Оперативне управління за умов виникнення надзвичайних ситуацій.

Під організаційною структурою системи управління розумі-ється розподіл завдань і повноважень між особами або група-ми осіб, що враховує спрямованість організації на досягнення поставлених перед нею цілей.

Структура систем управління повинна бути гнучкою і адап-тивною. Вона повинна бути пристосована до визначення проб-лем і реалізації рішень по максимальній концентрації всіх ре-сурсів, об'єднання інформаційних, організаційних та інших ти-пів резервів для ліквідації в найкоротші терміни екстремальної ситуації.

У системах управління в умовах надзвичайних ситуаціях є два взаємовиключні принципа: єдиноначальність та розподіле-ні повноваження і відповідальність.

Керівник несе персональну відповідальність за стан справ. Проте в роботі штабу, у якому вирішуються питання взаємодії і координації між керівниками різних рівнів і зон розвитку надзвичайної ситуації реалізується принцип розподіленої від-повідальності.

У штабі створюються умови для необхідних узгоджень і консультацій для усунення неминучих конфліктів і суперечнос-тей. Це забезпечує мінімальне втручання перших осіб в опера-тивну діяльність керівників нижчих рівнів.

Організаційна структура в умовах надзвичайної ситуації повинна бути структурою з локальної автономією і глобальної координацією. Її різні елементи беруть участь у встановленні цілей і завдань і спільними зусиллями добиваються їх реаліза-ції.

Успішність діяльності керівників з вироблення управлінь-ских рішень залежить від рівня їхньої обізнаності. При слабкій обізнаності вдаються до методів експертних оцінок. При біль-шій обізнаності використовують кількісне прогнозування, мо-делювання та оптимізацію.

Стратегія гнучкості в умовах надзвичайної ситуації орієнто-вана на прийняття ефективних заходів у широкому спектрі можливих несприятливих змін (відмінність цієї стратегії від стратегії безпосередньої реакції на конкретне обурення).

 

Особливої ​​важливості набуває гнучкість підсистем матері-ально-технічного постачання. Інформації про можливе джерело загрози зазвичай достатньо для того, щоб розробити і реалізу-вати активної підготовки системи матеріально-технічного за-безпечення. Таким чином, значна частина заходів, розробле-них на основі даних про можливе лихо, може бути прийнята задовго до того, як небезпека стане явною.

Особливості оперативного управління за умов виникнення надзвичайної ситуації потребує використовувати різні структу-ри управління.

Матрична структура управління. У ній, з одного боку, є ієрархічне взаємодія підрозділів, а з іншого, передбачено вирі-шення конкретних завдань, реалізація проектів, що належать до різних гілок ієрархії. Відповідальність за рішення задачі при цьому покладається на керівника проекту, який може швидко сформувати мобільний дієздатний колектив із співробітників різних підрозділів. Це може дати хороші результати при лікві-дації надзвичайної ситуації невеликого масштабу.

Матрична структура управління робить систему більш діє-вою, гнучкою і динамічною. Тим не менш центром такої систе-ми залишається її штаб на чолі з керівником. Постійної функ-ціональною частиною штабу має бути група інформаційного забезпечення, або інформаційної підтримки.

В обов'язки штабу входить виявлення тенденцій розвитку надзвичайної ситуації, оцінка її масштабів, розрахунок необ-хідних для її ліквідації часу і ресурсів, попередження керівни-ків про раптові зміни.

Штаб регулярно коректує перелік зон надзвичайної ситуації та його пріоритети, контролює хід роботи в цих зонах по всіх об'єктах захисту.

Розподіл відповідальності між рівнями системи управління в умовах НС має визначатися принципом результативності стратегії. Він полягає в тому, що повноваження і відповідаль-ність за кожне рішення передаються на той рівень структури, на якому визначаються змінні, пов'язані з цим рішенням.

Органи управління в конфліктних і надзвичайних ситуаціях.

Єдина державна система цивільного захисту об'єднує органи управління, сили і засоби органів центральної виконавчої влади, виконавчі органи рад, ор-гани управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядковані їм сили та засоби підприємств, уста-нов, організацій незалежно від форм власності, добровільні формування, що забезпечують виконання організаційних, ін-женерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надз-вичайних ситуацій.

Обсяг і зміст заходів щодо захисту населення на території від надзвичайних ситуації визначається, виходячи з принципу необхідності достатності і максимально можливого викорис-тання наявних сил і засобів.

Захист населення і територій під час надзвичайних ситуа-цій забезпечується скоординованою роботою постійно діючих функціональних і територіальних підсистем ЄДС ЦЗ.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для органі-зації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаці-ям та захистом населення і територій від їх наслідків. У надз-вичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об'єктового рівня підпорядковую-ться в межах, що не суперечать законодавству, органам управ-ління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи. Перелік функціональних підсистем визначається Ка-бінетом Міністрів України.

Територіальні підсистеми створюються в областях для запо-бігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у межах їх територій. Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок функціонування територіальних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями про ці підсистеми, зат-вердженими головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з ДСНС України.

Ефективність функціонування системи захисту населення і територій досягається через:

А) Проведення єдиної державної політики, що охоплює весь спектр проблем у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності населення.

Б) Своєчасне запобігання виникненню надзвичайних ситу-ацій, підвищення стійкості об'єктів економіки та інфраструк-тури до вражаючих впливів і наслідків надзвичайних ситуацій.

В) Завчасну підготовку, оперативне реагування та ефектив-не управління під час виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне відновлення життєдіяльності населення в їх зоні.

З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення надзвичайних ситуацій має про-водитися спеціальний комплекс заходів. Він має такі складові:

1. Оповіщення та інформування – це оповіщення про загро-зу і постійне інформування населення.

2. Спостереження і контроль - організація збору, опрацю-вання і передачі інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу, води ра-діоактивними, хімічними речовинами та інфекційними мікро-організмами.

3. Укриття у захисних спорудах - підлягає усе населення відповідно до його належності до груп (працююча зміна, насе-лення, яке проживає в небезпечних зонах, тощо).

4. Евакуаційні заходи - залежно від обстановки, яка скла-лася на час надзвичайної ситуації, може бути проведено зага-льну або часткову евакуацію населення тимчасового або безпо-воротного характеру.

5. Інженерний захист – це заходи інженерного захисту те-риторії, які можуть істотно вплинути на ефективність цивіль-ного захисту.

6. Медичний захист - це заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги пост-раждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благопо-луччя в районах надзвичайних ситуацій.

7. Біологічний захист - це захист від біологічних засобів ураження який включає своєчасне виявлення чинників біоло-гічного зараження, їх виду і масштабів, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

8. Радіаційний і хімічний захист - це захист включає заходи щодо виявлення і оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпе-чення засобами індивідуального захисту, організацію і прове-дення спеціальної обробки.

Кожний рівень системи захисту населення і територій має координуючі та постійні органи повсякденного управління, на-ділені спеціальними повноваженнями, сили і засоби, резерви фінансових і матеріальних ресурсів, системи зв'язку, оповіщен-ня, інформаційного забезпечення.

Координуючими органами управління системи є:

- на загальнодержавному рівні - Рада національної безпеки і оборони України, Державна комісія з питань техногенно-еко-логічної безпеки та надзвичайних ситуацій, Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення;

- на регіональному рівні – комісії обласних державних адмі-ністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзви-чайних ситуацій;

- на місцевому рівні - комісії районних державних адмініст-рацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологіч-ної безпеки та надзвичайних ситуацій;

- на об'єктовому рівні - комісії з питань надзвичайних ситу-ацій об'єкта.

Координуючі органи забезпечують безпосереднє керівницт-во реагуванням на надзвичайну ситуацію або загрозу її виник-нення. Їх діяльність визначається відповідними законами Ук-раїни та іншими нормативно-правовими актами.

Постійними органами управління системи є:

- на загальнодержавному рівні - Кабінет Міністрів України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катас-трофи, управління (відділи) з питань цивільної оборони та над-звичайних ситуацій міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

- на регіональному рівні – обласні державні адміністрації, управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного за-хисту населення;

- на місцевому рівні - районні державні адміністрації, від-діли з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту на-селення, виконавчі органи місцевих рад;

- на об'єктовому рівні - управління підприємств та організа-цій, відділи (сектори або спеціально призначені особи) з питань цивільної оборони і надзвичайних ситуацій об'єктів.

Систему повсякденного управління захистом населення і територій складають центри управління у кризових ситуаціях, оперативно-чергові служби всіх рівнів, чергово-диспетчерські служби міністерств, інших центральних і місцевих органів ви-конавчої влади, виконавчих органів рад, організацій та об'єк-тів господарювання.

Управління силами цивільного захисту при проведенні захо-дів по надзвичайним ситуаціям здійснюється із пунктів управ-ління, тобто із місць, спеціально обладнаних для управління за-собами зв’язку та оповіщення, що забезпечують безперервне та оперативне управління підготовкою та проведенням заходів цивільного захисту.

Стаціонарні пункти управління ЦЗ – це спеціально обладна-ні та оснащені технічними засобами зв’язку споруди або примі-щення, чи Їх комплекс, призначені для розміщення та забезпе-чення стійкої роботи відповідного органу управління ЦЗ, опе-ративних груп та розрахунків ВЗ (вузлів зв’язку) ПУ.

Стаціонарні пункти управління бувають:

А) Міські. Розміщуються в місцях, поза межею розміщення потенційно небезпечних об’єктів. Для забезпечення безперерв-ного управління використовується система зв’язку та опові-щення міста.

Б) Заміські (запасні). Розміщуються, як правило, в заміській зоні у безпечному районі чи місці, де б не впливали на них дії аварій, катастроф та стихійних лих. Для забезпечення безпере-рвного зв’язку та оповіщення використовуються радіо та теле-фонні мережі сільських районів (система зв’язку та оповіщення міста).

З метою забезпечення стійкої роботи запасного пункту уп-равління, органи управління розміщуються разом із органами державної виконавчої влади.

Основним пунктом управління при проведенні аварійно-ря-тувальних робіт є той, який ближче знаходиться до осередку ураження чи зони зараження, а також на управління з якого надзвичайна ситуація не впливає.

Допоміжні пункти управління утворюються на деякий час і на чолі їх затверджується заступник начальника ЦЗ чи інша відповідальна особа. Вони організовуються тоді коли з яких то причин управління силами ЦЗ при їх висуненні чи проведенні аварійно – рятувальних робіт із стаціонарного, міського чи заміського (запасного) ПУ має труднощі або неможливе.

Пересувні (рухомі, мобільні) пункти управління створюють-ся для забезпечення безпосереднього управління проведенням аварійно - рятувальних робіт в осередках ураження або в міс-цях стихійного лиха, на найбільш відповідальних напрямках або ділянках. Діють на спеціальних транспортних засобах – спеціальних автомобілях, автобусах, бронемашинах, вертольо-тах, літаках, залізничних вагонах тощо. Обладнуються робочи-ми місцями для начальника ЦЗ та оперативної групи, техніч-ними засобами зв’язку та оповіщення.

Кризові центри утворюються для всебічного вивчення та аналізу різноманітних завдань, над якими працюють управлін-ня та відділи міністерств.

 

Спеціально уповноважений керівник та штаб з ліквідації надзвичайних ситуацій.

Виконання основних завдань щодо запобігання та ліквіда-ції наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт покладено на АРС, які обслуговують окремі території, підприємства, уста-нови та організації незалежно від форми власності, де існує не-безпека виникнення надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Керує аварійно-рятувальними роботами уповноважений ке-рівник з ліквідації НС, якого призначає залежно від рівня НС відповідний орган виконавчої влади.

Уповноважений керівник з ліквідації НС утворює робочий орган – штаб з ліквідації НС, що діє відповідно до затвердже-ного Положення і заздалегідь розроблених планів реагування на НС.

Залежно від рівня НС утворюється відповідно:

- штаб з ліквідації НС загальнодержавного рівня;

- штаб з ліквідації НС регіонального рівня;

- штаб з ліквідації НС місцевого рівня;

- штаб з ліквідації НС об'єктового рівня.

Персональний склад штабу з ліквідації НС визначає уповно-важений керівник з ліквідації НС, який забезпечує його діяль-ність та встановлює режим роботи.

До роботи в штабі залежно від рівня НС залучаються:

А) Керівники аварійно-рятувальних служб та формувань, що беруть участь у ліквідації НС.

Б) Спеціалісти відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпри-ємств, установ та організацій.

Основним завданням штабу з ліквідації НС є безпосередня організація і координація аварійно-рятувальних робіт з лікві-дації НС.

Під час ліквідації НС у підпорядкування уповноваженого керівника з ліквідації НС переходять усі аварійно-рятувальні служби та формування, що залучаються до ліквідації НС.

Розпорядження уповноваженого керівника з ліквідації НС відповідно до законодавства є обов'язковими для виконання учасниками ліквідації НС, а також громадянами, підприємств-вами, установами та організаціями, які знаходяться в зоні НС.

Ніхто не має права втручатися в діяльність штабу з ліквіда-ції НС до відсторонення в установленому порядку уповноваже-ного керівника від виконання обов'язків та взяття на себе ке-рівництва ліквідацією НС або призначення іншого уповнова-женого керівника з ліквідації НС.

У своїй діяльності штаб з ліквідації НС залежно від її рівня взаємодіє із спеціальною комісією з ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру регіонального, місцевого та об'єктового рівня.

 

Сили і засоби постійної готовності.

Сили ЦЗ призначені для виконання завдань ЦЗ і склада-ються:

А) Із сил центрального підпорядкування:

– оперативно-рятувальної служби ЦЗ;

– спеціальних (воєнізованих) і спеціалізованих аварійно-ря-тувальних формувань та їх підрозділів;

– аварійно-відновлювальних служб;

– авіаційних та піротехнічних підрозділів;

– формувань особливого періоду;

– підрозділів забезпечення та матеріальних резервів та ін.

Б) з регіональних і місцевих сил:

– аварійно-рятувальних формувань і підрозділів;

– спеціалізованих аварійно-рятувальних служб;

– сил і засобів місцевих органів виконавчої влади та орга-нів місцевого самоврядування;

– сил і засобів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;

– добровільних рятувальних формувань.