Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків

16.?

 

 

1) • Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; мотивування учіння; сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу; узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

2) • Урок формування навичок і вмінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

3) Урок практичного застосування знань, навичок і вмінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; осмислення змісту й послідовності застосування способів виконання дій; самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя; звіт учнів про роботу і теоретичне обгрунтування отриманих результатів; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

4) Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; відтворення й узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповіднихнаукових ідей; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

5) Урок контролю і корекції знань, навичок і вмінь: повідомлення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних і змінних умовах; перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

6) Комбінований урок: перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань учнів; повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння; сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і систематизація нових знань; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання. З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Йому належить 75—80 відсотків загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах..

 

18. Підготовка вчителя до уроку.

Цей етап передбачає: вивчення учнів класу; стилю викладання інших вчителів у цьому класі; докладне вивчення змісту навчального матеріалу; планування навчальної роботи; підготовку навчально-матеріальної бази.

Підготовка вчителя до конкретного уроку.

В. О. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя. Його підготовка до конкретного уроку включає: формулювання теми; визначення виховної, розвиткової та дидактичної цілей уроку; підбір конкретного матеріалу до теми; визначення структури вибраного типу уроку; визначення методики уроку; підготовку дидактичних засобів і матеріалів; визначення форми контролю й оцінки знань, навичок і вмінь; визначення місця й ролі спостереження, демонстрування засобів наочності і опитування в рамках уроку; перевірку своєї готовності до уроку; перевірку готовності учнів до уроку.

Тематичне планування передбачає визначення типу уроку; визначення обсягу навчального матеріалу; підготовку засобів наочності, використання технічних засобів навчання й підбір фактичного матеріалу.

Поурочний план включає дату проведення уроку, його порядковий номер за тематичним планом; назву, тип уроку і його мету; структуру уроку; зміст уроку; методи роботи вчителя й учнів; навчальне обладнання і домашнє завдання.

Початок уроку. Організація активної участі учнів в уроці є важливою методичною проблемою. Вона не повинна забирати багато часу, тому учнів бажано залучати до навчально-пізнавальної діяльності з першої хвилини уроку. Для цього початок уроку має бути динамічним, давати учням заряд енергії, бадьорості, діловитості. Урок починається так: взаємне вітання вчителя й учнів; перевірка відсутніх; перевірка зовнішнього стану приміщення; перевірка робочих місць та зовнішнього вигляду учнів; організація уваги.

Важливість повторювально-навчальної роботи зумовлена трьома причинами:

1) більш відповідальним ставленням учнів до підготовки до уроку, бо їхні знання обов'язково перевіряються;

2) актуалізацією знань учнів під час перевірки, що сприяє усвідомленню, поглибленню, систематизації та закріпленню навчального матеріалу;

3) спрямованістю повторення і перевірки знань на розвиток мовлення та мислення учнів. Тому ця робота має бути творчою і, водночас, націленою як на окремого учня, так і на весь клас.

З цією метою можна застосувати індивідуальне усне опитування, фронтальне та інші види опитування з поурочним оцінюванням.

Повідомлення теми, цілі й завдань уроку. Тему кожного уроку вчитель повідомляє на початку заняття або роботи над новим матеріалом. При цьому важливо чітко її сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні мають засвоїти.

Мотивування вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів має відбуватися протягом всього уроку. Воно спрямоване на формування і розвиток в учнів широких інтересів, потреб в різноманітних знаннях, чітких життєвих перспектив, професійної орієнтації та самовдосконалення. Мотиви — це внутрішні імпульси, які спонукають учня до активної навчально-пізнавальної діяльності.

Пояснення матеріалу. Цей етап повинен відповідати таким вимогам: учитель має продумати своє місце в класі, щоб його було чути і видно всім учням; не ходити по класу; говорити голосно і чітко; темп розповіді має бути розміреним; мова доступною. При цьому важливо спиратися на попередній досвід учнів; виділяти істотне й головне в навчальному матеріалі; послідовно викладати тему; використовувати ілюстративний і демонстраційний матеріал.

Сприймання, осмислення і засвоєння нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями нового матеріалу. Воно найбільш успішне, коли правильно поєднано виклад матеріалу, наочні посібники та самостійну роботу учнів. Осмислення знань — це заглиблення в суть явищ, процесів, які вивчаються. Воно передбачає насамперед розкриття внутрішніх закономірностей цих явиш. Основними прийомами такої роботи є аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння й узагальнення, моделювання, класифікація тощо.

Формування навичок і вмінь. Разом із засвоєнням навчального матеріалу учні засвоюють різноманітні навички та вміння, що формуються на основі знань. Основні компоненти формування навичок і вмінь: розбір і засвоєння правила, яке лежить в основі навички; подолання труднощів під час набуття навички; вдосконалення й автоматизація навички; закріплення досягнутого рівня навички та використання її на практиці. Основним методом формування навичок є вправи.

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє цілі уроку і визначає, чи досягнуті вони, оцінює дисципліну як окремих учнів, так і всього класу.

Домашнє завдання. Методика передбачає чітку систему домашніх завдань; визначення і конкретизацію окремого домашнього завдання; визначення часу на ознайомлення з ним учнів; дохідливість домашнього завдання; інструктаж про його виконання.

 

 

19. У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків залежно від ознак, узятих за основу. За способами проведення виділяють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапами навчальної діяльності — вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.

Урок-диспут:У процесі диспуту учні обговорюють не тільки запропоновані вчителем питання, а й ті, які виникли при підготовці до нього. Крім того, учні набувають умінь і навичок самостійно працювати з різними джерелами інформації; оволодівають методами аналізу та синтезу; формують уміння узагальнювати, робити висновки та вносити пропозиції. У процесі диспуту, тобто зіткнення різних поглядів і думок, знання учнів уточнюються, поглиблюються, коригуються; вони вчаться аргументовано захищати власні думки, переконання, ідеї. У цьому плані диспут є одним із засобів перетворення знань у переконання.

 

Урок-практикум: Розрізняють настановні, ілюстровані, тренувальні, дослідницькі, творчі й узагальнюючі уроки-практикуми. Основним же способом організації діяльності учнів під час практикумів є групова форма роботи. При цьому кожна група з двох-трьох чоловік виконує практичну чи лабораторну роботу (усі роботи різні).

 

Засобом керування навчальною діяльністю учнів під час проведення практикуму є інструкція, яка за певними правилами послідовно встановлює дії учня.

 

Виходячи з досвіду, можна запропонувати таку структуру уроків-практикумів:

- повідомлення теми, мети і завдань практикуму;

- актуалізація опорних знань та вмінь учнів;

- мотивація навчальної діяльності учнів;

- ознайомлення учнів з інструкцією;

- підбор необхідних дидактичних матеріалів, засобів та обладнання;

- виконання роботи учнями під керівництвом учителя;

- складання звіту;

- обговорення і теоретична інтерпретація отриманих результатів роботи.

 

 

Урок-конфереція: Учнівська конференція - це важлива форма навчання, яка сприяє формуванню знань, умінь і навичок учнів, їх закріпленню та вдосконаленню, поглибленню й систематизації; це комплексна форма узагальнення результатів самостійної пізнавальної діяльності учнів під керівництвом учителя, що здійснюється завдяки спільним зусиллям учителя й учнів. Метою конференції є поглиблення, зміцнення та розширення діапазону знань учнів; формування позитивного ставлення до самостійного набуття ними знань; розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їх активності; створення передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення учнів.

 

Урок-екскурсія: Екскурсiю варто розглядати як органiзацiйну форму навчання. Саме слово «екскурсiя» (лат. «вибiгаю») вказує на те, що навчальне заняття проводиться поза класом, чи школою, в природi, на виробництвi, в музеї, на виставці тощо.

 

Основний метод навчання — спостереження предметiв, явищ, процесiв. Він поєднується з поясненням вчителя і бесідою, демонструванням певних об’єктiв, зi збиранням матерiалу для гербарiїв i колекцiй, з виконаням робіт практичного i дослiдницького характеру.

 

Етапи уроку-екскурсiї:

 

• підготовка вчителя до екскурсiї;

 

• підготовка учнів до екскурсiї;

 

• проведення екскурсiї;

 

• підсумки екскурсiї.

 

Екскурсiї iлюструють словеснi образи й створюють повнiше уявлення про предмети та явища навколишнього свiту. Рiзноманiтнi спостереження в природi сприяють збагаченню лексичного запасу учнiв та розвитку їхнього мовлення.

 

У сприйманнi об’єктiв екскурсiй беруть участь рiзнi органи чуттiв. Це сприяє досконалiшому вивченню спостережуваних предметiв i явищ, а також розвитку самих органiв чуттiв.

 

Спiлкування з природою викликає прагнення у дiтей молодшого шкiльного вiку не тiльки глибше пiзнавати. а й охороняти, збагачувати її, виховує їхнi естетичнi почуття i смаки. Пiд час екскурсiї дитячий органiзм загартовується й змiцнюється фiзично.

 

 

1. Групова робота: робота в групі проводиться на основі міжособистісного спілкування учнів з учителем за допомогою організатора спілкування чи безпосередньо один з одним у складі групи.

Найчастіше групову роботу використовувати під час закріплення матеріалу, поєднуючи її з різними методами навчання.

2. Використання ігор на уроках правознавства: Феномен гри полягає у тому, що, будучи по суті розвагою, вона переростає в навчання, творчість, у лікувальний засіб, у модель людських проявів та відносин. Гра починається не тоді, коли учні отримують завдання, а тоді, коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції й дає роботу дитячому розуму. Останнє твердження обов’язково слід пам’ятати вчителеві, який має створювати під час гри, вміло використовуючи різноманітні види емоційного стимулювання.

3. Дидактичні ігри: можливість у завуальованій формі перевірити ґрунтовність, оперативність та усвідомленість здобутих знань. Мета гри — забезпечення переходу від пізнавальної мотивації до професійного зв'язку з появою потреби у знаннях та їх практичному застосуванні в умовах навчального процесу. У грі використовуються прийоми, що «розкріпачують» учнів. Багато ігор передбачають уміння викладати свої думки у зв'язній і зрозумілій формі, з використанням відповідної термінології.

4. Рольові ігри

Рольова гра є найбільш ефективним засобом організації проблемного навчання. Проблемні ситуації виникають природно. У ході рольової гри учні шукають способів розв'язання проблеми — «суд присяжних» вирішує, чи є Україна правовою державою, на уроці «Україна у період незалежності» учасники гри обговорюють оптимальний шлях розвитку України. Організації дослідницької та пошукової роботи сприяє принцип використання ролей (соціологізації).