Чинники виробничої структури

Загальна структура

 

Загальну структуру підприємства утворює сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства. Типову загальну структуру промислового підприємства зображено на рис. 1.1.

 

 

Рис. 1.1. Загальна структура промислового підприємства

 

Підприємство очолює директор. Він здійснює керівництво виробництвом у ціло­му, тобто репрезентує підприємство в будь-яких організаціях, розпоряджається в межах чинного законодавства його майном, укладає договори, відкриває в банках розрахункові рахунки тощо.

Головний інженер є першим заступником директора (технічним директором). Він керує науково-дослідними та експериментальними роботами, безпосередньо відповідає за організацію робіт і результати вдосконалення техніки, технології й організації виробництва. До його обов'язків входять також технічна підготовка та обслуговування виробництва, розроблення і втілення заходів для підвищення якості продукції й дотримання технологічної дисципліни.

Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст (заступник ди­ректора з питань економіки). Він відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Підпорядковані йому відділи здійснюють контроль за виконанням планових завдань, проводять аналіз діяльності підприємства. У його компетенції є також питання фінансів, організації праці та заробітної плати.

Головне завдання начальника виробництва (заступника директора з виробництва) – це виконання виробничих планів підприємства. Для цього підпорядкований йому виробничий відділ розробляє оперативні плани випуску продукції для кожного цеху, забезпечує ритмічну роботу з їхнього виконання. Начальник виробництва і виробничий відділ здійснюють контроль та регулювання перебігу виробничого процесу.

Маркетингові функції вивчення попиту, ринків збуту, організацію й здійснення реклами, просування товарів і продукції, а також матеріально-технічне забезпечення виробництва покладено на заступника директора з комерційних питань та підпорядковані йому відділи.

Заступник директора з кадрових і соціальних питань відповідає за реалізацію кадрової політики підприємства, підвищення професійного рівня та якості персоналу підприємства.

Кілька підрозділів апарату управління підприємства підпорядковано безпосередньо директору. Облік виробництва, контроль за фінансовою документацією, складання балансу, розрахунки з робітниками, зовнішніми партнерами здій­снюють бухгалтерія та фінансовий відділ. Функції контролю якості, запобігання браку, розроблення і впровадження систем управління якістю покладено на відділ технічного контролю, який зазвичай підпорядкований директору.

Директорові підприємства також підпорядковані начальники цехів (інколи вони підпорядковані або головному інженеру, або заступнику директора з виробництва). Начальники цехів здійснюють технічне і господарське керівництво відповідним цехом. Начальнику цехів підпорядковані його заступники, майстри, начальники змін, дільниць та інші лінійні робітники апарату управління.

Таким чином, завершуючи розгляд питань першої частини цього посібника, важливо зрозуміти, що у сучасних умовах при організації виробничої діяльності підприємства постійно необхідно розв'язувати наступні завдання:

· зменшувати час запуску у виробництво нової продукції;

· створювати гнучкі виробничі системи, що швидко реагують на будь-яку зміну попиту споживачів;

· здійснювати пошук, розробляти і впроваджувати у виробництво нові технологічні та організаційно-виробничі процеси;

· швидко досягати високої якості продукції й зберігати її на найвищому рівні;

· забезпечувати високий рівень організації праці;

· чітко дотримуватися вимог та обмежень, що пов'язані з екологією, соціальних і етичних норм чинного законодавства;

· розв'язувати інші питання, які пов'язані з інноваційним розвитком підприємства, створенням нової продукції, всебічним підвищенням ефективності організації виробничої діяльності підприємства та його конкурентоспроможності.

Розгляньмо теоретичні основи та практичні методи розв'язання цих завдань у наступних розділах посібника.

Виробнича структура

Основну діяльність кожного підприємства становлять виробничі процеси, що вико­нуються у відповідних підрозділах. Виробничий процес – це сукупність трудових і природних процесів, спрямованих на виробництво товару заданої якості, кількості, асортименту та в задані терміни. Виробнича структура підприємства складається з підрозділів, де виконуються виробничі процеси створення продукції.

На формування виробничої структури впливає багато причин і факторів, зокрема вид продукції, яка виготовляється; обсяг виробництва; рівень спеціалізації та кооперування; особливості й склад застосованих виробничих процесів тощо.

Виробнича структура будь-якого підприємства наочно відображається в його гене­ральному плані, де визначається розташування будівель, споруд, інших об'єктів на місцевості, підходів і під'їздів, рельєф, роза вітрів тощо (рис. 1.2.). Генеральний план дає тільки наочне уявлення про підприємство, виробнича ж структура показує склад конкретних підрозділів і їх взаємозв'язки (рис. 1.3.).

 

 

1 – блок механічних і складальних цехів; 2 – їдальня та оздоровчий комплекс;

3 – ремонтно-механічний цех; 4 – цех товарів народного споживання;

5 – інструментальний цех; 6 – деревообробний цех; 7 – складські приміщення; 8 – адміністративний корпус; 9 – інженерно-лабораторний корпус;

10 – транспортний цех і гаражі.

 

Рис. 1.2. Генеральний план підприємства.

 

Отже, виробнича структура організації – це сукупність основних, допоміжних, обслуговуючих підрозділів організації, що забезпечують перероблення входу сис­теми в її вихід – готовий продукт.

Існує декілька принципів класифікації виробничої структури.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладена в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури (рис. 1.3.).

 

 

 

Рис. 1.2. Види виробничих структур:

А – цехова; Б – без цехова; В – корпусна; Г – комбінатська.

 

У цеховій структурі виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративне відокремлена частина підприємства (яка інколи має певну територіальну автономію), де виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні (рис. 1.4.).

Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль і спеціалізацію підприємства. Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпе­чення внутрішніх потреб підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства забезпечують необхідні умови для нор­мального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.

Побічні цехи займаються утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою і випробуванням нових виробів, розробленням но­вих технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах із відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця – сукупність матеріально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється од­нотипна продукція.

На великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об'єднані в кор­пуси, які є основним виробничим підрозділом підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної.

На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість), використовується комбінатська виробнича структура. Її основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готової продукції (чавун, сталь, прокат, бензин).

 

 

Рис. 1.4. Виробнича структура підприємства

 

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничу структури.

За технологічною ознакою виробничої структури є спеціалізація цехів на ви­конанні певної частини технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, складальні цехи машинобудівного підприємства).

Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу чи групи однотипних виробів, вузлів, деталей із використанням різноманітних технологічних процесів та операцій у цеху (цех двигунів, кузовів, задніх мостів на автозаводі).

Переважна ж більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, коли частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту – предметно.

3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною й спеціалізованою структурами виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а за спеціалізованою – лише частину. Останній тип підприємств зі спеціалізованою структурою поділяють на:

· підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;

· підприємства заготівельного типу, що спеціалізуються на виробництві заготовок;

· підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

Чинники виробничої структури

 

У практичній діяльності фахівці, використовуючи термін «виробнича структура підпри­ємства», вкладають у нього дещо глибший зміст. Виробнича структура підприємства являє собою склад виробництв, цехів та господарств, їх технологічну взаємодію, порядок і фор­ми кооперування, співвідношення за кількістю робітників, вар­тістю устаткування, площею і територіальним розташу­ванням.

Організаційне формування виробничої структури підприємст­ва базується на взаємозв'язках та відносинах певного складу ос­новних, допоміжних цехів та обслуговуючих господарств вироб­ничого призначення, що зумовлені технологією виготовлення продукції або надання послуг.

Виробнича структура підприємства залежить від таких чин­ників:

1. Конструктивні і технологічні особливості продукції. Вид продукції визначає характер виробничих процесів, які, у свою чергу, впливають на склад основних цехів, обсяг виготовлення продукції. Складність конструкції та технології виготовлення ви­робів визначає відповідний рівень різноманіття виробничих зв'яз­ків та залежності, розгалуженість структури.

2. Обсяг випуску продукції. Кількість виробів певного най­менування, типорозміру та виконання, що виготовляються чи ре­ монтуються підприємством або його підрозділами протягом пла­нового періоду визначає формування відповідних за спеціалізаці­єю та потужністю структурних утворень. Збільшення обсягів продукції впливає на диференціацію виробничої структури, ускладнює внутрішньовиробничі зв'язки. Так, на великих підприємствах можуть створюватися кілька однорідних цехів.

3. Номенклатура продукції. Від неї залежить можливість при­стосування цехів та дільниць для виробництва тільки певної про­дукції або більш різноманітної. Вузька номенклатура відносно спрощує виробничу структуру, а широка значно її ускладнює.

4. Рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими під­приємствами. Збільшення рівня спеціалізації сприяє однорідності випуску продукції, зменшенню різноманітності цехів, спро­щенню виробничої структури. Навпаки, універсальність виробництва ускладнює структуру. Кооперування з іншими підприєм­ствами зменшує різноманітність виробничих процесів, що скоро­ чує склад цехів і спрощує зв'язки.

5. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. Він виявляється у створенні гнучкіших комплексно-автомати­зованих та автоматизованих цехів, які мають високу продуктивність і спеціалізацію.

6. Ступінь охоплення життєвого циклу виробів. Якщо крім підготовки виробництва, безпосередньо процесу виготовлення ви­робів, їх випробування, складування, транспортування передбача­ється також сервісне обслуговування в процесі експлуатації, то це зумовлює створення регіональних спеціалізованих підрозділів.

Виробнича структура підприємства динамічна. Вона зміню­ється в часі під впливом перелічених та інших чинників, які обу­мовлюють необхідність її вдосконалення. Основною вимогою до структури є забезпечення раціональнішого сполучення в часі і просторі всіх елементів та їх ланок виробничого процесу.