Типологічна (морфологічна) класифікація

Поруч із рисами матеріальної подібності між мовами світу спостерігаються подібності структурного плану – подібності не у мовному матеріалі, а в принципах його організації.

На основі порівняння мов, зробленого В. Джонзом, Фрідрих Шлегель зіставив санскрит з грецькою та латинською мовами, а також з тюркськими мовами й, виходячи з наявності або відсутності зміни кореня, дійшов висновку, що усі мови можна поділити на два типи: флективні й афіксуючі. Проте не усі мови підпадали під цю класифікацію (наприклад, китайська).

Тож, брат Ф. Шлегеля – Август-Вільгельм Шлегель (1767-1845), взявши до уваги заперечення Ф. Боппа та інших мовознавців, переробив типологічну класифікацію мов свого брата («Нотатки про провансальському мову та літературу», 1818) і визначив три типи:

1) флективні, 2) афіксуючі, 3) аморфні (китайська мова), причому для флективних мов він показав дві можливості граматичного ладу: синтетичну та аналітичну.

Ще далі пішов Вільгельм фон Гумбольдт (1767–1835), який описав четвертий тип – інкорпоруючий.

Перше протиставлення морфологічних типів спирається на характер засобів вираження граматичних значень: мови, що мають афікси, протиставляються мовам безафіксним (кореневим).

Ізолятивні (кореневі, аморфні) мови – мови, що не мають афіксів і користуються коренями, як словами (пор. в укр. мові – стіл). Граматичні значення виражаються за допомогою службових слів, що не втратили зв’язку із самостійними словами, а також за допомогою музикального наголосу та інтонації. Ізолюючими є, наприклад, китайська та в’єтнамська мови.

Кит. гун (робота) _­+ жень (людина) = гунжень (робітник)

нуйжень (жінка).

Напівсуфікс цза (цзи, за) утворює цілий ряд іменників: фанцза – будинок, чжоцза – стіл, ­ іцза – стілець, маоцза – шапка, даоцза – ніж тощо.

Слова до використання їх у реченні наче ізольовані одне від одного, їхні граматичні значення не виражені.

 

Ізолятивним мовам протистоять мови, що мають афікси. При цьому афікси відрізняються і особливістю приєднання до кореня, і функціями, які вони виконують. Так, флексія є багатозначною (школ -а – ж.рід, Н.в, однина), може мати варіанти (син -у – син -ові, рос. сахар -а – сахар -у, англ. cat- s – box- es) / формотворчий суфікс завжди однозначний (тат. лар – суфікс множини: шкаф-лар – шафи, яза-лар – пишуть); суфікс механічно приєднується до кореня, флексія – зливається з основою: допомагаj-уть.

Аглютинативні мови – мови, у яких форми слів та нові слова утворюються шляхом послідовного приєднання однозначних суфіксів. Це тюркські, фіно-угорські, дравідські, індонезійські, мови народів Африки, японська та корейська мови.

За розташуванням суфіксів аглютинативні мови поділяються на префіксальні та постфіксальні.

Мовами постфіксальної аглютинації є тюркські, префіксальної – семітські (арабська, іврит та ін.), кавказькі, суахілі (одна з мов банту – розповсюдж. на території Східної та Центральної Африки) та ін.

Татарська мова: авыл – село, авыл-да – місцевий відмінок однини, авыл-лар-да – місцевий відмінок множини; авыл-ны – знахідний відмінок однини, авыл-лар-ны – знахідний відмінок множини.

 

Полісинтетичні (інкорпоративні) мови – це мови, в яких об’єдинуються в одне морфологічне ціле два і більше компонентів з окремими лексичними значеннями, утворюючі своєрідні слова-речення. Кількість і порядок цих компонентів у кожному окремому випадку зумовлені змістом висловлювання, а відношення між ними відповідають синтаксичним відношенням.

Полісинтетичними мовами є більшість палеоазіатських мов (мови північного та північно-східного Сибіру, Далекого Сходу) – чукотська, коряцька, нівхська; а також мови північноамериканських індіанців - дакота, цимшиан, пают.

Іноді до них помилково відносять ескімоську та алеутську мови, які насправді є чисто аглютинативними.

*Власне, полісинтетичні мови раніше вважались одним з різновидів аглютинативних мов (Кодухов).

 

Чукотська мова.

Атрибутивні відношення: га-нэран-тор-мэлгар-ма «з двома новими рушницями»,

обставинні: мыт-винвы-эквэт-ыркын «таємно відправляємось»,

об’єктні мыт-купрэ-гынрит-ыр-кын «сіті охороняємо», об’єктні, ускладнені атрибутивними мыт-тур-купрэ-гынрит-ыркын «нові сіті охороняємо».

 

Такий інкорпоративний комплекс не є подібним до слова (відрізняється лексико-семантичною розчленованістю), або до словосполучення (морфологічна цілісність).

 

Флективні мови – мови, у яких словозміна відбувається за допомогою флексій, які можуть виражати кілька категоріальних форм.

Флективними є індоєвропейські та ряд семіто - хамітських (афро-азіатських) мов.

Для флективних мов істотним є поділ на мови аналітичної та синтетичної будови.

Синтетичні мови – мови, у яких лексичне і граматичне значення зосереджені у межах одного слова (пишу, напишу, писав; стіл – стола – столом; гарний – кращий). Тобто граматичні форми утворюються за допомогою афіксів. Синтетичними є українська, російська, польська, чеська, німецька, литовська та ін., з давніх мов – латина, грецька, готська, старослов’янська.

Аналітичні мови – мови, у яких для вираження граматичного значення використовуються окремі службові слова: will write, have written. Аналітичними є англійська, французька, датська, таджицька, болгарська, македонська та ін.

Чистих мов не існує. Так, в українській мові представлені ознаки ізольованості (Десь тут є ліс), аглютинативності (вмивати-ся, зустрічати-ся, хто-сь), аналітичності (буду читати, найбільш цікавий). В англійській – ознаки синтетичності (good – better, best; tooth - teeth) тощо.

 

Інші класифікації мов

Ареальна (географічна) класифікація полягає у вивчення мовної карти світу, мовної характеристики різник країн, а також розповсюдження окремих мов або груп мов.

За географічним принципом виділяють, наприклад, кавказькі, африканські австралійські мови.

 

У той же час у географічних класифікаціях є й лінгвістичні моменти.

По-перше, мови народів, що живуть по сусідству частіше пов’язані між собою за походженням. Наприклад, на підставі даних історичної географії та історичної етнології передбачається спорідненість всіх або майже всіх австралійських мов, хоча певного доказу такого споріднення методами лінгвістичної реконструкції не існує, і невідомо, чи може він взагалі бути отриманий; аналогічна ситуація з численними мовами аборигенів Америки.

По-друге, неспоріднені мови народів, що живуть по сусідству і тісно контактують, часто набувають загальних рис. Наприклад, в деяких географічних областях всі або багато мов виявляють схожість фонологічних систем. Так, у Європі більшість мов проводять різницю між головним (основним) наголосом та одним чи більше другорядними наголосами і майже всі відрізняють глухі смичні (типу p, t, k) від дзвінких (типу b, d, g). У східній та південно-східній Азії багато мов використовують висоту тону або рух складового тону для розрізнення слів; на заході Північної Америки досить велика кількість географічно суміжних мов володіють особливим класом звуків, званих глоталізованими. Сусідні мови часто виявляють схожість тенденцій розвитку синтаксису. На заході Європи як романські, так і германські мови розвинули дієслівні словосполучення з допоміжними дієсловами (have gone, is done і т.п.).

 

Коли таких подібностей виявляється багато, утворюються так звані мовні союзи. Класичний приклад мовного союзу – балканський, до нього входять мови різних гілок індоєвропейської сім’ї: слов’янські (болгарська й македонська), східно-романські (ізольовані новогрецька та албанська). Всі вони мають численні спільні риси в фонетиці і граматиці, яких немає в інших близькоспоріднених мовах, наприклад, у них є постпозитивний (що стоїть після іменника) артикль. При цьому в інших романських мовах артикль препозитивний, а в інших слов’янських мовах артиклів немає взагалі (за винятком деяких північних російських діалектів).

Описано також Волзько-Камський мовний союз, до якого входять деякі тюркські та деякі уральські мови; гімалайський мовний союз, до якого входять мови іранської і індоарійської гілок індоєвропейських мов, а також китайсько-тибетські мови; малий узбецько - таджицький і великий центрально - азіатський мовні союзи та деякі інші. Риси подібності, наявні в сусідніх генетично не споріднених мовах, називають ареальними.

 

Функціональна класифікація є багатомірною. Вона враховує три підстави для поділу мов:

1) Зв’язок мови з етносом, якому вона належить;

2) Функції, які мова виконує в суспільстві;

3) Розповсюдженість мови за межами основної етнічної області.

 

За зв’язком з етнічною спільністю людей виділяють три основні соціальні типи мов:

- мова племені,

- мова народності

- національна мова.

 

Класифікація суспільних функцій мови призводить до виділення стилів мови та функціональної спеціалізації літературно-писемних мов.

При виникненні мова пов’язана перш за все з трудовою діяльністю. З виникненням мов народностей та національних мов, що мають літературно-писемну форму, мови починають обслуговувати все більше сфер людської діяльності стають поліфункціональними.

Культові мови: санскрит (буддизм), арабська (іслам), церковнолатинська та церковнослов’янська (християнство).

З виникненням націй культові мови втрачають свій вплив.