Граматичні характеристики поетичного тексту

Слово у поетичному тексті завжди багатозначне, багатошарове. Це згусток думки і душевних переживань, а не вираження готової думки. Слово розкриває не лише певні образи в тому чи іншому поетичному тексті, а й внутрішній світ митця, те, що ним рухало, його почування, думки. Як робочий прийом аналізу словника поетичного тексту використовується «читання за частинами мови» М. Гаспарова. Суть цього прийому полягає в тому, що в поетичному тексті за порядком виділяються слова, що означають: предмети (іменники, займенники); дію, стан (дієслова); якості й оцінки, тобто ознаки, атрибути (прикметники, дієприкметники, прислівники, дієсприслівники).

Найцікавіше внутрішнє бачення об’єктивного світу митцем досліджувати у творах однієї тематики. Так, у П. Тичини і М. Рильського вірш «Дощ». У Тичини, наприклад, домінує у тексті дієслово, і це показує, що для поета дощ – дія. Натомість у Рильського це атрибутивне бачення дощу: благодатний, довгожданий, дивним сяйвом осіянний, золотий вечірній гість (дощ), впав бадьоро, свіжо, дзвінко на закурені будинки зголоднілих передмість.

У вірші Л. Костенко «Стара церковця в лемешах» переважають іменники (114) і співвідносних із ними займенників (24), що свідчить про предметне бачення поеткою світу, над атрибутами – 42, дієслів– 62.

Також варто говорити про тематичні поля слів, утворені повторами. Вони пов’язані парадигматичними відношеннями, характерними для лексико-семантичних груп. У тематичне поле входять також слова із більш віддаленими семантичними відношеннями, які у поетичному тексті можуть створювати: полісемія, паронімія, словотворення та асоціативно-семантичні зв’язки. Наприклад: У поезії Л. Костенко «Недумано, негадано» виділені такі тематичні поля:

«світ природи»: глухомань, сосни, вечір, джміль; пахнути; холодно;

«світ людини»: ладан, музика, стогін, сльози; любити, ловити; недумано;

«кохання»: ладан, вечір, музика, коньяк, шампан; пахнути, любити/ловити тощо.

Цікаво, що у поезії перше дієслово мин. Часу доконаного виду – забігла, всі інші дієслова – у теп. Часі: пахнуть, люблю, ловлю. Така видо-часова форма (майбутній час, доконаний вид) першого дієслова створює враження, що поетеса говорить про факт, що відбувся в особистому житті, і який триває у світі природи (пахнуть) і в світі людини (люблю, ловлю).

Важливо надавати значенню категорії виду і часу, наприклад, у поезії М. Вінграновського «Стояла баба, руки склала». Уся поетична інформація викладена у площині минулого часу, і це однозначно формує певні тематичні значення: 1) подія, що відбулася; 2) подія мала місце у скіфських степах. Символічний підтекст виражений категорією виду дієслів хитала – захитала, воловодився – зволоводився. Усі символи потрібно розшифрувати, щоб зрозуміти граматичний рівень поетичного тексту. Воловодитися – слово розмовне із значенням надто повільно робити що-небудь, марнуючи час.

Граматична категорія творить розвиток дії: у третій строфі (9-12 рядки) баба надулась, плаче; автор докоряє бабі: Чого ти плачеш? Ти не бачиш,/Що в кібчика життя мале?» Із третьої строфи (баба-Україна бунтує, протестує) випливає символічний зміст четвертої. Її тема – «зміни». Вони виражені як лексичним, так і граматичним рівнем. М. Вінграновський обрав давній топонім Берислав (на Кіровоградщині у Бобринецькому р-ні є с. Бериславка, а на Херсонщині – Берислав) чоловічого роду із значенням чоловічого начала: мужність, сила, відвага; захист Вітчизни, а з нею – роду, народу. У цій поезії є авторський волюнтатив. Він прихований у словотворі власної назви від с/с бери славу. Так у текстову семантику цієї поезії увійшла ще одна сема, створена граматичним рівнем: наказовий спосіб першого компонента топоніма Берислав «засвічує» глибоко прихований авторський підтекст – наказ, заклик до дії і, як наслідок, можливість досягти слави. Тобто, Микола Вінграновський за допомогою такого прихованого підтексту, вираженого граматичною формою, закликав до боротьби за волю України у 70-ті роки. У 70-ті роки 20 століття це було більш ніж ризиковано, але поет цю думку таки висловив.