Поняття світового економічного простору та циклічність розвитку світового господарства

Наприкінці ХХ – початку ХХІ століття процеси у сфері реального сектору, комунікацій, торгівлі, інвестицій обумовили створення єдиного світового господарства. Йому притаманні риси саморозвитку, самовідтворення, сталості. Світовий економічний простір стає єдиним полем для підприємництва, коли географія розташування виробничих сил, галузева структура інвестицій, виробництва, збуту являють собою не лише певний рівень інтернаціоналізації процесу виробництва, а його більш високу фазу – глобалізацію. При цьому суб’єкти міжнародних економічних відносин, реалізуючи всі форми міжнародної взаємодії і виходячи з умов реальної ситуації, повинні не лише враховувати специфіку розвитку світової економіки, а й використовувати переваги, які передбачає глобалізація.

Отже, світове господарство нині є результатом еволюції і характеризується наступними ознаками:

- світова економіка після розпаду соціалістичної системи стала однотипною (функціонування держав на основі ринкової моделі господарювання з домінуванням приватної власності на засоби виробництва);

- економічний прогрес оцінюється не лише показниками рівня, структури, динаміки виробництва і споживання, а й участю в міжнаро дному розподілі праці й тими ресурсами, на яких він базується. Тому необхідно ще й ураховувати показник конкурентоздатності національної продукції;

- економічні взаємозв’язки встановлюються виключно на принципах економічної зацікавленості партнерів і реалізуються в процесі взаємодії;

- значення інтеграційного фактору у забезпеченні максимального економічного ефекту зростає, що підтверджується тенденцією послаблення регулюючих функцій держави на користь міждержавного (у виняткових випадках наднаціонального) характеру регулювання.

- у міжнародних відносинах змінюється роль головного інтересу у відносинах поступального руху розвитку. На зміну холодній війні прийшла жорстка боротьба за ринки збуту між головними центрами світового господарства, транснаціональними кампаніями і банками (ТНК і ТНБ).

Отже, світове господарство стало досить однорідним за методами господарювання, що сформувало умови для його трансформації і переходу у якісно нову фазу розвитку – глобалізаційну.

На особливу увагу заслуговує циклічність розвитку світового господарства. В епоху глобалізації вона все більшою мірою визначає розвиток національних систем господарювання, і в першу чергу економік промислово розвинених країн та нових індустріальних країн (висока відкритість, розвинутий фондовий ринок, залежність від внутрішньо торгової складової економіки).

Цілісність існування і розвитку світового господарства передбачає економічну взаємодію на досить сталому рівні. Основу при цьому складає міжнародне і національне виробництво матеріальних і духовних благ. Іншими словами, світова економіка в умовах глобалізації базується на підвищенні взаємозалежності і взаємодоповнення національних господарств.

Загальна мета світового господарства як системи – поступальний, довготерміновий розвиток з метою задоволення людських потреб на рівні кожної держави. Основою формування правового середовища виступає міжнародне публічне і приватне право, яке врегульовує економічні і політичні відносини між національними державами, економічними об’єднаннями, фізичними і юридичними особами. Дотримання конвенційних і звичайних норм забезпечується як державами, так і колективними формами контролю за дотриманням міжнародного права, перш за все різноманітними міжнародними організаціями. Такі правила постійно уточнюються, переглядаються відповідно до реалій часу.