ІІ. Стилістика усної та писемної форми, стилістика мовлення.

Стилістика мовлення(функціональна) вивчає стилі мовлення – розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній), а також загальні ознаки стилю:

- функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);

- завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему й форму висловлювання;

- стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);

- мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).

Стиль мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування.

До стилістичних засобів належать багатозначні слова, слова з переносним значенням, омоніми, антоніми.

Емоційно-експресивне забарвлення мовних явищ – теж невід’ємний компонент стилістики. Емоційно-експресивні елементи невіддільні від явища синонімії, оскільки вони характерні для окремих синонімічних варіантів як засіб вираження їх стилістичної функції (наприклад, губи – стилістично нейтральне слово, уста – має відтінок урочистості).

Стилістика пов’язана з культурою мовлення. Стилістику й культуру ділового мовлення єднає спільне завдання – збагатити мовлення кожної людини, зробити його кращим, змістовнішим, правильнішим; без систематизації й узагальнення знань зі стилістики не можна навчитися правильно висловлювати думку з добором стилістично доцільних мовних засобів у відповідності до ситуації мовлення.

ІІІ.Стилістика художньої літератури досліджує взаємодію літературної мови і різних стилів художньої літератури в історичному розвитку. Сюди належить стилістика індивідуального мовлення (стилю) письменника або окремого твору.

Взагалі лінгвістична стилістика тісно пов'язана з літературознавчою стилістикою. Обидві вивчають художні твори і, зокрема, явища індивідуально-художнього стилю, творчої манери письменника. Проте літературознавча стилістика вивчає тільки стиль художніх творів, тоді як лінгвістична стилістика вивчає мову текстів усіх типів (художніх і нехудожніх: наукових, офіційно-ділових, публіцистичних, усно-розмовних). Літературознавча стилістика вивчає лише образність художніх творів, в окремих випадках — мовні ознаки певного літературно-мистецького напряму (романтизму, сентименталізму, класицизму, реалізму), а лінгвістична стилістика, вивчаючи повніше і глибше мову художніх творів, підіймається до узагальнень і формування поняття функціонального стилю художньої літератури, його специфічних рис. У спільному об'єкті дослідження (мові творів) кожна з них має свій напрям і свою мету. Літературознавство досліджує літературний процес, напрями і стилі, творчі школи, індивідуальний стиль письменника і звертає увагу на мову лише як на показник літературних вартостей. Літературо­знавство вивчає світогляд письменника, мотиви його творчості, те, як ідейно-тематичні та художньо-естетичні позиції автора втілюються у художньо-образній системі його творів, у чому традиційність і новаторство письменника, в чому виявляється творча особистість і чим досягається професійна майстерність.

Все це потребує від літературознавців знання як сучасної літературної мови, так і її історії, знання стилістичних можли­востей, норм літературної мови. Однак для літературознавця аналіз мови художнього твору є допоміжним елементом, який своїми результатами може підтвердити або спростувати літе­ратурознавчі висновки.

ІV.Історична стилістика. Стилістична система національної мови, як найбільш залежна від позамовних факторів і динамічна, є категорією історичною. Тому може бути два аспекти дослідження стилістичної системи конкретної мови — синхронний і діахронний.

Сучасна, або синхронна, стилістика досліджує стилістичну систему національної мови з погляду сучасних потреб мовного спілкування і відповідності стилістичних явищ та засобів нині чинним літературним і стилістичним нормам.

Дослідженням стилістичної системи в діахронному аспекті, тобто в її історичному розвитку, займається історична стилістика. Вона вивчає формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку національної мови, динаміку розвитку вира­жальних одиниць, часову і якісну зміну конотації, хронологічно марковані стилістичні засоби. Історична стилістика досліджує як історію сучасних стилістичних засобів національної мови, причини їх появи, основні етапи розвитку, так і стилістичні засоби минулих історичних епох у розвитку конкретної мови або споріднених мов.

V.Діалектна стилістика. До сфери діалектної стилістики відносять дослідження говіркового мовлення з погляду спеціального і доцільного вибору, використання, розподілу в ньому мовних одиниць носіями говору відповідно до функціонального призначення, комунікативної настанови, тобто діалектна стилістика вивчає стилістичне розшарування і диференціацію мовних одиниць у межах певного діалекту чи говірки. Інший аспект діалектної стилістики полягає у з'ясуванні співвідношення літературної мови і діалектів (чи діалекту) та його впливу на формування літературної мови, вироблення її стилів, у вивченні стилістичної ролі діалектизмів у межах стилю, найчастіше художнього.

Методи дослідження.

Найпоширенішим і традиційним у стилістиці є метод семантико-стилістичного аналізу, який полягає у виявленні співвідношення використаних експресивних мовних засобів до змісту інформації.

Як окремий стилістичний метод виділяють зіставлення. Навіть маючи постійні стилістичні значення чи відтінки, мовні одиниці досягають стилістичного ефекту тільки в зіставленні з іншими. Зіставлення є по суті ядром методу семантико-стилістичного аналізу.

Ще одним методом є метод стилістичного експерименту. Він полягає у тому, що на місце вжитих автором слів або виразів вставлять за стилістичною метою нові. У процесі мовлення ми постійно користуємося прийомами добору зіставлення, заміни і знову зіставлення мовних одиниць, поки, нарешті, здійснено остаточний вибір. (Див. Мацько: Стилістика української мови.; Пономарів: Стилістика української мови.)

У стилістиці здавна застосовуються кількісні (квантитативні) методи, які полягають у визначенні кількісних ознак мовних явищ.

Стилістика використовує також статистичні методи. Вони базуються на тому, що будь-який цілісний текст – це результат добору та організації однакових стилістичних одиниць мови. Цей метод допомагає виявити, що в кожному конкретному тексті є спільного, а що відмінного в порівнянні з іншими, виявити засоби індивідуального стилю автора, а також описати мовні засоби кожного функціонального стилю. (Мова – це політика, вона залежна від політичної ситуації країни.)