Ред.] Сільське господарство

Австралійський Союз —країна великого землеволодіння. Кращі землі захопили англійські аристократи, лендлорди і капіталісти-скватери. У 1950 на г-ва, що мали понад 1000 га (11 % заг. кількості ферм), припадало 89,6 % землі, а на г-ва дрібних фермерів (28 % заг. кількості ферм) — лише 0,3 % землі. Під орними землями зайнято трохи більше 1 % всієї площі країни. Скотарство і землеробство (крім узбережних районів) мають екстенсивний напрям.

Австралія є одним з найбільших у світі виробників і експортерів зернових. Найбільше значення серед зернових культур має пшениця. Посівна площа по пшениці в середньому коливається від 11,1 — 13,4 млн га. На її частку припадає понад половина всіх посівних площ. Врожайність пшениці різна по роках залежно від кліматичних умов і становить від 0,9 до 2,1 тонн/га. Переважно це озима пшениця, яка вельми чутлива до засух.

В середньому валовий збір пшениці складає від 10,1 (у посушливі роки) до 26,1 млн тонн. Експорт — від 7,5 до 18,0 млн тонн. Імпорт — 0,1-0,3 млн. тонн. Споживання усередині країни — 5,3 — 6,5 млн тонн. Перехідні запаси становлять 3,2 — 9,6 млн тонн.

Посівна площа по ячменю становить 3,5 — 4,6 млн га. Врожайність 1,0 — 2,3 тонн/га. Виробництво коливається в рамках 3,9 — 10,4 млн тонн. Експорт — 1,9 — 6,4 млн тонн, залежно від світової кон'юнктури. Споживання всередині країни становить 2,2 — 3,8 млн тонн. Перехідні запаси — 0,6 — 2,7 млн тонн.

Серед інших зернових культур виділяються кукурудза (використовується в основному на фураж), сорго (вирощується на зерно і на фураж), трітікале (гібрид жита і пшениці), а з олійних культур — земляний горіх, соняшник, сафлор, рапс, канола, соя.

Посіви пшениці зосереджено в штатах Новий Пд. Уельс, Вікторія, Пд. Австралія і Зх. Австралія (94 % посівної пл.). Менше значення мають посіви кукурудзи (Квіисленд). Невеликі площі зайняті посівами рису, тютюну, бавовнику.

Тваринництво — провідна галузь с. г.—дає бл. 2/3 вартості с.-г. продукції. За поголів'ям овець (149,3 млн. у 1958) А. С. посідає 1-е місце у світі. В окремі роки Австралійський Союз дає більше 1/4 світового виробництва вовни. Концентрація вівчарства в руках великих власників винятково висока. У 1950 1,6 % всіх г-в концентрували у себе бл. 1/3 всього поголів'я (по 100 000 і більше овець кожне). Настриг вовни у 1958/59 — 662 тис. т. Вівчарство зосереджене в шт. Новий Пд. Уельс (46 % поголів'я), Вікторія (18 %). Розводиться велика рогата худоба (16,9 млн. голів у 1958). Австралійський Союз — значний виробник м'ясо-молочних продуктів, мороженого м'яса, масла, сиру, консервованого молока. Найважливіші райони молочного тваринництва — пд.-сх. узбережжя, м'ясного — Квінсленд.

Вирощують цукрову тростину, банани, ананаси, земляний горіх (переважно в шт. Квінсленд), цитрусові (Пд. Австралія, Вікторія, Новий Пд. Уельс).

Ред.] Транспорт

В здійсненні міжрайонних зв'язків провідна роль належить залізничному транспорту. Загальна довжина залізниць —42,4 тис. км. Майже всі залізниці державні. Найбільш забезпечені залізницями пд.-сх. і частково пд.-зх. райони Австралійського Союзу. Автошляхів — понад 200 тис. км, переважна більшість їх зосереджена у пд.-сх. ч, країни. Тоннаж торг. флоту — 541 тис. т. Найгол, порти: Сідней, Мельбурн, Аделаїда, Брісбен, Порт-Огаста, Фрімантл. Повітряний зв'язок здійснюється літаками великих національних та іноземних компаній.

Ред.] Торгівля

Розподіл експорту Австралії у країни світу у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2006 році порівняно з лідером Японією (100% = $32,425,000,000)

Експорт представлений шерстю, алмазами, глиноземом, вугіллям, свинцем і збагаченими цинковими рудами; а також зерновими, м'ясом, цукром, нікелем, залізною рудою. Постійними торговими партнерами є Японія, США, Європейські країни.

Продукти сільського господарства становлять бл. 85 % вартості експорту. Значна стаття експорту— поліметали. В невеликій кількості вивозяться чорні метали, устаткування. Основні статті імпорту: нафтопродукти, транспортні засоби, верстати, текстиль, каучук та ін. Частка Англії в імпорті Австралійського Союзу у 1957—58 становила 41,8 %, в експорті — 28,0 %. В експорті Австралійського Союзу значна питома вага Японії, Франції, ФРН, в імпорті — США.

Ред.] Фінанси

Грошова одиниця — австралійський долар. До 1966 року був у вжитку австралійський фунт стерлінгів (1,25 австралійського фунта стерлінгів дорівнювали 1 англійському фунту стерлінгів).

Ред.] Освіта

Ред.] Школи

Ред.] Університети

Університет Сіднея

Після закінчення середньої школи є можливість здобути університетську або професійну освіту, яке за останні 15 років зазнало значних змін. Є 35 державних університетів (з них деякі були перетворені в університети тільки у кінці 1980-х років) і три приватних університети. Державні університети фінансуються федеральним урядом відповідно до визнаного наукового профілю.

Державні університети поділяють на три групи. До однієї з них відносять університети, які були засновані давно і мають чітко виражену наукову орієнтацію: Сіднейський (заснований у 1850), Мельбурнський (1853), Аделаїдський (1874), Тасманійський (1890) у Хобарті, Квінслендський (1909) у Брісбені і Західно-Австралійський (1911) у Перті.

До другої групи відносяться університети, створені в післявоєнний період, які, крім потужної наукової бази, приділяють велику увагу підготовці викладачів. Це Австралійський національний університет у Канберрі (заснований у 1946 році, з автономним Інститутом наукових досліджень); університет Нового Південного Уельсу в Сіднеї (1949), університет Нової Англії в Армідейлі (1954), університет Маккуорі в Сіднеї (1964), університети Монаша (1961) і Ла-Троб (1967) в Мельбурні, університет в Ньюкаслі (1965), університет Фліндерса в Аделаїді (1966), університет Джеймса Кука в Таунсвіллі (1970), університет Гріффіта в Брісбені (1975), університет Мердока в Перті (1975), університет в Воллонгонзі (1975) і університет Дікіна в Джілонзі (1974).

Третя група охоплює університети, організовані у самі останні роки, деякі з них були перетворені з учительських коледжів, технологічних інститутів. До цієї групи входять в Новому Південному Уельсі — Сіднейський технологічний університет (отримав університетський статус у 1988 році), Західно-Сіднейський університет (1989), університет Південного Хреста (1994) і університет Чарлза Стерта (1989); у Вікторії — університет при Королівському Мельбурнському інституті технологій (1992), Балларатський університет (1994), Технологічний університет штату Вікторія (1990) і Суїнбернський технологічний університет (1992); в Квінсленді — Квінслендський технологічний університет (1989), Західно-Квінслендський університет (1991) та Центрально-Квінслендський університет (1994); у Західній Австралії — університет Едіт Кауаї (1985) і технологічний університет Кертін (1986); в Австралійської столичної території — Канберрской університет (1990) і в Північній території — університет Північної території (1989). Є також три приватні університети: університет Бонд (1987) у Голд-Кості (Квінсленд); Австралійський католицький університет (1991), зосереджений у семи кампусах у Східній Австралії, і університет Нотр-Дам (1989) у Західній Австралії.

З 1984 по 1988 роки студенти австралійських університетів не вносили плату за навчання. З 1989 року була введена система платної вищої освіти, за якою студенти вносили плату за весь курс навчання (яка насправді покривала лише частину фактичних витрат). Цю суму можна було внести відразу або після закінчення університету виплачувати частинами із заробітної плати, коли вона перевищить 21,334 австралійських доларів на рік. Станом на 1999 рік, розмір цієї плати становив 3409 австралійських доларів на рік за курси гуманітарних, суспільних і педагогічних наук, 4855 австралійських доларів на рік за курси технічних наук, комп'ютерної технології і підприємництва і 5482 австралійських доларів на рік за курси юриспруденції, медицини, стоматології і ветеринарії.

У 1996 році в університетах Австралії навчалося 630 тисяч чоловік, з них 72% (458 тисяч) з метою отримання диплома бакалавра. Тривалість навчання коливається від трьох років для отримання ступеня бакалавра наук або мистецтв до шести років для отримання диплома лікаря або хірурга. Університети Мельбурнський, Квінслендський і Нової Англії надають заочну освіту за деякми спеціальностями. Зростання вартості навчання призвело до раціоналізації відбору абітурієнтів і високого конкурсів при вступі у такі престижні університети, як Сіднейський, Мельбурнський і Австралійський національний.

Крім університетів, в Австралії існує розгалужена система професійної освіти. У штатах і територіях функціонують інститути, що мають технічне та інше утворення. Вони фінансуються федеральним урядом і приватними особами. У 1996 році у цій системі навчалося 1,35 млн. студентів. Станом на травень 1996, 42% австралійців у віці від 15 до 64 років (близько 5 млн. чоловік) мали освіту вище середнього, в т.ч. 1,5 млн. - по ступінь бакалавра і більш високі ступені.

Ред.] Культура

У 1880—1895 роках, коли в Австралії посилилася тенденція до об'єднання країни, почався досить помітний культурний підйом, що залишив слід у художній літературі. Дві світові війни, міжвоєнний період економічної кризи і великий наплив європейських іммігрантів після 1945 року вплинули на формування специфічної австралійської національної культури. За останні десятиліття австралійські художники, музиканти, вчені та письменники стали краще відомі за кордоном.

Ред.] Музеї і бібліотеки

Найбільші в Австралії — Бібліотека штату Вікторія (Мельбурн), Національна бібліотека (Канберра), Бібліотека штату Новий Південний Уельс (Сідней) і Бібліотека Фішера при Сіднейському університеті — нараховують більш ніж по два мільйони томів. Бібліотека Мітчелла в Сіднеї — основне джерело з історії Австралії; крім того, там знаходиться безцінна колекція рукописів.

Національний військовий музей знаходиться у Канберрі, а Музей старожитностей — в Сіднейському університеті. Місцева флора і фауна демонструються у Австралійському музеї у Сіднеї. Національна художня галерея у Мельбурні має чудовою колекцією. Новий Національний музей Австралії відкритий у Канберрі у 2001 році.

Ред.] Література

Докладніше: Австралійська література

Література Австралійського Союзу — це література англійською мовою (аборигени писемності не мають). В 1-й пол. 19 ст. розвивалась під впливом літератури метрополії. Національна реалістична література, пройнята гуманізмом, народилась в атмосфері суспільно-політичному піднесення 90-х рр. 19 сторіччя. Її засновниками були Т. Коллінз, Г. Лоусон та інші.

Події першої світової війни, комуністичний переворот у Російській імперії змінили австралійську літературу. Набрав сили соціальний роман, в якому викривається капіталістичний визиск, звучить протест проти фашизму, змальовується трагедія аборигенів: «Робочі воли» (1926), «Кунарду» (1929) К.-С. Прічард; «Доля Річарда Мегоні» (1917— 29) Г.-Х. Річардсон; «Переправа» (1930), «Легенда про Сандерсова» (1937) В. Палмера; «Тібурон» (1935) К. Теннант; «Загарбники» (1934), «Спадкоємці» (1936) Б. Пентона; «Цукровий рай» (1936) Д. Девенні; «Каприкорнія» (1938) К. Герберта та інші.

В 40—50 рр. виникає література, яка відображає життя з позицій революц. пролетаріату: трилогія найстарішої письменниці К.-С. Прічард — «Дев'яності роки» (1946), «Золоті милі» (1948), «Крилате насіння» (1950), в якій узагальнюється істор. шлях австрал. народу; роман Ф. Гарді «Влада без слави» (1950) та ін. Тема критики суспільства і боротьби за соціальні права, національну незалежність і мир розкрита в прозі А. Маршалла (зб. оповід. «Як тобі там, Енді?», повість «Я навчився стрибати через калюжі», 1956) і Дж. Моррісона (роман «Порт призначення», 1950; зб. «Чорний вантаж» та інші оповідання, 1955), в поезії Б. Адамсона і М. Гілмор, в п'єсах М. Бренд 50-х рр. («Чужі», «Під нашим небом») і Д. К'юсек («Тихоокеанський рай», 1958) та інших.