Голод в Україні в 1921-1922 рр.

Серед головних причин голоду в Україні в 1921-1922 рр. слід назвати заборону ринкової реалізації хлібних надлишків та їх примусове вилучення державою, що зумовило падіння товарності сільського господарства 1918-1920 рр.. Селяни не були зацікавлені в розвитку виробництва і зменшували посіви, зокрема в районах активного здійснення продрозкладки (Чернігівська, Харківська, Полтавська губернії). Навіть світова і громадянська війни, які зруйнували матеріальну базу, сільського господарства, завдали менших збитків

селянським господарствам. "Викачування" містом хліба із села з одночасним скороченням промислового виробництва завершило процес занепаду ринкових відносин. Але голод 1921 р. був зумовлений ще й дією природної стихії. Поштовхом став неврожай, спричинений страшенною посухою.

Оскільки Поволжжя та Північний Кавказ були офіційно названі як райони стихійного лиха, керівництво РКП(б) ставило перед укр. керівництвом завдання продовжувати і нарощувати постачання продуктів для Росії. Навіть коли в південних районах України голод став очевидним, продзагони з Росії продовжували викачувати хліб для Москви, Петрограда, Поволжжя. На відміну від аналогічної ситуації в 30-х роках, уряд РСФРР не приховував голоду і мобілізував внутрішні та міжнародні зусилля для його подолання. Міжнародна продовольча допомога поступала здебільшого в порти Південної України.

Проте спеціальна охорона супроводжувала хлібні вантажі в Росію, нічого не залишаючи для України, оскільки вона офіційно не була оголошена зоною масового голоду. У Росії-голод, на Україні неврожай — такою була офіційна версія.

Визнання факту голоду в УРСР і надання допомоги, прийшло з запізненням, коли становище на півдні України стало трагічним, точних даних про кількість жертв голоду в Україні в 1921-22 рр. немає. Називають цифри від 800 тис. до 2-3 млн. чол. разом із загиблими від епідемій, які неминуче супроводжують голод і розруху. Становище в Україні вдалося стабілізувати тільки після врожаю 1923 р.

Процес створення СРСР.

До 1922 року радянські республіки, в тому числі УРСР, були формально незалежними державами. Щоправда, ще з літа 1919 року існував "воєнно-політичний союз радянських республік", який координував їх господарський розвиток. У грудні 1920 року між Росією та Україною було укладено угоду про воєнний та господарський союз. Українські національні комуністичні партії (УКП та українські ліві есери) жорстко критикували угоду, однако її було ратифіковано V Всеукраїнським з'їздом рад 1921 року. Уряд УРСР, очолюваний Х.Раковским, деякий час намагався зберегти формальну незалежність в укладанні міжнародних договорів, здійсненні зовнішньої торгівлі, але існування єдиних Комуністичної партії та Червоної армії звели наміри уряду нанівець. 1922 року за ініціативою В.Леніна комісія ЦК РКП(б), очолювана 1-І.Сталіним, розробила програму створення єдиної держави, так що Україна, Білорусія і Закавказька федерація повинні були увійти до складу Росії як автономні утворення. Проти такого рішення виступив В.Ленін, який запропонував свій план створення союзу незалежних республік.

Жовтневий пленум ЦК РКП(б) ухвалив ленінський план. ЗО грудня 1922 року в Москві відкрився 1з'їзд рад СРСР, який затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Було обрано Центральний виконавчий комітет СРСР, одним із чотирьох голів якого від України став Г.Петровський. У січні 1924 року на II з'їзді рад було затверджено Конституцію СРСР. У травні 1925 року було прийнято Конституцію УРСР. Формально при утворенні СРСР орієнтувалися на ленінський план створення союзу незалежних держав. Однак реально цей план було підмінено планом автономізації. Республіки втратили свою незалежність, були поставлені в залежність від політичних рішень центру, під контроль ЦК ВКП(б).,

До останніх днів свого існування СРСР був унітарною централізованою державою, фактично імперією нового типу.