Буддизм, іслам як світові релігії

АЛЛАХ (араб.— божество) — ім'я бога в мусульманській релігії. Культ А. поряд з культом інших божеств був відомий у доісламській Мецці. В ісламі прийнятий догмат стосовно того, що А. — єдиний бог, визнання якого є першою вимогою мусульманського віровчення.

АШУРА - кульмінаційний день трауру у шиїтів, коли вони займаються самокатуванням на честь "великомученика" Хусейна, онука Мухаммеда. А. увійшла до літератури під назвою "Шайсей-вахсей (від перс. "Шах Хусейн, вах Хусейн" - "Цар Хусейн, ах, Хусейн).

АЯТ — вірш у Корані. Кілька А. становлять суру (главу) у Корані.

АЯТОЛА (араб. — диво, знамення та Аллах — боже диво) — шиїтський авторитетний релігійний діяч. В Ірані близько 100 аятол різного ступеня авторитету.

БОДХІСАТВА (санскр. - "істота, що прагне до просвітлення") — людина або будь-яка інша жива істота, яка вирішила стати Буддою.

БРАХМА — вищий Бог у пантеоні індуїзму. Виникнення уявлення про Б., як творця й охоронця загального порядку припадає на пізньоведичний період (перша половина І тис. до н. е.), коли виникло класове суспільство, виділилися й набули величезного впливу жреці брахмани (див. брахман). Брахмани висунули і розвивали ідею про божественну трійцю — "тримурті", в якій Б. виступав як творче начало. Проте в очах віруючих Б. був надто абстрактним образом, і набуло значного поширення поклоніння двом іншим богам брахманської трійці — Вішну та Шиві.

БРАХМАН (санскр. - жрець) - представник вищої касти в Індії. Із запровадженням культу Брахми та ускладненням релігійного ритуалу обов'язки жреця стали спадковою професією, і Б. утворили особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши їхню мову (ведичний санскрит) священною.

БРАХМАНІЗМ — стародавня індійська релігія, яка виникла на початку І тис. до н.е. як подальший розвиток ведичної релігії. Зародження Б. знаменувало вироблення єдиного релігійного канону. Б. як релігія класового суспільства освячувала царську владу, соціальну нерівність, поділ суспільства на варни і касти, які проголошувались божественними установленнями.

БУДДА (санскр. — просвітленний, той, що пізнав вищу істину) — істота, що досягла в результаті численних перевтілень абсолютної досконалості і може вказати іншим "істинний шлях до спасіння". Згідно з вченням буддизму, кожного разу, коли людство відхиляється від цього шляху, приходить новий Б., щоб вказати людям істину. Інколи ім'ям Б. називають того, хто самостійно досяг "святості" і увійшов у нірвану. У буддійських релігійних книгах вказується різна кількість Б., дається різна їхня класифікація.

БУДДИЗМ — найдавніша світова релігія, яка виникла в VI—V ст. до н. е. в Індії і набула поширення в Південно-Східній, Центральній Азії та на Далекому Сході.

ДАЛАЙ-ЛАМА — титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують віруючі як "живого бога" (бодхісатву) в образі людини. Титул Д.-л; встановлений у XIV ст. Церковна і світська влада Д.-л. не спадкова (як і всі лами, він зв'язаний обітницею безшлюбності). Його спадкоємець, за релігійними правилами, обирається групою вищих лам, які нібито визначають, у кого з хлопчиків, народжених незабаром після смерті Д.-л., "перевтілився" попередній Д.-л.

ДАЦАН - ламаїстський храм, монастир.

ДЕРВІШ – мусульманський жебруючий чернець, що належить до якогось з суфійських орденів.

ДЖИХАД АБО ГАЗАВАТ (араб. — ревність, завзятість) — священна війна мусульман за віру. Д. не є злочином, оскільки "не ви їх убивали, але Аллах убивав їх". Нині джихад здебільшого тлумачиться як духовне прагнення до поглиблення віри.

ДХАРМА (санкр. - носити, тримати) - одне з центральних понять релігійної філософії індуїзму. Д. - це і вічний моральний закон (абсолют) і морально-соціальна постанова для "правильного життя" (долг).

ІДЖМА - узгоджена думка мусульманських богословів-законників щодо певних релігійно-правових питань, які не висвітлено Кораном або Суною.

ІМАМ — духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму ісламу; 2) основоположник кожного з чотирьох напрямів суннізму; 3) верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у своїх руках всю повноту світської та релігійної влади; 4) керівник богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник мусульман.

ІСЛАМ — одна зі світових релігій, що виникла в VII ст. в Аравії. Нині поширена серед значної частини населення Азії, Африки і частково Європи.

КААБА — мечеть мусульман-суннітів у м. Мекка, яка є місцем паломництва мільйонів жителів арабського Сходу.

КАДІ (кази) – суддя у мусульман, що розглядає громадські та карні справи на основі шаріату.

КОРАН — священна книга мусульман. Вважається, що вона вічно зберігається в Аллаха, який передав її у вигляді одкровення пророка Мухаммеда.

ЛАМА — буддистський чернець у Тибеті та Монголії, який вважається посередником між богом і людьми та виконує функції не тільки служителя культу, а й вчителя, юриста, лікаря, психолога, наставника і навіть пророка.

МАХДІ — ісламський месія, уявлення про якого виникло в шиїзмі, а потім прийняте суннітами. Вчення про міфічного М. використовувалося служителями культу для насаджування серед мусульман псевдооптимістичних поглядів на майбутнє.

МЕДИТАЦІЯ (лат. — міркування) — розумова дія, яка приводить психіку у стан глибокої зосередженості, є безпосереднім злиттям із божеством.

МЕДРЕСЕ — релігійна ісламська школа, розташована в мечеті або у спеціальному приміщенні при ній. У М. готують мусульманських мулл, суддів шаріатських судів, викладачів, а іноді й службовців державного апарату.

МЕККА — головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульманину вхід заборонено. Вона - харам («священна», «заборонена»).

МЕЧЕТЬ — ісламський храм. До М. звичайно прилягає відкритий двір з криницею, фонтаном чи басейном для ритуального омовіння. Над М. здіймаються одна або кілька чотирикутних, крутих або в нижній частині чотирикутних, а у верхній — циліндричних веж — мінаретів, з балконів яких служителі М. кілька разів на день закликають мусульман до молитви.

МІНАРЕТ (мимбар) – башта при мечеті, звідки закликають віруючих до молитви.

МУЛЛА — служитель культу в ісламі.

МУЕДЗИН (араб.— оголошуючий, запрошуючий) — служитель у мечеті, який кілька разів на день закликає з мінаретів, віруючих до молитви.

МУФТІЙ — духовна особа в ісламі, яка має право виносити рішення з релігійних та релігійно-юридичних питань. У країнах поширення ісламу М. обіймають офіційні посади, на котрі призначаються урядом. У нашій країні вони очолюють духовні управління мусульман.

МУХАММЕД (Мугаммад, Магомет, бл. 570—632) — засновник ісламу, «посланець Аллаха», головний і останній пророк істинної віри.

НАМАЗ — п’ятиразова щоденна молитва у мусульман, звернена до Бога. Включає читання сури "Фатіха" та уривків з інших сур Корану, які прославляють Аллаха, його доброту та велич, супроводжується поклонами, простиранням долілиць та іншими діями. Кожній молитві повинно передувати омовіння. Н. дозволяється здійснювати у будь-якому чистому місці, вставши на молитовний килимок чи розстелений верхній одяг. У п'ятницю шаріат рекомендує здійснювати полуденну молитву в мечеті.

НІРВАНА (санскр. — заспокоєння, згаснення) — центральне поняття буддизму та джайнізму, що означає стан, за якого віруючий звільнений від відчуттів, уявлень, свідомості, пристрастей, страждань сансари.

ПАРАНДЖА — жіночий верхній одяг, який, згідно з настановами шаріату, носять дорослі мусульманки поза домом. При одяганні П. обличчя та груди закривають густою сіткою з чорного кінського волосся.

РАМАДАН (РАМАЗАН) — дев’ятий місяць мусульманського календаря, місяць посту. Згідно з ісламською традицією в цей місяць Мухаммеду було передано одкровення від Аллаха.

САНГХА (санскр. - суспільство) - буддійська община, членами якої є монахи.

СТУПА (пагода) — вид буддійських пам'ятних споруд, які призначалися для збереження реліквій або позначення "священих місць". Має вигляд пагорбоподібного могильного насипу. Уже в стародавні часи будувалися з каменю, на фундаменті, з верхівками у вигляді парасольок в кілька ярусів і прикрашалися статуями Будди. С. перетворені на об'єкти поклоніння і паломництва.

СУНА (араб. - звичай, зразок) - святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та оповідей його діянь людьми, які близько знали пророка.

СУНІЗМ - один із напрямів ісламу, прибічники якого визнають святість не лише Корану а й Суни.

СУФІЗМ - релігійно-містичне вчення в деякій мірі протилежне ісламу. В основі лежить пантеїстична уява про світ як прояв вищої божественої сутності. Для суфізму є характерним аскетизм.

ТРИПІТАКА (санскр. — три кошики) — Святе Письмо буддистів, в якому викладено одкровення Будди.

УММА (араб. - народ) - мусульманська община.

УЛЕМИ – вчені, мусульманські знавці теології і релігійного права, які виконували функцію вчителів, релігійних проповідників, суддів, консультантів, вельмож. Це імами, муфтії, каді, факири, практично все мусульманське духовенство, а також ті, хто здійснював хадж (паломництво) у Мекку.

ФАКІР — мусульманський жебруючий чернець, дервіш. В Індії Ф. називають також бродячих ченців-індуїстів, які збирають гроші у населення за демонстрацію фокусів і дресированих тварин, за пророкування майбутнього, тлумачення снів і "лікування" заклинанням та гіпнозом.

ФАКІХ – мусульманський фахівець з релігійного права, вправний у казуїстиці. Факіри мали значний вплив у середньовічних мусульманських державах. Іноді це слово використовувалось як синонім слова «алім» - знаючий, вчений.

ФАТІМА (605 - 633 рр.) - донька Мухаммеда, жінка Алі, мати Хасана і Хусейна. Від них ведуть свій родовід нащадки Пророка.

ФАТІХА – назва першої сури Корану. Вона складається з семи віршів і є однією з найбільших ранніх сур; найчастіше – виголошувана молитва у мусульман.

ХАДЖ — паломництво мусульман у Мекку до храму Кааби або в Медіну до гроба Мухаммеда, яке вважається подвигом благочестя. Один з п'яти основних обов'язків мусульманина. Хаджі — мусульманин, який здійснив X.

ХАДИС — коротка розповідь про приписувані Мухаммедові та його прибічникам окремі вчинки або про вислови Мухаммеда.

ХАЛІФ (араб.—спадкоємець, намісник) — духовний і світський глава теократичної мусульманської держави.

ХІДЖРА - рік переселення Мухаммеда із Мекки в Медину (622 р.), початок мусульманського літочислення.

ЦАГАН-САРА-ХУРАЛ — богослужіння, яке здійснюється ламами з нагоди нового року («білий місяць» — назва першого весняного місяця року за місячним календарем).

ЧАЛМА - головний убір, який складається з полотнища тканини, що обгортається звичайно поверх іншого головного убору - фески, тюбетейки тощо, рідше — просто навколо голови.

ЧАДРА – різновид покривала, яке згідно з вимогами шаріату зобов’язані носити жінки-мусульманки.

ШАК'ЯМУНІ - він же Будда, він же Сіддхартха Гаутама реальна історична особа, засновник буддизму.

ШАМБАЛА - назва міфічної країни, символ центру, з якого Великі Душі (Махатли) здійснюють духовне керівництво людством.

ШАРІАТ — звід законів, складених на основі Корану і Сунни в період феодалізму в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного права, настанови про хадж і газават, регламентує молитву, піст і т. п.

ШЕЙТАН ( шайтан) — фантастична істота сатани, "злого духу" в ісламі. Згідно з Кораном, Ш. був ангелом, якого створив Аллах з вогню, але потім виключив з сонму ангелів за непокору. У мусульманській релігійній літературі Ш. зображується у вигляді володаря численних, підступних джиннів, або у вигляді безлічі злих духів, кожен з яких знаходиться біля окремої людини для її "зведення".

ШЕЙХ — в ісламі вища духовна особа, богослов і законознавець, глава громади дервішів. У Середній Азії - нащадок особи, похованої в мазарі (цвинтар); а також особи, які живуть біля мазару за рахунок приношень віруючих.

ШИЇЗМ (виник в другій половині VII ст. як політична течія в Іраку) – друга за чисельністю течія в ісламі (після суннітів), що визнає законними наступниками пророка Мухаммеда тільки Алі і його нащадків. Шиїти визнають дванадцять імамів з числа прямих нащадків Алі. Дванадцятий імам, за віровченням, таємно зник після народження і по волі Аллаха з’явиться у ролі спасителя і тоді настане царство соціальної рівності і справедливості. Основою віровчення шиїтів вважається Коран, який доповнюється ахбаром – Святим Переказом про Таємного імама. Шиїти вірять у переселення душ, вважаючи, що в тілах імамів перебувала душа Мухаммеда. Таємного імама шиїзм визнає як верховного правителя шиїтських держав. Свою владу він реалізує через царствуючих владик на землі. У наш час шиїзм поширений в Іраку, Ірані, Йемені та в інших країнах.