Судове (юридичне) красномовство

ВИДИ КРАСНОМОВСТВА

Основні роди, види та жанри красномовства

Розрізняють п'ять основних родів красномовства. Відомі й інші класифікації, наприклад, московські вчені, які займаються риторикою, виділяють 10 видів: соціально-політичне, академічне, судо-і соціально-побутове, дипломатичне, військове, лекційне, торго-ис./іьне, церковно-богословське та дискусійне.

ІІоль Сопер вважає, що існує лише два види красномовства: інформаційне та агітаційне.

1. Політичне красномовство

Політичне красномовство — це виступ ритора, який виражає інтереси тієї чи іншої партії (політичної сили) або роз'яснює якусь суспільно-політичну ситуацію.

Політичне красномовство як один із засобів боротьби за владу або гармонізацію суспільних відносин заявило про себе у най­давніші часи.

Справжньою колискою політичної культури і батьківщиною політичного красномовства стала Стародавня Греція. Слово • політика» походить від грец. роїіз — місто.

На відміну від громіздких монархій Давнього Сходу, у і рсцьких містах-державах було створено багато різноманітних політичних моделей: тиранія, олігархія, демократія. Саме греки ішзначили, що політична активність зростає зі зростанням ролі (н обистості.

Політичне красномовство формується на ґрунті так званої пидейктичої (урочистої) риторики, але без пишнот. Власне, иажко провести межу між красномовством урочистим і політич­ним. Так, Демосфен був яскравим представником урочистого красномовства і, водночас, гостроактуальним політичним ритором.

Наслідуючи греків, охоче беруться за перо й римські державні діячі — пишуть памфлети, політичні мемуари, автобіографії, по­слання і т. д.

Політичне красномовство, як правило, пов'язане з соціальним розшаруванням суспільства, зіткненням інтересів різних класів і партій. Через це політичний ритор є ангажованим. Він може вкла­дати у свою промову яскраве особисте ставлення до тієї чи іншої проблеми, але сама проблема залишається надособистісною.

У нинішній Україні, де змагаються за владу багато політичних партій, ідейний спектр політичної промови вельми строкатий.

Водночас у жодній іншій галузі не спостерігається такої ди­наміки зміни позицій, використання політичної програми в особи­стих інтересах, а часом і просто демагогії. Популістський ритор завжди апелює до маси, пропонує оманливі легкі рішення, щоб до­могтися бажаної політичної мети. Проте відповідальність політич­ного оратора набагато більша, ніж, скажімо, відповідальність університетського професора, якщо брати до уваги масштаб резо­нансу його промови.

Політична культура виховується століттями, вміння вести політичну боротьбу суто вербальними методами не з'явилося на голому місці.

Нинішній стан політичного красномовства в Україні переконли­во свідчить, що оратор-політик мусить терміново вивчати основи елоквенції, починаючи хоча б із доброго знання державної мови.

Політична риторика диференціюється на такі основні жанри: політична промова, доповідь, виступ, інформація, огляд і бесіда.

Вони різняться більшим чи меншим обсягом і вагомістю змісту.

Наприклад, політична доповідь виголошується на партійному з'їзді й окреслює стратегію політичної діяльності певної партії.

Політична інформація може проводитися у підвідомчих певній партії осередках освіти, дитячих закладах типу скаутських чи піонерських; вона розрахована на ліквідацію політичної безгра­мотності.

Огляд чи бесіда обираються політиками, які хочуть знайти свою аудиторію на виборчій дільниці.

Політичний виступ чи промову ми часто чуємо з екранів те­левізора, наприклад, виступи депутатів у Верховній Раді.

За сферою функціонування політична промова поділяється на парламентську, мітингову та воєнну.

У наш час швидко розвивається як парламентське, так і мітин­гове красномовство.

В умовах воєнних дій без виступів командирів різного рангу обійтися неможливо.

2. Академічне красномовство

Академічне красномовство — це ораторська діяльність науковця та викладача, який доповідає про результати дослідження або по­пуляризує досягнення науки.

Сфера його застосування — шкільна, студентська та наукова аудиторії. Слово «академічне» походить від грец. асайетга — так називалися сади, що начебто належали міфічному героєві Академу.

Згодом цим словом почали називати філософську школу, засновану Платоном саме в цій місцевості.

В Україні зародження академічного красномовства пов'язане з функціонуванням Острозької братської школи та Києво-Моги-лямської академії. Згодом воно розвивається у стінах кількох університетів (Київського, Львівського, Харківського).

Головні риси академічного красномовства: доказовість, бездо­ганна логічність, точність мислення, чітка, позбавлена будь-якої діюзначності, термінологія.

До жанрів академічного красномовства належать: наукова до­повідь, наукове повідомлення, наукова лекція, реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда.

Лекція — основний жанр академічного красномовства.

Судове (юридичне) красномовство

Судове красномовство виникло з появою держави, судів і законів. Ноно є класовим й історичним. Розвиваючись і вдосконалюючись, судове ораторське мистецтво зазнало і розквіту, й занепаду.

Далі коротко зупинитися на судовому красномовстві Стародав-Ш.ОЇ Греції та Риму. За законами Солону кожний афінянин пови­нен був особисто захищати свої інтереси у суді. Публічний виступ у суді перед багатолюдною аудиторією був невід'ємною частиною функціонування судової влади в Стародавній Греції.

Потрібно також відзначити, що яскраву сторінку в історію і те­орію судового красномовства вписав відомий політичний діяч Стародавнього Риму Марк Туллій Цицерон.

В історії судового красномовства Російської імперії помітний слід залишили такі прогресивні юристи, як: Анатолій Коні, Сергій Андрієвський, Микола Карабчевський, Федір Плевако, Петро По-роховщиков та ін.

Теорія судового красномовства в Росії з самого початку спира­лася на праці Цицерона і Квінтіліана. Першими фундаментальни­ми працями з судового ораторського мистецтва, що були написані на матеріалах судової практики, були «Судебное красноречие в России» приват-доцента Московського університету А. Г. Ти-мофєєва, «Возле правосудия» М. П. Карабчевського, «Искусство речи на суде» П. С. Пороховщикова (П. Сергеїча).

Що стосується судового ораторського мистецтва за часів ра­дянської влади, то тут можна зупинитися на промовах Миколи Криленка, що відображають загальні риси судового красномов­ства 20-30 рр. XX ст.

Післявоєнний період розвитку радянського судового красно­мовства відзначився виходом на світову арену в зв'язку з Нюрн­берзьким процесом. Головним обвинувачем від Радянського Со­юзу на цьому процесі виступав Роман Руденко. Його заключна промова була подією великої значущості.

Теорія радянського судового красномовства розвивалася пере­важно як наука про обвинувальну та захисну промови.

Судова промова — це промова, що звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх під час розгляду кримінальної, цивільної, адміністративної справи.

Судова промова виголошується тільки на судовому засіданні, що може проходити як в приміщенні суду, так і на підприємстві, якщо засідання виїзне. Отже, судовою промовою вважається лише той виступ, що виголошений у суді. Виступати з промовою в суді можуть лише з дозволу суду уповноважені для цього особи. До них належать: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; адвокат, про­курор.

Особливістю промови у суді є те, що тема виступу, предмет об­говорення завчасно відомі аудиторії, що мета промови доволі ясна. Докази вини підсудного — мета обвинувальної промови. Метою захисту є заперечення вини підсудного (звичайно, якщо для цього і підстави), спростування доказів, що досягнуті судом під час слідства і наведені державним або громадським звинувачем, а та­кож іншими учасниками процесу.

До предмета судової промови в кримінальних справах у суді першої інстанції входять:

фактичні обставини справи (п. 1 ст. 64, п. 1 ст. 324, ст. 420, її. 1 ст. 448 КПК України*) та їх суспільно-політична оцінка;

аналіз та оцінка доказів (п. З ст. 318 КПК України);

юридична оцінка встановлених фактичних обставин — кваліфікація злочину (п. 2 ст. 64, п. 2-4 ст. 324, п. 2 ст. 420 КПК Ук­раїни);

характеристика особи підсудного, а в необхідних випадках і і інших учасників процесу (п. З ст. 64, п. 7 ст. 324, п. З ст. 420);

питання, пов'язані із застосуванням кримінального покаран­ня або звільнення від нього (п. З ст. 64, п. 4,6 ст. 324 КПК України);

питання, пов'язані з вирішенням цивільного позову (п. 4 ст. 64, п. 9 ст. 324 КПК України);

інші питання, які вимагають свого вирішення (п. 10-14 ст. 324 КПК України);

аналіз причин і умов, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23, 232 КПК України).

Предметом судової промови в цивільних справах у суді першої інстанції є:

фактичні обставини справи;

оцінка доказів;

пропозиції про застосування того чи іншого закону в справі;

пропозиції про винесення окремої ухвали у разі наявності для цього підстав (ст. 235 ЦПК України**).

Аналіз статей 27, ЗО ЦПК України дає можливість зробити висновок, що предметом доказування виступають:

обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (під­стави позову);

обставини, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення);

інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Виступаючи з судовою промовою в адміністративних справах, учасники розгляду повинні з'ясувати:

чи було вчинено адміністративне правопорушення;

чи винна ця особа в його вчиненні;

чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення до товариського суду, громадської організації;

інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КпАП)*

Предметом судової промови в суді другої інстанції при розгляді справи в касаційному порядку є:

критика або обґрунтування правильності вироку чи рішення;

обґрунтування касаційного подання чи касаційної скарги або їх критика;

аналіз і оцінка додаткових матеріалів;

пропозиції про винесення певної ухвали касаційної інстанції.

Таким чином, до змісту судової промови обов'язково входять ті елементи, що утворюють її предмет.

У судовому засіданні при розгляді кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справ можна виділити такі види судових промов:

Обвинувальна промова прокурора в кримінальних справах у суді першої інстанції.

Промова прокурора в кримінальній справі у разі відмови від обвинувачення в суді першої інстанції.

Захисна промова адвоката в кримінальній справі в суді пер­шої інстанції.

Промова адвоката — представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Самозахисна промова підсудного.

Промова потерпілого і його представника.

Промова цивільного позивача і цивільного відповідача або їхніх представників (у межах цивільного позову в кримінальних справах.)

Промови прокурора й адвоката в цивільних справах у суді першої інстанції.

Промови прокурора й адвоката в адміністративних справах.

 

Промови прокурора й адвоката в кримінальних і цивільних справах у суді другої інстанції.

Промови громадського обвинувача і громадського захисни­ка в кримінальних справах.

Промови позивача та відповідача або їхніх представників у цивільних справах.

Промови третіх осіб або їхніх представників у цивільних справах.

Промови уповноважених органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, кооперативних організацій та об'єднань у цивільних справах.

Промови представників громадських і трудових колективів у цивільних справах.

Промови осіб, які притягаються до адміністративної
нідповідальності, та їх представників.

Промова потерпілого в адміністративній справі.

Захисна промова близьких родичів, опікунів або піклуваль­ників підсудного в кримінальній справі.

Промова адвоката (представника сторони) під час ведення господарських справ у арбітражному суді.

Промова прокурора при підтриманні позову в арбітражному суді.

Розглядаючи засади і функції судової промови, варто відзначи­ти, що виділяють три основні засади: психологічну, етичну і.логічну, а також такі функції, як комунікативну та інформативну.

Відповідно до ст. 264 КПК України прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення. Він це робить від імені держави, від імені суспільства. Промова прокурора в судових дебатах, в якій підтримується державне обвинувачення, містить аналіз доказів, висловлюються міркування про кваліфікацію злочину, міру пока­рання та інші питання, які мають значення для винесення законно­го і обґрунтованого вироку, називається обвинувальною промовою. У теорії судового красномовства є різні погляди щодо структури обвинувальної промови. Зупинитися слід на виробленій проку­рорською практикою такій структурі обвинувальної промови:

вступна частина;

фабула справи (виклад фактичних обставин злочину);

аналіз і оцінка зібраних у справі доказів (аналіз доказів);

обґрунтування кваліфікації злочину;

характеристика особи підсудного;

обґрунтування пропозицій про міру покарання цивільного позову;

аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і про­позицій щодо їх усунення;

заключна частина промови.

Слід завжди пам'ятати, що зміст і структура обвинувальної промови не можуть бути однаковими та незмінними для будь-якої справи. Як не існує кримінальних справ абсолютно схожих одна на одну, так і не повинно бути однакових промов.

Про захисну промову дивись 5 главу навчального посібника В. В. Молдовани «Судова риторика». — С. 91-113.

Церковне красномовство

Церковне красномовство — це проповіді, бесіди, напучення, коментування Біблії в практиці різноманітних християнських конфесій.

Релігійне красномовство характерне не лише для сфери христи­янської культури. У зародку воно існувало вже у Стародавній Греції.

Основним жанром церковного ораторства є проповідь — комен­тар до Біблії.

Тема проповідей визначається церковним календарем, але така визначеність зовсім не означає, що священик позбавлений клопотів: розумова робота тут так само потрібна, як і в галузі світського красномовства.

Виділяють чотири види проповіді: проповідь-розповідь, про-повідь-слово, проповідь-повчання, бесіда-тлумачення.

Структура проповіді: епіграф (з Писання), вступ (зацікавлен­ня, опис, оповідь), основна частина, або виклад матеріалу (мірку­вання); повчальна частина; закінчення-підсумування; заклик.

5. Суспільно-побутове красномовство

Суспільно-побутове красномовство «обслуговує» різноманітні життєві побутові події та ситуації: народження, одруження, вітан­ня, ювілеї, зустрічі, прощання тощо. Соціально-побутове красно­мовство має виразно окреслений національний характер, воно зберігає і продовжує традиції та звичаї народу. Родини, хрестини, сватання, заручини, одруження, ювілеї, віншування й привітання зі святами та пам'ятними подіями і датами завжди супроводжу­ються красномовними звертаннями, вітальними промовами, тостами й побажаннями, промовками тощо. Тому суспільно-побу­тове красномовство має масовий характер і помітний вплив на культуру живої народної мови [3].

Отже, суспільно-побутове красномовство — це влучне, гостре або урочисте слово з нагоди якоїсь події у приватному житті або певної гострої чи цікавої ситуації. Жанрами суспільно-побутового красномовства є: ювілейна промова, привітальне слово, застільне слово, поминальне слово.

Найчастіше такі виступи бувають імпровізаціями. Це невеликі, лаконічні тексти, що вимагають твердої схеми у композиції: вступ, основна частина, висновки.

 

Література до теми

Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Мовленнєва комунікація: Підруч­ник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — С. 57- 103.

Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Риторика: Навч. посіб. — Л.: Світ, 2001.-С. 110-129.

Мацько Л.І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. — К.: Вища школа,

2003. - С. 190-216. А. Молдован В. В. Судова риторика. Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,

1998.-С. 33-144. Г). Спанатій Л. С. Ораторське мистецтво. Методичні рекомендації. —Миколаїв: Видавництво «Тегра», 1999. — С. 24-33.