Поняття державного боргу. Управління державним боргом

Державний борг – це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами. Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Доцільність його утворення визначається умовами формування бюджетного дефіциту. Якщо він пов’язаний із здійсненням значних капіталовкладень держави у розвиток економіки, що забезпечує прогресивні структурні зрушення, то утворення державного боргу є економічно виправданим. Те ж саме можна сказати і про виникнення державного боргу в зв’язку з покриттям державних витрат внаслідок надзвичайних подій, як то: війна, стихійні лиха. В цьому випадку формування боргу носить тимчасовий характер. Недоцільним, економічно не виваженим вважається утворення державного боргу в зв’язку з виникненням кризових явищ в економіці, коли дефіцит державного бюджету зростає внаслідок:

- не виваженої політики щодо надання державних гарантій;

- наявності від’ємного сальдо платіжного балансу;

- прийняття нереальних соціальних програм та неефективного використання бюджетних коштів;

- зниження ділової активності і зменшення податкових надходжень;

- надмірного податкового тиску.

Без відповідних змін в моделі управління економікою, спрямованих на подолання причин поглиблення кризи, фінансування бюджетного дефіциту буде лише сприяти збільшенню заборгованості.

Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.

Капітальний борг – це загальна сума заборгованості й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Структурно державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній борг – це сукупність зобов’язань держави перед резидентами.

Зовнішній борг – сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами. Цей вид боргу є надзвичайно обтяжливим для країни, оскільки для його погашення використовується валюта. Водночас, кредитор завжди висуває певні вимоги при наданні позики, які у переважній більшості випадків є невигідними для країни. Для оцінки зовнішньої заборгованості існують різні критерії. Оскільки для погашення боргу використовують іноземну валюту, то порівнюють величину боргу та процентів за його користування з величиною експорту від якого залежать потенційні можливості позичальника в погашенні боргу

Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на її фінансовий стан. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок установлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових держав­них позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу, а введення нових податків може підірвати заінтересованість підприємців до бізнесу. Оскільки джерелом погашення державного боргу є доходи бюджету, зокрема податкові надходження, то можна стверджувати, що зростання боргу порушує збалансованість бюджету і провокує бюджетний дефіцит із Його негативними економічними соціальними і фінансовими наслідками. Досвід більшості європейських країн підтверджує, що лише ті країни зуміли уникнути серйозних боргових труднощів, які змогли контролювати дефіцити своїх бюджетів. Використання державних запозичень на фінансування поточних витрат бюджету, у тому числі на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним способом. На жаль, така ситуація характерна майже для всіх постсоціалістичних країн Європи.

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом – це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому. Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування — це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Обслуговування державного боргу здійснюється МФУ. Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює ВРУ одночасно із затвердженням ДБУ на наступний рік

В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначають­ся в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Методи управління:

1) рефінансування – це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик.

2) реструктуризація заборгованості – на певних умовах відстрочується виплата частки боргу.

3) конверсія – це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками.

4) консолідація – це збільшення строків дії випущеної позики.

5) уніфікація позик – це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше

випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.

6) відстрочення погашення позики – проводиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик.

7) анулювання – означає відмову уряду від його погашення.