Методи калькулювання собівартості продукції

ДИПЛОМНА РОБОТА

за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр»

 

СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ГІРНИЧОДОБУВНОГО ПІДПРИЄМСТВА: ФОРМУВАННЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ

Виконавець

студентка гр. ЕП-09-1 Г.В. Віштак

“__” ________ 2013 р.

 

 

Науковий керівник

доц. І.Ю. Калмикова

“__” ________ 2013 р.

 

Робота перевірена і допущена до захисту

Зав. каф. ЕУП,

д.е.н., доц. Т.В. Гринько

“__” _________ 2013 р.

 

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Економічний факультет

Кафедра економіки та управління підприємством

Освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр»

Напрям підготовки 6.030504 «Економіка підприємства»

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри_________________ __________________________

“____” _____________20__ року

ЗАВДАННЯ

НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ (ПРОЕКТ) СТУДЕНТУ

 

Віштак Ганні Вікторівні

 

1. Тема роботи (проекту): Собівартість продукції гірничодобувного підприємства: формування та оцінювання

керівник роботи (проекту) Калмикова Ірина Юр’ївна, доцент,

затверджені наказом вищого навчального закладу від “___”_____20__ року №___

2. Строк подання студентом роботи (проекту)_______________________________

3. Вихідні дані до роботи (проекту)________________________________________

________________________

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які потрібно розробити)_____________________________________

5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень)

________________________________________ ______________________________________________________

6. Консультанти розділів роботи (проекту)

Розділ	Прізвище, ініціали та посада консультанта	Підпис, дата
завдання видав	завдання прийняв
	Дорганова Л.О. ст.викл. кафедри ТБЖ

7. Дата видачі завдання_________ _________________________________________

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№ з/п	Назва етапів дипломної роботи (проекту)	Строк виконання етапів роботи (проекту)	Примітка
	Вибір теми та складання плану	01.09.2012-30.10.2012
	Підбір та опрацювання літературних джерел	15.10.2012-30.11.2012
	Написання теоретичної частини (1 розділу)	01.10.2012-30.11.2012
	Розроблення методики (напрямів) аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства	01.12.2012-30.12.2012
	Збирання та обробка практичного матеріалу	02.01.2013-31.01.2013
	Написання аналітичної частини (2 розділу)	01.02.2013-31.03.2013
	Розроблення проекту конкретних заходів та пропозицій щодо покращення виробничо-господарської діяльності підприємства (3 розділу)	01.04.2013-15.05.2013
	Виконання розділу з охорони праці (4 розділу)	15.05.2013-31.05.2013
	Доопрацювання, написання чистового варіанта, передача науковому керівнику на відзив	15.05.2013-11.06.2013
	Подання роботи завідувачеві кафедри для розгляду і допущення до захисту та рецензентові для рецензування	11.06.2013-14.06.2013

 

Студент _____________ Віштак Г.В.

 

 

Керівник роботи (проекту) _____________ доц. Калмикова І.Ю.

РЕФЕРАТ

Дипломна робота 88 с., 17 рис., 26 табл., 50 джерел.

Об’єктом дослідження є собівартість продукції гірничодобувного підприємства.

Мета роботи – встановлення впливу чинників на величину собівартості за допомогою факторного аналізу, розробка обґрунтованих заходів і рекомендацій щодо зниження собівартості продукції гірничодобувного підприємства.

Методика дослідження: методи критичного аналізу та синтезу, методи системного та структурного аналізу, прийоми порівняння та методи факторного аналізу.

Одержані висновки та їх новизна: гірничодобувному підприємстві доцільно здійснити ефективну організацію системи управління витратами для зниження собівартості вугільної продукції, та дотримуватись програми заходів зниження витрат.

Результати дослідження можуть бути застосовані при розробці практичних заходів зі зниження собівартості продукції аналогічних гірничодобувних підприємств.

Перелік ключових слів: собівартість видобутку, механізм, вугільні підприємства, фактори, прибуток, управління витратами.

 

RESUME

The graduation research of the 2013 year student Vishtat Hanna (DNU, Department of the Economics and Enterprise Management) deals with considering production cost of coal-mining enterprise of public joint stock company DTEK "Pavlohradvuhillia" mine "Pavlogradskaya" developed the approaches to improve the organizational and economic mechanism of managing costs

The works is interesting for similar coal industry enterprises

The work contains 50 sources, 17 illustration, 26 tables, composed on 88 pages.

Keywords: mining cost, mechanism, coal enterprises, factors, profit, cost management.

ЗМІСТ

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ГІРНИЧОДОБУВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття собівартості продукції.

1.2 Основні методи калькулювання собівартості продукції 1.4 Калькулювання собівартості на гірничодобувному підприємстві.

1.3 Особливості формування собівартості на гірничодобувному підприємстві

1.5 Оцінка собівартості на сучасних гірничодобувних підприємствах України

 

2 АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ГІРНИЧОДОБУВНОГО ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ШАХТИ «ПАВЛОГРАДСЬКА»

2.1.Загальна характеристика гірничодобувного підприємства шахти «Павлоградська»

2.2. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції

2.3. Аналіз собівартості одиниці продукції

2.4. Аналіз прямих матеріальних витрат

2.5. Аналіз прямих трудових витрат та непрямих витрат

 

3 ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ГІРНИЧОДОБУВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

 

 

На сьогоднішній день діяльність підприємств пов’язана з використанням тих чи інших ресурсів: засобів виробництва та предметів праці, інформації, підприємницьких здібностей, що в свою чергу призводить до виникнення витрат. Важливим показником, який характеризує діяльність будь-якого підприємства є собівартість. Собівартість - це поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції в грошовому вираженні. Рівень собівартості пов'язаний з об'ємом і якістю продукції, використанням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витрачанням фонду оплати праці і т.д. Собівартість є основою визначення цін на продукцію.

У вугільній промисловості актуальною являється проблема зменшення собівартості продукції, так як від цього залежить відновлення ролі вугілля в паливо-енергетичному комплексі країни, підвищення економічної ефективності використання виробничого потенціалу гірничодобувних підприємств, зростання конкурентоспроможності вугілля порівняно з іншими видами палива. Саме від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення.

Для організації управління витратами на підприємстві необхідно здійснити удосконалення існуючих інструментів управління або розробка нових підходів. Раціональна стратегія розвитку вугільної промисловості полягає в зростанні ефективності її роботи при максимальному використанні економічних важелів впливу на всі сторони роботи гірничодобувних підприємств, що дасть змогу досягти найкращих результатів зменшення витрат на видобуток та реалізацію вугілля.

Аналіз собівартості продукції дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.

Метою дослідження є факторний аналіз собівартості продукції, розробка обґрунтованих заходів і рекомендацій щодо зниження собівартості продукції гірничодобувного підприємства.

Завданнями дипломної роботи є:

-визначити сутність собівартості продукції та оцінити її сучасний стан на підприємствах вугільної промисловості;

-розглянути особливості формування собівартості продукції гірничодобувного підприємства;

-провести аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємства;

-виявити закономірності зміни витрат на видобуток вугілля під впливом на них чинників, що є основними для підприємств вугільної галузі;

-встановити шляхи зниження собівартості продукції гірничодобувного підприємства;

Об’єктом дослідження є виробничо-господарська діяльність складової ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» шахта Павлоградська.

Предметом дослідження даної дипломної роботи є собівартість продукції гірничодобувного підприємства.

Теоретичною та методологічною основою дипломної роботи є загальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі управління витратами, економічного аналізу, діючі методичні рекомендації розроблені Міністерством енергетики та вугільної промисловості та нормативні документи, що регулюють формування витрат в умовах гірничодобувних підприємств.

У роботі застосовуються такі методи і прийоми дослідження: методи критичного аналізу та синтезу, методи системного та структурного аналізу, прийоми порівняння та методи факторного аналізу.

Інформаційну базу дослідження становлять діючі нормативи у вугільній промисловості України, статистичні дані паливо-енергетичного комплексу надані Міністерством енергетики та вугільної промисловості використовувались офіційні статистичні матеріали, дані первинного обліку і звітності вугільного підприємства шахта Павлоградська.

Основним результатом дипломної роботи є визначені рекомендації щодо зниження собівартості продукції гірничодобувного підприємства та можливості і шляхи їх практичного застосування.

Запропоновані в роботи висновки та пропозиції можуть бути використані на підприємствах аналогічного типу.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку посилань із 50 найменуваннь. Робота викладена на 88 сторінках машинописного тексту, містить 26 таблиць, 19 рисунків.

Обсяг основного тексту дипломної роботи 78 сторінок.

 

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ГІРНИЧОДОБУВНОГО ПІДПРИЄМСТВА

 

1.1 Поняття собівартості продукції

 

 

Собівартість продукції займає провідне місце в економічному механізмі господарювання, виступає одним з найважливіших узагальнюючих показників діяльності підприємства.

Собівартість являється своєрідним синтетичним показником, що відображає рівень технічного розвитку виробництва, організацію виробничого процесу, ефективність управління, використання трудових ресурсів та рівень продуктивності праці на підприємстві. Собівартість досить тісно пов’язана з показником, який дає кінцеву оцінку ефективності діяльності підприємства і становить мету його діяльності – з прибутком, розмір якого залежить від рівня собівартості продукції. На сьогоднішній день вченими даються різні визначення собівартості продукції.

Ф. Ф. Бутинець стверджує: «Собівартість продукції (робіт, послуг) – це грошове вираження витрат підприємства, пов’язане з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг» [5, с. 149].

Сопко В. В. зазначає, що «використані у процесі виробництва всі різні речовини та сили природи на виготовлення нового продукту праці формують поняття витрати, а грошовий вираз суми витрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість» [43, c. 341].

За визначенням В. М. Пархоменка: «Собівартість продукції (робіт, послуг) – це вартісне вираження витрат, пов’язаних з використанням у технологічному процесі виробничої продукції (виконання робіт, надання послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, нематеріальних активів, спеціалізованого оснащення, інструменту, інвентарю, трудових і фінансових ресурсів, а також витрат на виробництво і збут готової продукції, включаючи встановлені державою як обов’язкові відрахування, податки й платежі» [32, c. 2-6].

Узагальнюючи всі припущення, можна стверджувати, що собівартість продукції – це грошове вираження витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Поняття собівартості є більш містке, ніж поняття затрати, оскільки передбачається окремий підхід до кожного конкретного об’єкта обліку затрат, а не просто математичний розрахунок частини затрачених ресурсів у розрахунку на одиницю продукції [34, с. 64].

Собівартість продукції як економічна категорія виконує ряд найважливіших функцій [27, с. 115]:

− облік і контроль всіх затрат на випуск і реалізацію продукції;

− база для формування оптової ціни на продукцію підприємства і визначення прибутку і рентабельності;

− економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;

− визначення оптимальних розмірів підприємства;

− економічне обґрунтування і ухвалення будь-яких управлінських рішень тощо.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, що входять до неї. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел:

− собівартості (валових витрат);

− прибутку.

Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на такі цілі [20, с. 73]:

− дослідження ринку і виявлення потреби в продукції;

− підготовку і освоєння нової продукції;

− виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних виробничих фондів, оплату праці персоналу та ін.);

− обслуговування виробничого процесу і управління ним;

− збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати);

− розвідку, використання і охорону природних ресурсів (плата за воду, геологорозвідувальні роботи, плата за деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

− добір і підготовку кадрів;

− поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення технологій, організації виробництва і праці, підвищення якості продукції), крім капіталовкладень.

Розглянемо класифікацію витрат, що входять до собівартості продукції [49, с. 105]:

1) За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяють на прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом окремих видів продукції, виконання робіт та надання послуг, вони можуть бути безпосередньо включені до собівартості, та обчислені на одиницю продукції.

Непрямі − це витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, так як вони пов'язані із визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація устаткування, загально виробничі, загальногосподарські витрати, що включаються до собівартості методами розподілу). Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції.

2) За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на умовно-постійні та змінні.

Умовно-постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах (витрати, зв'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю структурних підрозділів основної діяльності, включаючи оплату праці відповідних категорій працівників, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва).

Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції (витрати на сировину і матеріали, паливо та електроенергію для технологічних цілей, оплата праці та відрахування на соціальні заходи основних робітників та інші витрати).

Вони поділяються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні, на відміну від непропорційних − це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).

Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати.

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо

3) За календарними періодами витрати на виробництво бувають поточні та одноразові.

Поточні – це витрати, що пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції даного періду.

Одноразові – виникають в певні моменти часу (неперіодично), в залежності від їх необхідності у виробничому процесі.

4) За участю у виробничому процесі виділяють:

Виробничі – витрати безпосередньо пов’язані з процесом виробництва продукції.

Позавиробничі – витрати, що пов’язані з реалізацією продукції

5) По відношенню до технологічного процесу:

Основні – витрати, які пов’язані з технологічним процесом виробництва на підприємстві.

Накладні – це витрати, зв’язані з організацією, обслуговуванням і управлінням виробництвом. [20, с. 64].

Для аналізу, обліку та планування витрат, які входять до собівартості продукції застосовують дві класифікації: поелементно і калькуляційних.

При групуванні витрат за елементами визначають витрати підприємства в цілому, без врахування внутрішньої структури і не розподіл їх на окремі види продукції та інші господарські потреби. Витрати за елементами складають кошторис витрат на виробництво, сума витрат по кожному з елементів визначається на основі пред’явлених рахунків постачальниками, відомостей про нарахування заробітної плати і амортизації [17, с. 161].

Елементи собівартості – це однорідні за характером витрати всіх служб та відділів(цехів) на виробничі та господарські потреби. Витрати операційної діяльності групуються по наступним економічним елементам [38, с. 137]:

− матеріальні витрати (не включається вартість зворотних відходів);

− витрати на оплату праці;

− відрахування з заробітної плати на соціальні потреби;

− амортизація;

− інші операційні витрати.

До складу елементу «Матеріальні витрати» включається вартість використаних у процесі виробництва: сировини і основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива і енергії, запасних частин, допоміжних та інших матеріалів.

До «Витрат на оплату праці» входять витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, премії, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та інші витрати на оплату праці. Витрати на оплату праці поділяють на основну та додаткову заробітні плати. Основна – це винагорода за виконання роботи відповідно до встановлених норм праці (норми виробітку, обслуговування, часу тощо), встановлюється у формі тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для спеціалістів, службовців. Додаткова заробітна плата включає в себе винагороду за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи, особливі умови праці, надбавки, доплати, компенсаційні виплати передбачені законодавством, премії та заохочення за виробничі результати.

«Відрахування на соціальні потреби» містять в собі: відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, індивідуальне страхування персоналу та інші соціальні заходи.

«Амортизація» відображає суму амортизаційних відрахувань на відновлення основних засобів.

Елемент «Інші операційні витрати» включає в себе: податки та збори, відрахування у позабюджетні фонди, орендна плата, витрати на відрядження, знос по нематеріальним активам і т.д. [38, с. 138-139].

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькуляція – це обчислення собівартості одиниці продукції або послуг за статтями витрат. Групування витрат по статтям витрат дає змогу, на відміну від елементів кошторису витрат, об’єднувати витрати за їх місцем утворення та цільовим призначенням на підприємстві [15, с. 269].

Калькулювання потрібне для вирішення наступних економічних завдань: обґрунтування ціни на виріб, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі – за їхнім фактичним рівнем [10, с. 328].

У промисловості широко використовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей [28, с. 205]:

1. Сировина та матеріали (без врахування поворотних відходів).

2. Напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств.

3. Паливо та енергія на технологічні цілі.

4. Заробітна плата основних робочих.

5. Відрахування на соціальні заходи.

6. Витрати на підготовку та освоєння виробництва.

7. Загальновиробничі витрати.

8. Загальногосподарські витрати.

9. Втрати від браку.

10. Інші виробничі витрати.

11. Комерційні витрати.

У деяких галузях народного господарства склад калькуляційних статей може відхилятися від наведених вище.

Загальновиробичі та загальногосподарські витрати відносяться до накладних витрат. Загальновиробничі витрати - це витрати на обслуговування і управління виробництвом. Включать в себе витрати на утримання і експлуатацію обладнання та цехові витрати на управління. Загальногосподарські витрати - це витрати, пов'язані з управлінням підприємством в цілому: адміністративно-управлінські, загальногосподарські, податки, обов'язкові платежі і т.д.[38, с. 139].

До складу комерційних витрат включають витрати на тару і упаковку, витрати на транспортування продукції, комісійна витрати і відрахування, витрати на рекламу, інші витрати по збуту (витрати по зберіганню, сортировці та інші) [38, с. 140].

Сумма перших 8-ми статей складає цехову собівартість, сумма 10 статей – виробничу собівартість, а всі статті – повну собівартість продукції.

Цехова собівартість являє собою витрати виробничого підрозділу підприємства на виробництво продукції. Виробнича собівартість крім витрат цехів включає загальні по підприємству витрати. Повна собівартість включає витрати на виробництво і реалізацію продукції.

 

 

Методи калькулювання собівартості продукції

 

 

На будь-якому підприємстві чим краще організовано облік, чим якісніші методи калькулювання, тим легше виявляти за допомогою аналізу можливі резерви зниження собівартості продукції. На вибір системи обліку та калькулювання впливають різні фактори: вид діяльності, продукція, яку виробляє підприємство, обсяги виробництва тощо. Методи обліку і калькулювання собівартості продукції в системі управління витратами класифікується таким чином [30, с. 56]:

1. Залежно від об’єкта обліку витрат:

– позамовний метод;

– попроцесний метод;

– попереробний метод;

– нормативний метод.

2. Залежно від повноти включення витрат у собівартість продукції

- система обліку і калькулювання за повними витратами

- система обліку і калькулювання за змінними витратами (система «директ-костинг»).

3. Залежно від оперативності обліку і калькулювання витрат:

– система обліку і калькулювання фактичних витрат;

– система обліку і калькулювання за нормативними (стандартними) витратами.

На рис.1.1 представлені вищенаведені методи обліку витрат.

Рисунок 1.1 – Класифікація методів обліку витрат

 

При використанні кожного з методів контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати по місцях їх виникнення, центрах витрат, центрах відповідальності.

Розглянемо системи калькулювання собівартості, які застосовуються на вітчизняних підприємствах.

Калькулювання собівартості продукції за замовленням (Job-Order Costing) – система калькулювання собівартості продукції застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру [35, с. 24]. Витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів.Фактична собівартість замовлення визначається після закінчення виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по цьому замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Калькулювання собівартості продукції за процесами (Process costing) – система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва [11, с. 137]. Саме ця система може застосовуватися підприємствами, які виробляють однорідну продукцію.

У зарубіжній практиці при калькулюванні собівартості продукції за процесами використовують метод розрахунку умовних еквівалентних одиниць готової продукції, під якими розуміють кількість продукції, обробленої за звітний період, у перерахунку на відсоток її готовності [2, с. 95]. С.Ф. Голов вказує, що калькулювання за процесами раціонально застосовувати на підприємствах вугільної промисловості України [11, с. 317].

Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом. Продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазах) виробничого процесу.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, так як дозволяє вести поточний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Відхилення поділяються на два види: позитивні (перевитрати, тому що перевищують норму) та негативні (економія, тому що не досягають норми). В цілому цю систему раціонально використовувати підприємствам обробної галузі промисловості (з масовим і серійним виробництвом), а також з малосерійним виробництвом [8, с. 163].

Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинах и винуватцях, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

Калькулювання повних витрат (Full-Absorption costing) – це метод калькулювання, що передбачає включення до собівартості продукції всіх (змінних і постійних) виробничих витрат [11, с. 149].

Система обліку повних витрат, основана на розмежуванні витрат на прямі та непрямі, розподілі загальновиробничих витрат між окремими видами продукції на основі єдиної бази (машино-годин, основної заробітної плати тощо), відшкодування за рахунок прибутку підприємства витрат на збут і адміністративних витрат. Даний метод калькулювання здебільшого орієнтований на виробництво, а його принципи обліку сприяють відображенню технологічних аспектів виробничого процесу.

Калькулювання змінних витрат є необхідним для прийняття поточних рішень і складання внутрішніх звітів. Система обліку і калькулювання за змінними витратами (Variable costing) – це метод калькулювання, який передбачає включення у собівартість продукції тільки змінних виробничих витрат [11, с. 150].

Дана система дозволяє визначити маржинальний дохід, провести аналіз фінансової діяльності підприємства і допомагає в процесі прийняття управлінських рішень.

У середині ХІХ століття стала розвиватися одна з систем отримання інформації про витрати підприємства на випуск готової продукції – «директ-костинг», що базується на обчисленні обмеженої собівартості. Завдяки даній системі відбувається вдосконалення калькулювання собівартості залежно від зміни ринку та інших показників. У зв’язку з цим удосконалена методика прийняття управлінських рішень.

У собівартість продукції, яку випускає підприємство, включаються тільки змінні витрати. Цю концепцію висунув американський економіст Джонатон Гарісон в 1936 році. Сьогодні її використовують в усіх розвинутих країнах світу, але при цьому за різноманітними назвами: у США систему «директ-костинг» вважають базовою 31% підприємств, Великобританії – 52%, Канаді – 48%, Швеції – 42%, Японії – 31% тощо [2, с. 102]

Принципова різниця систем калькулювання повних і змінних витрат полягає у відношенні до постійних виробничих накладних витрат. Система обліку і калькулювання за нормативними витратами базується на нормативному методі. Тобто надається інформація про відхилення фактичних витрат від нормативних.