Психолого-педагогічна характеристика ігрової діяльності учнів

Науковими дослідженнями(Бенеть С, Гребенюк О, Губаренко О, Дубогай О, Жилюка В, Качашин в, Куц О, Лях в, Петровська Г, Химич Н, Цьося А та інші) доведено, що формування основних фізичних якостей відбувається швидко і результативно в ігровій діяльності, вона найкраще розвиває дитячий організм, сприяє позитивному ставленню учнів до фізичної культури.

У фізичному вихованні молодших школярів ігровій діяльності належить особливе місце. Саме вони с тим видом фізич­них вправ, який особливо захоплює, відзначається доступ­ністю, глибоким та різнобіч­ним впливом. Ігрова діяльність якнайкраще розвиває дитячий організм, оздоровче впливає на нього і сприяє формуванню позитивного ставлення дітей до фізичної культури.

Основними темами для учнів початкової школи є рухливі й народні ігри та забави, гімнастика, легка атлетика, спортивні ігри, плавання, туризм, кросова та лижна (ковзанярська) підготовка, орієнтовні комплексні тести; теоретико-методичні знання з фізичної культури, основ здорового способу життя, гігієни та техніки безпеки.(Програма)

Ігрову діяльність молодших школярів можна організовувати у процесі вивчення дітьми гімнастики, плавання, туризму. Проте означені розділи учні можуть опановувати поза організацією ігрової діяльності. У програмі передбачені розділи «Спортивні ігри», «Рухливі та народні ігри», які передбачають організацію вчителем ігрової діяльності дітей.

Гра віддавна становила невід’ємну частину дитячого життя, використовувалась із метою виховання й фізичного розвитку підростаючого покоління. Сучасні рухливі й народні ігри, розваги, естафе­ти увійшли до змісту навчального предмета «Фізична культура» в 1—4 класах. «У початковій школі, починаючи з першого класу, в школярів формуються основні життєво необхідні рухові дії. Тому важливою особливістю змісту є вивчення рухливих і народних ігор, формування навичок самостійної їх організації і проведення. В міру зростання учнів поступово у змісті навчання акцент має зміщуватися на засвоєння ними основних рухових дій, фізичних вправ підвищеної координаційної складності з базових видів спорту, що входять до навчальної програми. На завершальному етапі початкової освіти засвоєння нового матеріалу має зосереджуватися уже на фрагментах рухової діяльності, цілісних комбінаціях та спортивних іграх за спрощеними правилами».

Ігрова діяльність посідає провідне місце у фізичному вихован­ні дітей. У процесі ігрових тренувань і змагань удосконалюється здатність дитини до ініціативних дій, вона отримує навички вза­ємодії в колективі, свідомої дисципліни, вчиться підпорядкувати особисті інтереси інтересам колективу. Дитина відчуває важли­вість взаємодопомоги, пошану до партнерів і суперників, відпові­дальність перед товаришами.

На слушну думку Г. Зюкової в іграх постійно чергуються моменти високої, низької і по­мірної активності, а в деяких ситуаціях — і повного відпочинку. Учасникам надається можливість самостійно регулювати обсяги навантаження. Це сприятливо позначається на функціональному стані організму дітей, на вдосконаленні функцій серцево-судинної та дихальної систем.

Умови проведення занять в ігровій формі сприяють загарто­вуванню організму. Виключно важливою функцією ігрової діяльності є те, що вона — першооснова для пізнання дитиною світу. Отже, й у світ фізичної культури дитина також входить, граючись. Основним змістом ігрової діяльності є постійний вибір якнайкращого рішення. Із переходом від умов гри до умов навчальної діяльності в жит­ті дитини настає переломний момент.

Рухливі і спортивні ігри в початкових класах є провідним засобом фізичного виховання. Зміст рухливих і спортивних ігор складають рухові дії, які добре за­своєнні школярами. За їх допомогою відбувається виховання фі­зичних якостей. Емоційність, новизна вирішення рухових завдань, можливість колективних й індивідуальних дій підсилюють виховні властивості, формують позитивні якості особистості.

Борисенко А.Ф. зазначає, що у 1—2 класах за допомогою рухливих і спортивних ігор успішно вихову­ється здатність дитини до засвоєння нових рухів і відбувається закріплення вже вивчених. У 3—4 класах ігри значно доповню­ються різними загально розвиваючими і спеціальними вправами з легкої атлетики, гімнастики, лижного спорту й плавання. Разом із простими некомандними іграми в цей період слід застосовувати складні командні ігри. Більшість із них виконують роль підвідних до вивчення спортивних ігор.

В учнів 3—4 класів відчутно покращуються координаційні мож­ливості, швидкість, спритність і витривалість, пристосування орга­нізму до навантаження, більш досконалим стає управління своїм ті­лом. Для цього віку вже доступні досить складні ігри за змістом.

У психіці дітей 9—10 років відбуваються значні зміни. Збіль­шення сили й рухливості нервових процесів тягне за собою підви­щення стійкості уваги та інтересів дитини. Розвиток оперативного мислення дозволяє вирішувати більш складні тактичні завдання. Це особливо важливо, адже дітей вже починають цікавити ігри змагальницького й колективного характеру.

На сучасному етапі розвитку психологічної і педагогічної наук визнаним є розуміння ігрової діяльності, яке започатковане у працях відомих психологів ХХ століття – Л. Виготського, О. Леонтьєва, Д. Ельконіна,

В. Зіньківського, О. Запорожця, С. Рубінштейна та ін. Ці вчені розробили теоретичні засади історичного походження гри, її соціальної сутності та психологічного механізму. Л.С.Виготський, підкреслюючи культурно-історичний характер розвитку людської особистості, зазначав, що розвиток дитини в кожний віковий період життя тісно пов’язаний з її власною діяльністю. За концепцією цього вченого, ігрова діяльність є засобом активного засвоєння дитиною людської культури. Вирішальна роль у цьому належить спілкуванню дитини з дорослими та іншими дітьми, в процесі якого вона оволодіває “системою соціально вироблених знаків“. Визначальною серед них є мова, під впливом якої біологічна істота “олюднюється”, “вростає” у людську культуру.

Загально відомою є теорія ігрової діяльності З. Фрейда. Гру він оцінював як «велику культурну роботу дитини над собою». За розробленою З. Фрейдом теорією психоаналізу, діти наслідують у грі все те, що в житті справляє на них велике враження. Ці враження стимулюють нейрофізіологічні стани збудження. Вони породжують психічну енергію, яка зумовлює людські потреби, виражені у вигляді бажань.

На становлення теорії ігрової діяльності значний вплив справили праці С. Рубінштейна. Вчений довів, що розвиток психіки, свідомості, поведінки дитини обумовлюється конкретними видами діяльності -грою, навчанням, працею. З’ясовуючи природу гри, вчений однозначно класифікує її як осмислену діяльність, яка є виявом ставлення особистості до навколишньої дійсності.

О. Леонтьєв наголошував, що розвиток дитини залежить «не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності, яка обумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях дитини на даній стадії її розвитку»

Наукові дослідження в галузі педагогіки і психології виявили

найсильніше бажання у дитини - це бажання ігрової діяльності (Л.Виготський, І.Аршавський, Д.Ельконін). Дитина рухається під час гри, вона вкладає в неї свою енергію, виявляє творчість та наполегливість. Національні рухливі ігри створюють найкращі умови для формування та удосконалення рухових умінь і навичок, сприяють розвитку тілесних і духовних сил, виховують позитивні риси характеру.

Як слушно зауважує Г.І. Зюкова, гра для дітей має особливе значення. Це і навчання, і праця, і важлива форма виховання. Гра для дітей молодшого шкільного віку — ще й спосіб пізнання навколишнього світу. Ігри, що ви­магають дотримання правил, підтримують дисципліну. Треба тільки, щоб вони не були не цікавими, тому слід вводити в ігри співи, танці, марширування. У процесі гри дитина вчиться долати труднощі, шукати пра­вильне рішення. Проведення ігор ставить за мету розважати, роз­вивати і навчати.

Сучасна система фізичного виховання молодших школярів передбачає широке використання ігрової діяльності на уроках фізичної культури. (Дикий Я, Шиян Б., Сидорко О. Совінська О, Смілянська Т.), ігри є одним з основних засобів підвищення рухової активності дітей, формування позитивної мотивації до занять фізичними вправами та виховання моральних, естетичних і вольових якостей особисто­сті. Систематичне застосування рухливих ігор та спортивних ігор за характером рухо­вої діяльності на уроках фізичної культури позитивно впливає на рухову підготовленість дітей молодшого шкільного віку.

Так оздоровче значення ігрової діяльності полягає у тому, що ігри: сприяють гармонійному розвитку форм і функцій організму школяра; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров'я.

Великий оздоровчий ефект має проведення ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів і міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Освітнє значення ігор: формують рухові вміння і навички з бігу, стрибків, метання; розвивають фізичні якості: швидкість, силу, спритність, гнучкість і витри­валість; формують основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народо­знавства, історії рідного краю і т.д.

Виховне значення ігор: виховують моральні та вольові якості учнів; виховують любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; виховують любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправа­ ми.

Отже, правильно методично побудований урок із застосуванням ігор, естафет, дає можливість з великою ефективністю розв'язувати освітні, виховні і розвивальні завдання. Важко переоцінити значення ігор та забав у справі формування фізично здорового, етично стійкого та інтелектуально розвинутого майбутнього члена суспільства. Завдяки іграм можна виховати у дитини всі ті властивості, котрі ми шануємо у людей і котрі нам хотілося б прищепити дітям різними оповіданнями, бесідами та на­вчанням. Як зазначає Н. Кудикіна, у грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.

Важливою являється їх виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення. У неї розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість і точність рухів, координація. У грі її учасники вчаться думати, працювати, творити, набуває досвід в різних ігрових ситуаціях і навіть такий, що допоможе в різних життєвих ситуаціях.

В ігровій діяльності дитина вчиться не лише швидко спостерігати, але й успішно діяти, критично думати й оцінювати те, що кругом неї діється. Особливо сприятливим для цього середовищем є організація ігрової діяльності за правилами, в яких гравці вчаться змагатися, перемогти в ситуаціях якими регулюють правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично оцінювати дійсні обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже важливим для морального виховання. В ігрових ситуаціях відбуваються зміни, у гравців формується їхня особистість, їхній характер, розвиваються суспільні риси, як чесна гра, дружнє ставлення один до одного, намагання бути щораз кращим.

Гра творить місток до дійсності, сприяє усуспільненню дитини, її підпорядкуванню ігровій спільності з тенденцією дати особистий вклад для успіху групи. Психологічний розвиток дитини, формування її особистості є процесом засвоєння нею суспільного досвіду, виробленого людством і зафіксованого в продуктах його матеріальної і духовної культури.

Велике значення ігрової діяльності у моральному вихованні. Вони розвивають почуття товариської солідарності, взаємодопомоги, від­повідальності за дії один одного.

З допомогою різних видів діяльності реалізуються взаємовідносини дитини з об’єктивною дійсністю. Тому від змісту і характеру діяльності й залежить надбання дитиною конкретних властивостей, її психологічний розвиток. На думку дослідників, залучення особистості в дитячі роки до ігрової діяльності впливає на становлення важливих психологічних умінь і якостей дорослої людини

Уміння створити ігрову ситуацію, перенести учасників в іншу, частково умовну, площину реальності, затримати плин часу і викликати захоплення – все це є виявом високого професіоналізму організатора ігрової діяльності.

Гра є багатоманітним за змістом, характером, формою явищем.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:

1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній.

2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри.

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов'язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об'єднання з іншими дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо.

2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших — виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м'яч тощо). Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень.

Багато видатних педагогів минулого займалися проблемами використання ігор у процесі фізичного виховання молодших школярів. Так, К.Д. Ушинський зазначає, що «Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дити­ни з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, пра­цювати вдумливо, самостійно, розвиваються увага, пам'ять, праг­нення до знань. Задовольняючи природну невсипущу потребу в ді­яльності, дитина під час гри «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчить­ся — пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується-в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, по­нять, розвиває фантазію

У педагогічних поглядах Ушинського знайшли своє відображення і питання фізичного виховання дітей, яке розглядалось як складова частина їх гармонійного розвитку. Організм людини, вказував він, це єдине ціле, що розвивається в процесі її повсякденної трудової діяльності і під впливом оточення, в якому вона перебуває (природа, сім'я, суспільство). Тому треба створювати такі умови життя, праці і навчання дітей, які сприяли б їх фізичному розвиткові, починаючи з раннього віку: нормальне харчування і сон, відповідний режим дома і в школі; фізична праця на свіжому повітрі; медичний нагляд; гімнастичні вправи та ігри; створення гігієнічних умов життя і праці; використання природних факторів (повітря, вода) та ін.

П. Блонський неодноразово звертався до питання про ви­ховні функції гри - у грі розвиваються увага і уява, тямущість і до­питливість, наслідування і творчість, соціальні почуття, формується уміння підкорятися законам життя у суспільстві і т.д. Грою дитина нагромаджує досвід і притому досвід, поєднаний з активністю. Зро­зуміло, що в організації цілеспрямованих педагогічних впливів шко­ла повинна спиратися на дитячі ігри. Гра сприяє вихованню людини, здатної створювати своє власне життя, здібної до самовизначення. Виховуватися, - наголошує П.П. Блонський, - означає самовизначатися, і виховання майбутнього творця нового людського життя є лише раціональна організація його самовиховання.(Блонський) Він вважав, що найважливіше завдання фізичного виховання в сім’ї і школі полягає в тому, щоб навчити дітей оберігати себе від хвороб, виробляти гігієнічні навички. Водночас, школяр повинен усвідомити загальну тенденцію будувати свою повсякденну поведінку відповідно до порад природознавства і медицини.

Оскільки життя вимагає вміння пристосовуватися до середо­вища, що вічно змінюється, школа через гру, працю та інші методи перетворення дійсності повинна забезпечувати умови для форму­вання творчої особистості, - " творця можна створити лише за допо­могою вправляння у творчості".(Блонський) П.П. Блонський закликав забезпе­чити в школі простір фантазії і творчості з паралельним розвитком критичної наукової думки, і за таких умов нехай дитина вигадує і "на всі лади втілює свою фантазію". Творчість дитини, розвиток її ініціативи і самодіяльності є страхуванням майбутніх поколінь наро­ду від пасивності та інертності.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. А. С. Макаренко писав: «Гра має важ­ливе значення в житті дитини... Якою буде дитина в грі, такою во­на буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі...». Отже, гра, її проведення — ключ в організації виховання.

Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка, який писав: «Є ще один важливий метод — гра... Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає... В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки... Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її не­має. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі,— звичайно, у грі гарній, правильній...».(Макаренко) Завдання фізичного виховання школярів А. Макаренко вважав утвердження чітко спланованого режиму дня до якого повинні входити, поряд з іншими загальноосвітніми дисциплінами, заняття фізичною культурою. Видатний педагог радив широко використовувати рухливі ігри, туристичні подорожі, ігри вдома на повітрі з тим, щоб фізичні вправи стали для дітей потребою.

На думку Е.Клапареда, гра є потребою дитини, виявом наслі­дувального за своїм характером "інстинкту шукання відповідності". Коли педагог не прямує за дитячою природою, а суперечить її по­требам, його впливи не будуть плідними. Вибір предмета насліду­вання, тобто того, що варто наслідувати, змінюється з віком залеж­но від актуальних потреб. Дитина буде наслідувати те, що потрібно наслідувати в інтересах її удосконалення. Гру Е. Клапаред вважав "фактором душевного розвитку" особистості.

Гра в її виховному значенні завжди привертала увагу педа­гогів і психологів, які гуманно ставилися до дитини. Повагою до гри, як до нагальної дитячої потреби, насичена педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського. Для дитини гра - найсерйозніша справа. Во­на "розкриває перед дітьми світ, розкриває творчі здібності особи­стості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового роз­витку. Гра - це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ ди­тини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навко­лишній світ". Видатний педагог вважав гру часткою яскра­вого духовного життя учня. Світ гри, казки, краси, музики, фантазії, творчості насичує інтелектуальне життя школяра, робить його радісним - саме ці фактори у їх єдності забезпечували емоційну ос­нову "Школи радості".

В останні роки практика застосування ігрової діяльності визначила методичну думку, що зараз настав час узагальнення практичного досвіду, об'єктивної оцінки доцільності застосування ігрових завдань, визначення їх питомої ваги та місця у системі навчання. Гра дозволяє яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну, які діють в органічній єдності. Як слушно зазначає Я. Шуль ігри, в яких яскраво виявлена роль рухів, носять загальне умовне найменування «рухливих ігор». Рухливі ігри є ефективним засобом активного відпочинку після тривалої розумової праці. До рухливих ігор входять рухи, що за своїм змістом і формою прості і доступні учням різних вікових груп.

У народній рухливій грі одночасно здійснюється фізичне, розумове, моральне, естетичне та трудове виховання. Активна рухова діяльність ігрового характеру, позитивні емоції підсилюють усі фізіологічні і психологічні процеси в організмі, поліпшують роботу всіх органів і систем. Правила ігор регулюють поведінку гравців, сприяють вихованню взаємодопомоги, чесності, колективізму, дисциплінованості, відповідальності, витримки, вміння долати труднощі, цілеспрямованості, сміливості, рішучості. Ігри привчають долати психічні і фізичні навантаження, створюють у дітей бадьорий настрій дітей. Отже, ігрова діяльність відіграє важливу роль у фізичному вихованню молодших школярів, позитивно впливає на їх розвиток і становлення особистості. Потреба дітей в іграх надзвичайно велика. В початкових класах за допомогою ігрової діяльності ми не тільки навчаємо дітей, але і виховуємо. Психологічне значення гри - забезпечення емоційно-психологічного розвитку дитини, накопичення соціальних почуттів. За її допомогою у дітей формується соціальний досвід, моральна свідомість.