Міжнародного морського права.

Лекція V. ВПЛИВ ВЕЛИКИХ

ГЕОГРАФІЧНИХ ВІДКРИТТІВ НА РОЗВИТОК

МІЖНАРОДНОГО МОРСЬКОГО ПРАВА.

 

План лекції

 

1. Епоха великих географічних відкриттів португальського мореплавця Васко да Гама

2. Епоха морських відкриттів Христофора Колумба

3. Вплив на морські географічні відкриття Амеріго Веспуччі

4. Вплив на розвиток морських відкриттів Алонсо де Охеда

5. Видатні відкриття іспанського мореплавця Вінсенте Пінсона-Молодшого

6. Неперевершені морські відкриття Магеллана

7. Значення морських експедицій Кабота

8. Значення великих географічних відкриттів в області розвитку міжнародного морського права та їх аналіз

 

Питання на семінарське заняття – це питання плану лекції

 

Як відомо з кінця ХV століття почалася і бурхливо розвивалася епоха великих географічних відкриттів і її просторова сфера простягалася через води Світового океану.

Це не могло не позначитися і на розвитку міжнародного морського права.
Одним з перших епох великих географічних відкриттів слід назвати португальського мореплавця Васко да Гама. Видатний мореплавець, що володіє незвичайним військовим хистом (що дуже важливо було в ті часи), здатний адміністратор і уважний дослідник да Гама за наказом короля Португалії Мануеля в липні 1497 очолив морську експедицію з 4 великих кораблів (і 2 невеликих допоміжних суден) і відправився на південь уздовж Атлантичного узбережжя Африки із завданням обійшовши її прокласти морський шлях до Індії. Одночасно важливим завданням цієї експедиції було зав'язування морських торгових зв'язків з індійським приморським регіоном і зміцненням в ньому португальського впливу. Попутно да Гама вивчав звичаї морської торгівлі по шляху проходження і по можливості насаджував ті, що були притаманні мореплавцям і купцям Західного Середземномор'я.
Використовуючи вже наявний досвід раніше пройшов до південного краю Африки португальця Бартоломеу Діаша, да Гама, відхилившись на захід до середини Атлантичного океану і обійшовши тим самим дуже бурхливий і підступний для мореплавання обширний Гвінейська затока, благополучно обігнув мис Доброї Надії (південний край Африки) і вийшов у води Індійського океану.

Повернувши на Північ кораблі, Васко да Гама дійшов до берегів, розташованих південніше Сомалі. Провівши розвідку в ряді населених пунктів (Момбаси і Мелінда), да Гама з'ясував, що з цих місць починався великий торговий шлях до Індії, по якому часто курсували африканські та індійські купецькі судна. Використовуючи хороший стійкий попутний вітер (мусон), кораблі Васко да Гама без особливих пригод після двадцятиденного плавання добралися до берегів Індії, зокрема до порту Кожекоде. З моменту виходу з Лісабона минуло десять з половиною місяців. Це плавання відкрило для португальської морської торгівлі як би свої дороги не тільки в Індії, але і на Схід взагалі.

Однак, хоча шлях і був відкритий, торгівля по початку не виходила. Звичаї місцевого населення регулюють торгові операції і поведінку при цьому як купців так і покупців не збігалися з тим до чого звикли португальці, які кілька зарозуміло ставилися до тубільців і нерідко намагалися використовувати натиск і тиск силою. До того ж велика різниця у віросповіданні (католики португальці і мусульмани індуси) часто ставило певні бар'єри при укладанні торгових угод. Войовничі і фанатичні мусульманські торговці на тиск португальців відповідали тим же. Справа доходила до збройних сутичок, особливо, після того як сам да Гама потрапив у полон до місцевому правителю Заморін. Тільки після погрози португальців артилерійської бомбардуванням зруйнувати місто, конфлікт було залагоджено, да Гама звільнений і португальці з урахуванням ситуації, що склалася, і обопільних поступок отримали можливість торгувати.

В цілому ця морська експедиція виявилася вдалою. Васко да Гама благополучно повернувся до Португалії з великим вантажем золота і срібла і був гідно відзначений королем. Ця експедиція в певній мірі поклала початок експансії. Португалії в південно-західних водах Атлантичного океану, уздовж західного і східного узбережжя Африки, а також породила певні можливості Португалії у сфері освоєння і домінування в морській торгівлі з Індією і далі на Сході. Разом з тим ця експедиція виявила необхідність пошуку певного компромісу при організації торговельних операцій з народами, що населяють узбережжя Індійського океану. Назріла необхідність формування певних правил морської торгівлі, що влаштовують як португальців, так і індусів. Це був важливий фактор в історії розвитку міжнародного морського права (особливо приватного морського права).

Христофор Колумб, відомий усьому світу як людина, що відкрив Америку, звичайно, дуже багато зробив для людства. У місці з тим, з його ім'ям також багато пов'язано і питань, і здивувань, і загадкових явищ.

Однак, беручи до уваги те, що нас цікавить значимість діяльності Колумба в питанні про розвиток міжнародного морського права, зупинимося саме на цьому. Враховуючи, що в загальному то процес розвитку міжнародного морського права в доктрині ніколи особливо не зв'язувався з процесом великих географічних відкриттів і до того ж, зокрема, з відкриттями Колумба, спробуємо все-таки побачити в цьому деяку зв'язок. До того ж виявлення цього зв'язку буде сприяти і виявленню ролі та значущості цих відкриттів у питаннях розвитку міжнародного морського права.

Як відомо Христофор Колумб в період з 1492 р. по 1504 р. виконано доручення іспанської корони зробив чотири морські експедиції через Атлантичний океан і відкрив ряд невідомих Європі земель, серед яких значилися такі острови як Багамські, Куба, Пуерто-Ріко, Гаїті, Північне узбережжя Південної Америки та інші землі Центральної Америки від Гондурасу до Панами, чим фактично ознаменував відкриття Америки.

Незважаючи на оману Колумба, який вважав, що відкриває Індію, він освоював морські простори Атлантичного океану і беручи до уваги, що його експедиції посилалися іспанською короною, Колумб так чи інакше сприяв народженню і обгрунтуванню претензій Іспанії на величезні простори Атлантики. Разом з тим відомо, що в цей час певні претензії на морські простори заявляла і Португалія, оскільки португальські судна до цього часу вже освоювали води Південної Атлантики. Мабуть у зв'язку з такими явищами і, особливо, з активізацією і результатами перших морських експедицій Колумба, виникли серйозні тертя між Португалією і Іспанією, що змусило Папу Римського Александра VІ 25 вересня 1493 видати буллу, яка визначала сфери впливу Португалії та Іспанії у водах Атлантичного океану. Більш того, дана булла зобов'язувала католицьких монархів Португалії та Іспанії укласти офіційний договір, який би підтверджував їх зобов'язання слідувати вказівкам Папи. Такий договір був в 1494 р. підписаний і отримав найменування Тардесільясского договору. Згідно цього договору «Іспанія отримувала право досліджувати і завойовувати нові, не заселені християнами землі на захід, а Португалія - ​​на схід від лінії, проведеної в 100 лігах, тобто в 20 кілометрах, на захід від островів Зеленого Мису».

Таким чином, як зазначається в літературі, згідно Тордесільяський договір, в основі якого лежало положення папської булли, величезні простори земної кулі, і особливо морські, як би ділилися навпіл лінією, що проходить з півночі на південь. Все, що простягалося в Атлантичному океані, і особливо його західні райони, включаючи узбережжя так званого Нового Світу, а також включаючи південні райони Атлантики за винятком того, що відносилося до Бразилії, яку вже починали освоювати португальці, відносилося до Іспанії і, отже, як б підпадало під її суверенітет. Португалія ж отримувала право поширювати свій суверенітет, тобто відкривати і захоплювати все африканське узбережжя Атлантичного океану, а також далі на схід берега Індійського океану аж до Індії і навіть далі.

У зв'язку з цим видається, що саме з ув'язнення Тордесільяський договору 1494 р. у відміну від попереднього багатовікового використання морських просторів на основі свободи мореплавання, почалася ера пред'явлення багатьма великими морськими державами претензій на поширення свого національного суверенітету на величезні морські простори.

Що ж стосується значення відкриттів Х. Колумба в інших питаннях розвитку міжнародного морського права, то, якщо говорити в кілька узагальненому плані, вони сприяли розвиткові морського торговельного судноплавства. Перш за все це підтверджується тим, що морські експедиції Колумба (а їх було 4) як би наочно демонстрували багаторазовим повторенням можливості торгових суден того часу порівняно безпечно плавати у водах Атлантичного океану і більш того ці судна ставали єдино можливим транспортним засобом трансатлантичних сполучень між Старим і Новим світлом, а це в свою чергу істотно підвищило значення морського судноплавства взагалі і спонукало до активізації вдосконалення правил, що регулюють його експлуатацію.

На каравелах Колумба європейці вперше в історії розвитку людства несли народам Нового світу досягнення своєї більш високої цивілізації, а з нею і звичаї морської торгівлі від форм натурального обміну до операцій купівлі-продажу за готівковий розрахунок золотим або іншим еквівалентом.

Разом з тим морські експедиції Колумба суттєво активізували увагу європейців до вод Світового океану і в тому числі до тих правових положень, які були покликані регулювати їх використання. Про це, зокрема, свідчать повідомлення засновника іспанської школи міжнародного права Франциска Віторіа (1480-1546 р.р.), який беручи до уваги активізацію іспанських морських експедицій і виступаючи проти поширення суверенітету окремих держав на величезні морські простори і тим самим обмежуючи свободу мореплавання інших держав, зазначав, що всі держави суверенні й у силу цього вільні у торгівлі і в мореплаванні, тоді як створення перешкод цьому суперечить природному праву народів. Такий погляд на свободу морів і, отже, мореплавання висловлювали й інші іспанські вчені. Це дуже позитивне явище, породжене, і це не виключено, морськими експедиціями Колумба мало і іншу сторону. Держави, в силу певних обставин, що залишилися в стороні від участі в перших морських експедиціях, сприйняли претензії Іспанії та Португалії на величезні морські простори по своєму і активізували свою практику в захопленні інших морських просторів. Особливо в цьому проявилася Англія, король якої Генріх VІІ в 1496 р. видав відомому в ті часи досліднику і мореплавцеві Джона Кебота документ, що приписує йому негайно відправитися в плавання з метою відкриття та дослідження нових земель і країн, а також володінь язичників і невірних і встановлювати там суверенітет англійського короля.

У доктрині це підприємство обгрунтовувалося учнем відомого англійського вченого Бартона балдію, який, виходячи з деяких положень римського права, вважав, що «море, додається до території держави, є районом, підлеглим юрисдикції цієї держави».

Таким чином, Х. Колумб, що поклав початок відкриттю та освоєнню Америки, суттєво сприяв пожвавленню старих і появі нових тенденцій і концепцій у розвитку, хоча і не завжди позитивному, міжнародного морського права.

Америго Веспуччі - одне тільки ім'я цієї людини, так прямолінійно вплинуло на назву самого великого континенту Земної кулі, повинно говорити про багато що. Але волею обставин, що склалися цього багато чого в історії його життєдіяльності, якщо при цьому мати на увазі його безпосередню участь в морських експедиціях до берегів Нового Світу по суті справи немає. У всякому випадки немає залізних фактів, що підтверджують конкретні і незаперечні заслуги Веспуччі у відкритті названого його ім'ям Континенту.

Однак, при викладі питання про історію розвитку міжнародного морського права, згадка про нього не буде зайвим. І ось чому? Хоча таким моряком як Бартоломео Діаш, Васко да Гама, Христофор Колумб і багато наступні видатні мореплавці Амеріго Веспуччі ніколи не був і в морських експедиціях того часу він якщо і брав участь, то не в якості головних діючих осіб, Веспуччі таки зміг вкласти свій внесок, хоча і дещо іншим, ніж інші способом, в розвиток міжнародного морського права. Припущення такого обґрунтовується наступним.

В силу певних обставин Амеріго Веспуччі, який жив за часів Х. Колумба, Алонсо де Охеда та інших досвідчених, відважних і підприємливих мореплавців, мав можливість доступу до їх звітам, які вони представляли короні. Володіючи такою цінною і різноманітною інформацією, а також іншими відомостями, одержуваними з вуст мореплавців при особистих бесідах, а також маючи певний дар і здібності письменника і багата уява фантаста А. Веспуччі зумів дуже барвисто зображати нібито побачене ним у своїх морських подорожах.

Разом з тим якщо Х. Колумб і інші іспанські мореплавці свою основну увагу зосереджували на дослідженні Центральної частини Нового Світу, то Амеріго Веспуччі описував узбережжя і народи, на них живуть, але які відносяться до регіонів Південної Америки і з цього це вже інша географічна територія. До того ж в описах Віспуччі певне місце займають райони південного краю Південної Америки і навіть згадується про Антарктику, а це вже тим більше інша область, абсолютно незнайома європейцям.

Тому барвисто описані береги і побут народів Атлантичного узбережжя Південної Америки, викладені з багатьма подробицями та приведення багатьох даних, почерпнутих Віспуччі з достовірних джерел відіграли певну роль у той період, коли відкриті за Атлантичним океаном численні землі іменувалися просто так як їх називав на початку Колумб Західної Індією, а трохи пізніше Новим Світом. У цих умовах, коли з'явилася необхідність як то їх назвати конкретніше і щоб це було співзвучно з уже ввійшли в ужиток назвами континентів Африка, Європа, Азія, Новий Світ якось сам по собі отримав ім'я того, хто значно частіше і цікавіше його описував. Так з'явилася Америка.

У порядку визначеного підтвердження зазначеного і для його уточнення представляється можливим привести деякий доповнення до питання про походження назви «Америка».

На початку ХVІ століття в місті Сен-Д'е, в Лотарингії, виник географічний гурток, до якого входило кілька молодих учених. Один з них, Мартін Вальдземюллер, написав невеликий твір «Введення в космографію», видане в 1507 році разом з двома листами Веспуччі в латинському перекладі. У книжці Вальдземюлера вперше зустрічається назва «Америка». Згадавши про те, що «стародавні» ділили населену землю на три частини: Європу, Азію та Африку, які «отримали свої назви від жінок», Вальдземюллер писав: «Але тепер і ці частини світла ширше досліджені, і відкрита четверта частина Амеріго Веспуччі... і я не бачу, чому, хто і за яким правом міг би заборонити назвати цю частину світу країною Амеріго або Америкою». Навряд чи Вальдземюллер хотів цією заявою скільки-применшити славу Колумба. Для нього, як і для інших географів початку ХVІ століття, Колумб і Веспуччі відкривали нові землі в різних частинах світу. Колумб тільки ширше досліджував Азію: відкриті ним землі здавалися його сучасникам східними півостровами та островами Старого Світу, частиною тропічної Східної Азії. Навпаки, Веспуччі «відрив четверту частину світу», Новий Світ, невідомий «древнім» материк, який простягається по обидва боки екватора, як і Африка, але відокремлений від неї Атлантичним океаном.

Географічний гурток у Сан-Д'е сприйняв листи Амеріго Веспуччі як звістка про відкриття нового материка. Але якщо він відкритий, то потрібно йому дати ім'я, «охрестити», і книжку Вальдземюлера можна розглядати як «свідоцтво про хрещення» цього материка - Америки.

Картографи виявилися на цей раз обережніше географів. На карті Світу Яна Рейса 1508 ще немає назви «Америка» - нещодавно відкритий материк називається Землею Святого Хреста або Новим Світом. Але книжка Вальдземюлера кілька разів перевидавалася і широко поширювалася в країнах Західної Європи. Незабаром з'явився ряд карт, де на новому материку було проставлено назву «Америка». Одне з найстаріших зображень материка з написом «Америка» дано на глобусі Йоганна Шенера 1511.
Несправедливість нової назви викликала природну реакцію у географів та істориків. Сам Шенер, пустив в оборот назву «Америка» на своєму глобусі 1515 року, пізніше висував проти Веспуччі звинувачення у свідомому підробці.
Глибоко досліджував це питання, Гумбольдт підсумовує: «Що стосується імені великого континенту, загальновизнаного і освітленого вживанням протягом багатьох століть, то воно являє собою пам'ятник людської несправедливості... Назва«Америка»з'явилося... завдяки збігу обставин, які усувають всяке підозріння проти Амеріго Веспуччі... Збіг щасливих обставин дав йому славу, а ця слава протягом трьох століть лягала тяжким вантажем на його пам'ять, так як давала привід до того, щоб чорнити його характер. Таке положення дуже рідко в історії людських нещасть. Це приклад ганьби, що росте разом з популярністю».

Але постає природне запитання: а яка ж заслуга Амеріго Веспуччі у сфері розвитку міжнародного морського права? По перше барвисте опис узбережжя Південної Америки значно сприяло активізації мореплавання з Європи через Атлантичний океан, що сприяло вдосконаленню і розвитку торговельного мореплавання, вдосконалення та розвитку звичаїв морського права, розвитку морської торгівлі та вдосконаленню її звичаїв, розвитку торговельних та інших відносин з народами Америки, підвищенню природного інтересу європейців до мореплавання взагалі і до розвитку міжнародного морського права зокрема, а також підвищенню уваги до багатьох питань так чи інакше пов'язаних з міжнародним морським правом. А. Веспуччі дав своєрідну рекламу нового континенту і тим самим сприяв розвитку численних морських відносин з ним, а, отже, і розвитку міжнародного морського права.

Одним з найближчих послідовників Х. Колумба і до того ж учасником його морських експедицією був Алонсо де Охеда.

Отримавши хорошу морську загартування і досвід бойових дій в різних війнах Алонсо де Охеда в 1499 р. добився розрешенія на організацію власної морської експедиції через Атлантику. Будучи досвідченим моряком Охеда прагнув набрати собі в експедицію досвідчених і витривалих людей, однак як вважають деякі автори в порядку певного парадоксу в експедицію потрапив і маловідомий в той час Амеріго Веспуччі. Можливе включення Веспуччі в експедицію можна було пояснити бажанням Охеда мати у себе людину, здатну описати своє плавання і його результати. Для такої ролі Веспуччі був вельми відповідною кандидатурою.

Пройшовши без особливих пригод Атлантичний океан, експедиція Охеда вийшла до берегів Нового Світу в районі, розташованому трохи південніше сучасної Венесуели. Йдучи далі вздовж берега в східному напрямку експедиція Охеда залишивши на північ острів Кюрасо в тихій, мальовничій бухті зустріла незвичайне для цих місць явище - на воді на високих палях були побудовані великі будинки і між ними на човнах плавали люди. Це явище нагадувало морякам середземноморську Венецію, в силу чого все узбережжя було і названо Венесуелою (Маленькій Венецією). Згодом це явище докладно описав у своїх звітах про експедицію і перебільшивши при цьому свою роль, Амеріго Веспуччі.

Пройшовши далі на схід, відкривши і дослідивши низку нових узбереж і островів і не знайшовши великих джерел золота і срібла, експедиція Охеда наповнила трюми кораблів захопленими тубільцями і взяла курс до берегів Іспанії.

У цілому значення цієї першої самостійної морської експедиції Алонсо де Охеда полягало в тому, що вона розширила знання європейців центрально-американського регіону, поповнила Іспанське королівство новими завойованими територіями і тим самим розширила морські простори на які «з дозволу Папи Римського» та згідно Тордесільяський договір 1494 р. Іспанія поширила свій суверенітет.

Надалі доля Алонсо де Охеда складалася як би стрибкоподібно. Відправившись в 1502 р. в свою другу експедицію до берегів Нового Світу, Охеда спочатку супроводжувала удача. Він відкрив ряд невеликих островів у величезному Мексиканській затоці, обстежив невеликі ділянки його південного узбережжя, активно де грабуючи, де виторговуючи дорогоцінні метали і камені. Однак, незабаром, відданий з корисливих мотивів своїми помічниками, він був звинувачений у зловживаннях владою і позбавлений регалій і майна.
Через деяких час Охеда вдалося, як би зараз кваліфікували, реабілітуватися і він був призначений губернатором одного зі знову відкритих районів. Не заспокоївшись на цьому Алансо де Охеда в 1509 р. організував третю свою експедицію, метою якої ставив проникнення в глиб материка. Охеда вважав, що оскільки райони узбережжя вже розграбовані і зруйновані, в глибині материка вони ще збереглися, до того ж метрополії були потрібні нові раби, яких на берегах вже було явно не достатньо. У міру просування вглиб материкової землі припущення Охеда підтверджувалися і його невеликого загону (близько 70 осіб) вдалося захопити неабияку кількість цінностей, а також рабів, однак надалі тубільці активізувалися і маючи велику чисельну перевагу напали і повністю розгромили загін іспанців. Самому Охеда дивом вдалося врятуватися, але на цьому його кар'єра першовідкривача і завойовника закінчилася. Разом з тим є відомості, що Алонсо де Охеда після своїх пригод ще командував піратським судном.

Коротко підвівши підсумок морської діяльності Алонсо де Охеда, можна сказати, що він дуже результативно, хоча і в обмеженому районі, що охоплює в основному південну частину Мексиканської затоки, продовжуючи справу, розпочату Колумбом, освоював морські і сухопутні прибережні простору Нового Світу і тим самим сприяв поширенню і зміцненню суверенітету Іспанії на морські простори, розташовані за багато тисяч миль від її берегів. Це, в свою чергу, сприяло розширенню практики великих морських держав оголошувати величезні морські простори так званими закритими морями і суперечило свободі морів і свободі мореплавання.

До того ж останні пригоди Охеда на піратському терені свідчать про початок поширення діяльності піратів в такому відокремленому від цивілізованого світу регіоні, яким був у той час регіон Центральної Америки. Природно, що поява в ньому піратства та його поширення на простори Атлантичного океану, саме по собі явище вкрай негативне взагалі і в сфері розвитку міжнародного морського права зокрема.

Певне пояснення цьому дано на наш погляд в книзі «100 великих мореплавців» в кінці викладу морської діяльності Алонсо де Охеда. Там значиться: «Визнаючи його (Г.А. Охеда) безсумнівні заслуги в області мореплавання і дослідження нових земель, ми хочемо лише нагадати читачеві, що всі його дії цілком узгоджувалися з загальноприйнятою мораллю того часу. Європейські держави не в змозі були захопити новий континент силами регулярних військ, і роль провідників європейської цивілізації взяли на себе мародери і пройдисвіти». Навряд чи Охеда був мародером і пройдисвітом, але те, що він був грабіжником і вбивцею і його піратство було в ту пору не таким вже ненормальним явищем тим більше для скривдженого владою людини.

Один з видатних іспанських мореплавців Вінсенте Пінсон-Молодший, будучи в свої 32 роки капітаном невеликого судна «Нінья» брав участь у першій морський експедиції Х. Колумба до берегів Нового Світу. Відчувши смак нових морських відкриттів, Пінсон в 1499 р. вже самостійно організував свою морську експедицію з 4 суден і відправився відкривати і досліджувати екваторіальні землі Південної Америки. Обстеживши невеликі ділянки узбережжя, розташовані по обидва боки екватора Пінсон пішов на північ уздовж берегів періодично висаджуючись і вивчаючи місцевість і тубільне населення і поповнюючи запаси. Так кораблі Пінсона пройшли близько 3 тисяч кілометрів, приймаючи обстежувані берега помилково за азіатські. У своїх записах Пінсон відзначав про досліджених їм гирлах великих річок (Пара, Амазонка, Оріноко). Попутно Пінсон ставив знаки (зазвичай дерев'яні хрести), що позначають володіння іспанської корони і як би від її імені вступав у володіння відкритими землями. З тубільним населенням у Пінсона зазвичай по початку складалися дружні відносини, але потім унаслідок прагнення іспанців до видобутку, в тому числі і до захоплення тубільців в полон, відносини псувалися і мали місце воєнні зіткнення.

Не бачачи реальної можливості збагатитися Пінсон направив свої кораблі на північ до Багамських островів, як відзначають дослідники - за рабами. В цілому ця експедиція Вінсенте Пінсона-Молодшого закінчилася невдало, вона не виправдала тих коштів, які були вкладені для її організації, і Пінсон виявився у великих боргах. Однак це його не зупинило.

З великими труднощами сяк розрахувавшись, Пінсон у 1508 р. на трьох судах в компанії досвідчених моряків знову вийшов у море. На цей раз мета експедиції була - дослідження південно-західній частині величезного Мексиканської затоки, де ще залишалося багато не досліджених земель.
Разом з тим Пінсон також плекав надію, що десь у західній частині Мексиканської затоки є морський прохід з Атлантичного в «Східний» (Тихий) або Індійський океан.

Пройшовши вздовж материкового узбережжя західної частини Мексиканської затоки, Пінсон підійшов до великого виступу суші і почав його обхід. Цим Пінсон поклав початок відкриття та освоєння півострова Юкатан. Що стосується проходу з Атлантичного океану в Східний (Тихий або Індійський) океан, то, природно припущення Пінсона не підтвердилися.
Зазнавши в цьому плані невдачу експедиція Пінсона за однією з імовірних версій рухаючись у південному напрямку вздовж узбережжя, пройшла північні береги Південної Америки, вийшла в води Атлантичного океану і, рухаючись далі на південь вздовж берега, дійшла мало не до затоки Ла-Плата. Проте точних даних про це немає.

Таким чином, особливо нічого нового, сенсаційного експедиція Пінсона-Молодшого начебто не дала. Однак, її дослідження східного узбережжя Південної Америки, якщо прийняти цю версію за факт, закріпило вже маємо знання про ці землі, а дослідження узбережжя півострова Юкатан дозволило в подальшому більш активне освоєння іспанцями цього району.

Якщо про експедиції Вінсенте Пінсона-Молодшого навряд чи можна сказати, що вони своїми відкриттями потрясли світ, то про плавання Фернандо Магеллана це можна заявити як говориться - в повний зріст і то цього мабуть буде мало. Настільки величезне значення мала його морська експедиція.
Португалець Ф. Магеллан-сучасник і свідок діянь Бартоломео Діаша, Васко да Гама, Христофора Колумба, Алонсо де Охеда, Вінсенте Пінсона-Молодшого та інших великих португальських та іспанських мореплавців, служив на флоті, брав участь у бойових операціях в районах Південно-Східної Азії, був двічі поранений і неодноразово відзначався героїзмом у боях. Там же він познайомився і зумів оцінити досягнення багатою і розвиненою східної цивілізації, особливо на острові Суматра і в Малакці.

Видається, що вже тоді Магеллан замислювався про ймовірність наявності морського шляху до Індії з Європи не східним шляхом навколо Америки, а західним.

Вивчаючи дані, що надходять від морських експедицій в центральні райони Нового Світу Магеллан звернув увагу на повідомлення португальського першовідкривача Бальбоа, який в 1513 р. обстежуючи район, який згодом отримав назву «Панамський перешийок», перетнув його і вийшов до берега, омивається водами невідомого в ті часи океану. Це породило у Магеллана думка про те, що побачені Бальбоа води невідомого океану, очевидно, в силу того, що Земля являє собою кулю, омивають і берега Індії. Однак у Португалії прагнення Магеллана організувати морську експедицію для пошуку морського шляху до Індії йдучи на захід в обхід земель Нового Світу підтримки не знайшло.

Збентежений Магеллан відмовився від португальського підданства, відбув до Іспанії і там запропонував свій план. Іспанський монарх, розглянувши план Магеллана і переконавшись, що це досвідчений морський офіцер і знаючий мореплавець, виявив великий інтерес до нього і в остаточному підсумку дав згоду на підготовку експедиції. При цьому слід зазначити те, що даючи свою згоду іспанський монарх обмовив, що б шлях Магеллана на південь проходив з урахуванням розмежувальної лінії, визначений Тордесільяський договір і не давав приводу Португалії дорікати іспанців.

Восени 1519 іспанські кораблі під керівництвом Ф. Магеллана вийшли в море, тримаючись південно-західного напрямку. Незважаючи на труднощі тривалого знаходження в море, несприятливу погоду, складнощі з водою і продуктами, а також невдоволення вагами з боку ряду членів екіпажів кораблів і особливо деякими капітанами кораблів, Ф. Магеллан наполегливо вів свою флотилію на південь уздовж берегів Південної Америки розраховуючи або знайти прохід в Східний океан або увійти в його води обійшовши південний край Нового Світу. Вельми істотно ускладнилося становище в експедиції, коли на трьох кораблях (Консенсіон, Сан-Антоніо і Вікторія) спалахнув заколот і заколотники, спробували повернути кораблі на зворотний курс в Іспанію.

На залишилися вірними Магеллану 2-х кораблях Магеллан зробив відчайдушну спробу перешкодити цьому. Зав'язався нерівний бій. Бойовий досвід, відвага та рішучість Магеллана зробили неймовірне - заколотники були зупинені і розбиті, а потім частково страчені, а частково закуті в ланцюги. У розгорівся битві кораблі особливо не постраждалі і відновивши порядок Магеллан продовжував рух на південь. Однак наступали холоди і треба було поспішати, щоб не застрягти в льодах. Незабаром один з кораблів, посланий Магелланом на розвідку пропав, він потрапив в шторм і розбився на рифах, але команда врятувалася і через деякий час Магеллану вдалося її знайти і допомогти повернутися на решту 4 кораблі. Експедиція продовжувала рухатися на південь. 21-го лютого 1520 р., тобто через 13 місяців після виходу експедиції з Іспанії, кораблі обігнули великий мис і їм відкрився вузький прохід. Це і був так довго і складно шуканий протоку. Навігаційна обстановка в протоці була дуже складною: сильний зустрічний вітер, що стирчать із води рифи, велика звивистість протоки, все це сильно ускладнювало і гальмувало рух вперед. Доводилося часто посилати кораблі на розвідку. В одній з таких розвідок зник «Сан-Антоніо». Як потім виявилося на ньому спалахнув заколот і захоплений бунтівниками корабель таємно пішов назад в Іспанію. Решта три корабля долаючи всі негаразди, продовжували плавання і через місяць плавання в протоці вийшли в води досі не відомого їм океану.
Води так званого «Східного океану» зустріли кораблі Магеллана повним штилем і яскравим сонцем. Використовуючи легкий попутний вітер кораблі взяли курс на схід.

Протягом тривалого часу плавання хороша погода сприяла експедиції і це спонукало Магеллана охрестити цей океан як «Тихий» або «Великий». У наслідку ці дві назви довго зберігалися в ужитку і моряків і географів.
Однак, незважаючи на такі як би природні і начебто супутні успіху обставини, плавання кораблів Магеллана в водах цього океану легким назвати було складно. Все далі і далі віддаляючись від берега на захід, команди кораблів все більш і більш починали відчувати різні негаразди і позбавлення. Перш за все це стало проявлятися у виснаженні запасів прісної води, а потім і припасів продовольства. Кораблі йшли вже два місяці, а кінця й краю безбережним просторах океану не було ні кінця, ні краю. На кораблях було вжито в їжу все можливе і неможливе - навіть шкіра, якою були по тим звичаям суднобудування оброблені частини корабельного рангоуту, особливо реї.

Дивом уцілілі і худі щури, якщо їх вдавалося вбити, вважалися величезною удачею і ставали об'єктами дорогого продукту. Серед екіпажів кораблів почалися хвороби, особливо цинга. Майже кожен день приносив усе нові і нові смерті. Повільно і виснажливо йшов четвертий місяць плавання, розпочатого 18 листопада 1520 На корабельному календарі позначався лютого 1521 На шляху кораблів попалися два невеликих острови, але це були зовсім голі ділянки суші і на них нічого, щоб змогло б полегшити долю учасників експедиції, не знайшлося. Потім, на початку березня кораблі підійшли до островів, мешканці яких зустріли кораблі вкрай вороже.

Незважаючи на застосування зброї отримати необхідну кількість води і продовольства не вдалося і кораблі були змушені рушити далі на захід.
Тільки 16 березня 1521 кораблі експедиції Магеллана виявили острів, покритий буйною барвистою рослинністю і населений доброзичливим плем'ям тубільців. Цим островом починався архіпелаг, який отримав згодом назву «Філіппінська». Так уперше у світі європейці відкрили і перетнули зі сходу на захід найбільший океан на земній кулі. Цим було покладено початок освоєння Тихого океану і боротьба за панування на його просторах.

Разом з тим, незважаючи на закінчення дуже важкого океанічного плавання і гостинність тубільців, для експедиції взагалі і для Магеллана особисто, відкриття філіппінських островів мало тяжкі наслідки. Рухаючись далі на захід Магеллан зав'язував дружні стосунки з тубільним населенням островів, які потрапляли на шляху експедиції і прагнув до поширення католицтва.

Досягнувши успіху в цьому на одному з островів і прагнучи надати допомогу дружньому вождю острова в боротьбі з ворожим йому плем'ям, Магеллан взяв участь у військових діях і в одному з боїв був убитий. Після цієї трагічної події кораблі експедиції терміново покинули острів. Командування експедицією взяли на себе два, що залишилися після смерті Магеллана капітани кораблів Ель-Кано і Барбоса. Ці капітани вирішили вести кораблі далі на захід і таким шляхом повернутися в Іспанію. Разом з тим незабаром сталися події, які суттєво погіршили становище експедиції. При різних обставинах в сутичках з тубільцями загинуло багато учасників експедиції, а один з нових керівників експедиції капітан Барбоса з групою матросів був захоплений у полон. Так як людей в експедиції залишилося мало і, в силу цього, укомплектувати екіпажі трьох решти кораблів не представлялося можливим, іспанці спалили один корабель «Консенсіон», а потім довелося залишити, але з невеликою командою і «Тринідад», т. к. він потік, мав великі пошкодження рангоуту і гальмував рух «Вікторії».

Надалі Трінідаду вдалося дістатися до Молуккських островів.
Що ж стосується «Вікторії», то укомплектувавши її екіпаж залишилися сорока сім'ю іспанцями Ель-Кано прийняв сміливе рішення - на порівняно застарілому судні, корпус якого давав текти, і до того ж сильно переобтяженого (команда, прянощі, невільники) йти далі на захід і через води Індійського океану, обігнувши південне узбережжя Африки, повернуться до Іспанії. Це був дуже важкий шлях, але і мета - досить гідна. Досвідчений, відважний і до того ж далекоглядний, моряк Ель-Кано розумів, що якщо він добереться до Іспанії, то по-перше це буде наочне свідчення і фактичне доказ того, що Земля це куля, а по-друге він Ель-Кано стане першим людиною на Землі, хто здійснив кругосвітнє плавання.

Незважаючи на величезний досвід, облік можливих труднощів і передбачення неможливих складнощів, плавання виявилося ще більш складним ніж міг уявляти собі Ель-Кано. Це ускладнення пояснювалося тим, що в води, через які проходив шлях «Вікторії» в Іспанію, до того часу вже певною мірою контролювався Португалією, яка на підставі Тордесільяський договору вважала себе господинею і в Індійському океані і в водах, що омивають Атлантичний узбережжі Африки. У силу цього португальці прагнули чинити різні перешкоди просуванню «Вікторії», яка неодноразово піддавалися збройним нападам з боку португальських моряків і безпричинним затримань. Одне з таких затримань, коли «Вікторія» хотіла поповнити запаси води і продовольства в одному з портів на островах Зеленого Мису, змусило Ель-Кано, який відчув сильну загрозу полону, під покривом ночі таємно покинути порт, незважаючи на те, що частина команди була на березі.

Однак, незважаючи на всі труднощі, втративши більшу частину своїх людей 8 вересня 1522 Ель-Кано привів «Вікторію» в Іспанію. Після трьох років сложнейшего в історії мореплавання походу, Севілья, де пришвартовані «Вікторія» зустріла відважних моряків. На жаль на кораблі їх було всього вісімнадцять чоловік, які пішли на 5 кораблях три роки тому.

Разом з тим не дивлячись на такі втрати, результати експедиції Фернандо Магеллана в цілому були оцінені позитивно і в основному, до, жаль, в основному з міркувань матеріального характеру. Привезений на «Вікторії» вантаж прянощів, точніше виручена за нього сума, покрила витрати на спорядження експедиції і крім цього дала пристойний прибуток. Разом з тим після цієї експедиції король Іспанії став думати, що тепер у нього з'явилися реальні права претендувати на встановлення свого суверенітету на Острови Прянощів. Ну а те, що загинуло більше двохсот чоловік і серед них один з кращих мореплавців того часу Фернандо Магеллан, а також чотири кораблі - це в розрахунок не приймалося.

Що ж стосується значення цього плавання для розвитку міжнародного морського права, то можна відзначити наступне.

1. Перше кругосвітнє плавання, яке підтвердило раніше маємо міркування про кулястість нашої планети, не тільки конкретно це зафіксувало, але дозволило певною мірою обчислити співвідношення розмірів морських і сухопутних територій на Земній кулі. Це, в свою чергу дало можливість, хоча і в загальних рисах, визначити просторову сферу, на яку поширюється дія міжнародного морського права.

2. Беручи до уваги, що просторова сфера дії міжнародного морського права дуже велика в порівнянні з сухопутною територією, це саме по собі суттєво підвищило і значення правових положень, що регулюють питання освоєння та експлуатації морських просторів і тим самим підштовхнуло людство до розвитку цих правових положень, а отже і розвитку міжнародного морського права.

3. Практичними діями і португальців та іспанців були як би підкреслені необхідність і зобов'язання держав дотримуватися міжнародні домовленості і прагнення отримувати з цього можливі для себе вигоди. Це певною мірою сприяло поширенню принципу «Santa Sunt Servanda» на морську просторову сферу і так чи інакше сприяло встановленню на морських просторах якогось порядку.

4. Відкриття Фернандо Магелланом протоки, названого згодом його ім'ям, активізувало мореплавання в південних районах Атлантичного і Тихого океану, а також пожвавило освоєння південного регіону Південної Америки і до того ж підштовхнуло мореплавців до розширення своєї діяльності в напрямі Антарктики.

Все це в кінцевому рахунку, хоча і через сотні років, стало певною підставою для того, щоб визначити правовий статус Магелланової протоки як міжнародного, яким він в даний час і є.

5. Відкриття Магелланом протоки дало європейцям другою (після шляху навколо Південної Африки) шлях до Індії і це істотно пожвавило освоєння мореплавцями морських просторів Південно-Східної Азії, що, в свою чергу так само розширювало дію міжнародного морського права, збагачуючи його звичаями та традиціями прибережних до Південно-Східної Азії численних народів.

У той час як Португалія та Іспанія відкривши центральні і південні райони Нового Світу вивозили на своїх кораблях величезні багатства, на півночі Європи активізувалася Англія. У прагненні якось долучитися до багатств Нового Світу і скласти гідну конкуренцію Португалії та Іспанії, англійські монархи не раз посилали морські експедиції на захід. Але чи то з причин їх слабкої організації, чи то недостатності досвіду далекого океанського мореплавства, чи то з якихось інших причин, давню практику стародавніх норманів-вікінгів, англійцям відродити тривалий час не вдавалося.

Положення дещо змінилося, коли в Англію прибув італієць Кабото з сином.

Заповзятливий венеціанець, добре знайомий з результатами морських експедицій іспанських і португальських мореплавців, до того ж мріє потрапити до Індії західним шляхом, Кабото, що отримав в Англії ім'я Джон Кабот, організував в Брістолі корабельну компанію, розробив проект англійської морської експедиції на Захід і заручившись підтримкою Брістольського купців, яких зміг залучити до свого проекту, звернувся до англійського короля Генріха VII за підтримкою. Мабуть добре аргументований проект Кабота, а також клопотання впливової купецької гільдії Брістоля і енергійне красномовність італійця, але аудієнція у короля мала вельми дивне наслідок. Генріх VII не тільки схвалив проект Кабота, але і дав йому офіційне доручення відкривати і захоплювати будь острови і материкові землі і встановлювати в них суверенітет Англії. Каботу також давалося право на монополію морської торгівлі на відкритих їм територіях.

Це сталося в 1496 р. і було оформлено особливою грамотою. Дана королівська грамота обдаровувала величезними правами і привілеями не тільки самого Кабота, але і його синів. Як зазначає Д. Коломбос королівська грамота представляла «повне і абсолютне повноваження, дозвіл на право судноплавства по всіх морях із заходом в усі порти і країни Сходу, Заходу і Півночі під нашими прапорами з п'ятьма кораблями будь-якого тоннажу і типу на їх розсуд і з таким числом моряків, яке вони побажають взяти з собою за їх власний рахунок, з тим щоб знаходити, відкривати і досліджувати будь острови, країни, райони чи володіння язичників і невірних, де б вони не знаходилися, в будь-якій частині світу, яка досі була невідома християнському світу».

Починаючи свою першу експедицію Кабот переслідував в якості головної мети - відкрити шлях до Індії через північно-західний прохід, який, на його думку, повинен був існувати уздовж північного узбережжя Нового Світу.

Разом з тим перша експедиція Кабота не виправдала очікуваних від неї результатів. Кораблі заблукали в північних широтах, незадоволена цим команда змусила Кабота повернутися в Англію.

Однак, незабаром Каботу вдалося на невеликому судні знову відправитися в море. Це сталося в травні 1497 Цього разу, не дивлячись на значно менші сили Кабот дістався до берегів Нового Світу в районі острова Ньюфаундленду і через води великої затоки (нині затоку Святого Лаврентія) підійшов до гирла великої річки. Потім Кабот знову вийшов у води Західної Атлантики і пішов уздовж узбережжя на південь.

У цьому плаванні англійці просунулися порівняно далеко, обстеживши береги і води східного узбережжя Нового Світу імовірно до широти, де зараз знаходиться Нью-Йорк. Як припускає Д. Коломбос наміри англійців зводилися до того, щоб відкрити в Новому Світі якомога більше земель, але до тих пір поки вони не зіткнуться з іспанцями чи португальцями, що йдуть по узбережжю з півдня. Як резюмує той же Коломбос «Це було правооснованій«первинного заволодіння», в той час вважалося достатнім». Надалі Ваттель це спростовував.

Оскільки ні перша, ні друга морська експедиції Кабота не принесли англійцям задоволення (ні золота, ні срібла вони не знайшли, та й північно-західний прохід в Індію теж) інтерес до подальших кроків у цьому напрямку знизився. Однак Кабот тепер вже не Джон, а його син Себастьян в 1498 р. знов зробив плавання до берегів Нового Світу, обстежив берега острова Ньюфаундленду і крупного півострова Лабрадор.

Разом з тим кажучи про певні з точки знання англійців того часу невдачах морської діяльності Кабота з синами, слід зазначити, що значимість і вельми високу ця діяльність мала. І ось чому.

По-перше морські експедиції Кабота почалися майже тоді, коли й Колумб, і Веспуччі, і Охеда відкривали і досліджували Новий Світ з півдня, в той час як англійці стали це робити з півночі. І не менш успішно з точки зору суто географічного пізнання.

По-друге, просування англійців з півночі на південь певною мірою обмежувало просування іспанців і португальців з півдня на північ. Про це свідчать відомі наміри Алонсо де Охеда в 1501-1502 роки продовжити відкриття материка (Нового Світу) «в плоть до земель відвіданих англійськими кораблями», а також карті Хуана Ла Коси, на якій було позначено «море, відкрите англійцями» (малися на увазі води затоки). Один з дослідників Нового Світу повідомляв, що англійці «дійшли до лінії Гібралтару» (360 північної широти).

По-третє хоча англійці обстежуючи північне узбережжя Нового Світу і не знаходили там ні золота, ні срібла, ні коштовних каменів, сього з лишком вдалося викачати португальцям і іспанцям з центральних і південних районів Нового Світу, англійці, хоча і не відразу, але також з лишком окупили свої праці по дослідженню його північних районів. Про це говорять два певних фактори:

- Шукаючи золото і срібло, і не знайшовши цього англійці вельми засмутилися і спочатку не звернули уваги на достаток хутрових багатств півночі Нового Світу, коли ж вони це помітили, то їх доходи від видобутку хутра стали рости дуже швидко і були дуже відчутні, оскільки привозили з- за океану хутра в Європі вельми цінувалися.

- Абияк впоравшись з першими розчаруваннями через відсутність коштовностей в районах північного узбережжя Нового Світу, англійці звернули увагу на велику кількість як за кількістю так і за різноманітністю рибних стад біля берегів Гренландії, Ньюфаундленду, Лабрадору і в інших прибережних районах Північної Атлантики. Це з одного боку суттєво активізувало розвиток риболовного флоту Англії та інтенсивність мореплавства в цих районах, а з іншого, і це дуже суттєво, враховуючи певний дефіцит рибопродуктів в Європі, збільшило доходи англійців від торгівлі рибою. Дозвільні любителі статистики, підраховуючи і порівнюючи доходи Англійців від торгівлі морепродуктами з доходами Іспанії від вивозу цінностей і Нового Світу, констатують, що доходи Англії були в окремі роки вище доходів Іспанії. Зокрема наводилися такі дані. У 1545 році - році найвищого підйому прибуток Іспанії від коштовностей Нового Світу склала 630000 фунтів стерлінгів, проте в подальшому сума доходу знизилася до 300000 фунтів стерлінгів. Дещо пізніше, коли Англійці зуміли поставити лов риби біля берегів Нового Світу як говориться на широку ногу, то в 1615 році дохід Англії досяг 200 000 фунтів стерлінгів, в 1640 р. - 700000 фунтів стерлінгів, а в 1670 році - 800000 фунтів стерлінгів.

Такі успіхи англійців в області видобутку рибопродуктів в водах Нового Світу, а також видобутку цінного хутра на берегах Нового Світу не залишилися не поміченими їх найближчими сусідами в Європі. Французи, голландці, норвежці, датчани та інші кинулися в західні райони Північної Атлантики, на її узбережжі, але там вже домінували англійці і не збиралися втрачати свої переваги.

В цілому ж говорячи про значення морських експедицій Кабот, слід підкреслити, що саме відкриття, зроблені цими експедиціями породили підстави для претензій Англії на поширення свого суверенітету на величезні морські простори і узбережжя Нового Світу.

Не досягнувши раніше поставленої мети - відкрити північно-західний прохід уздовж північних берегів Нового Світу для подальшого морського шляху до Індії, англійці не заспокоїлися. Оскільки торговельні справи Англії складалися неважливо, потрібні були нові джерела доходів і передусім нові ринки збуту і придбання необхідних товарів. Тому до середини XVI століття народилася ідея - пошукати прохід в Індію в прямому протилежному напрямку.

Таким напрямком міг бути тільки один шлях, морський шлях уздовж північних берегів Європи і Азії і навколо неї на південь до Китаю і Індії. Для реалізації цієї ідеї в 1548 р. було організовано товариство зацікавлених торгових людей і в якості консультанта був запрошений Себастьян Кабот. За його порад «Товариство придбало три кораблі, призначило на них досвідчених капітанів, укомплектувало команди кораблів і постачило їх усім необхідним для важкого плавання у суворих північних умовах.

У травні 1553 кораблі під загальною командою Віллоубі вийшли в море і взяли курс до північного узбережжя Норвегії. По дорозі до Норвегії один корабель під командою капітана Ченслора під час шторму загубився, а інші два з великими складнощами дійшли до північних берегів Норвегії і рухаючись далі на схід дісталися, як вважав Віллоубі, до південного краю якоїсь землі. Йдучи далі, за примхою звивистій берегової межі, то на південь, то на захід, то на схід кораблі, беручи до уваги наступ зими і льодову обстановку, змушені були зазимувати. Ця зимівля закінчилася трагедією - всі загинули від холоду.

Це сталося приблизно в лютому 1554 Втратили раніше судно під командуванням Ченслора, як вже зазначалося раніше, продовжуючи плавання самостійно в тому ж північно-східному напрямку, дійшло до входу в Біле море і пливучи в його водах в південному напрямку досягло гирла великої річки, де зустріло доброзичливих слов'янських поморів. Це сталося в серпні 1553 р. в подальшому капітан судна Ченслор під виглядом посла англійського короля був доставлений до Москви, прийнятий царем Іваном IV, в результаті чого були встановлені торгові відносини між Москвою і Лондоном.

Таким чином, закінчилася перша англійська морська експедиція, що ставила своєю основною метою - відкрити північно-східний шлях уздовж євро-азійського берега і в обхід його на південь до Китаю і Індії. Організатори цієї експедиції, мабуть слабо знайомі з складними умовами плавання в важко доступних по кліматичних характеристиках морях крайньої півночі, дуже недостатньо підготувалися до експедиції і цим прирекли її на провал по суті справи ще на самому початку шляху. Разом з тим є і щось позитивне.

По-перше, це прагнення до дослідження невідомого, але можливого.

По-друге, трагічна доля цієї північної експедиції, виявила слабкі сторони її підготовки і, отже, послужила наочним урокам на майбутнє.

По-третє, в результаті цієї експедиції були встановлені певні морські торгові контакти між Англією і Росією, що надалі одержали більш широкий розвиток.

По-четверте, з'явилася певна практика організації морських торгових операцій в якій в результаті певного компромісу і на взаємовигідній основі були визначені умови торговельного обороту двох держав. Найважливішими з цих умов були: встановлення заступництва з боку монархів розвитку торгових відносин; визначення великих торгових привілеїв для купців обох держав; дозвіл монархів обох держав на привілейоване становище купців обох держав у випадках розгляду їх справ у судах.

Все це можна розглядати як певний внесок у розвиток міжнародного морського торгового права. Однак, дещо в цьому з цього було і негативне. Зокрема це стосується певного зловживання англійцями своїми привілеями, які вони прагнули поширити і на видобуток риби в Білому морі, вважаючи, що окрім них з іноземців, не рахуючи, звичайно, російських рибаків ні хто, не має права ловити там рибу. Але мабуть, про це трохи нижче.

Одним з важливих наслідків морської експедиції Віллоубі, було те, що вона хоч і не відкрила морський шлях до Китаю та Індії через води холодних морів, що омивають північним узбережжям Європи та Азії, але інтерес до цієї ідеї і прагнення її здійснити, все таки порушила.

В кінці 1596 голландський уряд після двох експедицій на Схід, закінчилися невдачею оголосило про призначення великої премії тому, хто першим відкриє Північно-східний прохід навколо Азії і далі на південь і практично пройде по ньому.

Бажання отримати цю премію і інші ймовірні і можливі купецькі вигоди підштовхнули голландських купців організувати свою морську експедицію в північно-східному напрямку. У числі керівників експедиції, що з двох кораблів, був досвідчений штурман Віллем Баренц. Рухаючись на Північний Схід кораблі досягли берегів групи островів, пойменованих їх загальною назвою «Шпіцберген», а потім в результаті виниклих розбіжностей з питання про направлення подальшого руху, розійшлися. Корабель, на якому йшов Баренц пішов від Шпіцбергена в південно-східному напрямку, дійшов до північного краю великого острова, згодом названого «Нова Земля», обігнув його і пішов на південь.

Але незабаром, у зв'язку зі швидко насувається взимку, корабель через ускладнюється льодової обстановки був змушений припинити подальший рух і зупинитися на зимівлю. Вибравши відповідне місце на березі, команда перенесла туди всі запаси води і продовольства, а також необхідні для будівництва житла інструменти та можливі матеріали і залишивши корабель уже щільно вмерзлі в лід, побудувала на березі невеликий будиночок, в якому і почала зимувати чекаючи, коли можна буде продовжувати плавання. Але цього, на жаль не відбулося. Суворі умови зимівлі в настільки високих широтах (приблизно 76о північної широти) і що наступила полярна ніч істотно ускладнили положення зимівників. Разом з тим значна нестача необхідного продовольства, постійні ураганні крижані вітру і загроза з боку білих ведмедів, нападників на людей і чинили різні розорення, а також що почалися обмороження, хвороби, особливо, цинга сильно підірвали сили людей, багато з яких не витримували і помирали. Помер від цинги і Баренц.

Із закінченням полярної ночі і почав повільно і незначною потеплінням залишилися в живих члени команди на човнах, оскільки корабель отримав ряд пробоїн від здавлюють його льодів і став не придатний до продовження плавання, використовуючи полину чистої від льоду води, стали повільно рухатися в загальному напрямку на південний -захід. З великими труднощами люди дісталися до берега і по ньому дісталися до річки Кола, де мешкали росіяни, які і надали їм допомогу і підтримку.

Другий корабель цієї голландської морської експедиції, після того як кораблі розійшлися, повернув назад і до настання зими прибув до Голландії. Однак по закінченні зими цей корабель знову вийшов у море. Командир корабля Ян Рейп розумів, що в тих умовах, в яких кораблі розійшлися після Шпіцбергена продовжувати плавання на схід дуже небезпечно і майже неможливо, оскільки небезпека загинути дуже велика. За цим він пішов на схід в надії врятувати гинуть людей. По дорозі Рейп зупинився для дозаправки в Колі і там дізнався про прибулих туди людях, які пішли з Баренцем.
Так закінчилася ця голландська експедиція, яка як експедиція англійця Віллоубі не змогла вирішити завдання відкриття північно-східного шляху до Китаю та Індії. Але свій внесок у справу пізнання Світового океану, точніше його північного регіону, експедиція внесла. Були відкриті острів Ведмежий, Архіпелаг «Шпіцберген», райони Нової Землі і ряд дрібних островів. Європейці на практики познайомилися з суворими умовами мореплавання в Північному Льодовитому океані і це, згодом сприяло виробленню ряду правил міжнародно-правового характеру, що регулюють правовідносини прибережних до цього океану держав.

Яке ж значення великих географічних відкриттів в області розвитку міжнародного морського права? Їх аналіз показує наступне.

1. Вони значно підвищили значення міжнародного морського права як певного засобу, регулюючого так значно розширилися простору Світового океану.

2. Беручи до уваги, що піонерами і гідними продовжувачами цих відкриттів були представники Португалії та Іспанії ці відкриття породили підстави у цих держав для прагнення до поширенню свого державного суверенітету на величезні простори Світового океану, що в свою чергу було як би юридично закріплено на дуже високому рівні Панської буллою 1496

3. Ці відкриття породили необхідність використання їх результатів, тобто використання знову відкритих земель, а, отже, і бурхливого розвитку мореплавання.

4. Практика цих відкриттів, їх значний просторовий межа, породили необхідність формування певних звичаїв використання величезних морських просторів.

5. Відкриття істотно розсунули масштаби мореплавання яке вперше активізувалося не в межах прибережних вод або у всякому разі не далеко від них (наприклад в межах невеликих театрів, тобто морів), а в умовах величезних океанських просторів.

6. Це все в загальному плані вимагало появи нових технологій, що забезпечують океанське мореплавання і створення нових великих, міцних і морехідних кораблів, здатних тривалий час знаходиться в океанських просторах і витримувати сильні шторми.

7. До того ж умови плавання в океанських просторах, зажадало розвиток нових способів управління кораблями і вдосконалення навігації.

8. Досягнення Іспанії та Португалії сильно підштовхнули інші морські держави і особливо Англію, Францію, Голландію, Італію до розвитку своїх океанських флотилій і до експансії заокеанських земель.

9. Розвиток океанського мореплавства не могло не вплинути на необхідність вдосконалення звичаїв регулюють відносини між судновласником і вантажовласником, на відносини між перевізником і портовими владою та ін.

10. Нарешті ці відкриття породили необхідність народження і розвитку відносин між державами у сфері розмежування морських просторів, активного мореплавства і взаємин між судами різних прапорів.

11. Вони спровокували появу такого поняття як «Закрите море».

12. Великі географічні відкриття, беручи до уваги їх морський характер, значно активізували розвиток доктрини міжнародного морського права. Про це говорять поява робіт таких видатних вчених як Ф. Віторіа, А. Джентілі, Г. Гроцій, Дж. Сельден, В. Незабитовський, Д. Качановський, Ф. Мартенс та ін.

13. Ці відкриття на ряду з відкриттям нових морських і сухопутних просторів також відкрили і еру піратства в Атлантиці і особливо в її західній частині і це істотно порушувало свободу мореплавання.

14. Нарешті, розвиток піратства в епоху великих географічних (морських) відкриттів, як це не парадоксально, сприяли підвищенню відповідальності великих морських держав у сфері боротьби з піратством в регіонах своєї суверенної впливу і вдосконалення методів та способів боротьби з піратством.