Характеристика кризового стану потенціалу підприємства.

Лекція 8-9. Система антикризового управління потенціалом та інструменти протидії кризовим процесам

 

1. Характеристика кризового стану потенціалу підприємства.

2. Концепція антикризового управління потенціалом підприємства.

 

Характеристика кризового стану потенціалу підприємства.

Підприємство як первинна ланка і основний осередок соціально-економічної системи на мікрорівні в ринковій економіці знаходиться в постійному русі. Воно зароджується, розвивається, структурується переживає розорення, банкрутство і зникає, щоб знову появитись. На життєвому циклі розвитку підприємство щодня стикається з проблемами різного характеру, але не всяка проблема стає кризою і породжує кризовий стан в його діяльності. Криза – це небезпечний стан, перелом, скрутний важкий стан. У широкому розумінні це означає явище, що ставить під загрозу існування підприємства. За даними окремих дослідників кризовий стан підприємства варто розуміти, як незапланований і небажаний, обмежений за часом процес, що спроможний істотно перешкоджати розвитку або унеможливлювати подальше його існування.

Кризовий стан окремих підприємств в умовах розвитку економіки це природне явище. Воно в ринковій системі, з одного боку, характеризується механізмом цін, стимулюванням виробництва через прибутки та збитки, а з іншого – конкуренцією. Успіх у конкурентному процесі забезпечений лише тому, хто виявить за допомогою ринку нові товари й технології, які дадуть змогу реалізувати розбіжність між нинішніми цінами на засоби виробництва та майбутніми цінами на продукт, вироблений за їх допомогою. У ринковій економіці неможливо створити такий порядок, за якого будуть і передові і відстаючі виробники. Кризовий стан на якомусь етапі життєдіяльності підприємства – невід’ємний атрибут ринкової економіки. Переходячи через кризовий стан, виживають найбільш життєздатні техніко-організаційні форми господарювання, а також підприємства, які миттєво реагують на зміну ринкової ситуації, яка стимулює ефективність виробництва. Тому очисна сила кризи потрібна підприємствам не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Як зауважив Р. Акофф –„без боротьби немає розвитку”.

Ряд авторів визначають кризовий стан як закономірність, що властива підприємству в умовах ринку.

Криза – це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в навколишньому середовищі. Криза може абсолютно зненацька проявитися під час гармонічного розвитку підприємства і носити характер нездоланної катастрофи або може виникнути відповідно до існуючих припущень і розрахунків. Але у виняткових випадках криза з’являється зненацька, тобто без будь-якого попередження для фахівців підприємства.

Поняття кризи несе в собі об’єктивне і суб’єктивне уявлення про проблеми і неприємності. Часто рішення ухвалюється на ооснові недостатньої, неадекватної інформації під сильним тиском. Проте було б неправильно думати про кризу тільки як про негативне явище. В ньому є і позитивні сторони. Під час криз виникають можливості, які не з’являються в інший час.

Основні переваги, які можуть супроводжувати кризу або виходи з неї:

• поява лідерів;

• прискорені зміни;

• відкриття прихованих проблем;

• заміна команди на більш професіональну;

• розвиток нових стратегій;

• розробка систем раннього попередження банкрутства;

• поява нових конкурентних можливостей.

Під кризовим станом підприємства розуміють такий його стан, при якому воно неспроможне здійснювати фінансове забезпечення своєї господарської діяльності.

Криза потенціалу підприємства характеризується такими параметрами:

- джерелами (факторами) виникнення;

- видом кризи;

- стадією розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає можливість правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства і вибрати найбільш ефективний каталог санаційних шляхів.

Фактори, що можуть призвести до фінансової кризи, поділяються на:

1. Зовнішні (екзогенні) фактори, що не залежать від діяльності підприємства і включають:

- спад кон’юнктури економіки в цілому;

- зниження купівельної спроможності населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського і податкового законодавства;

- нестабільність фінансового і валютного ринків;

- збільшення конкуренції в галузі;

- криза галузі;

- сезонні коливання;

- збільшення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні перебування підприємства чи в країнах виробників-постачальників сировини;

- конфлікти між власниками.

Вплив зовнішніх факторів кризи має найчастіше стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, де менеджмент неправильно чи несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня чи неправильно функціонує система раннього запобігання і реагування, однією з ямов якої є прогнозування банкрутства.

2. Внутрішні (ендогенні) фактори, що залежать від підприємства:

- низька наявність менеджменту;

- дефіцити в організації структури;

- низький рівень кваліфікації персоналу;

- недоліки у виробничій сфері;

- порушення в постачаннях;

- низький рівень маркетингу і втрати ринків збуту продукції;

- помилки в інвестиційній політиці;

- відсутність інновацій і раціоналізаторства;

- дефіцит у фінансуванні;

- відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Виділяють типові наслідки впливу причин і факторів на фінансово-господарський потенціал підприємства:

- втрата клієнтів і покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень і контрактів з продажу продукції;

- неритмічність виробництва;

- збільшення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних коштів і наявність наднормативних запасів;

- поява внутрішньовиробничих конфліктів і зростання плинності кадрів;

- підвищення тиску на ціни;

- постійне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виторгу від реалізації продукції.

Розрізняють такі види криз потенціалу підприємства:

1. Криза стратегії: на підприємстві втрачено виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху:

- неправильний вибір виробничої площі;

- неефективна політика збуту й асортиментна політика;

- неефективне планування іпрогнозування;

- помилкова політика диверсифікованості;

- неефективний апарат управління;

- відсутність чи недостатність системи контролінгу;

- форс-мажорні обставини.

2. Криза прибутковості: збитки відволікають власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу:

- невиправдане співвідношення цін і собівартості;

- невиправдане підвищення цін;

- ризикові великі проекти;

- зниження обороту від реалізації продукції;

- збитковість окремих структурних підрозділів;

- придбання збиткових підприємств;

- значні запаси готової продукції на складі;

- надлишок персоналу;

- високі процентні ставки;

- неефективна маркетингова політика;

- форс-мажорні обставини.

3. Криза ліквідності: підприємство є неплатоспроможним чи існує реальна загроза втрати платоспроможності:

- незадовільна структура капіталу;

- відсутність чи незначний рівень резервних коштів;

- незадовільна робота з дебіторами;

- надання незабезпечених товарних кредитів;

- великий обсяг капіталовкладень з тривалим терміном окупності;

- великий обсяг низько ліквідних оборотних активів;

- зниження кредитоспроможності підприємства;

- високий рівень кредиторської заборгованості;

- форс-мажорні обставини.

Кризові ситуації можуть бути усунені за допомогою оперативних заходів. Якщо ж підприємство неефективне в цілому, то економічна криза набуває затяжного характеру і може закінчитися процедурою його ліквідації, продажу майна для розрахунків із кредиторами, що називається банкрутством підприємства. Щоб цього не сталося, необхідно вчасно зрозуміти причини, внаслідок яких економіка підприємства опинилася в кризі і розробити відповідні заходи для їх усунення.

Основною метою фінансового управління кризовим потенціалом підприємства є розробка і першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найбільш небезпечних шляхів у ланцюжках економічних явищ, які призводять до кризового стану, а також заходів, спрямованих на швидке поновлення платоспроможності та відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства, що забезпечує його вихід із кризового стану.

Управління має сполучати стратегічні і тактичні аспекти. Сутність стратегічного управління полягає у вживанні заходів, що дають можливість запобігати настанню кризи. Тактичне управління має на меті розробку й реалізацію заходів для виведення підприємства з кризового стану та ліквідації наслідків цього стану.