Правила спілкування – рекомендації щодо ефективного спілкування, які сформувалися в суспільсиві й відзеркалюють комунікативні традиції певного етносу.

Лекція 1

Спілкування як інструмент професійної діяльності

План

1. Спілкування і комунікація.

2. Функції спілкування.

3. Види, типи і форми професійного спілкування.

4. Основні закони спілкування.

5. Стратегії спілкування.

 

Питання для самостійного опрацювання, що включені до планів практичних занять:

1. Поняття ділового спілкування.

2. Невербальні компоненти спілкування.

Модуль самостійної роботи

Гендерні аспекти спілкування.

 

Література:

Бацевич Ф.С.Нариси з комунікативної лінгвістики / Ф.С.Бацевич. – Львів, 2003

Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф.С.Бацевич. – К.:ВЦ «Академія», 2009. –375с.

Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации / И.Н.Горелов. – М., 1980.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів/ За ред.. С.Я.Єрмоленко. – к., 2001

Основні закони спілкування.

Мова, як і будь-яка наука, має свої закони (закон аналогії, закон економії мовних засобів тощо), тому і в комунікації діють певні закони.

Комунікативні закони – це найзагальніші нежорстокі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування.

Ці закони пов’язані із закономірностями процесу комунікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями.

Треба звернути увагу на те, що комунікативні закони, як і закони мови, можуть змінюватися, мають національну специфіку. Реалізуються вони незалежно від мовленнєвої ситуації, у різних типах міжособистісного і масового спілкування.

Крім комунікативних законів, у спілкуванні діють його правила.

Правила спілкування – рекомендації щодо ефективного спілкування, які сформувалися в суспільсиві й відзеркалюють комунікативні традиції певного етносу.

На сучасному етапі розвитку комунікативної науки за Йосипом Стерніним виокремлюють такі комунікативні закони:

1. Закон дзеркального розвитку спілкування є одним із найважливіших принципів безконфліктного спілкування (навести приклади, коли поведінка одного співрозмовника починає впливати на поведінку іншого).

2. Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль:

чим більше комунікативних зусиль затрачає адресант, тим вища ефективність його мовленнєвого впливу. Інколи щоби досягнути комунікативного успіху, необхідно застосувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів, дотримуватись законів, правил спілкуванню.

3. Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів полягає в тому, що чим довше промова, тим неуважніше слухачі сприймають мовця. За даними дослідників, ефективне мовлення повинне бути коротким і тривати не довше 10 хвилин.

4. Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності. У цьому законі знаходить своє втілення «ефект натовпу», який полягає в тому, що в натовпі людина гірше мислить логічно, посилюються емоційні реакції, послаблюється інтелектуальна діяльність, людина легше піддається впливу оточення. З огляду на це лекторові, промовцеві слід брати до уваги кількість присутніх. Найважче переконати одного слухача.

5. Закон комунікативного самозбереження: у спілкуванні людина намагається зберегти досягнуту нею комунікативну рівновагу. (Наприклад, співрозмовник не сприймає висунуту вами пропозицію, піддає її сумніву, особливо якщо запропоноване якимось чином стосується його функціональних обов’язків або соціального статусу тощо. Пізніше він може погодися з вами, але перша реакція – несприйняття, сумніви, критика та подібне).

6. Закон ритму спілкування виявляється в кількісній характеристиці таких процесів, як говоріння та мовчання, потреби в говорінні у представників різного віку, різної статі, національності.

Так, наприклад, доведено, що жінки відчувають більшу потребу в говорінні, ніж чоловіки.

Якщо говорити про національну специфіку щодо ритму спілкування, то представники таких націй, як італійці, іспанці, французи, характеризуються як активні співрозмовники; значне менше розмовляють естонці, фіни, шведи, народи Півночі.

На співвідношення говоріння і мовчання впливають різні чинники, серед яких насамперед професійний. Треба пам’ятати, що представники «розмовних» професій потребують відпочинку від говоріння; це стосується акторів, учителів, викладачів, дикторів, продавців та ін.

7. Закон мовленнєвого самовпливу. На цьому законі, зокрема, ґрунтується аутогенне тренування, коли людина само собі подає команди, що регулюють її психічний або фізичний стани («Я спокійний, спокій розливається по моєму тілу, у мене рівно б’ється серце» тощо). Людина, словесно втілюючи ідеї або емоції, формує їх у себе, починає вірити в словесно оформлене, впевнюватися в тому, що знайшло словесне втілення.

8. Закон довіри до зрозумілих висловлювань: форма висловлення не повинна бути ускладненою Чим простіше мовець оформлює свої думки, тим легше, краще його розуміють і більше вірять. Особливо важко цього досягати в наукових працях, де реалізується власне науковий підстиль, і цього треба досягати ораторам на мітингах, зборах тощо.

9. Закон притягування критики. Сутність цього закону полягає в тому, що чим більш публічна людина, чим більше вона виділяється в оточенні, тим більше вона стає об’єктом лихослів’я, її критикують, концентрують увагу на її недоліках з метою «опустити» – і найчастіше до свого рівня. Пояснити це можна з психологічного погляду: те, що виділяється, привертає до себе увагу.

10. Закон самовиникнення інформації. Найчастіше цей закон «спрацьовує» там, де бракує нової інформації. Дефіцит інформації стає поштовхом до виникнення такої інформації, яка найчастіше має вигляд чуток. Народившись один раз, така чутка-інформація може стати причиною появи інших чуток.

11. Закон модифікації нестандартної комунікативної поведінки учасників спілкування. Цей закон конкурує із законом дзеркального розвитку спілкування, за яким співрозмовники в процесі спілкування імітують стиль один одного. За законом модифікації нестандартної комунікативної поведінки якщо один із співрозмовників порушує комунікативні норми, інший намагається змусити його змінити комунікативну поведінку. Який з двох законів переможе залежить від ситуації, статусу, психології, особистостей учасників спілкування.

12. Закон прискореного поширення негативної інформації. Психологи підтверджують, що людина, отримуючи позитивну інформацію, дуже швидко звикає до неї, сприймаючи як норму. Як наслідок цього – перестає таку інформацію обговорювати. Що ж до інформації негативної, то вона має тенденцію до швидкого поширення.

13. Закон спотворення інформації («зіпсутого телефону»). Сутність цього закону полягає в тому, що будь-яка інформація, яку передають у групі спілкування, спотворюється в процесі передавання. Причиною спотворення є суб’єктивна інтерпретація інформації, що пояснюється особистісним ставленням до отриманої інформації, бажанням прокоментувати її зміст. Спотворення інформації виникає інколи через невміння слухати співрозмовника.

14. Закон емоційної афіліації («зараження»): особи, які перебувають в однаковому емоційному стані, прагнуть об’єднатися в групу і спілкуватися один з одним. У психології таке явище коментується, як «подібне притягує подібне».

15. Закон мовленнєвого посилення емоцій активно використовується у пропаганді, рекламі, релігійних практиках, деяких медитативних практиках через здатність емоційних вигуків людини посилювати емоції, які людина в певний момент переживає. Словесне вираження емоції посилює її в півтора-два рази.

16. Закон мовленнєвого поглинання емоцій ви неодноразово використовували на практиці, не знаючи його теоретично. Сутність його полягає в тому, що у разі послідовної вдумливої розповіді про емоцію, які переживають, вона наче поглинається мовленням, «щезає». Слова ніби всмоктують її (дія «поскаржитись комусь на життя»).

17. Закон емоційного пригнічення логіки: людина, перебуваючи в емоційному, збудженому стані, втрачає здатність логічно мислити, аргументувати, що й виявляється в її мовленні. (Домінує права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, а ліва, що відповідає за логіку, породження зв’язного мовлення, ніби пригнічена). Знання цього закону дозволяє правильно побудувати розмову із збудженою людиною (не переконувати її в такому стані, а начебто погоджуватися нею, потрохи знижувати її збудженість, щоб згодом задіяти логіку).

Стратегії спілкування.

Для усвідомлення змісту питання «Стратегії спілкування» потрібно роз’яснити зміст таких дефініцій:

Інтенція комунікативна – комунікативний намір адресанта (осмислений чи інтуїтивний), який визначає внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення.

Стратегія комунікативна – правила і послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант для досягнення певної комунікативної мети.

Комунікативна мета – стратегічний результат, на який скероване конкретне спілкування, комунікативний акт.

Компетенція комунікативна – сукупність знань і вмінь учасників інтеракції спілкування у різноманітних умовах (ситуаціях) з різними комуні- кантами; набір комунікативних стратегій разом із володінням комунікативними правилами, постулатами і конвенціями спілкування.

Стратегія мовленнєвого спілкування – оптимальна реалізація інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації.

Комунікативна стратегія охоплює:

- вибір мовленнєвого наміру (звернутися з проханням або звернутися з вимогою, констатувати факт або поставити про нього запитання);

- визначення обсягу інформації, який припадає на одну тему;

- визначення порядку комунікативних складових;

- налаштування висловлювання на певний комунікативний режим (діалогічний, режим озвучення письмового тексту), на стиль (розмовний, офіційно-діловий) і жанр (доповідь, наукова стаття, реклама, лозунг).

Єдиної типології комунікативних стратегій у сучасній науці не створено.

Так, дослідники розрізнюють два типи стратегій спілкування: власне комунікативну і змістову.

Власне комунікативна стратегія – правила і послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант.

Змістова стратегія – покрокове змістове планування мети з урахуванням наявного «мовного матеріалу» в межах кожного ходу (кроку) в комунікації.

Обидва типи стратегій визначають, як і якими засобами може бути досягнута мета комунікації.

У сучасній лінгвістичній літературі виокремлюють також кооперативні(неконфліктні) та некооперативні стратегії мовленнєвого спілкування. Кооперативні втілюються в інформативні та інтерпретативні діалоги (полілоги) – поради, обмін думками, розповіді, повідомлення тощо.

Некооперативні знаходять своє втілення в конфліктах, суперечках, претензіях тощо.

Стратегію спілкування формують комунікативна інтенція, комунікативна мета, комунікативна компетенція:

 

Комунікативна компетенція

↓

Комунікативна мета

↓

Комунікативна інтенція

↓

Комунікативна стратегія

Стратегії спілкування є гнучкими і залежать від таких чинників, як вік комуні кантів, їх статі, соціальних ролей, національно-культурної належності тощо.

Отже, мовленнєві стратегії дають змогу ефективно досягати мети спілкування.