Поняття психологічного захисту в концепції З. Фрейда

Вперше З. Фрейд звернувся до поняття психологічного захисту в роботі "Нейропсихологія захисту" (1894).

Виходячи зі своєї концепції структури особистості З. Фрейд висунув такі положення:

1. Провідну роль в людській поведінці відіграє несвідоме.

Зміст несвідомого складають вроджені інстинкти. За Фрейдом таких інстинктів два: сексуальний («ерос» чи лібідо) і агресія, прагнення до руйнування («танатос»). Крім цього у зміст несвідомого входять бажання, афекти, витіснені з свідомості з причини їх неприйнятності або небажаності (культурної неприйнятності або травматичності для суб'єкта).

Зміст несвідомого енергетично заряджений: інстинкти і бажання, вигнані зі свідомості, прагнуть бути задоволеними. Ця енергія є «двигуном» людської поведінки, її прагнень.

2. Потяги несвідомого знаходяться в суперечності з нормами культури.

З. Фрейд стверджував, що інстинкти людини за своєю природою асоціальні і егоїстичні. Соціальні норми - це узда, яка накидається на них і тим самим робить можливим спільне існування людей.

3. Психічний і соціальний розвиток людини йде через встановлення балансу між інстинктами і культурними нормами. Таким чином, в процесі розвитку Я людини змушене постійно шукати компроміс між рветься назовні енергією несвідомого і тим, що допускається суспільством.

4. Цей баланс, компроміс встановлюється за допомогою захисних механізмів психіки. Захисним механізмом називається специфічна зміна змісту свідомості, що виникає в ситуації внутрішнього конфлікту.

Захисні механізми починають діяти, коли досягнення мети нормальним способом неможливе або коли людина вважає, що неможливе. Важливо підкреслити, що це не способи досягнення бажаної мети, а способи організації часткової і тимчасової душевної рівноваги для того, щоб зібрати сили для реального подолання труднощів. У цьому випадку люди по-різному реагують на свої внутрішні труднощі. Одні, заперечуючи їх існування, відкидають деякі свої бажання як нереальні і неможливі.

Пристосування в цьому випадку досягається за рахунок зміни сприймання.

Спочатку, людина заперечує те, що не бажано, але поступово може звикнути до такої орієнтації, дійсно забути хворобливі сигнали і діяти так, як якщо б їх не існувало.

Інші люди долають конфлікти, прагнучи оволодіти подіями і змінити їх в потрібному напрямку.

Треті знаходять вихід у самовиправданні і поблажливості до своїх спонукань, а четверті вдаються до різних форм самообману.

Особистостям з особливо жорсткою системою принципів поведінки було б особливо важко і часом неможливо діяти в різноманітному і мінливому середовищі, якби захисні механізми не оберігали їх психіку.

Захисні механізми можуть бути ефективними або неефективними (залежно від того, чи вдається людині впоратися з енергією несвідомого без патологічних симптомів).

Таким чином, механізми психологічного захисту - це спосіб боротьби «Я» проти хворобливих, нестерпних для суб'єкта переживань.

Усі механізми психологічного захисту спотворюють реальність з метою збереження психічного здоров'я та цілісності особистості. У цьому випадку ціна психічного здоров'я:

- Спотворена дійсність,

- Спотворений образ «Я»,

- Спотворений зовнішній світ.

Захисні механізми дозволяють зберегти або, вірніше, досягти внутрішнього благополуччя за рахунок ігнорування реальності.

Механізми психологічного захисту формуються спочатку в міжособистісних відносинах, потім стають внутрішніми характеристиками людини, тобто в індивідуальному досвіді відбувається научіння тим чи іншим захисним форм поведінки.

Основні функції механізмів психологічного захисту:

1) збереження особистісної цілісності,

2) збереження психічного здоров'я, певного «Я-образу».

3) регуляція міжособистісних відносин.

Основні захисні механізми

1. Заперечення – інформація, що тривожить і зумовлює внутрішній конфлікт, не сприймається. Наприклад, під час масового соціологічного опитування дорослим людям ставили запитання, чи переконали їх матеріали преси в тому, що паління викликає рак легенів. «Так» сказали 54% некурців і тільки 28% курців. Прийняття матеріалу означало б усвідомлення серйозної небезпеки для власного здоров'я.

2. Витіснення – щирі, але неприємні мотиви витісняються, відкидаються «цензурою» на порозі свідомості для того, щоб їх замінили інші, прийнятні з погляду суспільства. Витіснений мотив створює емоційно-вегетативну напругу, що суб'єктивно сприймається як стан невизначеної тривоги, страху.

3. Проекція – несвідоме приписування іншій особі власних почуттів, бажань, потягів, у яких людина не хоче собі зізнатися, розуміючи їхню соціальну неприйнятність.

4. Ідентифікація – несвідомий перенос на себе почуттів і якостей, властивій іншій людині, але бажаних для себе. У дітей це найпростіший механізм засвоєння норм соціальної поведінки та етичних цінностей. Завдяки ідентифікації досягається також символічне володіння бажаним, але недосяжним об'єктом. Ідентифікація в широкому розумінні цього слова – неусвідомлюване наслідування зразкам, ідеалам, що дозволяє перебороти власну слабкість, почуття неповноцінності.

5. Раціоналізація – псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, у дійсності зумовлених причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги. Зокрема, раціоналізація пов'язана зі спробою знизити цінність недоступного («кислий виноград») або перебільшити цінність наявного («солодкий лимон»). Наприклад, якщо людина зневажливо ставиться до вищої освіти, можливо вона, таким чином, захищається від суму у зв'язку з упущеною можливістю вчитися.

6. Включення – значимість фактора, що травмує, знижується за рахунок того, що колишня система цінностей стає частиною нової, більш глобальної системи. Відносна значимість фактора, що травмує, знижується на тлі інших, могутніших. Прикладом захисту за типом включення є катарсис (від грецьк. katharsіs - очищення) – полегшення внутрішнього конфлікту за допомогою співпереживання драматичним ситуаціям інших людей, істотно важчим, ніж власні.

7. Заміщення – перенесення дії, спрямованої на недоступний об'єкт, на дію з доступним об'єктом. Наприклад, діяльність може переводитися із практичної площини в область фантазії.

8. Ізоляція, або відчуження – відокремлення всередині свідомості факторів, що травмують людину. Блокується доступ неприємних емоцій у свідомість, таким чином зв'язок між подією та її емоційним фарбуванням не відображується у свідомості. Втрачається емоційний зв'язок з іншими людьми. Із цим захисним механізмом зв'язані феномени дереалізації, деперсоналізації, розщеплення особистості (множинність «Я»).

9. Регресія – форма психологічного захисту, що полягає в поверненні до ранніх, пов'язаних з дитинством, типів поведінки, переходом на попередні рівні психічного розвитку. Актуалізуються успішні в минулому способи реагування. Індивід вертається до тієї стадії психічного розвитку, на якій переживається почуття задоволення (наприклад, від їжі).

10. Реактивне утворення – людина захищається від заборонених імпульсів, виражаючи в поведінці й думках протилежні спонукання. Соціально схвалювана поведінка при цьому виглядає перебільшеною і негнучкою. Наприклад, жінка, що відчуває тривогу у зв'язку із власним вираженим сексуальним потягом, може стати у своєму колі непохитним борцем з порнографічними фільмами.

11. Сублімація – енергія інстинктів вивільняється іншими каналами вираження – тими, які суспільство вважає прийнятними. Наприклад, якщо згодом мастурбація викликає в юнака все більшу тривогу, він може сублімувати свої імпульси в соціально схвалювану діяльність – футбол, хокей, інші види спорту. У рамках класичного психоаналізу прийнято вважати, що сублімація сексуальних імпульсів послужила головним поштовхом для великих досягнень у західній науці й культурі.