Дивлюсь я мовчки на рушник

І. Михайлевська

 

Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута – м`ята,
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась рідна мати.
І біль із серця раптом зник,
Так тепло – тепло стало...
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала.

Рушник

 

Рушникове обличчя веселе,
Обліта коровай на столі,
Закликає гостей до оселі,
Випромінює щедрість землі.

Рушничок на стіні – давній звичай,
Ним шлюбують дітей матері,
Він додому із далечі кличе,
Де в калині живуть солов”ї.

Він простелений тим, в кого серце
Не черствіє й дарує тепло,
Хай цей символ сусідиться вічно
В нашій хаті на мир, на добро.

 

 

Ой прийми, синочку, рушничок від мене

 

Ой прийми, синочку, рушничок від мене
Від зла, від спокуси, най береже тебе,
Його вишивала різними нитками,
Стиха поливала дрібними сльозами.
У цій вишиванці всі мої старання,
На тебе мій сину усі сподівання,
Ой іди, синочку, та скоро вертайся,
Дарунка від мами, сину, не цурайся.

 

 

Легенда

… Було це давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів. На все були здібні хлопці, одне лише невміли— вишивати, як їхня мати. Сядуть було біля неї та й кажуть: «Ви матусю, шийте– вишивайте та пісню співайте, а ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти і птахи». Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: «Долю я вам вигаптовую, а пам’ять про себе в рушник залишу, тож бережіть їх». Багато рушників вишила мати за своє життя і всі між синами розділила. А даруючи говорила: «Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєі неньки. Куди б ви непоїхали, не пішли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоро’я береже». Померла мати, а її і пам’ять про неї в рушничках живими залишились і передаються із покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'заний з цими рушниками. Що ж це за звичай? Проваджаючи в далеку дорогу, на війну, чи в армію, мати дарувала синові, донці, чоловікові рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою.

 

 

ВИХОВНА ГОДИНА

«І НА ТІМ РУШНИКОВІ ОЖИВЕ ВСЕ ЗНАЙОМЕ ДО БОЛЮ»

 

Мета: продовжувати ознайомлення дітей з українськими народними традиціями. Поповнювати знання про традицію застосування рушника; сприяти глибокому осмисленню учнями значення рушника в житті рідного народу. Виховувати глибокі почуття любові до батьків, бажання зберегти родинні традиції, не забувати своєї національної культури, пошани до людей праці, близьких. Сприяти розвитку творчих здібностей дітей.

Клас святково прибраний, оформлена виставка рушників.

На дошці вислови про рушник.

Учень: Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

Любов`ю і миром.

Учениця. Для людей відкрита

Хата наша біла,

Тільки б жодна кривда

В неї не забігла

Ведуча. Запрошуємо Вас, дорогі гості,стати свідками традицій,

обрядів, пов`язаних з нашими

українськими рушниками.

Виконується пісня «Рушничок»

Простелись, наш рушничок,

Через річку на місток.

Хай прийдуть сюди до нас

Наші гості у цей час.

Приспів:

Рушничок розплітай, (Двічі.)

Наших гостей привітай.

 

Затанцюємо танок,

Заведем пісень вінок.

Хай прийдуть сюди до нас

Наші гості у цей час.

Приспів.

Учениця. Багато символів має

наша рідна Україна: тополю, вербу,

калину, мальви і чорнобривці. Невмирущим

творінням талановитих рук українок є надзвичайно

різноманітні вишивки.

Серед них рушник – символ єдності сім`ї, символ

любові до землі, любої матусі, коханої дівчини,

символ працелюбності нашого народу.

Учень. Український рушник.

На ньому вишита доля мого народу.

На ньому переплелися і радість, і біль,

І щастя, і горе.

Скільки він промовляє серцю кожного з нас!

Від сивої давнини і до наших днів, в радості

І в горі рушник – невід`ємна частинка нашого побуту.

Ведуча. Сьогодні на нашій виставці ми бачимо

лише невелику кількість тих рушників, що зберігаються

у наших родинах.

У цих рушників було довге і багате подіями життя.

Скільки цікавого можуть вони розповісти нам про

Ті звичаї, традиції, де вони були головними героями.

Деякі зрушників сьгодні завітали до нас на свято.

Вони нам розкажуть про своє призначення.

Запрошуються рушнички.

1-й рушничок. Мене багато років люди зустрічають

З великою радістю. Я підношу дорогим гостям хліб

і сіль. Я символізую велику гостинність

українського народу.

Учень. На рушник святковий

Хліб кладемо з сіллю,

Щоб легкі дороги

Славили країну.

Щоб у нашій праці

І в гучнім весіллі

Шанували в світі

Над усе людину.

2-й рушничок. Був ще такий звичай в Україні. Весною,

Коли зеленіли хліба, люди виходили в поле родиною

і тричі обходили поле, несучи на руках хліб і сіль

на рушнику, щоб був гарний врожай.

3-й рушничок. А ще рушничок висів у кімнаті завжди на

видному місці. Він призначався для гостей. Господиня на

знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи руку,

брала кухлик з водою і люб`язно пропонувала свої послуги.

Вода в відеречку,

Братіку, вмийся,

Рушник на кілочку,

Братіку, втрися.

Я рушничок – утирач.

4-й рушничок. Ознакою охайності, працьовитості

Кожної господині є прибрана хата і чистий рушник

на похваті.

Не випадково в народній пісні мати повчає дочку:

Тримай хаточку, як у віночку,

А рушничок на кілочку.

5-й рушничок. Весільний рушник кожна дівчина готувала

Собі зазделегідь. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня

мала повнитися рушниками.

Закріплення шлюбу було «стати на рушник». У народі кажуть: «На рушник стати – навік друга мати».

6-й рушничок. Рушники служили не лише окрасою життя. Їх вішали над

дверима, над вікнами, щоб жодне зло не проникло до хати. Такі рушники називають оберегами.

7-й рушничок. Рушник супроводжував людину все життя: від народження

і до смерті. Кажуть, що саме слово «рушник» походить від слов «рушати».

Мати, проводжаючи сина в дорогу, замотувала хлібину у шматок білого

полотна і промовляла:

Ой прийми, синочку, рушничок від мене.

Від зла, від спокуси хай береже тебе.

Такі рушники називають «подарунком».

Звучить «Пісня про рушник»

Ведуча. Рушнички, а з чим ви сьогодні завітали до нас на свято?

Рушнички. З піснями і танцями.

Виконується пісня «Рушничок».

Я в садочку сиділа,

Рушничок вишивала.

Мені сонце світило,

Мені шить помагало.

Приспів.

Сюди-туди голка,

Отут буде листя.

Сюди-туди нитка,

Отут буде квітка.

 

Я в садочку сиділа,

Рушничок вишивала.

Мені півні співали,

Мені шить помагали.

 

Приспів.

 

Як зацвів мій рушник.

Заспівав мій рушник.

Квіти очі вбирають,

А я в боки й співаю.

 

Приспів.

 

Танець з рушниками на мотив пісні «Пливе човен».

Ведуча. Український рушник... Оздоблений квітами, зірками, птахами.

Скільки він промовляє серцю кожного з нас! Слова «рушник» і «мати»

часто зустрічаються разом.

Учень.

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рутя-м`ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало,

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Учениця. Хай сторона моя багата,

Красива квітами й людьми,

Найкраща в світі рідна хата

Під ясеновими крильми.

У ній тепло і очі мами,

І доброта її руки.

А над смутними образами

Горять барвисті рушники.

Учень. Ой різними та нитками

Мережані рушники.

На них лягли-простяглися

Наші думи та гадки.

Учениця. Рушничок, рушничок

Галя вишивала,

Червоненьку ниточку

На полотно клала.

Вишиваним рушничком

Стіни прикрасила,

Подивись, як у нас

Гарно, матусенько мила.

Учень. І рушник цей вишиваний,

Чи бабусин, а чи мамин,

Буду довго зберігати,

З ним повернусь я до хати.

Учениця. Ми своїми ніжними руками

Вишиваєм рушничок для мами.

Щоб на свято маму привітати

Нашу радість їй подарувати.

Ведуча. Рушник. Він пройшов крізь віки. Від сивої давнини і донині

у радості і в горі рушник – невід`ємна частинка нашого побуту.

Зі сльозами на очах цілують вишитий рушник іноземні

Туристи, для яких Україна - рідна земля їхніх батьків чи дідів.

І як найдорожчий подарунок з України везуть рушник.

Бо на ньому оживають до болю знайомі спогади –

Шум дібров, кетяги калини, довгі коси українських верб,

Все те, чого немає на чужині.

Учениця.

Рушникове обличчя веселе,

Обпліта коровай на столв,

Закликає гостей до оселі,

Випромінює щедрість землі

Рушничок на стіні – давній звичай,

Ним шлюбують дітей матері,

Він додому із далечі кличе,

Де в калині живуть солов`ї.

Він простелений тим, в кого серце

Не черствіє й дарує тепло,

Хай цей символ сусідиться вічно

В нашій хаті на мир, на добро.

Ведуча. Хай символ цей ще довго живе у наших

Хатах як ознака великої любові і незрадливості.

А закінчити наше свято я хочу словами закарпатського

Поета Василя Густі:

Поки живе чоловік,

Поки сходить і вруниться зілля –

Буде разом довіку рушник

Із началом весни і дороги,

Бо народ в ньому бачити звик

Віру в честь, у життя, в перемогу.

Звучить пісня на слова В.Крищенка «Хай щастить вам, люди добрі».

 

Використана література:

1. Благослови, Мати: Урок українського народознавства. кн. для вчителя/упоряд. Л.Іваннікова. К. Освіта, 1995р.

2. Маковій Г.П Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки – К: Укр. Письменник.

3. Українське народознавство: Навч. Посіб/за ред. С.В. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва – Львів; Фенікс, 1994.

4. Павлуцький Г. історія українськоо орнаменту 1927р.

5. Зельська І. Українська вишивка / І.Зельська – Вінниця, 1981р.

6. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї укр.. народу – К.. 1996р.

7. Народні художні промисли України: Довідник. – К., 1966р.

8. Українська минувшина. Ілюстративний етнографічний довідник. – Київ: Либідь, 1993.

9. http://ukrainaforever.narod.ru, «семантика рушника».