Оберт філософії з приходом Сократа. Антропологічне та етичне вчення Сократа.

Великий вплив на античну філософію справив Сократ. Все життя Сократа – це є втілення його вчення. У центрі філософії Сократа – людина. Але вона розглядається як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм.

Антропологія – вчення про природу і сутність людини, тобто вчення про внутрішній світ людини та її місце в природі. Його філософія народжувалась під двома основними девізами: “Пізнай самого себе” і “Я знаю, що нічого не знаю” (світ ми не можемо змінити, ми можемо змінити себе в цьому світі) При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користувався методом, який він називав майєвтикою. Ціль майєвтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття, народження істини.

Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття, то немає і знання (вірні, але не підкріплені доказами уявлення не є знаннями) Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, справи, і в цьому основне завдання філософії. Власних творів Сократ не залишив. Про філософські погляди можна судити лише з творів Платона і Ксенофонта. За своїм способом життя й філософування Сократ ближчий не до філософа в традиційному розумінні, а до народного мудреця. Основне своє завдання він вбачав не в розбудові власної філософської системи, а в залученні до філософської співтворчості, процесу продукування філософсько-етичних ідей співбесідників за допомогою маєвтичного, повивального мистецтва. Обговорюючи, в дискусіях і розмовах питання про зміст і співвідношення різноманітних, передусім етичних понять, таких як доброчинність, справедливість, чесність, Сократ шляхом цілеспрямованих і повторюваних з новими співбесідниками спроб поступово окреслює, зокрема й для себе, шлях сходження від плинних поодиноких речей, явищ і процесів реальності, через окремі уявлення до дедалі і дедалі загальніших понять методом бесіди, діалогу. Арістотель стверджує, що саме Сократ почав використовувати індуктивні докази та робити загальні визначення.

11. Теорія ідей Платона. Проект ідеальної держави. Афінський філософ Платон (427—347 рр. до н.е.) походив із афінського аристократичного роду. Справжнє ім'я Платона — Арістокл, а Платон — прізвисько (від "платюс" — "широкий", "широкоплечий"). Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані. В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство. Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", — фактично об'єктивоване поняття. Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне — конкретному, сутність — явищу, оригінал — копії, але і як добро — злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого — джерело істини, краси і гармонії.

У своїх діалогах «Республіка» та «Закони» Платон розкриває свою теорію ідеальної держави. Він вважає, що тим недосконалим формам держави, які існують зараз передувала ідеальна держава, де не було розбрату та війн. Ця рівновага була зруйнована прагненням до збагачення та накоплення матеріальних благ.

Форми правління: 1. Тимократія – прагнення до влади. 2. Олігархія – влада грошей. 3. Демократія – влада більшості (народу). 4. Тиранія – влада одного над більшістю.

У порівнянні з ідеальною державою Платона кожна з цих форм послідовне погіршення ідеальної держави. При першій формі правління ті, хто має владу починають накопичувати багатство. Життя в такій державі прямує до розкоші і поступово перероджується в олігархію.

Олігархія розуміється як форма при якій кожен займається своєю справою чи професією. На фоні олігархії окрема людина перетворюється на безпомічного члена соціуму, який нічого не має. Всім керують гроші.

Це призводить до ще гіршої форми – демократії. Різниця між бідними та багатими значно зростає. Це призводить до бунту бідняків, під час якого деякі багатії зникають. Влада ділиться по принципу «хто сильніший, той і правий». Це переростає в тиранію.

Тиранія – це абсолютна влада одного над рештою.

Цим формам Платон протиставляє свою ідеальну державу. В такій державі повинно бути:

1. Власна сила організації, що спроможна захистити від ворогів.

2. Повинна забезпечувати всіх членів суспільства всіма необхідними благами.

3. Повинна існувати по принципу справедливості, де діє закон колективної власності.

Таким чином в державі повинно бути 3 класи:

1. Особи, які зайняті військовою справою.

2. Особи, зайняті в матеріальній сфері.

3. Правителі – повинні бути філософами, які не зацікавлені в збагаченні.

 

12. Метафізика Аристотеля. Проект ідеальної держави. Вчення про душу. Душа є формою по відношенню до матерії. Душу може мати лише природне, а не штучне тіло (при чому це тіло має бути здатним до життя). Здійснення можливості життя природного тіла називається душею. Душа – це прояв активності життєвої сили. Розумною душею володіє лише людина і Бог. Розум – це основне начало цієї душі, він не залежить від тіла, він невмирущий і знаходиться в тісному зв’язку з всесвітнім розумом. Будучи вічним і незмінним, він здатний до пізнання вічного буття. Вчення про людину. Головна відмінність людини від тварини засновується на здатності людини до інтелектуального життя. Тільки людина здатна до сприйняття таких понять як добро і зло, правда і неправда. Мета, яку люди бажають, лише заради неї самої – вище благо. Діло людини – розумна діяльність, а призначення „ідеальної” людини – в прекрасному виконанні розумної діяльності. Етика. Центральне місце етики Аристотеля – це поняття середини, під якою розуміється вміння орієнтуватись і вибрати належний вчинок. Необхідно вибрати найкраще.

„Чесноти”: етичні (чесноти характеру) – виникають завдяки звичці;інтелектуальні – виникають шляхом навчання. „Блаженство” – мета людського життя. Ідеальний вид блаженства – наукове спостереження, спостереження істини. Бог – ідеальний філософ, який осмислює свою власну діяльність. Про наукову систему. Вперше філософію називає наукою, філософське знання ставиться в один ряд з науковим.

Науки: теоретичні, які ведуть пошук знання не заради нього самого перша філософія (власне філософія) або „метафізика” – спостережне пізнання світу; друга філософія (фізика) – предметом вивчення є природа; математика; -практичні – добувають знання заради морального вдосконалення (етика, економіка, політика); -творчі, їх мета – знання заради творчості (поетика, риторика). Єдине, що розділяє „першу філософію” від „другої” (фізики та інших наук) – це загальність і абстрактність філософії. Певні науки пізнають окремі сторони сущого, а філософія досліджує суще як суще, таким яке воно є, а також все, що притаманне йому. Про пізнання. Розумна душа притаманна людині і Богу, вона не залежить від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у той же час споглядали і через уяву. Це означає, що реальне пізнання неможливе без чуттєвого пізнання. Предмет науки – загальне – те, що осягається розумом. Але загальне існує лише в одиничному, яке чуттєво сприймається і пізнається через нього. Людина пізнає лише загальне за допомогою уяви. Уява допомагає осягнути загальні знання розумом.

Ідеальна держава Аристотеля. Аристотель вважає, що для побудови ідеальної держави важливу роль відіграє приватна власність. Він допускає клас рабів, які є елементом економіки ідеальної держави. Благополуччя досягається шляхом розширення середнього класу, де немає соціальних відмінностей. В ідеальній державі Аристотеля щастя для людини складає її власність. Ця модель взята за основу багатьох західних країн.

Політія – це проект ідеальної держави Аристотеля.

Аристотель наводить 3 правильних та 3 неправильних форми правління.

Правильні:

1. Монархія – мета: загальна корисність для всіх.

2. Аристократія – правлять небагато, мета: высшее благо.

3. Політія – влада більшості в інтересах загальної користі.

Неправильні:

1. Монархія переходить в Тиранію – влада одного над рештою.

2. Аристократія в Олігархію – влада грошей та потакання інтересам багатих.

3. Політія в Демократію – влада більшості незабезпечених.