Основні види власності в Україні

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключно (морської) еко­номічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Суб'єктами права приватної власності є окремі фізичні та юридичні особи. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних чи юридичних осіб, не обмежуються, проте законом можуть бути встановлені окремі обмеження для певних видів об'єктів (наприклад, зброя, радіоактивні речови­ни тощо).

Об'єктами права приватної власності згідно із законодавством є: жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього вжитку, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери або майно споживчого чи виробничого призначення, результати інтелектуальної творчості (твори на­уки, літератури, мистецтва, винаходи, промислові зразки тощо).

У державній власності є майно, в тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Суб'єктом права державної власності є держава в особі Вер­ховної Ради України. Оскільки держава є специфічним суб'єктом права власності, то реалізація нею повноважень власника полягає в наданні нею права вирішувати, хто і як забезпечува­тиме використання благ, що належать державі, а також в особ­ливих засобах здійснення державою своїх правомочностей влас­ника. Державна власність може виникати з первісних та похідних способів, але у держави також є і свої специфічні способи, не притаманні іншим власникам. До таких способів належать стяг­нення податків та інших зборів, націоналізація, конфіскація та реквізиція, безгосподарське майно, безгосподарне утримання майна, що є пам'яткою історії та культури, а також розширене відтворення на державних та казенних підприємствах.

Суб'єктами права комунальної власності є відповідні тери­торіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах. Оскільки районні і обласні ради виступають як органи місцевого само­врядування, то Конституція не передбачає створення комуналь­ної власності на рівні районів і областей. Територіальні грома­ди сіл, селищ, міст і районів у містах можуть об'єднувати об'єк­ти своїх прав власності з виникненням у них спільної власності і передачею цих об'єктів до управління районних і обласних рад. При цьому територіальні громади не втрачають свого права влас­ності і не виникає права власності районів чи областей. Змінюється лише правовий режим комунальної власності і орган, який уповноважений нею управляти. Об'єктами права комунальної власності є будь-яке майно, яке необхідне для за­безпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Спільна власність має місце у випадках, коли з тих чи інших підстав у кількох осіб виникає право власності на одне і те саме майно. Відноси­ни спільної власності можуть виникати за участю різноманіт­них суб'єктів права власності — фізичних осіб, юридичних осіб, держави і громад.

Право спільної власності може бути двох видів — часткова спільна власність, коли частки співвласників визначені і суміс­на спільна власність, коли частки не визначені. Розміри часток визначаються самими співвласниками з різних підстав, а спільна сумісна власність має місце лише коли про це прямо не заборо­нено законом.

Захист права власності — є одною зі складових поняття охо­рони права власності. Захист права власності — це застосуван­ня судовими органами в разі порушення прав власника сукуп­ності відповідних правових засобів, передбачених у цивільно­му законодавстві і спрямованих на відновлення прав власника. Захист суб'єктивних цивільних прав здійснюється у такі спосо­би:

v визнання цих прав;

v відновлення становища, яке існувало до порушення становища і припинення дій, які порушують право;

v присудження до виконання обов'язків в натурі;

v компенсація моральної шкоди;

v припинення або зміна правовідносин;

v стяг­нення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випад­ках, передбачених законом або договором, неустойки (штрафу, пені).

Всі перераховані вище способи можна розділити на рече-во-правові, зобов'язально-правові та особливі способи захисту.

Зобов'язальне право

Зобов'язання — це правовідносини, в силу яких одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кре­дитора) певну дію — передати майно, отримати гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від бор­жника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають:

v з договорів та інших правочинів;

v у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності;

v внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

v внаслідок інших юридичних фактів.

Значна більшість зобов'язань є договірними.

Сторони повинні здійснювати покладені на них обов’язки, своєчасно виконувати зобов’язання, притримуватись порядку виконання.