Основні форми девіантної поведінки2.1 Злочинність

 

Соціологічні дослідження злочинності і її заподій беруть початок у роботах російського статистика К.Ф. Германа (1824 р.). Могутній поштовх у розвитку соціології злочинності дала робота франко-бельгійського вченого - математика-статистика Л.А. Кетле "Соціальна фізика" (1835 р.). У ній, спираючи на статистичний аналіз, Кетле дійде висновку про те, що всякий соціальний лад припускає визначена кількість і визначений порядок злочинів, що випливають з його організації.

У міру вивчення проблем злочинності більша кількість факторів, що впливають на її динаміку, попадає в поле зору дослідників. До них можна віднести: соціальний стан, рід зайняти, освіту, убогість як самостійний фактор. Виявлене також особливе значення декласування, тобто руйнування або ослаблення зв'язків між індивідом і соціальною групою. У 30-і роки нашого сторіччя дослідження, проведені представниками так називаної чикагської школи в соціології, виявили вплив внутріміських розходжень на рівень злочинності: самі "злочинні райони" - райони, де є присутнім високий ступінь соціальної дезорганізації. Дотепер залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного і соціального у формуванні злочинної поведінки.

Як відзначають дослідники, розвиток злочинності в нашій країні по основних якісних показниках наближається до загальносвітових тенденцій. Хоча поки регіструємий рівень злочинності в нас нижче, ніж в індустріальних країнах, але дуже високий темп приросту злочинів. У цьому зв'язку потрібно враховувати, що злочинність має поріг кількісного і якісного насичення, за яким вона з кримінологічної, правоохоронної проблеми перетворюється в проблему політичну. [1]

В Україні на стан злочинності великий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. Фахівці відзначають, що поки ще характер злочинності в нашій країні можна визначити як "патріархальний", але вже помітні процеси, що говорять про "індустріалізації" девіантності.

Незадоволена соціальна потреба викликає до життя стихійний прояв нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнити функцію законних інститутів, однак за рахунок існуючих норм і правил. У своїх крайніх проявах подібна активність може проявитися в протиправних, злочинних діях.

Дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.). Злочинність функціонально зв'язана з протіканням соціальних процесів, що визначають характер і напрямки суспільного розвитку, зміст соціальних змін. [1]

Політичне насильство безпосередньо зв'язане з рівнем стабільності даного суспільства. Рівень політичного насильства залежить також від характеру існуючого режиму. Характер режиму може бути оцінений по ступені переваги в процесі регулювання суспільних відносин або примусових методів, або методів дозвільного характеру.

Економічна злочинність являє собою явище, що виникає в ході й у зв'язку з взаємодією держави і економіки. У ході цієї взаємодії державні структури, що розпоряджаються практичним і правовим ресурсом влади, пересікаються з економічними інститутами, суб'єктами господарських відносин, що розпоряджаються матеріальними (майновими, грошовими) ресурсами.

Там, де відсутнє роздільне існування об'єкта і суб'єкта регулювання, де вони злиті воєдино, там регулювання закінчується і починається беззаконня, тому що реальне регулювання припускає доцільно орієнтоване обмеження діяльності об'єкта регулювання з боку регулюючого суб'єкта на основі принципів, правил і норм, обов'язкових для них обох.

Без досягнення реального домінування на ринку легального, впливового приватного капіталу неможливий серйозний ріст продуктивної економіки.

Злочинність - відображення пороків людства. І дотепер викорінити її не удалося жодному суспільству. У даний час необхідно зосередитися на реальній задачі - зниженні темпів приросту й утриманню злочинності під контролем на соціально допустимому рівні.

Соціологія розглядає злочинність як соціальне явище, що носить деструктивний для суспільства характер. Її можна визначити як відносно стійку розповсюджену форму девіантної поведінки, що досягла ступеня суспільної небезпеки і визначена карним законодавством.

У зв'язку зі значним зменшенням віку злочинців - поняття злочинності серед неповнолітніх і молоді зв'язано з віковими групами від 14 до 29 років, хоча ряд тенденцій має місце й у молодших вікових групах.

Специфічними рисами злочинності молоді і неповнолітніх є:

По-перше, її висока латентність (тобто неповнота виявлених злочинів).

Через це нефактичний рівень злочинності в 2-3 рази вище, ніж зареєстрований. Латентність зв'язана з наступними факторами:

а) дорослі потерпілі не завжди звертаються в правоохоронні органи;

б) значна частина злочинів відбувається у своєму ж середовищі, взаємини в якій специфічні й у ряді випадків виключають повідомлення батькам, учителям, працівникам міліції;

в) у правоохоронних органів у даний час недостатньо сил і засобів, і тому вони прагнуть зосередити них на боротьбі з тяжкими злочинами, у той час як заява про менш тяжкі злочини (а це 4/5 усіх злочинів неповнолітніх, тобто крадіжки, хуліганство, грабежі) часто залишаються без реєстрації і заходу для них не приймаються. [1]

По-друге, серед молодого покоління підвищеною кримінальною активністю відрізняються неповнолітні. Рівень злочинності серед підлітків у 1,5 разів перевищує аналогічний показник серед інших молодіжних груп.

По-третє, злочинність неповнолітніх носить переважно груповий характер - 3 з 5 чинених злочинів.

По-четверте, злочинність неповнолітніх і молоді в значно більшому ступені, ніж злочинність дорослих, "відчутно" до мір боротьби з нею, до рівня контролю з боку родини, виховних установ, соціальних служб, громадськості, тим більше, що до 80 % злочинів відбувається поблизу місця проживання, навчання, у тому числі і безпосередньо в навчальних закладах і гуртожитках. Біля половини злочинів неповнолітніх відбувається через відсутність батьківського контролю.

Процес перетворення злочинності обумовлений, як правило, залученням неповнолітніх у злочинну діяльність шляхом передачі кримінального досвіду і підбурювання карними елементами.

Усе більше молодих людей утягують у сферу організованої злочинності.

У цілому молоді люди у віці від 14 до 29 років роблять 57% усіх зареєстрованих злочинів.

Процес правопорушення підлітка в правопорушника або злочинця забирає тривалий час. В міру наростання соціальної дезадаптації девіантний підліток стає об'єктом впливу різних інститутів, що займаються профілактикою дитячої бездоглядності і правопорушень неповнолітніх. Вони, у залежності від виконуваних ними функцій можуть бути розділені на 4 категорії:

1. Установи первинної соціальної профілактики (дитячі сади, школи, установи додаткової освіти, мед. установи і т.д.), діяльність яких спрямована на забезпечення адекватної соціалізації основної маси дітей, реалізацію їхніх прав і законних інтересів.

2. Установи первинної спеціальної профілактики (соціальні притулки, реабілітаційні центри для дітей з обмеженими можливостями, центри соціальної допомоги родини і дітям, психолого-медико-соціальні центри, центри постинтернатної адаптації і т.д.), що надають допомогу соціально - дезадаптованим дітям і дітям, опинившимся у важкій життєвій ситуації, що мають підвищений ризик здійснення правопорушення.

3. Установи вторинної спеціальної профілактики (відділи попередження правопорушень неповнолітніх органів внутрішніх справ, відкриті і закриті спеціальні учбово-виховні установи), що повинні здійснювати ресоціалізацію неповнолітніх правопорушників і дітей, що зробили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку настання кримінальної відповідальності.

4. Установи кримінально - правової і кримінально-виконавчої профілактики (виховні колонії), головною задачею яких є попередження рецидивної злочинності неповнолітніх.

Таким чином, ріст дитячої злочинності в Україні відповідає загальносвітової тенденції, яку можна розглядати в якості мегатенденції - спрямованої, тривалої і глобальної динаміки розвитку соціального феномена. Субстанціальні причини мегатенденції повинні бути однаковими незалежно від просторових і тимчасових розходжень. Вони є постійно діючими факторами. Наростаюча соціальна дезорганізація веде до втрати соціальними інститутами даного суспільства можливості реалізовувати основну функцію - задоволення конкретної соціальної потреби.

Наслідки злочинності.

1. Це створення угруповань для контролю над визначеною територією або видом діяльності з метою одержання прибутку у виді злочинного промислу (рекет, проституція, торгівля наркотиками, і т.д.).

2. Рецидив. В останні роки він складає більш 40% (в інших країнах, наприклад, у ФРН - 5 %).

4. Це крадіжки, співучасть у шахрайстві, вимагання, убивство і навіть зґвалтування.

5. Військові злочини (за даними військової прокуратури в 1997 р. в армії зареєстроване близько 12 тис. злочинів у результаті яких постраждали більш 3,5 тис. чоловік, загинули 862 військовослужбовців, більш 350 покінчили життя самогубством).

6. Навмисні убивства, замахи на убивство, розбої, і т.п.

Алкоголізм

 

Віддавна людству відомі оп'яняючі напої. Виготовлялися вони з рослин, і їх споживання було частиною релігійного ритуалу. Порівняно дешевий спосіб одержання міцних напоїв був освоєний у XVI в. Корінні зміни відбулися після того, як був відкритий промисловий спосіб одержання етилового спирту. Саме це відкриття уможливило масове споживання алкоголю, і в XVIII в. пияцтво придбало широкий розмах у таких європейських країнах, як Англія, Німеччина, Швеція й ін. Приблизно в цей же час у Росії швидко входить у вживання горілка. Можна сказати, що XIX в. породив, а XX в. збільшив досить складну проблему для людської цивілізації - проблему алкоголізму. [41]

Фактично алкоголь ввійшов у наше життя, ставши елементом соціальних ритуалів, обов'язковою умовою офіційних церемоній, святий, деяких способів часопроводження, рішення особистих проблем. Однак ця соціокультурна ситуація дорого обходитися суспільству. Як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтувань при обтяжуючих обставинах, майже 40% інших злочинів зв'язані зі сп'янінням. Вбивства, грабежі, розбійні напади, нанесення тяжких тілесних ушкоджень у 70% випадків відбуваються особами в нетверезому стані; близько 50% усіх розводів також зв'язано з пияцтвом.

Вивчення різних аспектів споживання алкоголю і його наслідків представляє велику складність. За якими критеріями можна судити про алкогольну ситуацію і її динаміку? Як правило, використовуються три групи соціологічних показників гостроти алкогольної проблеми і масштабів поширення пияцтва в країні: по-перше, рівень споживання алкоголю на душу населення і структура споживання; по-друге, характеристики масової поведінки, що є наслідком споживання спиртного; по-третє, збиток, заподіяний економіці і суспільству пияцтвом.

Показник рівня споживання алкоголю має сенс тільки в сполученні з даними про структуру споживання. Варто враховувати і ще цілий ряд характеристик, наприклад, регулярність споживання, тривалість, зв'язок із прийомом їжі. Важливі й особливості розподілу загального обсягу споживання алкоголю серед населення: чисельність і склад питущих, непитущих, питущих помірковано; розподіл споживання алкоголю між чоловіками і жінками, по віку і інших соціально-демографічних ознаках. Поведінка при однаковому ступені сп'яніння й оцінки цієї поведінки також істотно розрізняються в соціокультурних і етнічних групах. Усі перераховані характеристики входять у поняття моделі алкогольного споживання.

В історії боротьби суспільства з алкоголізмом можна знайти два напрямки. По-перше, обмеження приступності спиртних напоїв, скорочення їхнього продажу і виробництва, підвищення цін, жорсткість каральних мір за порушення і обмеження. По-друге, зусилля, спрямовані на зменшення споживання алкоголю, поліпшення соціальних і економічних умов життя, ріст загальної культури і духовності, спокійна, зважена інформація про шкоду алкоголю, формування в населення безалкогольних стереотипів поведінки.

Історія боротьби з алкоголізмом знала і спроби введення на території деяких країн "сухого закону" (Англія, США, Фінляндія, Росія). Але вони не досягли своєї мети, тому що наявність алкоголеві - не єдина і не головна причина існування алкоголізму. Проблема подолання пияцтва й алкоголізму є важкою, вона включає економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний, юридичний і медичний аспекти. Тільки з обліком усіх цих аспектів, можливо її успішне рішення. Пияцтво, алкоголізм, токсикоманія - соціальні пороки, що “вписані” у громадське життя досить ґрунтовно.

Життєвий досвід і наукові дослідження переконливо показали величезну шкоду і непоправний збиток, що наносити зловживання алкоголем фізичному і психічному здоров'ю, працездатності і творчій активності людини, добробутові родини і суспільства в цілому.

Пияцтво - вікове зло, воно пустило глибокі корені в нашому побуті, породивши цілу систему питних звичаїв.

Більшість соціологів, юристів і економістів, що займаються соціальним аспектом алкоголізму, як основну причину пияцтва висувають живучість звичок і звичаїв, що дісталися нам від предків, прихильність людей “до диких питних звичаїв”.

Разом з тім під впливом вікових традицій і звичок підсилювалася дія й інших відомих факторів, що сприяли розвиткові алкоголізму. [41]

Про негативний вплив пияцтва батьків на потомство знали ще в далекій давнині. Грецька міфологія оповідає, що богиня Гера родила від сп'янілого Зевса кульгавого Гефеста. Виречення Плутарха “п'яниці народжують п'яниць" стало крилатим. Нині ж учені-медики єдині в думці про те, що спадкоємний фактор являє собою той ґрунт, на якому легше усього формується пристрасть до спиртного і наркотиків, розвивається алкоголізм і наркоманія. В однаковій мірі доведень пагубний вплив алкоголізму і наркоманії батьків на здоров'я їхніх дітей. Діти алкоголіків і наркоманів народжуються кволими, хворобливими, психічно і фізично відсталими, погане учаться, конфліктують з однолітками і т.п.

За останні десятиліття зросло число випадків алкоголізму і наркоманії серед молоді, включаючи підлітків і юнаків. Фахівці-медики пояснюють це, насамперед тим, що діти, що виросли в алкогольних родинах, мають у тому або іншому ступені ослаблений біологічний ґрунт або схильність до алкоголізму. Цьому, зрозуміло, сприяє і раннє знайомство молоді зі спиртними напоями. Так, дослідження показали, що багато молодих людей до моменту закінчення школи вже знали смак вина. А деякі з них навіть устигли звести з ним більш близьке знайомство.

Зв'язані з алкоголізмом захворювання по небезпеці ставляться медициною відразу ж після серцево-судинних захворювань і злоякісних пухлин. Зловживання алкоголем скорочує середню тривалість життя на 15 - 20 років. По статистиці Центрального інституту травматології й ортопедії в Москві, близько 20% побутових і 46% вуличних травм, чи так інакше, зв'язані з пияцтвом. У 20 - 25% дітей, що страждають розумово-психічною неповноцінністю, батьки зловживали алкоголем.

Алкоголь, за свідченням авторитетних джерел, має основні властивості наркотичної речовини. Як усякий наркотик, алкоголь здатний “притягати” до себе, збуджувати бажання і потребу випити ще. Прийняті спочатку малі дози спиртного непомітно переростають у великі й глибше затягують людину в болото пияцтва. У людському організмі немає органа, на який би алкоголь не діяв руйнуюче, і в першу чергу на мозок.

Алкоголь - “кращий" засіб позбавити людину розуму, самого коштовного, що дано йому природою. Він є вірусом соціальної епідемії пияцтва.

Психічна залежність виявляється в тім, що в свідомості особи, що зловживає алкоголем або наркотиками, поступово починають домінувати думки про спиртний або про інших одурманюючі речовини. Ці думки приймають настирливий, нав'язливий характер. [41]

У міру прогресування алкоголізму або наркоманії формується своєрідний алкогольно-наркотичний світогляд. Позбавлення алкоголіка або наркомана можливості продовжувати пияцтво, уживання наркотиків викликає в нього пригноблений стан, дратівливість, схильність до конфліктів.

Серед значної частини населення існує думка, що пияцтво й алкоголізм - поняття однозначні, хоча з погляду медицини не рівнозначні і характеризують якісно різні стани. Пияцтво - це морально-етична розбещеність, коли людина втрачає контроль над своєю поведінкою і діями. Під пияцтвом розуміється систематичне або надмірне вживання спиртними напоями без хворобливого потяга до них. Алкоголізм же - захворювання, викликане тривалим уживанням спиртних напоїв і що характеризує фізіологічною потребою і потягом до них. Пияцтво, таким чином, передує розвиткові хронічного захворювання - алкоголізму з властивими йому наркотичними явищами й ознаками. До останнього зокрема, треба віднести психічну і фізичну залежність.

Психічна залежність відрізняється великою стійкістю. Вона нерідко є причиною рецидивові після лікування.

Фізична залежність при алкоголі полягає в тім, що неодмінною умовою щодо нормального самопочуття алкоголіка є підтримка в організмі визначеної концентрації одурманюючої речовини. Його зниження негайно викликає порушення функції багатьох органів і систем життєдіяльності організму, тобто комплекс розладів, називаних у медицині похмільним синдромом.

За даними статистики, 80% убивств і більш 90% випадків хуліганства відбувається в п'яному виді. Від 60 до 80% прогулів, чинених на промислових підприємствах, також зв'язані зі споживанням алкоголю або інших одурманюючих засобів. У середньому по країні злочини, зв'язані з алкоголем, складають 43%.

Правда у тім, що в загальній сукупності проблем, що виникають у зв'язку з вживанням алкоголю і наркотичних засобів, центральне місце займає проблема соціальної, моральної деградації. Саме отут корінь небезпеки пияцтва, алкоголізму і наркоманії як соціального явища. Моральна деформація особистості п'яниці і наркомана є джерелом антигромадської поведінки. Алкогольне або наркотичне сп'яніння, що веде до тимчасового придушення моральних і психічних регуляторів людської поведінки, досить часто виступає безпосередньою причиною того або іншого злочину. [22]

Взаємозв'язок алкоголізму, наркоманії і злочинності визначається:

* протиправними діями, зв'язаними з виготовленням (виробництвом), поширенням алкогольних напоїв і наркотиків і т.д.;

* здійсненням алкоголіками і наркоманами злочинів з метою заволодіння спиртним, наркотиками або засобами для їхнього придбання;

* злочину, чиненими під безпосереднім впливом алкоголю і наркотиків на психічний стан споживачів.

Алкоголізм і наркоманія є прямими стимуляторами антигромадської поведінки, у тому числі злочинної.

Причини, що визначають взаємозв'язок між пияцтвом, алкоголізмом, наркоманією й інтенсивністю злочинної поведінки особистості, як говориться, лежать на поверхні:

* у стані сп'яніння знижується можливість особистості контролювати свої вчинки в конкретних життєвих ситуаціях;

* здійснення злочинів стимулює алкогольна деградація особистості і зв'язаний з нею спосіб життя;

* неправомірна поведінка п'яниць провокує і загострює конфлікти і т.п.

Паралельно з ростом корисливої мотивації поведінки алкоголіків і наркоманів збільшується їхня схильність до паразитичного способу життя. Це зв'язано з утратою ними бажання займатися суспільно корисною працею.

Масове зловживання спиртними напоями об'єктивно спричиняє збільшення числа молодих людей з явищами явної деградації, аморальної поведінки: