Норма й маса додаткового продукту

Схема 29

Система критеріїв економічного прогресу

Ступінь поділу та кооперації праці

Рівень розвитку продуктивних сил - вищий

Економія часу

Норма й маса додаткового продукту

Поділ і Кооперація праці

Складні економічні системи виникають на базі найпростіших елементів. Такими найпрості­шими елементами господарювання, що ведуть до зростання продуктивності застосовуваних засобів виробництва, є поділ і кооперація праці. Як це слід розуміти?

По-перше, на основі поділу й кооперації праці розвиваються такі складні елементи системи, як продуктивні сили, їх організа­ція та галузева структура. По-друге, поділ і кооперація праці є

основою виникнення й розвитку економічних (виробничих відно­син між людьми). По-третє, від поділу й кооперації праці залежить професійна структура робітничих кадрів. По-четверте, поділ і кооперація праці відіграють значну роль в усуспільненні виробни­цтва.

Виходячи з такого значення названих категорій, необхідно ви­значитися в тому, що під ними розуміється.

1. Поділ праці - це розподіл роботи між різними виробниками, зайнятими різними видами праці, що передбачає виробництво ними різних видів корисних речей або виконання різних видів роботи. Основною формою існування поділу праці є спеціалізація.

Спеціалізація відображає процес зосередження виробництва окремих видів продукції або її частини у самостійних галузях виробництва або підприємствах. Що дає спеціалізація? Вона сприяє збільшенню виробництва продукції та підвищенню її якості, зростанню продуктивності праці.

Чим більше праця поділена, спеціалізована, тим більше вона потребує об'єднання, погодження діяльності окремих її ланок. Така погоджена діяльність виробників у процесі виробництва отримала назву кооперації праці.

Отже, кооперація праці - це форма організації праці, яка за­безпечує узгодженість спільних дій працівників у процесі вироб­ництва.

Поширеними формами кооперації праці є концентрація та ком­бінування виробництва.

Процес поділу праці, спеціалізація й кооперування характеризують економічний прогрес в потенції, тобто існують як можливість зростання ефективності виробництва. Реально ж рівень розвитку продуктивних сил вира­жається у зростанні фактичної ефективності виробництва, що повинно проявлятися в економи робочого часу.

2. Час є простір, в межах якого відбувається розвиток людського суспільства, і ефективне його використання - найголовніше за­вдання людства. А щоб раціонально використовувати сукупний фонд часу суспільства, треба знати його структуру. Вона включає три основних види часу:

1. Сукупний фонд робочого часу в сфері виробництва.

2. Сукупний фонд часу, необхідного для відтворення фізичної здатності людей до праці.

3. Сукупний фонд вільного часу, необхідного для відтворення духовних здібностей до праці, всебічного розвитку людини.

Які ж основні тенденції спостерігаються в процесі розвитку люд­ства щодо економії часу? Головною є тенденція до економії робочо­го часу та збільшення за рахунок цього вільного часу для всебіч­ного розвитку людини.

Продуктивність праці - це міра ефективності й напруженості праці. В найзагальнішому плані вона вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, або затратами робочого часу в розрахунку на одиницю виробленої продукції. Тому зрос­тання продуктивності праці (економія робочого часу) може бути досягнуто лише двома шляхами.

1. Шляхом застосування більш досконалої техніки й техноло­гії, більш ефективних предметів праці; підвищення кваліфікації працівників, кращої організації праці, більш досконалого управ­ління та інших методів, які передбачають прогресивні зміни в

корисній формі праці, що веде до збільшення виробництва за одиницю часу або до зменшення часу на виробництво одиниці продукції.

2. Другим шляхом е збільшення напруження (фізичного, ро­зумового) праці за одиницю часу, що також веде до збільшення виробництва продукції за одиницю часу.

Норма й маса додаткового продукту

Економія часу в остаточному підсумку матеріалізується в зростанні маси й норми додаткового продукту. Мова про них йшла в темі "Суспільне виробництво та система економічних законів". Додатковий продукт, як зазначалося, виникає лише на певному етапі розвитку продуктивних сил. З того моменту значення додаткового продукту в розвитку суспільств визначається тим, що він є матеріальною основою, по-перше, для безперервного зростання та вдосконалення виробництва, по-друге, для збільшення в майбутньому додаткового продукту, по-третє, для розвитку науки, культури і всієї соціальної сфери, по-четверте, він є реальною основою зростання добробуту населення.

Тому зростання маси й норми додаткового продукту виступає теж одним із критеріїв економічного прогресу.

Основні рушійні.сили економічного прогресу

Зростання виробництва, підвищення його ефективності досягається зусиллями людей, їхньою соціальною активністю. Але що ж спонукає людей постійно вдоскона­лювати своє виробництво, прагнути до все нових звершень? Таким джерелом суспільного (в т.ч. й економічного) прогресу є супереч­ності. Як це слід розуміти?

Кожне явище - це єдність протилежних сторін, які взаємно ви­ключають одна одну, суперечать одна одній і разом з тим передба­чають одна одну, не можуть існувати відокремлено і лише у взаємодії складають певну цілісність (явище). Тобто, кожне явище - це суперечлива сукупність (єдність), існування якої можливе лише в результаті подолання цих суперечностей. Але ж подолання одних суперечностей породжує інші. І так до безкрайності. Ці загальні положення є ядром закону єдності й боротьби протилеж­ностей, який виступає рушійною силою розвитку в природі й суспільстві. Основні принципи цього закону стосуються й економі­чного розвитку.

Загальна суперечність виробництва і споживання проявляється в більш конкре­тній суперечливій єдності продуктивних сил і виробничих відносин. Щоб зрозуміти ЇЇ суть і наслідки дії, звернемося до розвитку людського суспільст­ва. Що є рушійною силою цього процесу?

Примітивний характер знарядь праці первісних людей спону­кав їх об'єднуватися для спільної праці й полювання через те, що лише гуртом можна було добути засоби до існування. Це й зумови­ло колективізм відносин первісних людей. А відсутність додатко­вого продукту, знову ж таки через примітивні знаряддя праці, -відсутність експлуатації людини людиною.

Згодом виникають більш досконалі знаряддя праці. Зокрема, в східних стародавніх народів - складні іригаційні системи (Месопо­тамія, Вавилон). При примітивній, але масовій праці вони давали можливість виробляти додатковий продукт, що привело до пере­творення значної частини людей на рабів. За цих умов колективізм у відносинах став перешкодою використання їх у господарстві, що могло стримати подальший розвиток продуктивних сил. Ця суперечність породила виробничі відносини, що ґрунтувалися на деспотичній волі монархів, рабовласників, феодалів (рабство, кріпацтво) і поневолення праці. На основі цього виникла позаеко­номічна експлуатація, тобто експлуатація, яка передбачала особисту залежність раба, кріпака від свого власника.

Зародження великого машинного виробництва привело до ви­никнення нових форм організацій праці, форм, які виключають використання рабської або кріпацької праці. Тобто, поневолена праця, а отже, й відносини між людьми, породжені нею, стали гальмувати подальший розвиток продуктивних сил. Ця супереч­ність долається в результаті виникнення капіталістичних виробни­чих відносин, які характеризуються індивідуальною приватною власністю на засоби виробництва та найманою працею. За цих умов позаекономічна експлуатація безпосередніх робітників замінюється економічною експлуатацією.

Нарешті, сучасному господарству з його високим технічним рівнем, дуже складною внутрішньою організацією, розвинутим

суспільним характером виробництва найбільшою мірою відповіда­ють виробничі відносини, які передбачають перетворення вироб­ника на господаря виробництва, а отже, й відсутність експлу­атації.

Розглянуте вище дає підстави стве­рджувати, що роль виробничих відно­син у суспільному розвитку визначаль-

на. Але такої констатації недостатньо. Необхідно розглянути механізм, з допомогою якого виробничі відносини впливають на процес суспільного виробництва.

Головним у виробничих відносинах є те, що це завжди відно­сини між певними соціальними суб'єктами - виробниками та споживачами матеріальних благ. А ці суб'єкти мають певні потре­би й інтереси^36!, тобто, цілу гаму спонукальних мотивів до госпо­дарської діяльності.

Саме через інтереси як спонукальні мотиви й проявляються виробничі відносини. Тому інтереси розглядаються як рушійна сила економічного прогресу. Економічні інтереси мають досить складну структуру. Це зумо­влено тим, що людина водночас виступає і як індивідуум, і як член певного колективу, і як представник певного класу й цілого суспільства. Отже, вона є одночасним носієм найрізноманітніших інтересів. Як у них розібратися? Важливим методологічним критерієм виділення різних груп інтересів є виявлення конкретних

f36! Інтереси економічні - категорія, що виражає об'єктивно зумовлені матеріальні (економічні) потреби людей, класів, суспільства.

суб'єктів - носіїв інтересів. Згідно з цим критерієм виділяються три основних види інтересів.