Культурні здобутки та втрати в 40—80-х роках XX ст.

Під час Другої світової війни всю територію України було окуповано німцями. Радянській владі, яка повернулась в Україну, необхідно було не тільки відбудувати зруйновану промисловість, а й відновити систему освіти, роботу наукових закладів, культурних установ.

Гостро стояло питання підготовки кадрів із середньою спеціальною та вищою освітою. Для його вирішення відбудовувалася мережа відповідних навчальних закладів, гуртожитків. Визначними подіями у культурному житті республіки було відновлення роботи Київського, Харківського, Одеського державних університетів, відкриття в 1945 р. першого в історії Закарпаття Ужгородського університету. За післявоєнне п'ятиріччя відновилась робота всіх вузів України, яких у 1950 р. налічувалося 160. Під час відродження наукових установ особлива увага приділялася відновленню діяльності центру української науки — Академії наук УРСР.

Разом з тим, в цей період продовжувала діяти тоталітарна сталінська ідеологія. Починаючи з 1946 р., офіційним теоретиком партійної лінії в питаннях ідеології та культури Андрієм Ждановим було підняте питання про «ідеологічну чистоту пролетарської культури».

В Україні «ждановщина» набрала форм гострої критики «українського буржуазного націоналізму» і «буржуазного космополітизму» — теорії про всесвітній характер людського громадянства. Почалося відверте цькування М. Рильського Ю. Яновського, І. Сенченка. У 1946 р. була заборонена шкільна «Читанка» лише за те, що в ній Київ був віднесений до найбільших міст СРСР, а в оповіданні про Щорса не згадувалось про боротьбу проти німецьких окупантів.

Особливої жорсткості морально-політичний тиск на творчу інтелігенцію набув у 1947 р. під час короткого перебування на посаді першого секретаря ЦК КП(б) України найближчого прибічника Сталіна Л. Кагановича.

Наприкінці 1948 р. у республіці було розгорнуто боротьбу з так званими "космополітами".

Не припинявся тиск партійного керівництва щодо суспільних наук. В 1947 р. було прийнято постанову ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». У ній ця наукова установа, праці її співробітників піддавалися грубій, необ'єктивній критиці.

Не обминули Україну і наслідки відомої сесії ВАСГНІЛ, що відбулася у серпні 1948 р. На ній малоосвічений шарлатан від науки Т. Д. Лисенко, який вважав генетику «буржуазною псевдонаукою», оголосив ген міфічною частинкою, одержав остаточну перемогу над своїми науковими опонентами — «вейсманістами-морганістами». Досягнення радянської та української генетики було перекреслено. В результаті на довгий час розвиток вітчизняної генетики припинився. Почалися переслідування і розправи. Це на багато років загальмувало розвиток перспективних напрямів біологічної науки і зумовило відставання в цій галузі від світового рівня. Розгром генетики став однією з ганебних сторінок в історії біологічної науки. Разом з тим в повоєнні роки українські вчені збагатили науку багатьма фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями.

Зокрема, чимало зробили вони для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у військових та мирних цілях. У 1956 р. генеральним конструктором будівництва космічних кораблів в СРСР став Сергій Корольов. Попередниками і сучасниками С. Корольова у космонавтиці були українці Олександр Засядько, Микола Кибальчич, Костянтин Ціолковський, Юрій Кондратюк, Михайло Янгель, Валентин Глушко, Володимир Челомей, Михайло Яримович.

З України почалася дорога у велику науку для одного з творців першої американської атомної бомби Георгія (Джорджа) Кістяківського. В Україні розквітнув талант росіянина Олега Антонова.

Україна залишалася центром розвитку науки в галузі електрозварювання. Нові методи квантової теорії поля та статистичної фізики було розроблено академіком Миколою Боголюбовим, який ще в 30-ті роки разом з Миколою Криловим заклав основи нового напрямку в математиці — нелінійної механіки. У другій половині 50-х років розпочав свою діяльність відомий вчений-хірург Микола Амосов.

У 40—50-ті роки діячами літератури і мистецтва було створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського народу. Плідно працювати в цей час Олександр Довженко, Павло Тичина, Максим Рильський, Юрій Яновський, Петро Панч, Натан Рибак, Юрій Смолич, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Андрій Малишко, Леонід Первомайський, Олесь Гончар.

Зусиллями талановитих митців України розвиваються театральне, музичне, образотворче мистецтво та кіно. У театрах України працювали талановиті актори М. Литвиненко-Вольгемут, З. Гайдай, М. Гришко, І. Паторжинський, Г. Юра, Б. Гмиря, К. Хохлов, Ю. Лавров, М. Романов, А. Бучма, Є. Пономаренко, Ю. Шумський.

У другій половині 60—80-х років відбувалось відродження українського поетичного кіномистецтва, засновником якого був О. Довженко.

Музичне мистецтво України в повоєнний період характеризується творчістю таких композиторів, як К. Данькевич, Д. Клебанов, А. Філіпенко, Г. Жуковський, А. Свєчников, М. Вериківський, В. Гомоляка, К. Домінчен, М. Колесса, Г. Майборода, А. Кос-Анатольський, С. Людкевич, Ю. Мейтус, А. Штогаренко, Б. Лятошинський і інші.

Плідно співпрацювали поет А. Малишко і композитор П. Майборода, які подарували народові «Київський вальс», «Білі каштани», «Ми підем, де трави похилі», «Ти — моя вірна любов», «Пісню про рушник», «Пісню про вчительку», «Стежину». Яскраву серію пісень створив композитор О. Білаш («Два кольори», «Лелеченьки», «Ясени», «Цвітуть осінні тихі небеса»).

Популярністю серед глядачів і слухачів користувалися Державний заслужений академічний український народний хор під керівництвом Г. Верьовки, створений 11 вересня 1943 р., Київська державна академічна капела «Думка» під керівництвом О. Сороки, Львівська державна хорова капела «Трембіта» під керівництвом П. Муравського, Державна капела бандуристів УРСР під керівництвом О. Міньківського, Державний симфонічний оркестр.

Скарбниця образотворчого мистецтва поповнилася творами М. Дерегуса, М. Божія, К. Трохименка, О. Шовкуненка, В. Бородая, Т. Яблонської. Остання стала одним з основоположників і фундаторів фольклорного напрямку в українському образотворчому мистецтві. Як графік плідно працював відомий художник Василь Касіян (1896—1976).

Багато суперечностей зазнала культура і духовне життя в Україні за часів хрущовської «відлиги». Процес реабілітації торкнувся тільки репресованих діячів більшовицької партії — В. Затонського, С. Косіора, М. Скрипника, Ю. Коцюбинського, В. Примакова, Г. Петровського та інших. Про реабілітацію українських небільшовицьких політичних та культурних діячів не йшлося. Разом з тим було перевидано «Словник української мови» Б. Грінченка, великі торжества пройшли з нагоди 100-річчя від дня народження І. Франка. З 1957 р. почали виходити такі журнали, як «Радянське право», «Економіка Радянської України», «Народна творчість та етнографія», «Український історичний журнал». Було створене Міністерство вищої освіти УРСР, здійснено, щоправда непослідовно, спробу провести українізацію університетів.

«Відлига», десталінізація суспільства створили сприятливі умови для літературно-художньої творчості, демократизуючи і гуманізуючи її. Здійснюючи давні задуми, В. Сосюра написав щиру автобіографічну повість «Третя рота», поеми «Розстріляне безсмертя» і «Мазепа». Нові грані давно визнаного таланту показали інші метри поетичного слова — П. Тичина, М. Бажан, М. Рильський.

Плідно працював М. Стельмах, з-під пера якого вийшли романи: «Кров людська — не водиця», «Правда і кривда», «Хліб і сіль», «Дума про тебе», «Чотири броди». Одним з провісників «відлиги» був відомий письменник О. Гончар. У 60—80-х рр. він виступив з творами «Тронка», «Циклон», «Берег любові», «Твоя зоря», «Чорний яр». Світове визнання здобув роман О. Гончара «Собор» (1968). У цей час українська література поповнилась романами і повістями «Розгін» і «Диво» П. Загребельного, «Меч Арея» І. Білика, «Лебедина зграя» і «Зелені млини» В. Земляка.

Головним наслідком «відлиги» стало формування генерації молодих українських письменників, поетів, публіцистів, критиків, художників. Вони увійшли в історію як «шістдесятники», серед них — Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Дзюба, Іван Світличний, Валентин Мороз, Євген Сверстюк, Євген Гуцало, Алла Горська, брати Горині та багато інших.

Наприкінці 50-х — на початку 60-х років розквітає талант одного з найяскравіших українських поетів, «лицаря українського відродження» Василя Симоненка. У 1962 р. побачила світ перша творча ластівка — його поетична збірка віршів «Тиша і грім». Згодом вийшла друком збірка «Земне тяжіння».

Стрімко, буквально блискавкою увірвалася в українську поезію одна з найбільш обдарованих представниць «шістдесятництва» Ліна Костенко. Вірші поетеси вирізняла неординарність, просторовість роздумів, критичні оцінки багатьох подій. Справжнім шедевром став надрукований у 1980 р. віршований роман Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Пік «відлиги» для України припав на кінець 50-х — початок 60-х років. Це видно особливо виразно на результатах книговидавничої справи. Саме в цей період книжки українською мовою складали найбільший відсоток від усіх книг, опублікованих в Україні, порівняно з іншими роками повоєнної історії.

Однак ще за правління М. Хрущова хвиля «відлиги» почала спадати. В цілому по Україні кількість шкіл з російською мовою викладання збільшилася з 4192 в 1959—1960 рр. до 4703 в 1965—1966 рр. Кількість українських шкіл за цей період скоротилася з 25308 до 23574.

Після звільнення М. Хрущова в жовтні 1964 р. «відлига» остаточно припинилась. На зміну їй прийшла реакція, почались переслідування діячів культури.

З 1969 р. влада посилила ідеологічний тиск на інтелігенцію. Письменників, митців, вчених картали в пресі і на зборах творчих спілок за «аполітичність», «ідейну незрілість», «формалізм», «націоналізм», «відхід від партійної лінії», «ідеалізацію минулого», «смакування національної самобутності». По суті, це була друга «ждановщина». Проти інакодумців знову почалися політичні репресії, які досягли апогею в 1972 р. Процес реабілітації багатьох незаконно засуджених людей, повернення їх чесного імені було припинено.

Предметом особливої уваги партії завжди була освіта, яка розглядалась як частина комуністичної ідеологічної системи. З 1966 р. відповідно до рішень XXI з'їзду КПРС почала впроваджуватись загальнообов'язкова десятирічна освіта.

Основним науковим центром України продовжувала залишатись республіканська Академія наук.

Вченими-суспільствознавцями в 60—80-х рр. було видано ряд фундаментальних праць з історії України, держави і права, археології, філософії, літератури і мистецтва.

Розвиток театрального і пісенного мистецтва в Україні тісно пов'язаний з такими видатними майстрами сцени, як Н. Ужвій, В. Дальський, В. Добровольський, О. Кусенко, А. Роговцева, Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, А. Мокренко, М. Кондратюк, Є. Мірошниченко. Значних творчих успіхів досягли майстри сцени і кіно І. Миколайчук і Б. Брондуков.

Плідно працювали українські скульптори, особливо монументалісти. До справжніх творів монументального мистецтва цього часу відносяться пам'ятники Л. Українці у Києві і Т. Шевченку в Москві. В умовах, коли Україна стала незалежною державою, набирає сил її національно-культурне відродження. Відомо, у якому стані знаходилась сфера культури внаслідок багатолітньої дії всіляких залишкових принципів. Але останнім часом немало робиться, щоб вийти з кризової ситуації.

Висновок

Відмітною ознакою 20-х років ХХ ст. стало відкриття українських шкіл. Вивчення української мови, літератури та історії було обов'язковим у всіх середніх школах і гімназіях. Йшов процес українізації народної освіти, створення української національної школи, який започаткувала Центральна Рада. В період національно-визвольних змагань виникали музичні, хорові колективи. Перепоною на шляху українізації була нерозробленість українського загального правопису.

20-ті роки характеризувалися бурхливим розвитком української літератури та мистецтва. Характерними рисами цього періоду був новаторський підхід митців до зображення дійсності, наявність великої кількості різноманітних течій, організацій та груп. 20-ті роки були роками зростання, піднесення і розвитку української культури, національного відродження.

В 30-і роки почався процес згортання українізації. Наступала чорна ніч терору, почала працювати кровожерлива машина сталінських репресій. Почалися систематичні утиски української культури. Гинули не тільки люди, нищилися цілі напрями і художні школи. Культурні заклади закривалися або вихолощувалися. Із бібліотек було вилучено видатні твори української науки і літератури.

В повоєнні роки українські вчені збагатили науку багатьма фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями. Україна залишалася центром розвитку науки в галузі електрозварювання. Зусиллями талановитих митців України розвиваються театральне, музичне, образотворче мистецтво та кіно.

Література

1. Культурологія: теорія та історія культури: Навч. посіб. / За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула, Київ: ЦНЛ, 2004. — 368 с.

2. Культурологія. — Курс лекцій. / Під ред. А. Г. Баканурського і ін. — К.: ВД "Професіонал", 2004. — 208 с.

3. Гончарук Г. В. Культурологія: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 213 с.

4. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. С. М. Клапчук і ін. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання-прес, 2002. — 351 с.

5. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович і ін. — К.: Т-во "Знання" КОО, 2002. — 557 с.

6. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посіб. / За ред. Черепанової С. О. — Львів: Світ, 1994. — 456 с.

7. Мєднікова Г. С. Українська і зарубіжна культура ХХ ст.: Навч. посіб.: К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. — 214 с.

8. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. — К.: ЦНЛ, 2005. — 584 с.