Список використанних джерел. очного відділення,факультету «Психологія»

Радіація і здоров'я

 

Виконав:

студент 1-го курса

очного відділення,факультету «Психологія»

Усачов Д.С.

 

Перевірив:

Юрченко С.С.

 

Нова Каховка, 2016 р.

Зміст

Вступ

1.Радіація

1.1 Основні терміни й одиниці виміру

2.Вплив радіації на організми

3.Вплив іонізуючого випромінювання на тканини організму

4.Джерела радіаційного випромінювання

4.1. Природні джерела радіації

4.2. Джерела радіації, створені людиною (техногенні)

Висновок

Список використанних джерел

Вступ

З давніх часів людина удосконалював себе, як фізично, так і розумово, постійно створюючи й удосконалюючи знаряддя праці. Постійна нестача енергії змушувала людину шукати й знаходити нові джерела, впроваджувати їх не піклуючись про майбутнє. Таких прикладів безліч: паровий двигун спонукав людину до створення величезних фабрик, що за собою спричинило миттєве погіршення екологи в містах. Іншим прикладом служить створення каскадів гідроелектростанцій, що затопили величезні території і змінили до невпізнання екосистеми окремих районів. У пориві за відкриттями наприкінці XIX ст. двома вченими: П'єром Кюрі і Марією Сладковський-Кюрі було відкрите явище радіоактивності. Саме це досягнення поставило існування всієї планети під загрозу. За 100 з гаком років людина наробив стільки дурниць, скільки не робив за все своє існування. Давно вже пройшла Холодна війна, ми вже пережили Чорнобиль і багато засекречених аварії на полігонах, однак проблема радіаційної загрози нікуди не пішла і посій день служить головною загрозою біосфері.
Радіація відіграє величезну роль у розвитку цивілізації на даному історичному етапі. Завдяки явищу радіоактивності був зроблений істотний прорив в області медицини і в різних галузях промисловості, включаючи енергетику. Але одночасно з цим стали все виразніше виявлятися негативні сторони властивостей радіоактивних елементів: з'ясувалося, що вплив радіаційного випромінювання на організм може мати трагічні наслідки. Подібний факт не міг пройти повз увагу громадськості. І чим більше ставало відомо про дію радіації на людський організм і навколишнє середовище, тим суперечливіше ставали думки про те, наскільки велику роль повинна грати радіація в різних сферах людської діяльності.
На жаль, відсутність достовірної інформації викликає неадекватне сприйняття даної проблеми. Газетні історії про шестиногих ягнят і двоголових немовлятах сіють паніку в широких колах. Проблема радіаційного забруднення стала однією з найбільш актуальних. Тому необхідно прояснити обстановку і знайти вірний підхід. Радіоактивність варто розглядати як невід'ємну частину нашого життя, але без знання закономірностей процесів, пов'язаних з радіаційним випромінюванням, неможливо реально оцінити ситуацію.
Для цього створюються спеціальні міжнародні організації, що займаються проблемами радіації.

1.Радіація
Радіація існувала завжди. Радіоактивні елементи входили до складу Землі з початку її існування і продовжують бути присутнім дотепер. Однак саме явище радіоактивності було відкрито всього сто років тому.
У 1896 році французький вчений Анрі Беккерель випадково виявив, що після тривалого зіткнення зі шматком мінералу, що містить уран, на фотографічних пластинках після проявлення з'явилися сліди випромінювання. Пізніше цим явищем зацікавилися Марія Кюрі (автор терміна "радіоактивність") і її чоловік П'єр Кюрі. У 1898 році вони виявили, що в результаті випромінювання уран перетворюється в інші елементи, які молоді вчені назвали полонієм і радієм. На жаль люди, що професійно займаються радіацією, піддавали своє здоров'я, і ​​навіть життя небезпеці через частого контакту з радіоактивними речовинами. Незважаючи на це дослідження тривали, і в результаті людство має у своєму розпорядженні досить достовірні відомості про процес протікання реакцій у радіоактивних масах, значною мірою обумовлених особливостями будови і властивостями атома.
Відомо, що до складу атома входять три типи елементів: негативно заряджені електрони рухаються по орбітах навколо ядра - щільно зчеплених позитивно заряджених протонів і електрично нейтральних нейтронів. Хімічні елементи розрізняють по кількості протонів. Однакова кількість протонів і електронів обумовлює електричну нейтральність атома. Кількість нейтронів може варіюватися, і залежно від цього міняється стабільність ізотопів.
Більшість нуклідів (ядра всіх ізотопів хімічних елементів) нестабільні і постійно перетворюються в інші нукліди. Ланцюжок перетворень супроводжується випромінюваннями: у спрощеному вигляді, випущення ядром двох протонів і двох нейтронів (a-частки) називають a-випромінюванням, випущення електрона - b-випромінюванням, причому обидва ці процеси відбуваються з виділенням енергію. Іноді додатково відбувається викид чистої енергії, званий g-випромінюванням.

1.1 Основні терміни й одиниці виміру
Радіоактивний розпад - весь процес мимовільного розпаду нестабільного нукліда.
Радіонуклід - нестабільний нуклід, здатний до мимовільного розпаду.
Період напіврозпаду ізотопу - час, за який розпадається в середньому половина всіх радіонуклідів даного типу в будь-якому радіоактивному джерелі.
Радіаційна активність зразка - число розпадів у секунду в даному радіоактивному зразку; одиниця виміру - бекерель (Бк).
Поглинена доза - енергія іонізуючого випромінювання, поглинена опромінюваним тілом (тканинами організму), у перерахунку на одиницю маси.
Еквівалентна доза - поглинена доза, помножена на коефіцієнт, який відображає здатність даного виду випромінювання ушкоджувати тканини організму.
Ефективна еквівалентна доза - еквівалентна доза, помножена на коефіцієнт, що враховує різну чутливість різних тканин до опромінення.
Колективна ефективна еквівалентна доза - ефективна еквівалентна доза, отримана групою людей від якого-небудь джерела радіації.
Повна колективна ефективна еквівалентна доза - колективна ефективна еквівалентна доза, яку отримають покоління людей від якого-небудь джерела за увесь час його подальшого існування ".

 

2.Вплив радіації на організми
Вплив радіації на організм може бути різним, але майже завжди воно негативно. У малих дозах радіаційне випромінювання може стати каталізатором процесів, що призводять до раку або генетичних порушень, а у великих дозах часто приводить до повної або часткової загибелі організму внаслідок руйнування кліток тканин.
Складність у відстеженні послідовності процесів, викликаних опроміненням, пояснюється тим, що наслідки опромінення, особливо при невеликих дозах, можуть проявитися не відразу, і найчастіше для розвитку хвороби вимагаються роки чи навіть десятиліття. Крім того, внаслідок різної проникаючої здатності різних видів радіоактивних випромінювань вони впливають на організм: a-частинки найбільш небезпечні, однак для a-випромінювання навіть аркуш паперу є непереборною перешкодою; b-випромінювання здатне проходити в тканині організму на глибину один-два сантиметри; найбільш необразливе g-випромінювання характеризується найбільшою проникаючою здатністю: його може затримати лише товста плита з матеріалів, що мають високий коефіцієнт поглинання, наприклад, з бетону або свинцю.
Також різниться чутливість окремих органів до радіоактивного випромінювання. Тому, щоб одержати найбільш достовірну інформацію про ступінь ризику, необхідно враховувати відповідні коефіцієнти чутливості тканин при розрахунку еквівалентної дози опромінення:

 

0,03 - кісткова тканина
0,03 - щитовидна залоза
0,12 - червоний кістковий мозок
0,12 - легкі
0,15 - молочна залоза
0,25 - яєчники або насінники
0,30 - інші тканини
1,00 - організм в цілому.
Імовірність ушкодження тканин залежить від сумарної дози і від величини отриманої дози, тому що завдяки репараційним здібностям більшість органів мають можливість відновитися після серії дрібних доз.
У таблиці 1 наведені крайні значення допустимих доз радіації:

Орган	Допустима доза
Червоний кістковий мозок	0,5-1 Гр.
Кришталик ока	0,1-3 Гр.
Нирки	23 Гр.
Печінка	40 Гр.
Сечовий міхур	55 Гр.
Зріла хрящова тканина	> 70 Гр.
Примітка: Допустима доза - сумарна доза, отримувана людиною протягом 5 тижнів

Таблиця 1.
Тим не менше, існують дози, при яких летальний результат практично неминучий. Так, наприклад, дози порядку 100 г приводять до смерті через кілька днів або навіть годин внаслідок ушкодження центральної нервової системи, від крововиливу в результаті дози опромінення в 10-50 г смерть настає через один-два тижні, а доза в 3-5 грам загрожує обернутися летальним результатом приблизно половині опромінених.
Знання конкретної реакції організму на ті або інші дози необхідні для оцінки наслідків дії великих доз опромінення при аваріях ядерних установок і пристроїв або небезпеки опромінення при тривалому перебуванні в районах підвищеного ра-
радіаційного випромінювання, як від природних джерел, так і у випадку радіоактивного забруднення. Однак навіть малі дози радіації не безпечні і їх вплив на організм і
здоров'я майбутніх поколінь до кінця не вивчено. Однак можна припустити, що радіація може викликати, насамперед, генні й хромосомні мутації, що надалі може привести до прояву рецесивних мутацій.
Слід більш докладно розглянути найпоширеніші й серйозні ушкодження, викликані опроміненням, а саме рак і генетичні порушення.
У випадку раку важко оцінити ймовірність захворювання як наслідку опромінення. Будь-яка, навіть найменша доза, може призвести до незворотних наслідків, але це не визначено. Тим не менш, встановлено, що ймовірність захворювання зростає прямо пропорційно дозі опромінення.
Серед найбільш поширених ракових захворювань, викликаних опроміненням, виділяються лейкози. Оцінка ймовірності летального результату при лейкозі більш надійна, ніж аналогічні оцінки для інших видів ракових захворювань. Це можна пояснити тим, що лейкози першими проявляють себе, викликаючи смерть у середньому через 10 років після моменту опромінення. За лейкозами "по популярності" випливають: рак молочної залози, рак щитовидної залози та рак легенів. Менш чутливі шлунок, печінка, кишечник і інші органи і тканини.
Вплив радіологічного випромінювання різко підсилюється іншими несприятливими екологічними факторами (явище синергізму). Так, смертність від радіації в курців помітно вище.
Що стосується генетичних наслідків радіації, то вони проявляються у вигляді хромосомних аберацій (у тому числі зміни числа або структури хромосом) і генних мутацій. Генні мутації проявляються відразу в першому поколінні (домінантні мутації) або тільки за умови, якщо в обох батьків мутантним є один і той же ген (рецесивні мутації), що є малоймовірним.
Вивчення генетичних наслідків опромінення ще більш утруднено, чим у випадку раку. Невідомо, які генетичні ушкодження при опроміненні, виявлятися вони можуть протягом багатьох поколінь, неможливо відрізнити їх від тих, що викликані іншими причинами.
Доводиться оцінювати появу спадкоємних дефектів у людини за результатами експериментів на тваринах.
При оцінці ризику НКДАР використовує два підходи: при одному визначають безпосередній ефект даної дози, при іншому - дозу, при якій подвоюється частота появи нащадків з тією або іншою аномалією в порівнянні з нормальними радіаційними умовами.
Так, при першому підході встановлено, що доза в 1 г, отримана при низькому радіаційному тлі особинами чоловічої статі (для жінок оцінки менш певні), викликає поява від 1000 до 2000 мутацій, що призводять до серйозних наслідків, і від 30 до 1000 хромосомних аберацій на кожен мільйон живих немовлят.
При другому підході отримані наступні результати: хронічне опромінення при потужності дози в 1 г на одне покоління приведе до появи близько 2000 серйозних генетичних захворювань на кожен мільйон живих немовлят серед дітей тих, хто піддався такому опроміненню.
Оцінки ці ненадійні, але необхідні. Генетичні наслідки опромінення виражаються такими кількісними параметрами, як скорочення тривалості життя і періоду непрацездатності, хоча при цьому зізнається, що ці оцінки не більш ніж перша груба прикидка. Так, хронічне опромінення населення з потужністю дози в 1 г на покоління скорочує період працездатності на 50000 років, а тривалість життя - також на 50000 років на кожен мільйон живих немовлят серед дітей першого опроміненого покоління; при постійному опроміненні багатьох поколінь виходять на наступні оцінки: відповідно 340000 років і 286000 років.
Існує три шляхи надходження радіоактивних речовин в організм: при вдихання повітря, забрудненого радіоактивними речовинами, через заражену їжу чи воду, через шкіру, а також при зараженні відкритих ран. Найбільш небезпечний перший шлях, оскільки:
· Обсяг легеневої вентиляції дуже великий
· Значення коефіцієнта засвоєння в легенях більш високі.
Пилові частки, на яких сорбовані радіоактивні ізотопи, при вдиханні повітря через верхні дихальні шляхи частково осідають у порожнині рота і носоглотці. Звідси пил надходить у травний тракт. Інші частки надходять у легені. Ступінь затримки аерозолів у легенях залежить від дисперсійні. У легенях затримується близько 20% усіх часток; при зменшенні розмірів аерозолів величина затримки збільшується до 70%.
При всмоктуванні радіоактивних речовин зі шлунково-кишкового тракту має значення коефіцієнт резорбції, що характеризує частку речовини, що попадає зі шлунково-кишкового тракту в кров. У залежності від природи ізотопу коефіцієнт змінюється в широких межах: від сотих часток відсотка (для цирконію, ніобію), до декількох десятків відсотків (водень, лужноземельні елементи). Резорбція через неушкоджену шкіру в 200-300 разів менше, ніж через шлунково-кишковий тракт, і, як правило, не грає істотної ролі.
При попаданні радіоактивних речовин в організм будь-яким шляхом вони вже через кілька хвилин виявляються в крові. Якщо надходження радіоактивних речовин було однократним, то концентрація їх у крові спочатку зростає до максимуму, а потім протягом 15-20 доби знижується.

Концентрації в крові довго живучих ізотопів надалі можуть утримуватися практично на одному рівні протягом тривалого часу внаслідок зворотного вимивання речовин, що відклалися.
Основні етапи впливу випромінювання на тканині показані в таблиці 2:

Заряджені частинки. Проникаючі в тканини організму a-і b-частки втрачають енергію внаслідок електричних взаємодій з електронами тих атомів, поблизу яких вони проходять (Гамма-випромінювання й рентгенівські промені передають свою енергію речовині декількома способами, які, в кінцевому рахунку, також приводять до електричних взаємодій.)
Електричні взаємодії. За час порядку десяти трильйонних секунди після того, як проникаюче випромінювання досягне відповідного атома в тканині організму, від цього атома відривається електрон. Останній заряджений негативно, тому інша частина вихідного нейтрального атома стає позитивно зарядженою. Цей процес називається іонізацією. Відірвавшись електрон може далі іонізувати інші атоми.

Фізико-хімічні зміни. І вільний електрон, і іонізований атом звичайно не можуть довго перебувати в такому стані і протягом наступних десяти мільярдних часток секунди беруть участь у складній ланцюга реакцій, в результаті яких утворюються нові молекули, включаючи й такі надзвичайно реакційно-здатні, як "вільні радикали".

Хімічні зміни. Протягом наступних мільйонних часток секунди утворилися вільні радикали реагують як один з одним, так і з іншими молекулами й через ланцюжок реакцій, ще не вивчених до кінця, можуть викликати хімічну модифікацію важливих у біологічному відношенні молекул, необхідних для нормального функціонування клітини.
Біологічні ефекти. Біохімічні зміни можуть відбутися як через кілька секунд, так і через десятиліття після опромінення й з'явитися причиною негайної загибелі кліток, або такі зміни в них можуть привести до раку.

3.Вплив іонізуючого випромінювання на тканини організму
Кінцевий ефект опромінення є результатом не тільки первинного ушкодження кліток, але й наступних процесів відновлення. Передбачається, що значна частина первинних ушкоджень у клітці виникає у вигляді так званих потенційних ушкоджень, які можуть реалізовуватися у випадку відсутності відбудовних процесів. Реалізація цих процесів сприяють процеси біосинтезу білків і нуклеїнових кислот. Поки реалізація потенційних ушкоджень не відбулася, клітка може в них "відновитися". Це, як передбачається, пов'язане з ферментативними реакціями й обумовлено енергетичним обміном. Вважається, що в основі цього явища лежить діяльність систем, які в звичайних умовах регулюють інтенсивність природного мутаційного процесу.
Мутагенний вплив іонізуючого випромінювання вперше встановили росіяни вчені Р.А. Надсон і Р.С. Філіппов у 1925 році в дослідах на дріжджах. У 1927 році це відкриття було підтверджено Р. Меллером на класичному генетичному об'єкті - дрозофілі.
Іонізуючі випромінювання здатні викликати всі види спадкоємних змін. Спектр мутацій, індукованих опроміненням, не відрізняється від спектра спонтанних мутацій.
Останні дослідження Київського Інституту нейрохірургії показали, що радіація навіть у малих кількостях, при дозах у десятки берів, найсильнішим чином впливає на нервові клітки - нейрони. Але нейрони гинуть не від прямого впливу радіації. Як з'ясувалося, у результаті впливу радіації в більшості ліквідаторів ЧАЕС спостерігається "послерадіоціонная енцефлопатія". Загальні порушення в організмі під дією радіації приводить до зміни обміну речовин, які спричиняють патологічні зміни головного мозку.

 

4.Джерела радіаційного випромінювання
Тепер, маючи уявлення про вплив радіаційного опромінення на живі тканини, необхідно з'ясувати, в яких ситуаціях ми найбільш піддані цьому впливу.
Існує два способи опромінення: якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його зовні, то мова йде про зовнішнє опромінення. Інший спосіб опромінення - при влученні радіонуклідів усередину організму з повітрям, їжею і водою - називають внутрішнім.
Джерела радіоактивного випромінювання дуже різноманітні, але їх можна об'єднати у дві великі групи: природні і штучні (створені людиною). Причому основна частка опромінення (більше 75% річної ефективної еквівалентної дози) доводиться на природне тло.

 

4.1. Природні джерела радіації
Природні радіонукліди діляться на чотири групи: довготривалі (уран-238, уран-235, торій-232); короткотривалі (радій, радон); довготривалі одиночні, не утворюючі сімейств (калій-40); радіонукліди, що виникають у результаті взаємодії космічних часток з атомними ядрами речовини Землі (вуглець-14).
Різні види випромінювання попадають на поверхню Землі або з космосу, або надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться в земній корі, причому земні джерела відповідальні в середньому за 5 / 6 річної ефективної еквівалентної доз, одержуваної населенням, в основному внаслідок внутрішнього опромінення.
Рівні радіаційного випромінювання неоднакові для різних областей. Так, Північний і Південний полюси більш, ніж екваторіальна зона, піддані впливу космічних променів через наявність у Землі магнітного поля, що відхиляє заряджені радіоактивні частки. Крім того, чим більше віддалення від земної поверхні, тим інтенсивніше космічне випромінювання.
Іншими словами, проживаючи в гірських районах і постійно користуючись повітряним транспортом, ми піддаємося додатковому ризику опромінення. Люди, що живуть вище 2000м над рівнем моря, одержують у середньому через космічні промені ефективну еквівалентну дозу в кілька разів більшу, ніж ті, хто живе на рівні моря. При підйомі з висоти 4000м (максимальна висота проживання людей) до 12000м (максимальна висота польоту пасажирського авіатранспорту) рівень опромінення зростає в 25 разів. Орієнтовна доза за рейс Нью-Йорк - Париж за даними НКДАР ООН у 1985 році становила 50 мікрозівертів за 7,5 годин польоту.
Всього за рахунок використання повітряного транспорту населення Землі одержувало в рік ефективну еквівалентну дозу близько 2000 чол-зв.
Рівні земної радіації також розподіляються нерівномірно по поверхні Землі і залежать від складу і концентрації радіоактивних речовин у земній корі. Так звані аномальні радіаційні поля природного походження утворяться у випадку збагачення деяких типів гірських порід ураном, торієм, на родовищах радіоактивних елементів у різних породах, при сучасному привносе урану, радію, радону в поверхневі і підземні води, геологічне середовище.
За даними досліджень, проведених у Франції, Німеччині, Італії, Японії та США, близько 95% населення цих країн проживає в районах, де потужність дози опромінення коливається в середньому від 0,3 до 0,6 мілізіверта на рік. Ці дані можна прийняти за середні по світу, оскільки природні умови в перерахованих вище країнах різні.
Є, однак, кілька "гарячих точок", де рівень радіації набагато вище. До них відносяться кілька районів у Бразилії: околиці міста Посус-ді-Калдас і пляжі поблизу Гуарапари, міста з населенням 12000 чоловік, куди щорічно приїжджають
відпочивати приблизно 30000 курортників, де рівень радіації досягає 250 і 175 мілізіверт на рік відповідно. Це перевищує середні показники в 500-800 разів. Тут, а також в іншій частині світу, на південно-західному узбережжі Індії, подібне явище обумовлене підвищеним змістом торія в пісках. Перераховані вище території в Бразилії та Індії є найбільш вивченими в даному аспекті, але існує безліч інших місць з високим рівнем радіації, наприклад у Франції, Нігерії, на Мадагаскарі.

 

 

4.2. Джерела радіації, створені людиною (техногенні)
Штучні джерела радіаційного опромінення істотно відрізняються від природних не тільки походженням. По-перше, сильно різняться індивідуальні дози, отримані різними людьми від штучних радіонуклідів. У більшості випадків ці дози невеликі, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел набагато більш інтенсивно, ніж за рахунок природних. По-друге, для техногенних джерел згадана варіабельність виражена набагато сильніше, ніж для природних. Нарешті, забруднення від штучних джерел радіаційного випромінювання (крім радіоактивних опадів у результаті ядерних вибухів) легше контролювати, ніж природно обумовлене забруднення.
Енергія атома використовується людиною в різних цілях: у медицині, для виробництва енергії і виявлення пожеж, для виготовлення світних циферблатів годин, для пошуку корисних копалин і, нарешті, для створення атомної зброї.
Основний внесок у забруднення від штучних джерел вносять різні медичні процедури і методи лікування, пов'язані із застосуванням радіоактивності. Основний прилад, без якого не може обійтися жодна велика клініка - рентгенів-
ський апарат, але існує безліч інших методів діагностики і лікування, пов'язаних з використанням радіоізотопів.
Невідома точна кількість людей, що піддаються подібним обстеженням і лікуванню, і дози, одержувані ними, але можна стверджувати, що для багатьох країн використання явища радіоактивності в медицині залишається чи не єдиним техногенним джерелом опромінення.
У принципі опромінення в медицині не настільки небезпечно, якщо їм не зловживати. Але, на жаль, часто до пацієнта застосовуються невиправдано великі дози. Серед методів, що сприяють зниженню ризику, - зменшення площі рентгенівського пучка, його фільтрація, що прибирає зайве випромінювання, правильна екранування і саме банальне, а саме справність устаткування і грамотна його експлуатація.

 

 

Висновок
У вступі вказувався той факт, що одним з найсерйозніших упущень сьогодні є відсутність об'єктивної інформації. Тим не менш, вже виконана величезна робота з оцінки радіаційного забруднення, і результати досліджень час від часу публікуються як у спеціальній літературі, так і в пресі. Але для розуміння проблеми необхідно володіти не уривчастими даними, а ясно представляти цілісну картину.
А вона така.
Ми не маємо права і можливості знищити основне джерело радіаційного випромінювання, а саме природу, а також не можемо і не повинні відмовлятися від тих переваг, які нам дає наше знання законів природи й уміння ними скористатися.
Людина-коваль свого щастя, і тому, якщо він хоче жити і виживати, то він повинен навчитися безпечно використовувати цього "джина з пляшки" за назвою радіація. Людина ще молода для усвідомлення дарунка, даного природою йому. Якщо він навчиться керувати їм без шкоди для себе й усього навколишнього світу, то він досягне небувалого світанку цивілізації. А поки нам необхідно прожити перші боязкі кроки, у вивченні радіації і залишитися в живих, зберігши накопичені знання для наступних поколінь.

 

 

Список використанних джерел

1. Лисичкин В.А., Шелєпін Л.А., Боїв Б. В. Захід цивілізації або рух до ноосфери (екологія з різних сторін). М.; "ДЦ-Гарант", 1997. 352 с.
2. Міллер Т. Життя у навколишньому середовищі / Пер. з англ. У 3 т. Т.1. М., 1993; Т.2. М., 1994.
3. Небел Б. Наука про навколишнє середовище: Як влаштований світ. У 2 т. / Пер. з англ. Т. 2. М., 1993.
4. Пронін М. Бійтеся! Хімія і життя. 1992. № 4. С.58.
5. Ревелл П., Ревелл Ч. середу нашого проживання. В 4 кн. Кн. 3. Енергетичні проблеми людства / Пер. з англ. М.; Наука, 1995. 296с.
6. Екологічні проблеми: що відбувається, хто винен і що робити?: Навчальний посібник / За ред. проф. В.І. Данилова-Данильяна. М.: Изд-во МНЕПУ, 1997. 332 з.
7. Екологія, охорона природи й екологічна безпека.: Навчальний посібник / За ред. проф. В.І.Данілова-Данильяна. У 2 кн. Кн. 1. М.: Изд-во МНЕПУ, 1997. - 424 с.
8. Т. Х. Маргулова "Атомна енергетика сьогодні і завтра" Москва: Вища школа, 1996 р.