Кредитні спілки у системі парабанків

Самостійна робота № 23

«Кредитні спілки у системі парабанків»

План

1. Кредитні спілки у системі парабанків

Література

1. А.І.Щетинін Гроші та кредит: Підручник, 2006 – 432 с.

2. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. К.: кнеу, 2002. - 598 с.

Кредитні спілки у системі парабанків

Кредитні спілки — це корпоративні ощадні інститути, які утворюються групою осіб, об'єднаних загальними матеріальними інтересами.

Кредитні спілки створюються як установи, що забезпечують кредитування своїх членів-пайовиків. Капітал кредитної спілки використовується для видачі кредитів під придбання споживчих товарів або оплати послуг, які надаються членам кредитної спілки.

Особливістю кредитних спілок є те, що її члени, як правило, добре знають один одного, через це отримання позики не супроводжується такою самою процедурою з'ясування платоспроможності і надійності позичальника, яка є неодмінною ознакою організації банківського кредиту. Це значно спрощує і здешевлює операції щодо оформлення кредитних відносин.

Важливою перевагою кредитних спілок є те, що кошти останніх утворюються за рахунок пайових внесків їх членів, а це забезпечує високу ліквідність їхніх активів.

Приймаючи внески своїх членів і внески за тими позиками, що повертаються, кредитна спілка одночасно видає й кредити своїм членам. Витрати з кредитних операцій спілки відносно невеликі, а в поєднанні зі звільненням цих спілок від податкових платежів, що практикується в багатьох країнах, здійснення процесу надання позики є маловитратним. Ставки відсотка за позиками, що надають кредитні спілки, значно нижчі, ніж за банківськими кредитами.

Перші кредитні спілки виникли в Німеччині. У 1849 р. німецький підприємець Ф. Райфайзе організував першу кредитну спілку, яка отримала назву «Товариство для допомоги небагатим селянам». З часом виникають нові кредитні спілки, які почали називати «райфайзенки». Вони надавали допомогу, головним чином, жителям сільської місцевості.

Кредитні спілки, створені Ф. Райфайзеном, базувались на певних принципових засадах. Найголовнішими серед них були:

ü Солідарна відповідальність усіх членів спілки. Відповідальність була необмеженою. Ці ознаки перетворювали кредитні спілки в організації з високим рівнем платоспроможності.

ü Позики члени спілки отримували тільки на виробничі потреби, що укріплювало спілку і створювало міцну базу для повернення отриманого кредиту.

ü Кредитні спілки мали локальний характер, бо створювались для мешканців села. Це зміцнювало надійність спілок, бо їх члени добре знали один одного.

ü Члени правління не отримували платні, а це зменшувало витрати спілок. Правлінню відшкодовувались тільки фактичні витрати, пов'язані з їх організаційною діяльністю.

ü Члени спілки не мали права вступати в інші кредитні товариства, а це означало, що майно членів спілки не могло стати заставою в інших кредитних установах. Тим самим посилювався фінансовий стан кредитної спілки.

З розвитком суспільного виробництва кредитні спілки набувають подальшого розширення. Це обумовлюється тією обставиною, що кредитні спілки можуть надавати своїм членам широкий спектр послуг, які пов'язані з різноманітними і досить часто індивідуалізованими потребами особи. Серед найбільш поширених слід назвати кредити під купівлю або будівництво житла, придбання автомобіля, оплату навчання, організацію відпочинку і т. ін. Кредитні спілки надають також різного роду консультативні послуги, часто організовують різні заходи для своїх пайовиків. Останнє пов'язано з тим, що кредитні спілки — це не тільки фінансові заклади, а й певні суспільні організації.

Держава, як правило, створює всі необхідні умови для організації і функціонування кредитних спілок, оскільки в умовах ринкової економіки вона завжди зацікавлена у системі самофінансування населення. Особливо швидко розвиток кредитних спілок відбувається на початку XX ст. Сьогодні кредитні спілки існують більш ніж у 80-ти країнах світу. Існує також Всесвітня Рада кредитних спілок, членом якої є Національна асоціація кредитних спілок України.

У країнах за часів командно-адміністративної системи кредитних спілок не було, або вони існували у формі кас взаємодопомоги при державних підприємствах, хоча це не були кредитні спілки в повному розумінні цього слова. Такий досвід був і в Україні, коли вона входила до складу СРСР.

Історія виникнення кредитних спілок нашої держави пов'язана з конкретною подією, яка відбулася в м. Гадяч Полтавської губернії у 1869 р. У цьому містечку 28 громадян отримали гроші за оренду сіножатей. Сума грошей була мізерною і її не стали ділити між орендодавцями, а вирішили створити товариство фінансової взаємодопомоги. Так була утворена в Україні перша кредитна спілка.

У кінці XIX ст. в селі Сокиринці тієї ж Полтавської губернії виникло позиково-ощадне товариство, яке об'єднувало 28 сіл і налічувало 11 тис. членів. У подальшому процес створення кредитних спілок посилювався.

Набуття Україною незалежності і поступовий перехід її економіки на ринкові рейки поставили на порядок денний питання про створення кредитних спілок. Кредитні спілки в нашій державі за своєю сутністю — це об'єднання фізичних осіб, які сплачують грошові внески, стають спільними власниками об'єднаних коштів і водночас користувачами цієї власності. Як правило, кредитні спілки є неприбутковими організаціями.

У нашій незалежній державі кредитні спілки почали виникати ще до появи спеціальних нормативних актів, які мали визначати умови їх організації та діяльності. Створюючи їх, організатори спирались на закони про підприємство та підприємництво. Однією з перших стала кредитна спілка, створена медичними працівниками міста Кривий Ріг навесні 1992 р.

Перший спеціальний нормативний акт щодо кредитних спілок з'явився у 1993 р. Це був Указ Президента України, який затверджував «Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні». Відповідно до нього кредитна спілка набувала статусу суспільної організації, що мала об'єднувати не менше як 50 осіб. За мету своєї діяльності кредитні спілки визначали фінансовий і соціальний захист членів спілки на основі взаємного кредитування. Крім того, спілка мала можливість займатись видавничою і благодійною діяльністю. Порівняно з досвідом організації функціонування кредитних спілок у високорозвинених країнах це був досить обмежений перелік послуг, що суттєво зменшувало можливості кредитних спілок і обмежувало їх роль у ринковій економіці.

Кредитним спілкам заборонялося бути засновниками суб'єктів підприємницької діяльності, а також займатись цією діяльністю. Видавати позику спілка могла тільки своїм членам. Зрозуміло, що це законодавство мало тимчасовий характер, було недосконалим, не відповідало умовам розвитку ринкової економіки і тому невдовзі було замінено новим правовим актом.

У кінці 2001 р. Верховною Радою прийнято Закон України «Про кредитні спілки». Згідно з цим законом кредитна спілка визначена як неприбуткова організація, що на кооперативних засадах заснована фізичними особами, яка за рахунок сукупних грошових внесків задовольняє потреби своїх членів у взаємному кредитуванні та наданні різноманітних фінансових послуг.

Прибуток, який утворюється внаслідок діяльності, що здійснюють кредитні спілки, після покриття витрат і сплати податків та платежів до бюджету залишається в розпорядженні кредитної спілки й розподіляється на цілі, передбачені в статуті спілки. Частину прибутку розподіляють на внески його членів відповідно до розміру коштів, внесених кожним членом кредитної спілки.

Для забезпечення надійності і стабільності діяльності кредитних спілок вони повинні створювати резервний фонд у межах 5 - 15 % від коштів спілки. При цьому максимальний розмір кредиту обмежений 10 % коштів спілки.

На 2002 р. в Україні вже налічувалось більше 400 кредитних спілок. Позичковий портфель цих спілок сягає близько 300 млн. грн., а в членами є більше 100 тис. громадян нашої держави.

Подальший розвиток кредитних спілок в Україні пов'язаний як із загальним поліпшенням економічної ситуації в країні, так і з вирішенням проблем, що безпосередньо стосуються кредитних спілок і пов'язані з організацією їх діяльності. Серед цих проблем найбільш важливими є:

ü розробка і подальше вдосконалення законодавства, що регламентує діяльність кредитних спілок;

ü створення стабілізаційного фонду, здатного захистити інтереси вкладників. Прикладом цього може бути досвід США, де з боку уряду є повна гарантія повернення внесків у розмірі до 100 тис. доларів.