Формування української державності: етапи та особливості. 6. 1. Київська держава (київська Русь)

Діяльності князя допомогала рада бояр, яка не мала юридичного оформлення, але впливала на князівську політику. До ради входили наймогутніші феодали-землевласники, які мали посади в державному апараті, а також представники вищого духовенства. Разом з ними великий князь обговорював питання зовнішньої і внутрішньої політики. Боярська рада виконувала також і судові функції, брала участь у вирішенні військових, фінансових та інших питаннях. За відсутності князя рада самостійно керувала державою, я після його смерті встановлювала владу майбутнього правителя.

В разі потреби князі скликали віча. Віча – це збори місцевого населення, в яких брали участь чоловіки, крім холопів. Віче розглядало питання війни і миру, запрошення або вигнання князів, обирало або усувало представників адміністрації, судового та військового управління тощо. Перша згадка про віче в літописі датується 997 р. Тоді на Київщині князь скликав віче. Проте не в усіх містах віче виконувало однакову роль. Так, у Новгороді його роль була вагомішою ніж у Чернігові. З розвитком феодалізму роль віче поступово втрачається.

За часів Київської держави існували дві системи управління: десяткова і двірцево-вотчинна. Десяткова випливала з військової організації. Тисяча втратила реальний матеріальний зміст і стала територіальним поняттям – округом, який очолював тисяцький. Він був керівником військових сил округу, здійснював поліцейську, судову, фінансову владу. Тисячі поділялися на сотні, які очолювали сотські, що виконували адміністративно-фінансові і судові функції.

Двірцево-вотчина система управління утворилася при дворі князя. Чиновники княжого двору стали виконувати доручення князя, що мали загальнодержавне значення і не належали до їхніх безпосередніх обовязків при дворі.

На місця посилалися представники центральної влади – намісники і волостелі. Вони відали адміністративно-судовими справами. Селами управляли старости, яких обирали селяни.

Зазначимо, що протягом IX-XIII ст. влада пройшла складну трансформацію. Спочатку виникла дружинна форма державності. Її особливість полягала в тому, що дружина в руках князя була засобом примусу й управління, збору данини, захисту інтересів країни від ворогів, підкорення нових земель. Стосунки між князем і дружиною були неоднозначні: дружині не можна було наказувати, її потрібно переконувати. Так князь Ігор був змушений слухатися дружини. Княгиня Ольга була більш незалежною від дружинників. Історики вважають, що в добу Володимира Великого дружинна форма державності відходить в минуле. Дружина виконувала лише військові функції і вже не була фактором політичного життя, апаратом управління і судочинства. Відбувається процес її розшарування, з’являється прошарок бояр, які стають правлячою суспільною групою.

У добу розквіту Київської держави формується централізована монархія. Носієм монаршої влади був київський князь, який мав необмежені можливості в прийнятті рішень в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики.

У період феодальної роздробленості з’явилася федеративна монархія. Долю країни вирішував не великий князь, а група найвпливовіших місцевих князів.

Отже, в процесі формування Київської Русі можна простежити такі етапи: 1) княжіння східних слов’ян; 2) утворення первісного ядра давньоруської держави - Руської землі (Київщина, земля полян); 3) формування південного та північного ранньодержавних утворень; 4) об’єднання Київського і Новгородського князівств в єдину державу з центром у Києві.

Уже в середині XII ст. на території колись єдиної могутньої країни утворилося 15 удільних князівств. Початок удільному устрою поклав Ярослав Мудрий, запропонувавши спільне управління державою всім князівським родом. Це був необачний хід, що позбавляв владу великого князя економічної основи й посилював його залежність від уділів.

Серед причин розпаду Київської Русі були такі: 1) величезні простори держави, до складу якої входило більш ніж 20 різних племен і народностей, що приводило до труднощів управління; 2) недосконалість державного апарату і системи престолонаслідування сприяли відцентровим тенденціям окремих племен і народностей; 3) негативні наслідки для Київської держави мав занепад торгівлі.

Занепад Київської Русі довершив напад монголо-татарських орд. Феодальна роздробленість притаманна розвитку майже всіх феодальних країн.

Період існування Київської держави займає важливе місце в історії України. Головний осередок державності сформувався на землях сучасної України, а її основою стало Середнє Подніпров’я з Києвом, який перетворився на центр об’єднання слов’ян і столицею країни. Заснували цю державу ті, хто здавна проживав в українських землях у VI - VIII ст. – це поляно-антська народність, яка була генетичним ядром майбутньої української нації і називалася «Руссю».

Після розпаду Русі національні державницькі традиції не було втрачено, їх перейняла спадкоємниця Київської Русі – Галицько-Волинська держава.