Термін повинен бути коротким, стислим.

Лексико-граматичні норми професійного спілкування

 

ТЕМА 3. Лексичні особливості ділового мовлення

План лекційного заняття

1. Особливості лексичних засобів ділового мовлення.

2. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.

3. Поняття про термін і термінологію.

4. Класифікація термінологічних одиниць.

5. Професіоналізми. Номенклатурні назви.

 

 

План практичного заняття № 1

1. Корінна та запозичена лексика у ділових паперах. Калька як своєрідний різновид запозичення.

2. Використання синонімів у професійному мовленні.

3. Особливості вживання паронімів у професійному мовленні.

4. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні.

 

План практичного заняття № 2

 

Терміни питомі та запозичені.

2. Термінологічні одиниці: терміни-слова, термінологічні словосполучення.

3. Професіоналізми у фаховому мовленні.

4. Складні випадки терміновживання.

 

Літературні джерела: [1.3; 1.5; 1.8; 1.14; 1.15; 2.9; 1.11; 2.8; 2.10; 2.11].

1. Лексика – ( від грецького lexikos –словниковий) – це сукупність слів будь-якої мови, а також певної сфери спілкування, стилю мови.

Основноюодиницеюлексики є слово. Розділ мовознавчої науки, який вивчає словниковий складмови називається лексикологією. Слова виконують в мові номінативну функцію, тобто функцію називання. Кожне слово є назвою предмета, ознаки, властивості, дії, кількості тощо. Наприклад, мислення, стіл, працювати, аргументація, двадцять.

Лексичне значення слова – це його співвіднесеність з предметами, явищами, процесами, відношеннями реальної дійсності та поняттями про них.

Усі слова за значенням поділяються на самостійні та службові. Самостійні слова є назвами предметів, явищ, кількостей, якостей тощо. Службові слова виражають різні відношення між самостійними словами.

Значення самостійного слова співвідноситься з тим поняттям, яке цим словом позначається. Слово матеріалізує поняття, формує його, робить доступним для розуміння.

Людина переважно мислить поняттями. Поняттєвість є ознакою наукового та професійного мовлення і виражається у термінах. У діловому мовленні використовуються синоніми, пароніми, неологізми, запозичені слова, терміни тощо.

Синоніми – слова тотожні або близькі за значенням, але відрізняються один від одного за звучанням, значеннєвими відтінками, емоційними забарвленнями, сферою вживання та здатністю поєднуватись із іншими словами. Синонімія – одне з цікавих мовних явищ, яке безпосередньо пов'язане з багатством і різноманітністю словникового складу мови.

Точність і виразність змісту документа часто залежить від того, наскільки правильно і доречно дібрані слова. Багатство синонімії дає можливість вибрати найточніше для даного контексту слово, уникнути неоднозначного тлумачення висловлення та зберегти нейтральний тон.

Синоніми за своїм значенням об'єднуються у синонімічні ряди, до яких входять слова однієї частини мови. У синонімічному ряді є головне слово – воно стилістично нейтральне: говорити, казати, мовити, розмовляти, шепотіти, бубоніти; допитати, вивідати, дістати відомості.

Розрізняють: лексичні синоніми – такі, що мають відмінності у значенні: відкривати – відчиняти, громадський – суспільний, розглядати – аналізувати.

Серед лексичних виділяються стилістичні синоніми: говорити – балакати, жінка – дружина, йти – крокувати, родина – сім'я; с емантичні – що мають відмінні значення: білет – квиток, робітник – працівник – співробітник, замісник – заступник, збірник – збірка – зібрання, положення – стан – становище, відносини – стосунки, відношення – ставлення, скоро – швидко, тепер – нині – сьогодні – зараз, авторитет – престиж. Прагнення до точності зумовлює появу перифраз (парафраз) – описових зворотів, за допомогою яких явище, предмет, особа називаються не прямо, а описово через характерні риси. Найчастіше парафраза вживається у публіцистичному і художньому стилях, у діловому ж наведемо такі приклади: автобіографія – відвідував, працював; характеристика – виконує сумлінно; має високий професійний рівень; підвищує свою кваліфікацію. У публіцистиці – парафрази: ліс – легені планети, радіація – невидима смерть, нафта – чорне золото, сіль – біла смерть.

Пароніми – це слова, які мають однаковий корінь, а різнятьсялише суфіксом, кількома літерами в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частки -ся (абонент – абонемент, афект – ефект, адрес – адреса, професійний – професіональний, континент – контингент, особистий – особовий).

Паронімічними відношеннями поєднується пар слів, значно рідше – три або більше. За характером смислових зв'язків пароніми поділяються на кілька груп:

1) синонімічні (важкий – тяжкий, привабливий – принадливий);

2) антонімічні (прогрес – регрес, адресат – адресант);

3) що мають семантичну близькість (вирізнятися – відрізнятися, проблема – дилема, витрати – затрати, зумовлювати – обумовлювати).

Неологізми – це нові слова; поява їх викликається новими виробничими і суспільними відносинами, новими умовами побуту, відкриттями в науці й техніці.

Поява нового слова спочатку, як правило, викликає деякий опір суспільства: воно не відразу й не кожне слово починає вживати. Особливо швидко засвоюються ті слова, що вживаються в побуті, у діловому спілкуванні, у пресі. Це – назви установ /Запорізький інститут державного та муніципального управління, Промінвестбанк, ЗАЗбанк, Міжрегіональна Академія управління персоналом/, нових органів управління / обласна державна адміністрація, Облуно/, нових професій /менеджер, дилер, дизайнер, брокер/, нових посад /практичний директор, ді-джей/, нових виробничих дій і станів /євроремонт/.

Іншомовні слова – слова запозичені з різних мов. Іншомовні слова вимагають до себе критичного ставлення. Їх слід вживати у разі потреби, коли немає відповідного еквівалента в українській мові, або вони дістали міжнародне визнання. До міжнародних належать терміни фінансові, бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв'язків (бланк, штраф, бандероль, віза, гриф, маркетинг, менеджер, фінанси, бюджет, авізо, дебет).

Досить активно у діловому мовленні вживають евфемізми – описові вислови, які пом'якшено передають те чи інше висловлення.

Не скрізь доречною буває й категорична наказовість (Не курити! Палити заборонено!), їх можна пом'якшити такими висловленнями: Просимо не палити. У нас не курять. Евфемістичними є у ділових паперах і такі вислови: припустився протиправних дій, зловживав своїм службовим становищем, припустився фінансових надуживань. Однак не завжди такі евфемізми є доцільними, у тексті їх має бути мінімальна кількість.

2. Мовні штампи — це стерті, колись образні вислови, неточні фрази, безкінечні, стилістично невмотивовані словесні повтори, які створюють негативний стилістико-семантичний ефект.

Втрата нормативності особливо помітна там, де повинна переважати індивідуальна манера письма. У такому разі без потреби вжиті канцелярські вислови типу за рахунок; у зв'язку з; згідно з; в результаті; силою; з метою та інші, іменники віддієслівного походження типу забезпечення виконання завдання, які є характерними для офіційно-ділової мови, негативно впливають на сприйняття інформації. [2, 114]

Головною причиною породження штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економно висловити думку. Іноді в основу таких словосполучень уводяться слова робота, боротьба, експеримент, дослідження та інші, за якими йде не властивий загальнонародній мові прийменник "по". Повторюючись у багатьох словосполученнях, він також штампує мову: робота по впровадженню…, боротьба по винищенню..., експеримент по застосуванню..., дослідження по ліквідації..., які треба замінювати словосполукою з прийменником «з» або зовсім змінювати (впроваджувати, винищувати, експеримент із застосування, дослідження з ліквідації).

Що стосується мовних кліше, то, на відміну від штампів, під цим терміном розуміють мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установити контроль; визвольний рух; посилення боротьби із зловживаннями; мирне співіснування; дух часу; матеріальне благополуччя, ринкова економіка.

3. Слово «термін» прийшло до нас ще з античних часів. У латинській мові означало «межу, рубіж».Термін (лат. terminus)- римське божество меж та кордонів. Спочатку термін мав вигляд межового каменя між територіями різних племен. За переказами, культ цього божества встановив Нума Помпілій, що спорудив на його честь у Римі храм.

У середньовіччі це слово набуло значення «визначення, позначення». У старофранцузькій мові знаходимо номінацію termе –«слово».

В Україні ця назва поширюється вже у ХУІІІ ст. Зокрема Г. Кониський вважає, що це «зображення певної речі або поняття» у нашому розумінні. Виходячи з цього трактування, український філософ створює своєрідну теорію терміна. Термін розглядається подвійно і абсолютно стосовно себе, стосовно або порівняно з іншими.

У радянському мовознавстві вихідною працею з термінології вважалася стаття Г. Винокура «О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии» (1939).

Сучасні словники по-різному визначають термін. Так, в УРЕ термін – це слово або словосполучення, що виражає спеціальне поняття якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя (т.14, С.359). Шеститомний «Українсько-російський словник» за редакцією І. Кириченка пояснює: термін – це слово, що має певне, твердо встановлене значення і використовується в певному людському колективі у процесі соціального спілкування (Т.6, С.35). У «Словнику лінгвістичних термінів» Д. Ганича та І. Олійника – це слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі знань та специфічності назви.

На сьогодні в науці виокремлюють такі ознаки терміна:

1) термін однозначний (Р. Будагов, Т. Секунда); має тенденцію до однозначності (В. Даниленко, Л. Кутіна), однозначний в межах термінологічної системи (Т.Панько);

2) термін точний та байдужий до контексту;

3) значення терміна дорівнює поняттю в обсязі пізнаного;

4) термін стилістично нейтральний;

Термін системний, що у літературі останніх років, що у літературі останніх років підкреслюється особливо настирливо. Однак системність терміна розуміють по-різному. Одні автори вбачають у ній класифікаційну сутність, інші вважають, що термінові властива системність словотвірна. На думку третіх, системність термінів є подвійною: як елемента терміносистеми і як елемента системи мовної.

6) наявність у терміна чіткої дефініції (майже усі дослідники);

7) у терміна не повинно бути синонімів чи омонімів (у межах однієї терміносистеми);

термін повинен бути коротким, стислим.

Систему термінів нерідко іменують ще термінологією. Вперше це поняття було вжито професором Ц. Шютцем (Німеччина) у 1786р., у 1801р. воно з'являється у французькій та англійській мовах у дуже вузькому значенні «опис». Сьогодні під термінологією розуміють: науку про терміни; частину словникового складу мови, що охоплює спеціальну лексику; систему позначень наукових і професійних понять будь-якої однієї галузі знань.

Юридична термінологія є найдавнішим пластом термінологічної лексики української мови. Розглядаючи питання про джерела права східних слов'ян, учені з'ясували, що в епоху первіснообщинного ладу правові відносини регулювалися нормами звичаєвого права, які передували закону. Норми звичаєвого права зафіксовані у перших юридичних писемних пам'ятках періоду Київської Русі: «Договорах руських» із греками 907, 911, 944 років. У «Руській правді» найяскравіше відображено норми звичаєвого права, які існували за первіснообщинного ладу: кровна судова помста, судові докази, викрадення тощо.

Крім періодичних документів світського характеру, важливими пам'ятками руського права періоду Київської Русі були князівські церковні устави, ряд указів та грамот, серед яких потрібно відзначити такі: «Устав князя Володимира», «Устав князя Ярослава», «Устав князя Всеволода» та ін. У цих уставах ми знаходимо норми права, які не зафіксовані в «Руській правді».

Вони фіксують терміни на позначення: 1) видів злочинів; 2)видів покарань; 3)судочинства і судових подових осіб.

У сучасних умовах, коли швидко розвивається законодавча діяльність, в тому числі й юридична термінологія – один з найважливіших напрямків впливу юридичної теорії на практику, точність і ясність юридичних формулювань, чітке їх мовне втілення, правильне вживання правничої термінології визначає ефективність дії законодавства, сприяє зміцненню законності й дисципліни, охороні й забезпечення прав особистості.

Юридична термінологія специфічна. Вона насичена термінами, що мають особливе юридичне значення: кодекс, правопорушення, мотив злочину, слідчі дії, провадження у справі, позивач, угода, відповідач, злочин, закон тощо.

Більшість багатозначних слів визначає особливі юридичні поняття. Так, пом’якшити – зробити покарання менш суворим, стаття – певна частина тексту в юридичному документі, організатор – ініціатор злочину, погашення – припинення терміну судимості, епізод – частина злочинних дій тощо.

Без термінів, які мають один чітко окреслений зміст, неможливо досягти максимальної точності викладу законодавчої думки.

Питання термінології існує в будь-якій спеціальній галузі знання. У юриспруденції проблема термінології досить актуальна. Чим досконаліше законодавство, тим чіткіше і глибше воно регулює суспільні відносини, тим більше значення набуває проблема термінології. Без термінів неможливо досягти максимальної точності викладу законодавчої думки.

Ступінь розробки юридичної термінології свідчить про рівень юридичної культури в державі, про ставлення до законності.
Професійне використання термінології забезпечує її інформативну якість, визначену стабільність знакових систем. Наприклад, словосполучення «заподіяти шкоду» в повсякденному житті сприймається по-різному.

Для юриста в узагальненому термінологічному значенні це є не що інше, як основа виникнення прав і обов’язків. Вирішуючи ту чи іншу конкретну справу, суддя. Наприклад буде виходити з визначених в законі основ відповідності заподіяння шкоди, а також керуватись нормативами, що мають в собі видові характеристики:

- шкода, заподіяна в стані необхідного захисту;

- шкода, заподіяна в стані необхідної оборони;

- шкода, заподіяна неповнолітнім;

- шкода, заподіяна громадянином, якого визнано недієздатним.

Будь-які відступи від закону при поясненні вказаних нормативів у практиці правопорядку недопустимі.

Нерозривний зв'язок юридичних понять і термінів проявляється в тому, що впорядкування правової термінології, вирішення її функціональних завдань неможливі без достатньо глибокої наукової розробки юридичних понять, їх логічного аналізу і точного визначення. Якщо юридичні поняття визначені недостатньо зрозуміло, про точну, досконалу термінологію не може бути й мови.

Поняття – це відображення явища об’єктивної дійсності і їх суттєвих ознаках, думка, яка виражає суть явища. Термін являє собою поняття у відповідній знаковій формі, є його носієм, зовнішнім символом.

Поняття єдине, а термін може позначати й різні поняття, бути багатозначним. Одне й те ж поняття може позначатися різними термінами. Поняття може існувати й не оформленим в законі відповідним терміном. Однак якості юридичного воно ще позбавлене так же, як позбавлений такої якості термін, що його визначає. Наприклад, деякі з понять існували, не зафіксованими в законі: радгосп, майно, шкода здоров ’ ю.

Слід розрізняти юридичні поняття, закріплені законодавчо, і юридичні поняття, що використовуються в правовій науці.

Юридичний термін – це слово чи словосполучення, яке використане в законодавстві, є узагальненням юридичного поняття, має точний і визначений зміст, відрізняється смисловою однозначністю та функціональною стійкістю. Наприклад: