Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділиться на індекс цін.

ЗПреал = ЗП ном / ІЦ

Реальна заробітна плата прямо пропорційна до змін номінальної заробітної плати і обернено пропорційна до змін рівня цін.

Зауважимо, що номінальна і реальна заробітна плата не обов’язково змінюється в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата в той же час - знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата. Законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). Згідно з Законом України "Про оплату праці" суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування, власники, об'єднання власників або їх представницькі органи, працівники.

В Україні діє тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують національні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами величини вартості робочої сили, яка залежить від обсягу природних і історично існуючих життєвих потреб, витрат на виховання працівника, продуктивності та інтенсивності праці в країні. Законом України "Про оплату праці" встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати (а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначається з урахуванням: вартості величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни; загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

 

2. Прибуток є складною та неоднозначною в трактуванні економістів категорією. У найзагальнішому вигляді за кількісного підходу до його аналізу прибуток — це надлишок над витратами виробництва, або загальний дохід (виручка) підприємства за вирахуванням витрат виробництва. Відповідно до виду витрат розрізняють бухгалтерський прибуток — це валова виручка за мінусом зовнішніх (бухгалтерських) витрат, і економічний прибуток — це виручка за мінусом зовнішніх і внутрішніх (економічних) витрат.

З'ясування сутності прибутку передбачає визначення його джерел. Варто запам'ятати, що існують теорії, які по-різному трактують якісний зміст категорії прибутку.

Першою теорією прибутку була теорія меркантилістів, які стверджували, що прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті різниці між зовнішніми і внутрішніми цінами.

Класична політекономія в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерелом прибутку вважала працю. Рікардо розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, тим самим він обгрунтував економічні засади суперечностей між капіталістами і найманими робітниками.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, яка являє собою неоплачену працю найманих робітників.

Неокласична теоріястверджує, що прибуток є результатом взаємодії всіх чинників виробництва.

Показником ефективності використання капіталу є норма прибутку (Р’) – це відношення додаткової вартості до всього авансованого капіталу у відсотках:

Одержання прибутку – безпосередня мета виробництва. Тому капітали направляються туди, де вище норма прибутку. Таким чином, норма прибутку регулює капіталовкладення.

Фактори, що впливають на норму прибутку:

1 Норма додаткової вартостіпрямо пропорційно впливає на норму прибутку.

2 Органічна будова капіталу () – це відношення постійного капіталу до змінного. Воно показує, в скільки разів капіталіст на покупку засобів виробництва витрачає капіталу більше, ніж на зарплату працівників, що їх обслуговують. Норма прибутку обернено пропорційно залежить від органічної будови капіталу:

3 Економія на постійному капіталі. Чим більше підприємець заощаджує на засобах праці, тим нижче величина постійного капіталу і вище норма прибутку.

4 Економія на змінному капіталі. Чим більше підприємець заощаджує на фонді зарплати працівників, тим нижче величина змінного

5 Швидкість обороту капіталу за рік. Якщо капітал обертається кілька разів на рік, то річна норма прибутку (P'_рік) може бути визначена за формулою:

P'_рік = P’∙n,

де Р’– норма прибутку за один цикл обороту капіталу;

n – число оборотів капіталу за рік.

Сутність прибутку виявляється через функції, які він виконує. Це: показник оцінки діяльності підприємства, регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва, стимулювання розвитку галузей.

 

4. Земельнарента – цеекономічнаформа реалізації земельної власності. Земельнарента – це плата за користування землею. Розрізняють диференціальну ренту І та ІІ ступеня, абсолютну ренту та монопольну ренту.

Кількісно земельна рента являє собою надлишкову додаткову вартість, що привласнює земельний власник за надання своєї землі у володіння і користування орендарю. На відміну від інших сфер матеріального виробництва надлишковий доход у землеробстві здобуває фіксований довгостроковий характер і виступає у формі диференціальної ренти.

Диференціальна рента I(ДР І) утвориться не на всіх землях, а на кращих і середніх за природною родючістю чи місцем розташування до ринку збуту земельних ділянках.

Умови формування диференціальної ренти І: відмінності в природній родючості земель; відмінності у віддаленості земельних ділянок до ринку збуту (причому це розходження виміряється не в кілометрах, а в транспортних витратах; ділянка може бути близько розташованою від ринку збуту, але знаходиться за гірським перевалом, тому доставка продукції на ринок буде вкрай ускладненою)

Причинаутворення диференціальної ренти І – монополія на землю як об’єкт господарювання, тобто виключне право хазяїна використовувати кращу чи середню родючість земель чи близькість ринку збуту.

Джерелодиференціальної ренти I – більш продуктивна праця сільськогосподарських робітників на кращих і середніх за природною родючістю чи місцем розташування до ринку збуту земельних ділянках.

Механізм утворення диференціальної ренти І – це різниця між суспільною (ринковою) ціною виробництва сільськогосподарської продукції (ЦВ_сусп.), що формується за витратами праці з гірших земель, і індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції (ЦВ_інд.) на кращих і середніх за природною родючістю, або за місцем розташування земельних ділянках до ринку збуту

ДР I = ЦВ_сусп.- ЦВ_інд.

У сільському господарстві ціни на продукцію формуються за витратами на гірших землях, тому що їх більше всього в сільськогосподарському обороті, а продукції з кращих і середніх земель не достатньо, щоб задовольнити попит. Тому суспільство змушене обробляти гірші землі, а значить і окупати витрати праці на них.

Розглянемо механізм утворення диференціальної ренти I на прикладі (табл. 1). Припустимо, що в три рівновеликі за площею ділянки вкладені однакові капітали в 100 гр.од., але оскільки родючість землі на них різна, одержано різний врожай.

Таблиця 1 – Утворення диференційної ренти І, гр.од.

Ділянка	Врожай, ц	Капітал, К	Середній прибуток,	ЦВ інд.	ЦВ сусп.	ДРІ
1 ц	Усього	1 ц	Усього

 

Розрахуємо індивідуальну ціну виробництва усього врожаю й одного центнера:

ЦВІнд. = К + ; ЦВІнд. = 100 + 20 = 120 гр.од.

Для того, щоб визначити ціну одного центнера на кожній ділянці, поділимо індивідуальну ціну виробництва усього врожаю на зібраний обсяг продукції. Суспільна ціна виробництва одного центнера буде дорівнювати 120 гр.од., тому що це ціна з гіршої ділянки. Помножимо її на зібраний врожай і визначимо суспільну ціну виробництва всієї продукції. Визначимо диференціальну ренту I за родючістю як різницю між суспільною й індивідуальною ціною виробництва.

Диференціальна рента II (ДР ІІ) утвориться на кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

Умоваутворення диференціальної ренти ІІ – це відмінності в економічній родючості земель чи у продуктивності додаткових капіталовкладень у землю. Економічна родючість – це сума природної і штучної родючості; остання створюється людьми.

Штучна родючість земель створюється внаслідок додаткових інвестицій, що направляються на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва – це такий спосіб його розвитку, при якому додаткові інвестиції забезпечують приріст продуктивності підприємства. Традиційними напрямками інтенсифікації сільськогосподарського виробництва вважаються: механізація, меліорація, хімізація. Сучасними напрямками інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є: селекція і насінництво, генна інженерія, використання біотехнології і мікропроцесорів для вирощування культур у закритому ґрунті й у тваринництві.

Причинаутворення диференціальної ренти ІІ – монополія на землю як об’єкт господарювання, що надає виключне право хазяїну використовувати кращу чи середню економічну родючість земель.

Джерелодиференціальної ренти ІІ – це більш продуктивна праця працівників сільського господарства на відносно кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

Диференціальна рента II – це різниця між суспільною (ринковою) ціною виробництва сільськогосподарської продукції з гірших земель (ЦВсусп.) і індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції (ЦВінд.), котра формується на відносно кращих і середніх за економічною родючістю земельних ділянках.

ДР II = ЦВ_сусп.- ЦВ_інд.

Абсолютна земельна рента утворюється на всіх землях незалежно від родючості чи місцерозташування земельних ділянок до ринку збуту.

Умовоюутворення абсолютної ренти є більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві в порівнянні з промисловістю. Внаслідок цього в структурі витрат капіталу сільськогосподарських підприємств значно більша частка припадає на фонд заробітної плати, і на кожну одиницю капіталу створюється більше додаткової вартості. У сільському господарстві в більшому ступені використовується ручна праця, тому що воно історично відстає від промисловості.

Причинаутворення абсолютної ренти -монополія приватної власності на землю, тобто виключне право землевласника розпоряджатися землею, в силу чого орендні договори в сільському господарстві укладаються на тривалий термін і сільськогосподарський капітал не бере участь в утворенні середньої норми прибутку. Тому сільськогосподарські продукти продаються не за ціною виробництва, а за вартістю. А їхня вартість вища за ціну виробництва, тому що органічна побудова капіталу в сільському господарстві нижче, ніж у промисловості.

Надлишок вартості сільськогосподарської продукції (W_с/г) над її ціною виробництва (ЦВ) утворює абсолютну земельну ренту (АЗР).

АЗР= W _c/г - ЦВ.

Монопольну земельну ренту(МЗР) сплачує споживач рідких за якістю сільськогосподарських продуктів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами, тому що ціна на ці продукти визначається високим попитом та обмеженою пропозицією (наприклад, рідкі сорти винограду, цитрусові, особливі сорти троянд тощо).

Умовиутворення монопольної земельної ренти:

- обмеженість умов виробництва рідких сільськогосподарських продуктів;

- умови виробництва рідких сільськогосподарських продуктів не відтворюються.

Причинамонопольної ренти – висока монопольна ціна, що встановлюється на рідкі сільськогосподарські продукти.

Механізмутворення МЗР – це різниця між високою монопольною ціною (Ц_мон.), встановленою на рідкі сільськогосподарські продукти, витратами їхнього виробництва (С+V) і середнім прибутком ().

МЗР = Ц_мон.- (С+V)-

 

Земля не є продуктом праці, а виходить, не має вартості, але має ціну. Таким чином, ціна землі є категорією ірраціональною.

Ціна землі – цепокупна ціна не самої землі, а тієї земельної ренти, що приносить дана ділянка.

Ціна землі – це капіталізована рента чи рента, перетворена в капітал. Теоретично ціна землі визначається за формулою:

,

де ЦЗ – ціна землі; ЗР – земельна рента; N_Б% – норма банківського відсотку.

Розрізняють нормативну, теоретично обумовлену і реальну ціну землі. Теоретично обумовлена ціна землі сільськогосподарського призначення може бути визначена за формулою

,

де доход – це доход, що приносить за рік дана ділянка.

Реальна ціна землі кожної земельної ділянки визначається в залежності від співвідношення попиту та пропозиції на нього.

З розвитком суспільства ціна землі росте. Це пояснюється наступними причинами:

− приватизація землі, перетворення її в товар істотно впливає на ціноутворення внаслідок збільшення орендної плати, а отже і на зростання цін;

− зростає земельна рента внаслідок зростання диференціальної ренти I і диференціальної ренти II;

− з ростом населення збільшується попит на сільськогосподарську продукцію, а врожайність у сільському господарстві росте відносно повільно;

− значна частина земель вилучається із сільськогосподарського обороту і займається під капітальне і житлове будівництво, дороги, аеродроми, військові бази тощо;

− розвивається індустрія відпочинку і туризму, що приводить до росту монопольної земельної ренти.

 

4. Позичковий капітал – це відокремлена форма промислового капіталу, грошовий капітал, власник якого (кредитор) надає його іншим особам у тимчасове користування за обумовлену плату у вигляді відсотка.

Джерела тимчасово вільних коштів: амортизаційний фонд; частина коштів, що вивільняється в ході кругообігу промислового капіталу внаслідок розбіжності в часі актів продажу готового товару і купівлі сировини; частина прибутку; капітали рантьє – людей, що живуть на відсотки від розміщених у банк коштів; вільні грошові кошти населення; тимчасово вільні грошові кошти держави.

Особливості позичкового капіталу:

1 Власником капіталу є один суб'єкт (банкір), а застосовує його інший суб'єкт (промисловець).

2 Позичковий капітал має особливу форму руху, що описується всього однією стадією: Г-Г’.

3 Позичковий капітал має особливий спосіб відчуження – він відчужується за допомогою позики: тобто на умовах повернення, терміновості і платності.

4 Позичковий капітал виступає як особливий товар, а відсоток – як плата за користування цим товаром. Однак у дійсності відсоток не є ціною, тобто грошовим вираженням вартості позичкового капіталу, оскільки сам цей капітал виступає в грошовій формі.

5 Позичковий капітал – це сама фетишистська форма капіталу, що приховує дійсне (справжнє) джерело походження прибутку банкіра. По формі його руху здається, начебто гроші самі приносять гроші.

6 Позичковий капітал – сама паразитична форма капіталу навіть з капіталістичної точки зору. Промисловому капіталісту здається, що банкір, нічим не ризикує (тому що позика видається під заставу), гарантовано одержує доход від використання позичкового капіталу іншим суб'єктом.

Позичковий відсоток – це частина додаткової вартості (середнього прибутку), яку функціонуючий підприємець уступає банкіру за користування позикою.

Теоретично величина норми позичкового відсотку (N%) коливається у межах: між нормою банківського відсотку (Nб) і середньою нормою прибутку (p¢):

Nб < N% < `p¢.

Безпосередньо норма відсотка залежить від співвідношення попиту та пропозиції на ринку позичкових капіталів: якщо зростає пропозиція позичкових капіталів при даному попиту на них, то норма відсотка падає, а якщо підвищується попит на позичковий капітал, то норма відсотка зростає.

Джерелом позичкового відсотка є додаткова вартість, створена в сфері матеріального виробництва.

Норма позичкового відсотка є відношенням величини позичкового відсотка до позичкового капіталу.

Розрізняють номінальну і реальну ставки відсотка.

Номінальна ставка відсотка – це процентна ставка, виражена в грошах за поточним курсом.

Реальна ставка відсотка дорівнює номінальній ставці відсотка за вирахуванням темпу інфляції.

Фактори, що впливають на ставку відсотка:

· Ризик. Чим вище ризик, тим більший позичковий відсоток буде стягувати кредитор, щоб компенсувати цей ризик.

· Терміновість. За інших рівних умов довгострокові позики звичайно надаються за більш високими ставками відсотка, ніж короткострокові. Це обумовлене тим, що в майбутньому кредитні ресурси теоретично можуть бути розміщені багаторазово на більш привабливих умовах.

· Розмір позики. Чим більше розмір позики, тим нижче ставка відсотка, тому, що адміністративні витрати великої і дрібної позики приблизно ті ж самі в абсолютному вираженні.

· Обмеження умов конкуренції на ринку. З виникненням менш конкурентного середовища в банків з'являється можливість підвищувати ставки позичкового відсотка.