхідно формувати усвідомлення себе і свого життя через призму вищих цінностей моралі, гуманістичної етики; стверджувати своє справжнє „Я”, того, що є людина і якою має бути. Завдяки такому підходу дитина зрідниться зі світом і відчуватиме його своїм [13]. Уроки наведені в додатку містять елементи розвиваючого навчання. Пропонуються зразки бесід та цікаві диференційовані завдання в парах, групах. Основні питання для усвідомлення дітьми прочитаного вчитель (вихователь) може змінювати, ускладнювати або спрощувати в залежності від вікових особливостей дітей. На етапі закріплення матеріалу можна запропонувати дітям „Сторінку для чомучок”, на контролюючому етапі уроку – роботу пошукових груп, карти-схеми подорожі по сторінках Старого та Нового Завіту. З метою оптимізації навчально-виховного процесу заняття можна використати у 3-их, 4-их класах тести як одну з цікавих форм перевірки засвоєної роботи. Особливий треба робити на естетико-етичному факторі, засобами театралізації, образотворчого мистецтва (через зовнішні видимі форми рослинного, тваринного світу, красу людського генія), музики, співу, ремесел, літератури навчити дітей спостерігати і відтворювати Вічну Красу як першообраз естетичних форм. Наприклад, методичні поради до уроку № 3. Практичні завдання розглядаються на основі ілюстрацій та сюжетних малюнків. Проводячи урок, учитель широко використовує унаочнення: відео, СД-диски, Біблію, картини, слайди, ікони, вироби декоративно-прикладного мистецтва, художню літературу, музичний супровід, урізноманітнює методи та прийоми навчання та виховання. Порядок методичної роботи: – Підготувати кольоровий зразок ілюстрації (демонстраційний) та роздатковий матеріал на кожну дитину (використати електронний варіант); – Прочитати текст (за методикою дошкільного виховання та початкової школи); – Провести бесіду. Запитання для бесіди формулювати таким чином, щоб спонукати дітей до роздумів. Наприклад: Чого вчить оповідання? Як ви гадаєте, яким має бути...? На кого хочемо бути схожі? Останні питання до кожної бесіди повинні бути з моральним висновком. – Звернути увагу на незнайомі слова (пояснити їх), записати до біблійного словничка; – Для кращого усвідомлення прочитаного дітям рекомендуємо виконати практичну роботу з розфарбовування ілюстрацій. Дивіться другу та третю титульну сторінки книжки „Біблійні історії” (електронний варіант). Учитель повинен звернути увагу не тільки на розвиток образотворчих навичок, а й на навчання старанності, охайності, особливої уваги при виконанні роботи, бо діти працюють за біблійними сюжетами. – Розглянути ілюстрацію біблійної оповіді; знайти героїв оповідання, звернути увагу на вираз обличчя, рухи героїв тощо; особливості архітектури історичних часів Старого та Нового завіту, одягу, природи, певних традицій тощо. Можна цю роботу виконати поетапно, запропонувавши розфарбувати зображення того чи іншого героя, елементи одягу, речі, згідно з проведеною словниковою роботою. – Завести словничок мудрості „До біблійного словничка” (Наприклад: „Яір – батько дівчинки, яку воскресив Христос”). В основі усіх зовнішніх методів християнського виховання стоїть внутрішній – «оберігання серця». Деякі Святі Отці називали його «очищення серця», «внутрішнє або душевне творення». Суть цього методу полягає в зосередженні на підсвідомості з метою протистояти негативним проявам з початку їх розвитку, і таким чином приготувати місце для дії Святого Духа.[1] Всі інші методи у стосунку до цього відіграють службову роль. До них належать: Молитва Як фізичне життя припиняється із зупинкою дихання, так і духовне життя завмирає з опущенням молитви… Щоб завадити цьому, потрібно починати і розвивати молитву із самого раннього віку немовляти і безупинно підтримувати і поглиблювати її.[2] Вона може проявлятися: у формі домашніх правил (щоденні молитви), у участі у Богослужіннях. В ранньому віці можна навчити дитину робити на собі знак Святого Хреста, як однієї з форм молитви.[3] У вихованні дуже корисний є вечірній іспит сумління, який добре впорядковує духовне життя дитини, а також розважання, яке поглиблює духовність.[4] Важливим у цьому методі є те, щоб батьки не тільки навчили дитину молитись, а й самі молилися за неї. Піст Святитель Ігнатій писав, що якщо главою чеснот є молитва, то основою їх є піст.[5] Він є початком боротьби з гріхом. Зосередження розуму на внутрішньому світі є початковим етапом морального розвитку. Для цього, в основному, і служить піст. Він виховує смирення, оскільки спонукає до самопізнання. Цей метод призводить до вивільнення розуму з-під влади тілесності і підпорядковує волі та серцю. У світській літературі побутує думка про піст як тілесну дієту. Це вказує на повне нерозуміння його суті.[6] В сім’ї піст діти сприймають в першу чергу з прикладу батьків. Не можна дозволяти дитині постити, якщо це може принести шкоду для її здоров’я. Церква звільняє від посту дітей віком до 14 років. Однак приватно вони на певний період могли б відмовитися від солодощів чи обмежити проведення часу біля телевізора. Батьки мусять пам’ятати, що піст повинен бути добровільним, тому не можуть до нього заставити дитину. Духовне читання Сюди можна віднести також духовні бесіди, перегляд фільмів на релігійну тематику і таке інше, що може складати духовну поживу дитини. Читання Святого Письма, історій про життя святих та іншої духовно літератури збуджує ревність до морального вдосконалення. У віці, коли дитина ще не вміє читати, батьки можуть розповідати їй біблійні історії, щось про Бога, святих тощо.[7] Ціллю цього методу повинні бути не так знання дітей про Бога, які засвоюються тільки розумінням і пам’яттю, як внутрішнє засвоєння релігійних істин, що проникають у глибину душі. Дитина повинна відчути Божу присутність в оточуючому світі і в собі.[8] Участь у Святих Тайнах та інших Богослужіннях Церкви (храмове дійство) Святі тайни становлять собою педагогічну програму, яка охоплює все життя людини, всі її життєві обставини та випадки.[9] Батьки ще немовлям приносять дитину в храм, де вона отримує очищення від первородного гріха в тайні св. Хрещення та особливу благодать під час Миропомазання. Приступаючи до Причастя, вона приймає самого Бога; вплив якого на душу дитини незрівнянно глибший за будь-яку педагогіку.[10] На особливу увагу у вихованні заслуговує Тайна Сповіді. Вона спонукає до постійного духовного поступу, даючи можливість людині виправитися. Часта сповідь не тільки звільняє від гріха, а й оберігає від нього.[11] Серед численних виховних засобів, якими послуговується храмове дійство, треба ще згадати про церковне мистецтво, основна функція якого є настановлення людини на добро і виховування моральності, що у християнстві завжди асоціюється з прекрасним, проповідь та свято, позитивні емоції духовної радості якого пов’язані з моральним змістом.[12] Виснов ок Отже, моральне виховання - виховна діяльність школи, що спрямована на формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності. Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Сьогодні вчені змушені визнавати той факт, що з давніх-давен освіта та виховання підростаючого покоління були і залишаються сферою суспільного буття, де інтереси держави та церкви перетинаються [1, с. 49]. Зараз в Україні так багато людей, котрі втратили опору в житті, дезорієнтовані у своєму внутрішньому світі, - і це люди самого різного віку. У них є уже свої діти, а то й онуки, але вони не можуть їх правильно виховати, тому що самі виявилися збентеженими, розгубленими і хотіли б колись розібратися в житті – що є що? Слід пам’ятати, що християнином можна назвати лише того, хто свідомо та вільно вибрав Христа, кому Він виявився потрібним. Дитина часто не може сказати цього про себе з повною відповідальністю, адже її потреби обмежені середовищем, можливостями фізичного і психічного розвитку. Хочемо ми того чи ні, але кожна дитина проходить шлях свого власного релігійного становлення у дитинстві: там царюють одухотворення предметів, обожнення сил природи, бажання перемогти їх, наказувати, здобувати свою безневинну дитячу вигоду. Що повинна являти собою християнська освіта та виховання на цьому етапі - питання дуже складне, і взагалі ж, малодосліджене. З упевненістю можна тільки сказати, що швидко засвоюючи зовнішню атрибутику християнства, діти не відмовляються від звичних для них способів мислення. У цьому віці в дитини легко виникає особливий вид пантеїстичного світорозуміння, що включає зовнішні образи і символи християнства в органічному поєднанні з нехристиянськими одухотворенням дитячою свідомістю світу. Звідси може виникнути питання, а чи можливо тоді взагалі говорити про воцерковлення дітей? Зважаючи на вище викладене, християнську педагогіку з усією сукупністю її заходів варто вважати тривалим, багаторічним поступальним процесом воцерковленням дітей, тобто спрямуванням їх у кожен конкретний момент життя зіставляти свої вчинки, переживання і думки з життям Спасителя, Богородиці і святих. Поряд з тим православні педагоги вважають що не потрібно спокушати дітей безліччю високих прикладів з церковної історії. Не можна занадто жорстко орієнтувати вихованців на досвід святих подвижників. У кожного свої дарування, своє покликання і служіння Богові. Головне в християнській педагогіці, на нашу думку, щоб дитина захотіла власного духовного життя. Навіть якщо вона ще не дуже знає, що це таке, серце її може відкрити себе для зустрічі з Богом і перебувати в побожному чеканні чуда. Це мета – гідна праці наставника. Вихователям постійно потрібно пам’ятати про те, що християнство не можна зводити до зовнішнього облаштування життя, оскільки воно, насамперед, формує нову людину з особливим благодатним улаштуванням душі. Тому і починати християнське виховання потрібно з гармонізації внутрішнього світу дітей, з поступового вибудовування в їхній свідомості православного світогляду, а не з привчання до зовнішніх правил поведінки в храмі або під час трапези. Потрібно також шукати особливу систему діалогу з дітьми, тільки в цьому випадку педагог буде мати можливість відчувати, що відбувається в душі дитини, співпереживати і допомагати їй своїми порадами і реальними справами. Список використаної літератури 1. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава: Молодь, 2002. 2. Ващенко Г. Мораль християнська і комуністична. // Освіта. - № 53. - 1998. 3. Вознюк А.П. Християнське виховання молоді // Просвіта. - №4. - 2003. - С. 19-22. 4. Громадська думка про релігію і церкву в Україні (соціологічні дослідження Центру ім. О. Разумкова) // Національна безпека і оборона. – 2004. - № 3 (51). - С. 30-40. 5. Єленський Віктор. Релігійне навчання й виховання в законодавствах та освітніх системах західноєвропейських країн // Людина і світ. – 2001. – № 11-12. – С. 32-36. 6. Затворник Феофан Святитель. Что есть духовная жизнь и как на нее настроиться? - М.: Из-во Московской Православной епархии, 2003. 7. Майко Л. Виховання дітей у Православ ї: психологіний аспект. // Дошкільне виховання. - № 9. - 2004. - С. 3-4. 8. Понкин И. В. Правовые основы светскости государства и образования. – М.: Про-Пресс, 2003. 9. Резолюція II з їзду всеукраїнського православного педагогічного Товариства // Віра і культура. - №33. - 2006. - С. 7-8. 10. Релігійна освіта і виховання в Україні // Віра і культура. - №29. - 2005. - С. 8-10. 11. Релігійне навчання і виховання дітей і молоді в Україні: позиції громадян: інформаційно-аналітичні матеріали до круглого столу Релігійна освіта і виховання в Україні: проблеми і шляхи розв’язання - К.: Український центр економічних і політичних досліджень, 2005. 12. Уледов А.К. Духовная жизнь общества. - М.: Просвещение, 1980. 13. Християнські цінності в освіті та вихованні // Віра і культура,